Головна

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 1

ТЕМА 2. УСНА І ПИСЕМНА ФОРМИ МОВЛЕННЯ. ФУНКЦІОНАЛЬНІ СТИЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

План практичного заняття

1. Характеристика усної і писемної форм мовлення.

2. Функціональні стилі української літературної мови:

а) науковий стиль;

б) офіційно-діловий стиль.

1.2. Методичні поради до вивчення теми

Вивчаючи цю тему необхідно з'ясувати умови та причини виникнення усної (безпосередньої) і писемної (опосередкованої) форм мовлення. Критерії розрізнення форм мовлення (за походженням, за виражальними засобами, за основними одиницями, за сприйманням, за функціонуванням). Практичне значення знань про специфіку функціонування усної і писемної форм мовлення.

Характеристика усної і писемної форм мовлення

Більшість сучасних мов існує у двох формах: усній і писемній. Усна форма мовлення виникла на початковому етапі розвитку людства разом з практичною потребою людей безпосередньообмінюватися думками в процесі трудової діяльності. Це справило величезний вплив на розвиток мислення людства: дало можливість набувати знання не тільки за допомогою власного досвіду, але й досвіду співрозмовників. Кількість інформації, знань ставала все більшою, а безпосередня форма спілкування вже не могла задовольнити потреби суспільства в їх збереженні та збагаченні. Виникла об'єктивна необхідність у появі іншої, опосередкованоїформи спілкування - писемної. Ця форма створювала можливість передавати інформацію в будь-який час і на будь-яку відстань. На основі писемної форми мовлення виникла й почала розвиватися літературна мова.

Усна і писемна форми мовлення мають свої особливості й розрізняються за такими ознаками:

За походженням.Усна форма мовлення первинна, а писемна - вторинна і в історичному контексті, і з погляду конкретної ситуації, бо в будь-яких випадках думка спочатку формується усно.

За сприйманням.Усна форма мовлення сприймається на слух (крім жестів і міміки, які сприймаються зором та підсилюють можливості безпосереднього спілкування на відміну від технічно відтвореної картини діалогу при аудіо- чи відеозаписі), а писемна - тільки зором.

За виражальними засобами.Усна форма мовлення матеріалізується у звуках, жестах, міміці, паузах, інтонації, а писемна - у буквах і розділових знаках, які компенсують на письмі можливості більшості виражальних засобів усної форми (жестів, міміки, пауз, інтонації). Ось чому розділові знаки мають розгалужену систему, а пунктуаційні помилки, особливо в діловому й науковому стилях, неприпустимі, бо на сучасному житті невербальні засоби комунікації досить часто відіграють вирішальну роль при передачі інформації.

За основними одиницями. Основною одиницею усної форми мовлення є висловлювання, а писемної - текст, бо саме висловлювання й текст (а не слова чи речення), об'єднуючись із виражальними засобами, надають інформацію при спілкуванні.

За функціонуванням. Усна і писемна форми мовлення, маючи принципово різні джерела походження й різні можливості реалізації основної мети (бути засобом спілкування), різняться й ситуаціями, в яких можливе їх функціонування.

По-перше, усна форма мовлення існує тільки в ситуаціях діалогу чи полілогу (навіть в умовах внутрішнього театрального чи екзаменаційного монологу, де йде психологічно напружений і ситуативно зумовлений діалог з глядачем чи викладачем), а писемна - монологічна.

По-друге, усна форма мовлення завжди ситуативна, непідготовлена, спонтанна, обмежена в часі й просторі, не піддається дублюванню та відтворенню. Ось чому при усній формі мовлення практично виграє завжди той, хто веде діалог активно, примушуючи співрозмовника йти у фарватері активної особистості (цим «золотим» правилом здебільшого користуються керівники при розмові з підлеглими).

Що стосується писемної мови, то, оскільки при її реалізації в умовах монологу є час для підготовки тексту й відшліфовування думки, вона завжди контекстуальна (тут усе залежить не від непередбаченої ситуації діалогу, а від попередньо продуманої структури речення, абзацу чи частини тексту), регламентована, переконлива, послідовна й має практично безмежні можливості щодо збереження інформації в часі та її розповсюдження в просторі. Усе це забезпечує їй можливість дублювання й відтворення в усному мовленні.

По-третє, усна форма революційна, а писемна - консервативна. Ось чому реформи в орфографії треба проводити обережно - постійний і непродуманий перегляд правил написання слів унеможливлює точну передачу знань наступним поколінням.

По-четверте, діалогічність, ситуативність і революційність усної форми зумовлює недбалість у її граматичному й стильовому оформленні, чого не можна допустити в писемній формі мовлення. При професійному спілкуванні, яке здебільшого відбувається в писемному контексті, слід неухильно дотримуватися чинних норм граматики, орфографії й пунктуації і мати на увазі чітку диференціацію за стилями, розуміючи, які мовні засоби краще вжити в кожному з них.

Стилі мовлення. Характеристика наукового та офіційно-ділового стилів

Визначення стилю. Загальна характеристика жанрів і мовних засобів наукового та ділового стилів залежно від складності, мети мовця й характеру впливу на аудиторію. Визначення ділового стилю та вимоги до його мови: об'єктивність, логічна послідовність, переконливість, доказовість, уніфікація та стандартизація, ясність викладу й точність опису. Практичне значення знань про походження та специфіку стилів у сучасному суспільстві.

Стилі - це функціональні різновиди загальнонаціональної мови, які різняться типовими мовними засобами залежно від сфери людського спілкування.

У мовній практиці виділяють, як правило, п'ять стилів: розмовний (або розмовно-побутовий), публіцистичний, науковий, діловий (або офіційно-діловий) і художній (або художньої літератури).

Науковий стильреалізує передусім мислетвірну й номінативну функції мови. Це стиль наукових праць із різних галузей науки й техніки, виробничого й господарського житгя, навчальної літератури, науково-популярних видань, який характеризується широким використанням абстрактних. понять, наукових і технічних термінів, номенклатурних назв. Оскільки він обслуговує професійно-наукову сферу, основною метоюнауковця є об'єктивний, зрозумілий, доказовий, точний і неупереджений виклад інформації,яка має впливати не на почуття, а на розум і свідомість читача.

У зв'язку з цим у межах наукового стилю виділяються такі підстилі: власне науковий, де подана інформація стосується науковців конкретної галузі (використовується в монографіях і наукових статтях); науково-навчальний, який функціонує в навчальних посібниках, підручниках і довідниках (характеризується наявністю визначень, правил, пояснень, а також системою вправ і завдань), науково-публіцистичний, де наукова інформація подається за допомогою мовних засобів публіцистичного стилю; виробничо-технічний, який забезпечує інформацією різні виробничі й господарські сфери.

Серед специфічних мовних засобівнаукового стилю виділяються спеціальні наукові символи, умовні скорочення, формули, таблиці, списки, інформація, подана в графічному вигляді. Текстам притаманна чітка внутрішня структура, членування на окремі пункти, параграфи, абзаци, часте цитування з обов'язковим посиланням на джерело.

У синтаксисідозволяється тільки прямий порядок слів, переважають пасивні конструкції й складнопідрядні речення з ознаками мети, причини, наслідку, результату.

Лексикахарактеризується наявністю спеціальних термінів, абстрактних слів і понять, наукової фразеології. Слова вживаються тільки в прямому значенні, неприпустиме їх різне тлумачення, емоційне забарвлення, метафоричність.



Мова й мовлення | Зразок наукового стилю

СТАРТОВИЙ МОДУЛЬ | ПОГЛИБЛЕНИЙ МОДУЛЬ | Зразок розмовного (розмовно-побутового) стилю | Зразок художнього стилю | Поняття про документ | ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 3 | Уживання апострофа | ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 5 | Перша частина. Закрите тестування | ОСНОВНИЙ МОДУЛЬ |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати