На головну

Методика дослідження ефективності використання капіталу підприємства

  1. Gt; ПК як засіб підвищення ефективності науково-дослідницької діяльності всіх учасників НВП.
  2. I.8.2. Використання Форми.
  3. II Методика выполнения работы
  4. II Методика выполнения работы
  5. II Методика выполнения работы
  6. II Методика выполнения работы.
  7. II Методика исследования сложения колебаний

Аналіз ефективності використання капіталу підприємства повинен відображати інформацію про рух, динаміку, структуру та чинники, що впливають на його використання, а також виявлення впливу наведених вище елементів на результати діяльності підприємства. Врахування зазначених аспектів вимагає застосування методології, побудованої на засадах системності і комплексності. Найбільш комплексною у застосуванні є методикааналізу ефективності використання капіталупрофесора А. Д. Шеремета, яка передбачає шість етапів здійснення комплексного аналізу:

1) подання досліджуваного об'єкта як системи з визначенням цілей та умов її функціонування;

2) розроблення системи аналітичних і синтетичних показників;

3) схематичне зображення системи;

4) проведення класифікації факторів і показників, визначення взаємозв'язків між ними;

5) формування моделі на основі попередніх етапів;

6) проведення дослідження з використанням розробленої моделі [8].

Базову схему комплексного аналізу ефективності використання капіталу підприємства запропонувала М. Д. Білик:

1) постановка цільової функції;

2) формування та реалізація первинної вхідної фінансової інформації;

3) формування та реалізація алгоритму оброблення фінансової інформації;

4) інтерпретація результатів та формування показників;

5) формування сценаріїв підтримки та розвитку економічного потенціалу підприємства .

Структурно-логічний алгоритм аналізу ефективності використання капіталузапропонував Є. В. Мних. Запропонована автором методика передбачає:

1) формування цілей і задач;

2) об'єкти дослідження;

3) система показників аналізу (контролю);

4) рекомендація щодо послідовності і періодичності досліджень;

5) опис методів і способів аналізу (контролю);

6) інформаційне забезпечення аналізу (контролю);

7) вказівки щодо організації аналізу (контролю);

8) технічні засоби, які використовуються для оброблення економічної інформації;

9) характеристика документального оформлення результатів аналізу (контролю);

10) споживачі результатів аналізу (контролю).

Запропонований алгоритм аналізу капіталу може слугувати організаційною структурою розроблення методики аналізу ефективності використання капіталу підприємств. Більш практично цінною і системною є методологія аналізу ефективності використання капіталу, запропонована Г. В. Шадріною. Автор пропонує при аналізі ефективності капіталу провести:

1) розрахунок динаміки якісних показників використання ресурсів;

2) визначення співвідношень приросту ресурсів в розрахунку на 1 % приросту обсягу виробництва;

3) визначення величину впливу інтенсивності на приріст обсягу виробленої продукції;

4) розрахунок відносної економії ресурсів;

5) здійснення комплексної оцінки всебічної інтенсивності виробництва.

Розглядаючи підходи щодо аналізу і оцінки ефективності використання капіталу Г. В. Савицька, стверджує, що «загальна оцінка ефективності використання сукупних ресурсів здійснюється на підставі показника рентабельності сукупного капіталу», але залежно від типу «зацікавлених сторін» (держави, власники і кредитори), можливі різні варіанти його розрахунку.

Зазначене стає поштовхом для подальших досліджень доцільності, правильності і раціональності аналізу й оцінки ефективності використання капіталу з позиції окремої сторони. Результативність діяльності суб'єкта господарювання повинна пропорційно розподілятись на вигоди для держави, власників, кредиторів, споживачів продукції, адже такі взаємопов'язані складові, суб'єкти макроекономічного грошового обороту. Перевага користі від господарювання в один бік, можлива лише на певний термін, оскільки запорукою сталого й ефективного функціонування є кругообіг капіталу за всіма задіяними ланками із розподілом і віддачею затрачених і очікуваних вигід. Таким чином, аналіз і оцінку ефективності використання капіталу доцільно розглядати за методикою, яка враховувала б «економічну та фінансову ефективність використання капіталу». Врахування зазначених вимог висвітлено у методиці Т. С. Новашиної, основні етапи його методики розміщені у такій послідовності:

1) аналіз доходів і витрат підприємства;

2) аналіз показників прибутку;

3) аналіз і оцінка операційного важеля;

4) аналіз дивідендного доходу;

5) аналіз ділової активності;

6) аналіз показників рентабельності;

7) аналіз і оцінка фінансового важеля.

Проведений аналіз наукових джерел свідчить про існування лише окремих частин, елементів комплексної методики даного аналізу, що не забезпечує досягнення поставлених цілей аналізу ефективності використання капіталу. Оскільки ефективність використання капіталу часто ототожнюється з прибутковістю та рентабельністю підприємства, то серед наведених методик слід виділити як ті, що передбачають проведення аналізу прибутку та рентабельності, так і ті, що направлені на проведення аналізу ефективності використання капіталу.

Розглянуті підходи потрібно доповнити такими елементами, як: структурний аналіз капіталу, аналіз розміщення капіталу та аналіз факторів, що спричинили те чи інше розміщення і використання капіталу, факторна модель. Крім цього, використовуючи підходи системності і комплексності, об'єднати, взаємопов'язати і розмістити у логічній послідовності наведені вище частини. Комплексний підхід до проведення аналізу ефективності використання капіталу запропонував Г. О. Швиданенко, базовими напрями якого є:

- фінансово-економічні показники ефективності управління;

- ефективність у забезпеченні зовнішньої і внутрішньої політики на фінансовому ринку;

- ефективність управління як саморегульованої системи;

- адаптаційна здатність до динамічного розвитку зовнішнього середовища;

- ефективність інформаційного забезпечення; інформаційне забезпечення менеджменту й управлінського впливу на фірму.

Перед аналізом ефективності використання капіталу висуваються завдання, які дають змогу конкретизувати мету аналізу з урахуванням організаційних, інформаційних, технічних і методичних можливостей його проведення, зокрема: вивчення прибутковості та рентабельності підприємства; визначення величини впливу на результати діяльності підприємства таких чинників, як зміна фінансової стійкості, структура і ефективність використання основного і оборотного капіталу, оборотність сукупного капіталу.

На основі окремих частин та елементів наведених вище методик В. Т. Доля, Г. В. Савицької, А. Д. Шеремета, аналіз ефективності використання капіталу необхідно здійснювати за такими напрямками (рисунок 2.1). Запропонований алгоритм аналізу ефективності використання капіталу підприємства сприятиме отриманню необхідної аналітичної інформації та визначенню взаємозв'язків між факторними і результативними показниками, що є основою для побудови економіко-математичних моделей управління, прогнозування та підвищення ефективності використання капіталу підприємства.

Аналіз ефективності використання капіталу підприємства
Аналіз джерел формування та оцінка ефективності використання капіталу
Аналіз і оцінка фінансової стійкості як чинник ефективності використання капіталу


Рисунок 2.1 - Узагальнена схема аналізу ефективності використання капіталу підприємства

Структурно-логічна послідовність аналізу ефективності використання капіталу приведена на рисунку 2.2.

Аналіз ефективності використання капіталу
Аналіз джерел формування та оцінка ефективності використання капіталу    
Аналіз і оцінка фінансової стійкості як чинник ефективності використання капіталу
Аналіз джерел формування капіталу
Розрахунок, аналіз та оцінка основних показників ефективності використання капіталу
Аналіз та оцінка тенденцій ефективності використання капіталу
Розрахунок, аналіз та оцінка показників фінансової стійкості  
Аналіз та оцінка тенденцій основних показників фінансової стійкості


Рисунок 2.2 - Структурно-логічна схема аналізу формування та оцінки ефективності використання капіталу

На першому етапі аналізу ефективності використання капіталу потрібно визначити основні джерела формування капіталу, результативні показники ефективності використання капіталу, здійснити їх розрахунок, провести аналіз динаміки та основних тенденцій зміни значень. Важливим елементом аналізу на цьому етапі є визначення типових тенденцій, середньорічних значень показників, особливостей та відмінностей, характерних для об'єктів дослідження. Відображенням ефективності використання капіталу є не лише показники прибутковості, рентабельності оборотності, але і показники фінансової стійкості підприємства.

Зміна показників фінансової стійкості підприємства є найбільш повним результатом ефективності формування і використання капіталу. Дослідження лише показників рентабельності капіталу без врахування зміни значень показників фінансової стійкості підприємства є односторонньою характеристикою процесу ефективності використання капіталу.

У ході проведення другого етапу аналізу пропонується визначити базисні показники фінансової стійкості, здійснити їх розрахунок, провести аналіз їх динаміки та основних тенденцій. Необхідною складовою на цьому етапі аналізу є дослідження тенденцій показників фінансової стійкості, а також розрахунок їх середньорічних значень. Результати, отримані від використання схематично наведеної методики, слугуватимуть основою підвищення ефективності використання капіталу підприємства.

Аналіз ефективності використання капіталу підприємства має базуватися на наступних умовах. Капітал - це передусім рух економічних цінностей, що в економічній теорії прийнято називати кругообігом. Кругообіг капіталу складається з трьох основних фаз: залучення, розміщення та використання. Отже, перший аспект проведення аналізу - це аналіз по фазах кругообігу капіталу.

Капітал підприємства як складна та ієрархічна система має певну структуру, що відповідає наявності трьох основних форм капіталу, отже, другий аспект аналізу пов'язаний з існуванням фінансової, фізичної, інтелектуальної форм капіталу.

Функціонування будь-якої системи залежить від властивостей цієї системи. Капітал - передусім система економічна. Саме економічні властивості визначають спочатку функціонування, а потім і конкретні економічні результати діяльності підприємства. Таким чином, третій аспект аналізу капіталу підприємства - це взаємозв'язок властивостей, функцій, параметрів і показників функціонування капіталу. Правильно обрана стратегія управління капіталом на підприємстві є запорукою його ефективного функціонування. Важливою складовою стратегії є оптимізація структури капіталу.

Для оптимізації структури капіталу має значення співвідношення між власним і позиковим капіталом на підприємстві, оскільки саме від раціонального співвідношення власних і позикових коштів залежить результат діяльності на підприємстві та його стан у майбутньому. З цього постає, що завданням керівництва має бути формування найбільш прийнятної структури капіталу підприємства для ефективної діяльності.

Не існує єдиного методу оптимізації структури капіталу, застосовуючи який підприємство визначило б оптимальне співвідношення між власними і позиковим капіталом.

Термін «оптимізація структури капіталу» визначається як співвідношення між власним і позиковим капіталом, за якого підприємство отримає максимальний прибуток і рентабельність.

І. Бланк вважає, що оптимальною структурою капіталу необхідно вважати ту, за якої максимізується ринкова вартість підприємства.

На думку В. Подольської та О. Яріш, оптимальною структурою капіталу можна вважати таку, коли зберігається найефективніша пропорційність між дохідністю та фінансовою стійкістю підприємства.

Множинність критеріїв оптимізації структури конкретного підприємства спонукає керівника вибирати найефективніші з них, виходячи зі своїх суб'єктивних ставлень до фінансового ризику.

Отже, оптимізація структури капіталу - це важливий етап аналізу капіталу, який полягає у визначенні оптимального співвідношення між власними коштами, які приносять прибуток, і позиковими коштами, які інверсовано у грошовій формі, в обмін на обов'язки їх повернення, за умови якого досягається максимальна ефективність діяльності підприємства.

Основними завданнями оптимізації структури капіталу є:

- формування структури капіталу, яка забезпечила б розвиток підприємства;

- створення умов, за яких підприємство отримує максимальний прибуток.

Оптимізація структури капіталу підприємства здійснюється за такими етапами (рисунок 2.3).

Етапи оптимізації структури капіталу
Аналіз капіталу підприємства
Формування показника цільової структури капіталу  
Оцінювання основних факторів, які визначають формування структури капіталу  
Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності  
Оптимізація капіталу за критерієм мінімізації його вартості  
Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків  


Рисунок 2.3 - Зміст основних етапів процесу оптимізації структури капіталу підприємства

Основною метою аналізу капіталу підприємства є виявлення тенденцій динаміки обсягу і складу капіталу в передплановому періоді, їх вплив на фінансову стійкість та ефективність використання капіталу.

Аналіз капіталу підприємства проводиться в декілька стадій. На першій стадії аналізу розглядається динаміка загального обсягу й основних складових елементів капіталу порівняно з динамікою обсягу виробництва та реалізації продукції; визначається співвідношення власного і позикового капіталу, його тенденції: у складі позикового капіталу вивчається співвідношення довго- та короткострокових фінансових зобов'язань.

На другій стадії аналізу розглядається система коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства, яка визначається структурою його капіталу. Аналіз фінансової стійкості підприємства дає змогу оцінити ступінь стабільності його фінансового розвитку і рівень фінансових ризиків, які генерують загрозу банкрутства.

На третій стадії аналізу оцінюється ефективність використання окремих елементів капіталу в цілому.

Оцінюючи основні фактори, які визначають формування структури капіталу слід враховувати, що не існує єдиних рецептів ефективного співвідношення власного і позикового капіталу не тільки для однотипних підприємств, а й для одного підприємства на різних стадіях його розвитку і при різній кон'юнктурі товарного і фінансового ринків. Разом з тим, існує ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів, урахування яких дає змогу цілеспрямовано формувати структуру капіталу, забезпечуючи умови найбільш ефективного його використання на кожному конкретному підприємстві. Основними із цих факторів є:

- галузеві особливості операційної діяльності підприємства. Характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність. Підприємства з високим рівнем фондомісткості виробництва продукції і високої частини необоротних активів мають, переважно, більш низький кредитний рейтинг і вимушені орієнтуватися у своїй діяльності на використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу, позиковий капітал може бути використаний підприємством більшою мірою;

- стадія життєвого циклу підприємства. Підприємства, які перебувають на ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентноспроможну продукцію, можуть залучати для свого розвитку більшу частку позикового капіталу. Проте для таких підприємств вартість цього капіталу може бути вищою від середньоринкової, тому в них рівень фінансових ризиків вищий, що враховується їх кредиторами. Водночас підприємства, які перебувають на стадії зрілості, більшою мірою мають використовувати власний капітал;

- кон'юнктура товарного ринку. Чим стабільніша кон'юнктура цього ринку, а відповідно, стабільний попит на продукцію підприємства, тим вищим і безпечнішим є використання позикового капіталу. І навпаки, в умовах несприятливої кон'юнктури і скорочення обсягу реалізації продукції використання позикового капіталу прискорено генерує зниження рівня прибутку і ризик втрати платоспроможності; за такого стану речей необхідно оперативно знижувати коефіцієнт фінансового левериджу за рахунок зниження обсягу використання позикового капіталу;

- кон'юнктура фінансового ринку. Залежно від стану цієї кон'юнктури знижується вартість позикового капіталу. При суттєвому зростанні цієї вартості диференціал фінансового левериджу може досягнути негативного значення (при якому використання позикового капіталу призведе до різкого зниження рівня фінансової рентабельності, а в деяких випадках і до збиткової операційної діяльності). У свою чергу, при суттєвому зниженні цієї вартості різко знижується ефективність використання довгострокового позикового капіталу. Також кон'юнктура фінансового ринку впливає на вартість залучення власного капіталу із зовнішніх джерел - при зростанні рівня позикового відсотка зростають і вимоги інвесторів до норми прибутку на вкладений капітал;

- рівень рентабельності операційної діяльності. При високому значенні цього показника кредитний рейтинг підприємства зростає і воно розширює потенціал можливого використання позикового капіталу. Однак у практичних умовах цей потенціал часом залишається незатребуваним у зв'язку з тим, що при високому рівні рентабельності підприємство має можливість задовольняти додаткову потребу в капіталі за рахунок вищого рівня капіталізації отриманого прибутку. У цьому випадку власники надають перевагу інвестуванню отриманого прибутку у власне підприємство, яке забезпечує високий рівень віддачі капіталу, що знижує питому вагу використання позичених коштів;

- коефіцієнт операційного левериджу. Зростання прибутку підприємства забезпечується спільним проявом ефекту операційного та фінансового левериджу, тому підприємства із зростаючим обсягом реалізації продукції, які мають низький коефіцієнт операційного левериджу, можуть набагато збільшувати коефіцієнт фінансового левериджу, тобто використовувати велику частину позичених коштів у загальній сумі капіталу;

- ставлення кредиторів до підприємства. Як правило, кредитори при оцінюванні кредитного рейтингу підприємства керуються своїми критеріями, які іноді не збігаються із критеріями оцінювання власної кредитоспроможності підприємством;

- рівень оподаткування прибутку. В умовах низьких ставок податку на прибуток або використання підприємством податкових пільг з прибутку, різниця у вартості власного та залученого із зовнішніх джерел капіталу знижується. Це пов'язано з тим, що ефект податкового коректора при використанні позичених коштів зменшується. У цих умовах більш прийнятним є формування капіталу із зовнішніх джерел за рахунок емісії акцій (залучення додаткового пайового капіталу). Водночас при високій ставці оподаткування прибутку суттєво підвищується ефективність залучення позикового капіталу;

- фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства. Неприйняття високих рівнів ризиків формує консервативний підхід власників і менеджерів до фінансування розвитку підприємства, при якому його основу становить власний капітал. І навпаки, прагнення отримати високий прибуток на власний капітал, незважаючи на високий рівень ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства, при якому позиковий капітал використовується у максимально можливому розмірі;

- рівень концентрації власного капіталу. Для того, щоб зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством (контрольний пакет акцій або контрольний обсяг пайового внеску), власникам підприємства не хочеться залучати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, навіть незважаючи на сприятливі для цього передумови [91].

З урахуванням цих факторів управління структурою капіталу на підприємстві зводиться до двох основних напрямів:

- встановлення для підприємства оптимальних рівнів використання власного та залученого капіталів;

- забезпечення залучення на підприємство необхідних видів та обсягів капіталу для досягнення розрахункових показників його структури.

Оптимальною можна назвати таку структури джерел, що сформована в результаті оптимізації за різними критеріями.

Для оптимізації структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності використовується механізм фінансового левериджу.

Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством позичених коштів та його вплив на зміну коефіцієнта рентабельності власності капіталу. Іншими словами, фінансовий леверидж є тим об'єктивним фактором, який виникає з появою позичених коштів в обсязі капіталу, що використовується підприємством і дає йому змогу отримати додатковий прибуток на власний капітал.

Показник, який відображає рівень додатково генеруючого прибутку власним капіталом при різній мірі використання позичених коштів, називається ефектом фінансового левериджу, який можна визначити за такою формулою:

, ()

де Спп - ставка податку на прибуток;

Квра - коефіцієнт валової рентабельності активів, %;

Св - ставка відсотка за кредит, що сплачується підприємством за використання залученого капіталу, %;

ПК - середня сума залученого капіталу;

ВК - середня сума власного капіталу.

Серед науковців не має єдиної думки щодо розрахунку коефіцієнта валової рентабельності активів. Так, І. О. Бланк вважає, що вона визначається як відношення валового прибутку до середньої вартості активів. Існує точка зору, що це відношення чистого прибутку до середньої вартості активів. Вважаємо, що коефіцієнт валової рентабельності активів повинен розраховуватися як відношення прибутку від звичайної діяльності до оподаткування до середньої вартості активів підприємства. У такому разі будуть враховані, в певній мірі, всі результати діяльності підприємства, як доходи, так і витрати.

Розглядаючи формулу розрахунку ефекту фінансового левериджу, можна виділити в ній три основні складові.

Податковий коректор (1-Спп) показує, як саме змінюється ЕФЛ у зв'язку з різним рівнем оподаткування прибутку. Податковий коректор фінансового левериджу практично не залежить від діяльності підприємства, оскільки ставка податку на прибуток установлюється законодавством.

Диференціал фінансового левериджу (Квра - Св) характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів підприємства і середнім розміром відсотка за залучені ресурси. Саме ця складова показує, чи приносять залучені кредити прибуток або збитки на власний капітал.

Додатковий прибуток виявлятиметься тільки у разі позитивного значення диференціала, якщо рівень валового прибутку, що генерується активами підприємства, перевищує середній розмір відсотка за використовуваний кредит.

Це пов'язано з тим, що і коефіцієнт валової рентабельності активів (Квра), і середня відсоткова ставка за кредит (Св) є відносними показниками. Перший показує скільки гривень валового прибутку генерує кожна гривня активів підприємства, другий - скільки гривень процентів виплачує підприємство за кожну гривню позичкових коштів у формі банківських кредитів. Якщо Квра більше, ніж Св - кредити генерують прибуток на власний капітал; якщо навпаки - використання кредитів приносять збитки на власний капітал. Чим вище позитивне значення диференціала фінансового левериджу, тим вище, за інших рівних умов, буде його ефект. У разі негативного значення диференціала залучені кредити, замість додаткового прибутку, генеруватимуть збитки. В цьому випадку обслуговування кредитів буде проводиться за рахунок власного прибутку. Слід зазначити, що диференціал має високу динамічність, тому він вимагає постійного моніторингу.

У випадку залучення нових кредитних ресурсів при негативному або незначному позитивному значенні диференціала (при вже наявних запозиченнях) слід вживати заходи по збільшенню коефіцієнта валової рентабельності активів за рахунок збільшення валового прибутку та зниження суми активів.

Коефіцієнт фінансового левериджу (ПК/ВК) характеризує суму позиченого капіталу, використаного підприємством, у розрахунку на одиницю власного капіталу. Коефіцієнт фінансового левериджу - це важіль, що вказує на позитивний або негативний ефект, який отримується за рахунок відповідного значення його диференціалу. При позитивному значенні диференціала приріст коефіцієнта фінансового левериджу буде позитивно впливати на підвищення приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу і, навпаки, при негативному значенні диференціалу приріст коефіцієнта фінансового левериджу збільшить темп зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу.

Одним з найпоширеніших критеріїв оптимізації структури капіталу є мінімізація вартості залучення його основних елементів. Процес цієї оптимізації базується на попередній оцінці вартості власного та залученого капіталу при різних умовах його залучення і здійснення багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

Середньозважена вартість капіталу показує середню дохідність, якої очікують (вимагають) капіталодавці, вкладаючи кошти в підприємство.

Співвідношення власного і залученого капіталу, при якому досягається мінімальна середньозважена вартість дозволить максимізувати ринкову вартість підприємства.

Слід зазначити, що застосування критерію мінімізації WACC усуває основний недолік, пов'язаний з використанням показників минулої діяльності підприємства, що притаманний показникам рентабельності на основі бухгалтерських даних. Однак такий критерій не є остаточним показником оптимальної структури капіталу, оскільки за інших рівних умов вартість капіталу мінімізується за використання виключно боргового капіталу, що негативним чином впливає на фінансову стабільність підприємства, і тому використання критерію мінімізації WACC доцільно застосовувати одночасно з критерієм допустимого рівня фінансових ризиків, який дозволяє встановити необхідні обмеження регулювання структури капіталу, в межах яких фінансові ризики (ризик часткового чи повного неповернення позичених коштів, ризик невиплати процентів, ризик банкрутства тощо), знаходитимуться нижче свого критичного рівня.

Слід також врахувати той факт, що при зменшенні вартості залучення капіталу вартість компанії збільшується лише тоді, коли зміна структури капіталу не здійснює негативний вплив на грошовий потік. Це свідчить про те, що навіть за умови мінімізації вартості джерел фінансування підприємства в результаті залучення нового боргового капіталу, зниження допустимого рівня ризику призведе до скорочення майбутніх грошових потоків та до зниження вартості фірми, що, в свою чергу, суперечить основним цілям фінансового управління .

Метод оптимізації структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків пов'язаний з процесом диференційного вибору фінансування різних складових активів підприємства. З цією метою всі активи підприємства поділяють на три групи:

- необоротні активи,

- постійна частина оборотних активів (незмінна частина сукупного їх розміру, яка не залежить від сезонних та інших коливань обсягу операційної діяльності і не пов'язана з формуванням запасів сезонного зберігання, довгострокового завезення і цільового призначення. Іншими словами, вона розглядається як незнижуваний мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення поточної операційної діяльності;

- змінна частина оборотних активів (варіююча частина сукупного розміру, яка пов'язана із сезонним зростанням обсягу реалізації продукції, необхідністю формування в окремі періоди діяльності підприємства товарних запасів сезонного зберігання, дострокового завезення і цільового призначення. У складі цієї змінної частини оборотних активів виділяють максимальну і середню потребу в них) .

Існує три принципових підходи для фінансування різних груп активів підприємства, а саме: консервативний підхід; компромісний підхід; агресивний підхід (таблиця 2.3).

Таблиця 2.3 - Принципові підходи до фінансування активів підприємства

Склад активів підприємства Консервативний підхід Помірний або компромісний підхід Агресивний підхід
Змінна частина оборотних активів короткостроковий позиковий капітал короткостроковий позиковий капітал короткостроковий позиковий капітал
Постійна частина оборотних активів довгостроковий позиковий капітал+власний капітал довгостроковий позиковий капітал+власний капітал довгостроковий позиковий капітал+власний капітал
Необоротні активи - -

Консервативний підхід до формування оборотних активів передбачає не тільки повне задоволення поточної потреби у всіх їх видах, що забезпечує нормальний хід операційної діяльності, але й створення високих розмірів їх резервів на випадок непередбачених труднощів у забезпеченні підприємства сировиною і матеріалами, погіршення внутрішніх умов виробництва продукції, затримки інкасації дебіторської заборгованості, активізації попиту покупців тощо. Такий підхід гарантує мінімізацію комерційних і фінансових ризиків, але негативно позначається на ефективності використання оборотних активів - їх оборотності і рівні рентабельності.

Помірний підхід до формування оборотних активів спрямований на забезпечення повного задоволення поточної потреби у всіх їх видах і створення нормальних страхових їх розмірів на випадок найбільш типових збоїв у ході операційної діяльності підприємства. При такому підході забезпечується середнє для реальних господарських умов співвідношення між рівнем ризиків і рівнем ефективності використання оборотних активів.

Агресивний підхід до формування оборотних активів полягає в мінімізації всіх форм страхових резервів за окремими видами цих активів. За відсутності збоїв у ході операційної діяльності такий підхід до формування оборотних активів забезпечує найвищий рівень ефективності їх використання. Проте будь-які збої в здійсненні нормального ходу операційної діяльності, викликані дією внутрішніх або зовнішніх чинників, призводять до істотних фінансових втрат через скорочення обсягу виробництва і реалізації продукції. Залежно від свого ставлення до фінансових ризиків власники або менеджери підприємства вибирають один з вищеперелічених варіантів фінансування активів [89].

Шляхи визначення оптимального співвідношення власного і позикового капіталу можна зобразити в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 - Методи оптимізації структури капіталу

Метод Сутність Переваги
За критерієм мінімізації його вартості Заснований на виборі найдешевших джерел фінансування активів підприємства Дозволяє вибрати найдешевші джерела фінансування підприємства
За критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності Заснований на розрахунку ефекту фінансового важеля. Підприємство зацікавлене в зростанні економічної рентабельності активів і рентабельності власного капіталу Дозволяє при визначенні оптимальної структури капіталу враховувати зростання вартості власного капіталу підприємства
За критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків Вибір джерел фінансування має бути поміркованим, для різних складових активів підприємства він не обов'язково має бути єдиним Дозволяє диференціювати можливі джерела капіталу для забезпечення стабільного фінансового стану підприємства

Останнім етапом процесу оптимізації структури капіталу підприємства є формування показника цільової структури капіталу. Граничні межі максимально рентабельної та мінімально ризикованої структури капіталу дають змогу визначити поле вибору конкретних його значень на певний період. У процесі його вибору враховуються раніше розглянуті фактори, які характеризують індивідуальні особливості діяльності певного підприємства. Остаточне рішення, що приймається з цього питання, дає можливість сформувати на майбутній період показник «цільової структури капіталу», відповідно до якого здійснюватиметься подальше його формування на підприємстві шляхом залучення фінансових коштів з відповідних джерел.

Оптимізація структури капіталу є однією з центральних проблем фінансового менеджменту, яка полягає у визначенні такого співвідношення власних і позикових коштів, за яких досягається максимальна ефективність діяльності підприємства. При одержанні і дослідженні економічної інформації, на основі показників критеріїв оптимізації структури капіталу, можна більш ефективно управляти капіталом підприємства.

При дослідженні методики оцінювання капіталу підприємства було розглянуто різні підходи до аналізу його використання та запропонована комплексна методика, результати якої є основою підвищення ефективності використання капіталу. У роботі була сформована науково обґрунтована система показників, що дає змогу проаналізувати одночасно функціонування капіталу підприємства з погляду його природних форм і фаз кругообігу, а потім простежити, які з його властивостей слід скоригувати для більш ефективної роботи капіталу. Досліджено також вплив вартості капіталу на діяльність підприємства та методичні підходи до формування найбільш прийнятної структури капіталу. Від того, який капітал є в розпорядженні підприємства, наскільки оптимальною є його структура і наскільки доцільно він трансформується в основні й оборотні фонди залежить фінансове благополуччя підприємства і результати його діяльності.

 



Методика оцінки управління капіталом підприємства | Комунікативно-прагматичний потенціал медіадипломатії в контексті міжнародних відносин

Сутність, функції та класифікація капіталу підприємства | Інформаційне забезпечення управлінням капіталом в аграрному підприємстві | Загальні основи управління формуванням капіталу підприємства |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати