На головну

Платон і Аристотель про медицину

  1. Аристотель (384 -322 гг. до н.э.)
  2. Аристотель («Платон мне друг, но истина дороже»).
  3. Архимандрит Платон. Православное нравственное богословие. Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1994. С. 21.

У давньогрецькій медицині після Гіппократа тривала боротьба матеріалізму з ідеалізмом. Видатним представником ідеалістичної філософії був філософ Платон (428-374 р. до н.е.). Платон відкидав реальний мир як джерело пізнання. Предмети реального миру, по навчанню Платона, недосконалі й минущі, вони тільки тіні миру ідей. Дійсне буття мають тільки ідеї, що існують споконвіків, що становлять надчуттєві прообрази речей. Матеріальний світ - теперішній, він лише відбиває щирий мир безтілесних, нематеріальних ідей.

Платона цікавили і близькі до медицини питання. Все, що відбувається в здоровому й хворому організмі, всі процеси Платон витлумачував ідеалістично й містично. Платон, що довго жив у Єгипті, був знаком з єгипетськими поглядами. В «Тімеї» він розвив вчення про божественну душу. Згідно Платону, пневма проникає в тіло людини, причому в мозку повідомляє його здатність почувати й мислити, у серце - зігріває людини й у печінці харчує.

Платон переконаний в тому, що здоров'я й хвороба визначаються ідеальним початком, божественною душею - пневмою. Перетвореннями пневми в організмі і її впливі на різні органи Платон пояснював патологічні явища. Причину хвороби Платон бачив у покаранні з неба. Ліки не мають ніякого значення. Зціляти можуть тільки обряди, гімни, музика.

Виходячи зі своїх поглядів, Платон в «Законах» всі турботи про попередження хвороб обмежував тільки станами правителів і державних стражів. Ремісників Платон рекомендував лікувати тільки при легких захворюваннях, при важких же захворюваннях для ремісників, на думку Платона, «краще благодійна смерть». Рабам, по Платонові, знання не доступні й не потрібні; не потрібна їм і медична допомога.

Учень Платона Аристотель (384-322 р. до н.е.) був самим видним ученим стародавності й розробляв різні області знання. Син лікаря, Аристотель одержав також і медичну освіту. Він підвів підсумки попереднього розвитку науки й виклав їх у своїх творах, присвячених фізику, зоології, філософії, історії й т.п. Твору Аристотеля являють собою суму відомості того часу про неорганічну й органічну природу. В «Історії тварин» викладалася описова зоологія, у творі «Про частини тварин» - будова органів тварин і їхньої функції, робота «Про походження тварин» трактувала початки ембріології.

Аристотель ставив ряд питань, на які міг дати відповідь тільки наступний розвиток науки. Згідно вчення Аристотеля про цілеспрямованість (телеологію): «Природа нічого не робить зайвого... природа робить усе заради чого-небудь».

В області природознавства навчання Аристотеля протягом двох тисячоріч користувалося найбільшою пошаною.



Медицина і філософія античного світу | Алкмеон. Принцип нервізма. Нейропсіхізм. Принцип подібності

Допоміжна | Зміст лекції | Санкх'я | Школи китайської філософії | Основні категорії китайського світогляду | Розвиток західної європейської філософії | Емпедокл. Вчення про чотири «коріння». Біопсіхізм. Принцип подібності і теорія витікань | Атомістична філософсько-психологічна концепція Демокріта. Гіппократ і вчення про темпераменти | Олександрійська школа лікарів | Медичні погляди Клавдія Галена |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати