На головну

Хвороби та шкідники сільськогосподарських культур

  1. I. КУЛЬТУРА И ЦИВИЛИЗАЦИЯ
  2. II. ЗНАЧЕНИЕ, ЦЕЛОСТНОСТЬ И КУЛЬТУРНО ЗНАЧИМЫЙ ЖЕСТ
  3. Quot;оборонна культура" (fortress).
  4. Uлава 4. Советский период развития культуры России
  5. V. Развитие культуры обусловлено и закономерным взаимодействием интернациональных и национальных ценностей.
  6. VIII. ПРЕЖДЕ КУЛЬТУРЫ
  7. XIII. 4. Первичная обработка лубяных культур

Епіфітотія - масове, поширюване у часі та просторі, інфекційне захворювання рослин, що супроводжується численною загибеллю культур і зниженням їхньої продуктивності, при якому уражено більше 50 % їх поверхні.

Зараження сільськогосподарських культур або лісів може бути природного чи штучного походження. Ураження сільськогосподарських тварин може статися:

- від збудників інфекційних захворювань, які уражають людей і тварин - сибірки, ящуру, енцефаліту коней, сапу, туляремії, Ку-пропасниці та ін.;

- збудників інфекційних захворювань, властивих тільки тваринам - чуми ВРХ, африканської чуми свиней, африканської чуми однокопитних тощо.

Сільськогосподарські тварини можуть уражатися катаральною пропасницею овець, туляремією, віспою, хворобою Ауєски, Ку-про-пасницею, птиця - чумою.

Розвиток хвороб і шкідників сільськогосподарських й лісогосподарських культур залежить від ряду факторів: наявності сортів і видів, стійких до хвороб і шкідників, температури і вологості повітря, системи заходів боротьби та ведення господарства тощо.

На території України у посівах зернових культур бувають епіфітотії бурої листкової іржі, інколи стеблової (лінійної) іржі, борошнистої роси, фузаріозу, сажкових та інших хвороб. У степовій зоні був спалах розвитку небезпечного шкідника озимої пшениці - клопа черепашки.

Іржасті захворювання злаків є основною причиною зниження урожаю багатьох важливих зернових культур. Шкідливість іржастих хвороб полягає в тому, що порушуються асиміляція рослин, їхні фізіологічні процеси, зменшується зимостійкість озимих хлібів, внаслідок чого знижуються врожайність та якість. Інколи недобір урожаю від іржі становить 15 - 20 %, а при сильному розвитку хвороби урожаю можна не одержати. Всі збудники іржастих захворювань належать до базидіальних грибів порядку игеаїпаїез. Більшість збудників іржастих захворювань злаків належать до роду Риссіпіа і лише деякі - до роду игитусев.

Найбільше шкідливі іржасті хвороби зернових культур: стеблова іржа злаків, жовта іржа злаків, бура іржа пшениці, бура іржа жита, корончаста іржа вівса, карликова іржа ячменю та ін. Посіви заражаються урединіоспорами, які проростають у краплинно-рідинному середовищі при температурі від 1 до 30° (оптимум 18 - 20°). За час вегетації рослини гриб може дати кілька поколінь урединіоспор і цим пояснюється швидке поширення захворювання на злаках. Хвороба сильніше виявляється на ранніх посівах озимих і пізніх посівах ярих хлібів. Збудник уражує стебла, піхви листків, остюки і колоскові лусочки. На них з'являються іржасто-бурі, довгасті, лінійні, злиті урединопустули. Урединопустули розтріскуються, із них вилітають урединіоспори. які заражають злаки. Для зараження 1 га пшениці достатньо 1 - 2 г спор. Втрати урожаю від хвороби можуть досягати 80 - 90 %.

Бура іржа уражує пшеницю (збудник Р. riticinia Er) і жито (збудник Р. dispersa Er), що призводить до великих втрат урожаю. Усередині спори. якщо є краплинна волога, проростають при температурі від 2 до 31°. Оптимальною температурою вважають 15 - 25°. Інкубаційний період залежить від температури повітря і при 4 -25° триває від 5 до 18 діб. За характером ураження рослин бура іржа пшениці й жита схожі. На сходах, а також листках і піхвах дорослих рослин утворюються численні безладно розміщені округлі або трохи довгасті іржасто-бурі або цегляно-червоні урединопустули. Пізніше з'являються темно-бурі пустули (теліопустули), переважно на нижньому боці листка під епідермісом.

У збудників є агресивні раси, які можуть використовуватись як біологічна зброя.

Жовта іржа злаків у роки з прохолодним літом особливо поширюється на Поліссі й у західних областях. Вона уражує пшеницю, жито, ячмінь та ін. злакові культури, але найбільшої шкоди завдає пшениці. Захворювання виявляється на стеблах, остюках, колоскових лусочках і навіть на зерні.

Характерний прояв ураження у вигляді лимонно-жовтого кольору довгастих смуг (пунктирних ліній), що складаються з урединопу-стул. Пізніше в місцях ураження утворюються темно-бурі або майже чорні, що не проривають епідермісу, теліопустули.

Збудником захворювання є гриб Р. striiformis (syn. Р. glumaris). Оптимальною температурою для проростання урединіоспор жовтої іржі вважають 11 - 13°, хоч вони можуть проростати і при температурі трохи вищій за 0°. Збудник жовтої іржі може бути застосований як біологічна зброя.

Заходи боротьби з іржастими хворобами полягають у виведенні й впровадженні у виробництво сортів, стійких до цих хвороб, знищення проміжних живителів (господарів), високій агротехніці злакових, обробці рослин хімічними препаратами.

Фітофтороз, або картопляна гниль, спричиняється грибом Ph. Infestans. Збудник зимує в бульбах міцелієм. Спочатку хвороба з'являється на паростках. Уражує наземні частини і бульби. Найсиль-ніше розвивається хвороба на початку цвітіння рослин. На нижніх листках і стеблі з'являються невеликі бурі мокрі плями, які швидко збільшуються. При підвищенні температури повітря, на нижньому боці листків з'являється білуватий павутинний наліт - спороноси (зооспорангієносці з зооспорангіями). Мінімальна температура для розвитку гриба в рослині +1 ...3°, а максимальна +30°. Зооспорангієносці із зооспорангіями утворюються при температурі 7 - 25°. Короткочасна температура 35 - 49° стимулює проростання зооспорангіїв. а більш тривала впливає згубно.

Гриб поширюється під час вегетації рослин зооспорами. Підземні частини рослин в'януть, чорніють і засихають, а у вологу погоду загнивають. Бульби заражаються зооспорангіями, що проникають у ґрунт з водою або під час збирання урожаю. Під час зберігання на уражених бульбах дуже часто з'являється суха гниль бульб картоплі. Втрати урожаю можуть досягти 80 %.

Заходи боротьби полягають у впровадженні у виробництво стійких до хвороб сортів картоплі, високій агротехніці, хімічному обробітку плантацій картоплі 3 - 4 рази (0,4 %-ю суспензією 80 %-го цинебу, 1 %-ю бордоською рідиною, або 0,3 %-ю суспензією 90 %-го хлор-окису міді, або новими ефективними препаратами).

Небезпечними є й інші хвороби: сажкові, що уражають всі зернові культури, втрати урожаю від яких можуть досягати 20 - 60 %; бактеріози злакових - збудники різні види бактерій, за сприятливих умов і сильному ураженні зниження урожаю може становити 80 - 85 %; вірусні - уражають зернові, зернобобові, буряки, тютюн та інші культури, в результаті чого урожайність знижується до 50 %; рак картоплі - карантинна хвороба, призводить до загибелі уражених органів, втрати до 40 - 60 % урожаю.

Шкідники рослин є засобами біологічного ураження як безпосередньо рослин, та застосовуються для перенесення бактеріальних і вірусних хвороб.

Крім цього, у воєнний час можливе масове розмноження шкідників внаслідок зниження рівня агротехніки, зменшення боротьби зі шкідниками через відсутність матеріальних засобів: палива, техніки, хімічних засобів, збільшення бур'янів, необхідних для розвитку багатьох шкідників.

Комахи менше чутливі до опромінення, вони можуть жити, розмножуватися і поширюватися із зон з підвищеними рівнями радіації, де практично ніякі заходи боротьби з ними не ведуться. Так. жуки гинуть на 100 % при дозі опромінення від 12 000 до 100 000 Р, напівтвердокрилі (клопи) - при дозі 180 000 Р, рисовий довгоносик - при дозі 12 000 Р (через 2 місяці).

За даними іноземних спеціалістів, шкідники сільськогосподарських культур можуть бути застосовані з метою зменшення або зниження майбутнього урожаю сільськогосподарських культур. Тому деякі шкідники сільськогосподарських культур можуть бути основою біологічного осередку ураження як у мирний, так і воєнний час.

Найбільшої шкоди сільському господарству можуть завдати: колорадський жук, який уражує картоплю, перець, помідори і баклажани; японський жук-шкідник фруктових дерев і польових культур; сарана - яка може знищувати посіви і насадження на великих площах; гессенська муха - один із найбільш небезпечних шкідників колосових культур, особливо пшениці; бавовникова (кукурудзяна) совка - ушкоджує близько 120 видів рослин, особливо небезпечна для кукурудзи, тютюну, помідорів, гарбузів, кабачків, коноплі, сої, гороху, люцерни.

Заходи боротьби полягають у виведенні й впровадженні у виробництво стійких проти шкідників сортів, високій агротехніці, профілактичній боротьбі з шкідниками. При виникненні осередків біологічного ураження застосовують комплекс агротехнічних, біологічних і хімічних заходів, спрямованих на швидку ліквідацію небезпечного шкідника.

Біологічне зараження продуктів, кормів і води хвороботворними мікробами або їх токсинами може стати джерелом ураження людей і сільськогосподарських тварин.

Картопля, овочі, фрукти, риба, м'ясо, молоко можуть бути заражені збудниками холери, чуми, туляремії, ящуру, меліоїдозу, черевного тифу, дизентерії, сапу, сибірки та інших небезпечних хвороб.

Незахищені продукти, корми і вода найбільш інтенсивно заражаються збудниками хвороб у випадку застосування їх у вигляді аерозолів. Можливе зараження виділеннями хворих людей і тварин, комахами (паразитами), гризунами - переносниками інфекційних захворювань, зараженими предметами догляду за хворими.



Поняття біологічної зброї та історія її застосування | Уражаюча дія біологічної зброї

Розв'язування типових завдань з оцінки радіаційної обстановки | Превентивні заходи щодо зниження масштабів радіаційного впливу | Основна термінологія | Хімічно небезпечні об'єкти | Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР). Перша допомога при отруєнні СДОР | Коротка характеристика бойових отруйних речовин | Осередок хімічного зараження. Характеристики зон хімічного зараження | Розв'язування типових завдань з оцінки хімічної обстановки | Вихідні дані Розв'язання | Превентивні заходи щодо зниження масштабів хімічного впливу |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати