Головна |
Принцип діагностування.Лекція № 9. Спеціально методичні принципи АФК. Автор: к. П. Н., доцент Іванов І. Н. Питання. 1. Принципи: 1.1. діагностування; 1.2. Диференціації та індивідуалізації; 1.3. Корекційно - розвиваючої спрямованості педагогічного процесу; 1.4. Компенсаторною спрямованості педагогічних впливів; 1.5. Врахування вікових особливостей; 1.6. Адекватності, оптимальності і варіативності педагогічних впливів. література 1. Бабинський Ю. К. Вибрані педагогічні праці. - М.,: Педагогіка, 1989. 2. Боген М. М. Дидактичні принципи в системі навчання рухових дій / Учеб. посіб. - М.: ГЦООЛІФК, 1982. 3. Євсєєв С. П. Адаптивна фізична культура (мета, зміст, помста в системі знань про людину) // Теор. і практ. физич. культ., 1998, № 1. Принципи. Порушення в розвитку, різноманіття нозологічних форм, складність структури дефекту вимагають інтеграції знань, створення особливих педагогічних принципів адаптивної фізичної культури, що спираються на теоретичні концепції фізичної культури, практику і досвід фахівців і вчених в області спеціальної психології, логопедагогікі, загальною приватної патології, патологічної фізіології, медичної реабілітації та інших суміжних наук. Принцип діагностування. Діагностика відхилень у розвитку грунтується на занятті загальних і специфічних закономірностей психічного і фізичного розвитку нормально розвивається дитини і дітей з різними відхиленнями у розвитку. Мета діагностики адаптивної фізичної культури - визначення факторів, що лімітують рухову діяльність. Діагностика носить комплексний характер, т. Е при її проведенні враховуються дані клінічної медицини, педагогічні, психологічні та інші методи обстеження, що дозволяють встановити структуру провідного порушення, вдруге пов'язаних з ним відхилень з урахуванням локалізації та механізмів порушень, абсолютні протипоказання. Так, наприклад, за даними комплексного медико-психологічного - педагогічного аналізу з урахуванням етіології, патогенезу, даних неврологічного і психопатологічного обстеження встановлено, що 40% дітей з порушенням слуху мають складну структуру дефекту, що поєднує в собі інші пороки розвитку: патологію дихальної, серцево судинної, ниркової, ендокринної, імунної систем. Частина дітей має порушення зору, затримку психічного розвитку, наслідки дитячого церебрального паралічу, розумову відсталість. Частими є простудні та інфекційні захворювання. Загальне ослаблення організму впливає на появу вторинних порушень в руховій сфері: дисгармонійний розвиток спостерігається в 62% випадків; в 43,6% - дефекти опорно-рухового апарату, порушення постави, плоскостопість; 80% дітей мають затримку моторного розвитку і розлади координації рухів. Однак в основі сучасних підходів вивчення клінічного діагностування аномального розвитку лежать переважно проблеми психічного дизонтогенеза, який проявляється в ретардації і диспропорції психічного розвитку. Такий підхід відображає основну ідею спеціальної педагогіки і психології - головне увагу не на дефект, супутні захворювання і відхилення в руховій сфері, а на потенційні можливості дитини, що лежать в психічній сфері. Так, В. В. Лебединський виділяє наступні варіанти прояви психічного дизонтогенеза. Перший пов'язаний з функціональними порушеннями регуляторних механізмів підкіркових і коркових систем. Порушення проявляються в основному в функціонально-динамічних розладах розумової працездатності, функції активної уваги, регуляції довільної діяльності. Другий пов'язаний з нерівномірним пошкодженням різних функціональних систем в залежності від етапу їх дозрівання. Відомо, що найбільш інтенсивно розвивається функція, зокрема мова, є більш вразливою, особливо в критичні періоди. Ці дані показують важливість складання індивідуального профілю розвитку. При третьому варіанті, поряд з виразністю первинного дефекту, значну роль в шкільній і соціальної адаптації відіграють вторинні порушення. Наприклад, у дитини з ДЦП в результаті тривалої ізоляції від однолітків може сформуватися соціальна дезадаптація. Важливе значення має виявлення загальних і специфічних особливостей різних форм дизонтогенеза. Загальні закономірності психічного дизонтогенеза обгрунтовані. В. І. Лубовским і включає: - Порушення прийому і переробки інформації, що надходить; - Порушення зберігання та використання інформації; - Порушення словесної регуляції діяльності. Ці загальні закономірності дизонтогенеза проявляються в низькій розумової працездатності, недостатності концентрації уваги, пам'яті, незрілості емоційно-вольової сфери, відстоювання в розвитку мови, обмеженості знань і уявлень про навколишній, недостатності моторних функцій, відставання в розвитку просторових уявлень. Для побудови корекційно - розвиваються програм адаптивного фізичного виховання в однаковій мірі для педагога важлива інформація як про форми і варіантах психічного дизонтогенеза, так і медичні відомості про основне дефекті, супутніх порушеннях і особливості функціонування організму і особистості дитини, так як процеси ретардації і диспропорції характерні не тільки для психічного, а й фізичного розвитку і потребують корекції. Таким чином, принцип діагностування для будь-якого виду адаптивної фізичної культури означає облік основного дефекту, якісного своєрідності його структури, часу поразки, медичного прогнозу, показань і протипоказань до занять фізичними вправами, а також облік супутніх захворювань і вторинних відхилень. Крім цього принцип означає систематичний контроль за антропометричними показниками, рівнем рухової підготовленості, динамікою розвитку фізичних якостей і координаційних здібностей, які є об'єктом корекції і розвитку. D; D1 - H | Принцип диференціації та індивідуалізації. Принцип корекційно - розвивальний спрямованості педагогічного процесу. | Принцип компенсаторною спрямованості педагогічних впливів. | Принцип урахування вікових особливостей. | Б) Максимальне використання сенситивних періодів розвитку | В) Облік зони найближчого розвитку | Принципи адекватності, оптимальності і варіативності педагогічних впливів | |