Лекція 2. Теорія держави і права в системі суспільних наук. | ТДП в системі юридичних наук | Лекція 3. ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА | Загальні закономірності виникнення держави і права | Виникнення права. | Лекція 4. ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВИ | Державна влада: поняття та елементи | Державний суверенітет. | Лекція 5. ТИПОЛОГІЯ ДЕРЖАВИ | Рабовласницька держава |

загрузка...
загрузка...
На головну

Поняття та система юридичної науки

  1. III. Осмислення поняття границі функції.
  2. VI. Избирательная система России
  3. А) сдельно-премиальная система оплаты труда для АТП
  4. Авторитарна командно-адміністративна система управління та її негативний вплив на суспільно-політичне життя. Неосталінізм

Кузякова Ю. С., викладач І категорії

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ

"ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА"

3, 4 семестр

денна та заочна форма навчання

Для студентів спеціальності 5.060101 "Правознавство"

Дніпропетровськ, 2015.

ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОДОЛОГІЯ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

План:

1. Предмет і методологія ТДП. (лекція 1)

2. Предмет, метод та функції «Теорії держави і права» (самостійна робота)

3. Теорія держави і права в системі суспільних наук. (лекція 2)

Лекція1. ПРЕДМЕТ І МЕТОДОЛОГІЯ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Поняття та система юридичної науки

Наука- це форма духовної діяльності людини, яка спрямована на одержання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення), відкриття об'єктивних законів світу та передбачення тенденцій його розвитку.

Будь-якій науці притаманні, принаймні, такі цілі:

1) пояснення явищ навколишнього світу і закономірностей їх виникнення та розвитку на основі сформульованих наукою законів, теорій, принципів;

2) втілення наукових досягнень у практику задля поліпшення життя людини та суспільства;

3) прогнозування розвитку природних і суспільних процесів у майбутньому з метою спрямування темпів та шляхів розвитку людства.

Усі науки поділяються на технічні (ті, що вивчають техніку та явища, важливі для її розвитку), природничі (ті, що вивчають природні явища і процеси) та суспільні і гуманітарні (ті, що вивчають людину, стосунки між людьми та їх утвореннями, суспільство в цілому).

Серед суспільних наук чільне місце посідає юридична наука, яка спрямована на здобування, узагальнення, систематизацію і використання знань про державно-правову дійсність. Ці знання визнавалися наукою не завжди. Наприклад, давньоримські юристи вважали право різновидом мистецтва, а філософ Нового часу Г. Лейбніц зазначав, що юриспруденція більш наближена до теології (вчення про релігійні догмати), ніж до науки (наприклад, математики чи медицини). Між тим існує низка критеріїв, які дозволяють обґрунтувати науковий характер юриспруденції.

По-перше, юридична наука має власний об'єкт і предмет дослідження. Ці поняття співвідносяться між собою, але повністю не збігаються. Поняття об'єкта ширше за обсягом, воно охоплює явища і процеси навколишнього світу, щодо яких здійснюється пізнання і справляється практичний вплив людей. Для юридичної науки об'єктом дослідження виступають такі суспільні явища, як право і держава, які одночасно, але з інших сторін, вивчаються філософією, соціологією, політологією, культурологією, історією та ін.

Предметом науки є та сторона об'єкта пізнання (у даному разі права і держави), на яку спрямоване наукове дослідження, тобто предмет науки є унікальним, він визначає самостійність, своєрідність і особливість кожної науки - те, чим вона відрізняється від інших наук. Предмет юридичної науки становлять закономірності виникнення, розвитку та функціонування усіх державно-правових явищ і процесів, їх окремих сторін та проявів, які разом утворюють державно-правову дійсність.

По-друге, юридична наука має власну методологію, тобто сукупність прийомів, способів та принципів, за допомогою яких досліджуються право і держава. Пізнання державно-правової дійсності, формулювання законів її розвитку та вироблення практичних рекомендацій здійснюються на основі системи загальнонаукових і спеціально-наукових методів. Крім того , юриспруденції притаманні й методи, що створені для вивчення виключно юридичних явищ і відображають специфіку даної науки

По-третє, юридична наука пізнає державно-правову дійсність використовуючи власний понятійний апарат, тобто систему термінів і словосполучень, за допомогою яких формулюється наукове вчення про право і державу, їх елементи, форми, функції, інститути та ін.

По-четверте, кінцевою метою юридичної науки є сприяння через державні і правові інститути розквіту особистості і подоланню перешкод на цьому шляху, ефективному використанню людського потенціалу, створенню умов для найповнішої реалізації прав і свобод людини і громадянина. Для досягнення цієї мети юридична наука визначає тенденції розвитку права і держави та корегує юридичну практику шляхом надання останній порад, пропозицій, рекомендацій.

Усі юридичні науки з огляду на предмет їх дослідження можна поділити на декілька груп:

До першої групи належать теоретичні науки. Провідне місце у цій групі посідає теорія держави і права, яка є найбільш загальною юридичною наукою; порівняльне правознавство (юридична компаративістика); філософія та соціологія права.

Другу групу утворюють історичні науки (вітчизняна та всесвітня історія держави і права, історія вчень про державу і право). Вони досить докладно досліджують умови виникнення, розвитку і особливості функціонування держави і права окремих країн, найзначніші вагомі етапи розвитку державно-правової думки і зміст державно-правових ідей різних шкіл і напрямків.

Третю, найбільшу групу становлять галузеві науки, які посідають центральне місце в системі юридичних наук. До них належать науки конституційного, цивільного, адміністративного, трудового, кримінального процесуального та інших галузей права. Предметом дослідження кожної з цих наук є ті специфічні правові відносини, що складаються в окремих сферах суспільного життя, і ті правові норми і законодавчі приписи, які виникають на їх базі.

До групи галузевих наук примикають і ті, що виникають на перетині різних галузей права і мають комплексний характер. Вони іменуються міжгалузевими. До них можна віднести науку господарського, екологічного, земельного та інших галузей права.

Четверту групу в системі юридичних наук складають прикладні науки. Поміж них слід вирізнити судову медицину, судову психіатрію, криміналістику, кримінологію, правову статистику. Ці науки досліджують питання, тісно пов'язані з функціонуванням держави і права. Вони відіграють роль орієнтира в діяльності посадових осіб з реалізації вимог права.

До п'ятої групи юридичних наук слід віднести галузі, що досліджують міжнародне право: міжнародне публічне та міжнародне приватне право; європейське, космічне, інформаційне право.

Теорія держави і праває фундаментальною юридичною наукою, яка вивчає сутність і найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування права і держави в їх взаємозв'язку, а також: вихідні для всіх юридичних наук поняття.

Теорії держави і права як науці притаманні певні специфічні риси:

1) ТДП є наукою суспільною, оскільки відповідно до свого предмета вона досліджує такі суспільні явища, як право і держава, їх структуру, призначення, цінність та основні інститути. В процесі досягнення своїх наукових цілей теорія держави і права взаємодіє з іншими суспільними науками і міждисциплінарними сферами знань, такими як філософія і соціологія права, політологія, психологія та ін.

2) ТДП входить до складу юридичних наук. Формулюючи базові юридичні поняття, розглядаючи загальні положення про державу і право, а також соціальні, психологічні, ідеологічні передумови їх виникнення і розвитку.

3) для ТДП властивий двоєдиний характер, що проявляється у дослідженні держави і права у межах однієї науки в їх єдності, взаємозв'язку і взаємодії. ТДП виходить з того, що сучасне право є невідривним від держави. Діючи у правових формах, держава повинна охороняти встановлений у суспільстві правопорядок та застосовувати в передбачених правом випадках примус до правопорушників. У той же час право має верховенство над державою, що, зокрема, закріплено у ст. 8 Конституції України. Верховенство права проявляється передусім у приматі прав і свобод людини і громадянина, які є невідчужуваними, непорушними і такими, що не можуть бути ні анульовані, ні звужені державою.

4) ТДП є наукою загальною, оскільки досліджує лише найбільш істотні, широкі за обсягом питання вчення про державу і право, розглядає основні закономірності державно-правової дійсності, розв'язує проблеми, важливі для юриспруденції в цілому.

5) ТДП може бути охарактеризована як наука синтетична (узагальнююча). До складу загальної теорії держави і права входять не тільки знання, одержані цією наукою, ай в узагальненому вигляді наукові здобутки інших юридичних наук, які вивчають різні аспекти державно-правової дійсності.

6) ТДП слід розглядати як науку методологічну. Загальні закономірності, вироблені теорією держави і права, використовуються іншими юридичними науками як методологічні орієнтири при дослідженні останніми власного предмета та вирішенні своїх завдань. Методологічну роль виконує також єдиний для всіє юриспруденції понятійний апарат, якій розробляється загальною теорією держави і права.

7) важливою рисою ТДП є її фундаментальний характер. Пряма практична орієнтація не належить до головних завдань цієї науки. Лише обмежене коло загальнотеоретичних здобутків безпосередньо впливає на юридичну діяльність (прикладом орієнтованих на практику положень теорії держави і права може бути, зокрема, вчення про юридичну техніку).

Наведені риси ТДП дозволяють охарактеризувати її як вихідну і основоположну дисципліну, що є ключовою для функціонування комплексу наукових знань про державу і право.

Предметом ТДП є сутність і найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування правових і державних явищ і процесів, а також: головні, вихідні для всієї юридичної науки поняття.

Відповідно до наведеного визначення у структурі предмета теорії держави і права можна вирізнити три складові:

1) сутність права і держави: її становлять головні, найбільш істотні якості, що відрізняють ці явища від суміжних однорідних феноменів (наприклад, право - від інших видів соціальних норм, державу - від недержавних організацій влади). Для права такою якістю є закріплення ним з високим ступенем деталізації міри можливої і належної поведінки людей, для держави - наявність в країні політичної влади, що поширюється на все населення;

2) найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування права і держави: це об'єктивно існуючі, можливі для пізнання загальні правила, за якими відбуваються формування, розвиток і функціонування державно-правових явищ

3) система юридичних понять: розробляє поняття основних правових і державних явищ та процесів знання про які є необхідним теоретичним та методологічним фундаментом як для прикладних юридичних наук, так і безпосередньо для юридичної практики. Поняття юридичних категорій, що мають всезагальний характер становить головний понятійний ряд ТДП. Це такі поняття, як право, держава, їх типи, форми функції, суверенітет, державний апарат, норми права, принципи права, правосвідомість, правовідносини, законотворчість, правозастосування і т.д.

Функції загальної теорії держави і права- це головні напрямки її впливу на державно-правову дійсність та розвиток інших юридичних наук. Специфіка теорії держави і права полягає в тому, що ця наука має як функції, притаманні юридичній науці в цілому, так і функції, властиві лише для ТДП.

Серед функцій теорії держави і права, що є спільними для всіх юридичний наук, можна виділити такі.

Пізнавальна (гносеологічна) функція спрямована на здобуття і розширення наукових знань про державно-правові явища, їх характерні риси, сутність, форми, принципи, інститути тощо.

Евристичну функцію ТДП спрямовано на встановлення закономірностей розвитку та функціонування права і держави.

Функція наукового передбачення полягає в науковому прогнозуванні шляхів подальшого розвитку державно-правової дійсності, проміжних та кінцевих результатів цього розвитку.

Функція допомоги практиці пов'язана зі службовою роллю ТДП, пізнавальна діяльність якої спрямована не тільки на формування теоретичного фундаменту юридичної науки, а й на вирішення суто практичних питань.

Ідеологічно-виховна функція. ТДП є системою поглядів на державу і право. Зміст цих поглядів залежить від ідейної основи уявлень про державно-правові явища і може вельми відрізнятися.

До функцій ТДП, які відображають особливості її наукового статусу та специфіку предмета, слід віднести:

Узагальнююча функція, яка акумулює і систематизує висновки, зроблені іншими юридичними дисциплінами.

Інтеграційна функція, в процесі реалізації якої відбувається інтеграція юридичних явищ і положень інших юридичних наук у загальнотеоретичні поняття, що мають абстрактний характер, а також формулюються їх визначення, основні риси і загальні закономірності розвитку та функціонування.

Методологічна функція - основа для дослідження усіма іншими юридичними науками своїх предметів.

 



Засоби активного контролювання | Методологія і методи в пізнанні держави і права
загрузка...
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати