На головну

Культурно-освітня діяльність князя К.-В. Острозького. | Перша фундаторка академії Ельжбета-Гальшка княжна Острозька | Острозька академія - перший заклад вищого типу в Україні. Етапи діяльності академії. | Матеріальне забезпечення Острозької академії. | | Культурно-освітня д-сть Г. Д. Смотрицького. | Просвітительська та релігійна д-сть Кирила Лукаріса. | К-рно-освітня д-сть Яна Лятоса. | Учень ОА Петро Конашевич-Сагайдачний. | Іов Борецький |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати

Культурно-освітня ситуація в З. Європі XVI ст.

  1. Культурно-освітня д-сть Г. Д. Смотрицького.
  2. Культурно-освітня діяльність князя К.-В. Острозького.
  3. Ситуація: Обшук у твоєму житлі та вилучення речей
  4. Стадія спаду (ситуація кризи).

Острозька слов'яно-греко-латинська академія була наслідком культурно-історичної ситуації, що склалася в Європі та в Україні в другій половині XVI ст. Отож, розглянемо культурно-історичну ситуацію другої половини XVI ст. в З.Європі.

До другої половини XVI ст. всі розвинуті європейські країни були вкриті сіткою університетів. Університети як світські вищі навчальні заклади з'явилися ще в XI столітті у зв'язку з бурхливим розвитком міст. Найдавнішими університетами Європи були: Болонський університет, який виник у 1099 р., (це була перша вища школа по вивченню римського цивільного та церковного права), та перша вища медична школа в Солерно. У 1200 р. був заснований університет в Парижі. У 1253 р. духівником короля Франції Людовіка Святого - Робером де Сорбоном був створений богословський факультет Паризького університету, який отримав його ім'я - Сорбона, згодом так почали називати Паризький університет. У кінці XII - на початку XIII ст. виникли університети в Оксфорді та Кембриджі (Англія), в Саламанці (Іспанія), у Лісабоні (Португалія). У XIV ст. університети з'явилися в Центральній Європі: в 1348 р. - Празький, в 1364 р. - Краківський, в 1365 р. - Віденський, в 1386 р. - Гейдельберзький. У XV ст. з'являються університети в столицях Північної Європи: в 1473 р. - Упсальський (Швеція), в 1474 р. - Копенгагенський (Данія).

У добу середньовіччя середня освіта не була відірвана від вищої. Школяр вступав до університету після закінчення граматичної латинської школи у 15-16 років. Його приймали на підготовчий (або артистичний) факультет, де вивчали 7 вільних мистецтв. Це тривіум (граматика, риторика, діалектика) та квадривіум (арифметика, геометрія, астрономія та музика). Ці науки завершували середню освіту. Вищими науками у середньовіччя вважали богослів'я, медицину та право. Філософія займала проміжне положення між середніми і вищими науками. Ця дисципліна поділялась на три частини: 1. філософію пізнання (логіку, діалектику) 2. філософію природи (фізику) та філософію надприродного світу (метафізику). Перші дві частини входили до наук середнього рівня, а метафізика вважалась вищою наукою, що безпосередньо підводила студентів до вивчення богослів'я.

Після закінчення артистичного факультету студенти поступали на богословський, правничий або медичний факультети, які давали вищу освіту. По закінченні цих факультетів вони отримували звання, бакалавра, магістра, доктора богослів'я, права або медицини. Формою навчання були лекції та диспути. Студенти жили в гуртожитках-коледжах. Кожний університет мав суворо регламентований устав, правила, традиції, форму. Система навчання в університетах Західної Європи стала зразком для організації навчального процесу в Острозькій академії. Як і в університетах 3. Європи у Острозькій академії вивчали предмети тривіуму та квадривіуму, філософію та богослів'я.

До XVІ ст. в університетах панувала система modus italikus,що виникла ще в перших італійських університетах. Згідно з нею головну роль в управлінні університетом відігравали студенти, не було чітких програм навчання, студентів переводили з курсу на курс навіть тоді. коли вони не здали іспитів. У XVI ст. у голландських протестантських школах так званих братів чистого життя виникла нова система навчання, яка невдовзі була запозичена Паризьким та іншими університетами і отримала назву modus parasiensis. Згідно з нею університетами керувала професура (ректори, проректори), навчання велось згідно програм, що затверджувала вчена рада, посилились вимоги до дисципліни студентів.

Крім вищих навчальних закладів у З. Європі XVI ст. діяло кілька різновидів шкіл середнього рівня: єзуїтські колегіуми, гуманітарні школи та тримовні колегіуми.

Особливо були поширеними єзуїтські колегіуми (колегії). освіта молоді була одним з головних напрямків діяльності єзуїтів. Із всіх католицьких орденів тільки вони включили пункт про навчання молоді до свого статуту, перетворившись на головних опонентів протестантів у боротьбі за душі прихожан і заслужено набувши слави «вчителів Європи». Про масштаби і цифри єзуїтського шкільництва свідчать такі цифри: у 1579 р. в Європі нараховувалось 144 єзуїтських колегіуми, у 1626 р. - 444 колегіуми, 56 - семінарій та 44 школи для власних кліриків (членів ордену), у 1749 р. - 669 колегіумів, 176 семінарій, 61 школа та 24 університети. якими єзуїти повністю, або частково керували. Отже орден єзуїтів мав вагомий вплив на освітню ситуацію в Європі XVi-XVIII ст. Переважна більшість єзуїтських колегіумів були закладами середнього рівня навчання. У них вивчали предмети тривіуму і квадривіуму. Навчання продовжувалось 5 років. Перші три класи були граматичними.

У 1-му класі, що мав назву «інфіма» опановували початки грецької і латинської мови, перекладали неважкі тексти.

У 2-му класі - «граматика», опановували основи граматики, читали античних авторів.

У 3-му класі - «синтаксема»опановували синтаксис, тобто могли вже читати, писати і говорити по-грецькі і на латинській мові, опановували великі тексти, читали трагедії Еврипіда, Софокла, поеми Гомера, промови Демосфена, Цицерона.

У цих трьох граматичних класах учні вчили також ряд інших наук: арифметику, геометрію, музику, астрономію, катехізис.

У 4-му класі - «поетика» вчились писати вірші, засвоювали різні поетичні стилі.

У 5-му класі - «риторика» вчили мистецтво красномовства, складати і говорити проповіді, промови. Складання промов вимагало широкої ерудиції. Тому вчили додаткові предмети: географію, міфологію, історію (хроніки). Ідеалом красномовця вважався Цицерон. Який приділяв багато уваги вишуканості мови і мистецтву переконання.

У деяких колегіумах були ще 6-й та 7-й клас, у яких вивчали вищі науки: філософію та богослів'я. Такі колегіуми перетворювались на вищі навчальні заклади - академії. З єзуїтських колегіумів в острозькій академії був запозичений розподіл предметів по класам.

Крім єзуїтських колегіумів вагоме значення в розвитку освіти набули гуманітарні школи, у яких головний акцент робився на вивченні грецької та латинської мови та античної культури, а також тримовні колегіуми, скеровані на вивчення трьох сакральних мов: давньоєврейської, давньогрецької та латинської з ціллю критичного вивчення біблійних текстів. Біблія як головне джерело християнської віри була найголовнішою книгою, на авторитет якої спирались мислителі багатьох поколінь. На відміну від вчених доби Середньовіччя, які підходили до вивчення Біблії схоластично, гуманісти Відродження прагнули до критичного вивчення біблійних текстів. Якщо схоластичний підхід до Біблії передбачав заучування текстів на пам'ять і вимагав досконалого знання латинської мови, то критичний підхід передбачав порівняльний аналіз біблійних текстів, написаних давньоєврейською, давньогрецькою та латинською мовами і вимагав досконалого знання не тільки латинської, але й гебрайської та грецької мов, як мов, на яких були написані біблійні першоджерела. У західноєвропейських університетах студіювалась гебрайська та грецька мови, але у порівнянні з латиною вони мали другорядне значення. Навіть найвизначнішого філософа Давньої Греції Аристотеля тут вивчали не з грецького оригіналу, а з латинських перекладів, зроблених з арабської версії. Оскільки в університетах з їх застійними консервативними традиціями досконале вивчення гебрайської та грецької мови було неможливе, з початку XVI ст. в Європі розгортається рух, очолений Еразмом Ротердамським, скерований на створення тримовних колегіумів.

У 1507 р. в Іспанії в м. Алькала був заснований вищий навчальний заклад з трьома факультетами, але найбільше значення мало вивчення трьох сакральних мов. Згодом на базі цього закладу кардинал Франческо Сіменс де Сіснеросзаснував тримовний колегіум. Найбільшим досягненням цього закладу було видання багатомовної Біблії - Комплютенської Поліглоти (Комплютенія - латинська назва м. Алькала), у якій біблійні тексти були надруковані грецькою, латинською, єврейською та халдейською мовами. Тексти були надруковані у 1517 р., але переплели їх у 1523 році - всього 600 книг, і продавали по дуже низьким цінам - 6,5 дуката, вважаючи, що на Святому письмі не можна наживатися.

У 1517-18 рр. при Лувенському університеті(Бельгія) було засновано тримовний колегіум Еразмом Ротердамським, який активно пропагував ідею заснування тримовних колегіумів в Європі для досконалого вивчення Біблії.

У 1530 р. король Франції - Франциск 1 заснував королівський колегіум, який дещо протистояв університету, у якому панувала схоластика. У цей же час Оксфордський коледж - Согрш Сітгіstus був проголошений тримовним.

Очевидно, під впливом ідей Еразма Ротердамського була заснована тримовна Острозька слов'яно-греко-латинська академія. Проте концепція гебрайсько-грецько-латинської освіти, в ній трансформувалася в слов'яно-греко-латинську освіту.

Центрами інтелектуального життя З. Європи XVI ст. були академії. Під цим словом у XVI ст. розуміли і вищі навчальні заклади і товариства вчених, митців, вчителів та учнів. Найхарактернішим прикладом такої академії була Платонівська академія, заснована в 1474 р. у Флоренції Косімо Медичіі керована філософом Марсіліо Фечіно. Згодом виникає ще ряд академій: у 1490 р. - у Вормсі (Німеччина), у 1495 р. - філологічна академія у Венеції, у 1498 р. - академія у Відні., у 1560 р. - академія по вивченню природничих наук у Неаполі, у 1635 р. - Akademie Franse, у 1645 р. - в Лондоні Royal Society of London, далі в Мадриді. Лісабоні, Стокгольмі, Петербурзі.

Значного розвитку в Західній Європі в XVI ст.. набуло книгодрукування. Перший друкарський верстат винайшов німецький вчений Іоганн Гуттенберг (1399-1468). У 1445 р. в Майнці він видав книгу «Про 8 частин мови» Доната, а в 1450 р. - Біблію. Якщо за життя Гуттенберга в Європі було відкрито тільки 3 друкарні, то до кінці XV ст.. їх було понад тисячу. Точних даних немає, але науковці припускають, що до кінця XV ст.. у 246 містах З. Європи діяло від 1100 до 1700 друкарень, у яких було видано 40 000 різноманітних видань загальним тиражем від 12 до 20 мільйонів примірників. У 1490-1491 рр. Швайтполь Фіоль у Кракові, в будинку Костянтина Острозького, надрукував перші кириличні книги: «Октоїх» та «Часослов».

Що стосується стилю європейської культури XVI ст. Переважно це була ренесансна гуманістична культура, яка возвеличувала людину. Проте з другої чверті XVI ст. віра у людину, як центр всесвіту вже згасала. Поступово наступала нова епоха бароко, у якій людина вже не була центром всесвіту, у гармонії з ним, а протистояла страшному світові зла і часто гинула у боротьбі. Саме таку людину ми бачимо в творах великих письменників та художників того часу. Це був розквіт творчості Рафаеля Санті (), Мікеланджело (), Тиціана (1495-1596), Шекспіра (1569-1616). Вже була відкрита геліоцентрична система Коперніка (1475-1543), досліди якого продовжив Галілео Галілей (1564-1642). Ідеї та погляди західноєвропейських вчених та митців мали значний вплив на діячів Острозької академії.

3. Культурно-освітня ситуація в Україні в XVI ст.

З середини XVI століття в українському суспільстві відбувається перехід на нову ренесансну систему цінностей. Утвердження ренесансної культури було наслідком не тільки неминучого впливу «Духа часу», але й наслідком тієї культурно-історичної ситуації, що склалася в Україні у другій половині XVI ст. У цей час в різних сферах життя складаються передумови для утвердження ренесансної культури. У економіці - це був перехід до фільваркової системи господарювання та застосування найманої праці що, безумовно розкріпачувало особистість. У соціальній сфері - це утворення нового класу шляхти (підприємницького дворянства). У політичній сфері - це утворення шляхетської республіки - Речі Посполитої шляхом об'єднання на Люблінському сеймі 1569 р. Литви та Польщі на принципах добровільності, рівності та автономії. Руський народ не був офіційно визнаний третім рівноправним народом цієї держави. На роль третього рівноправного народу Речі Посполитої він став претендувати лише в 1620-ті роки, що було проголошено в творах київських інтелектуалів, зокрема, у Мелетія Смотрицького в «Юстифікації невинності» (Ustyfikacii ntwinnosti). Але фактично руський народ не був приниженим. Василь-Костянтин Острозький 6 червня 1569 р. підписав акт унії і склав присягу на вірність Короні після того, як переконався, що не буде переслідуватися Православна церква і що українські землі збережуть певну автономію. Фактично, займаючи посаду київського воєводи (найвищу посаду в Україні), протягом 50 років (1559-1608) він сам став повноправним володарем України і міг проводити незалежну політику.

Необхідно зазначити, що Люблінська унія 1569 р. мала велике позитивне значення для поширення в Україні ренесансної культури: філософії, літератури, архітектури, мистецтва. У рамках однієї держави - Речі Посполитої опинились два різних типа культури: вітчизняний православний, що розвивався на засадах греко-візантійської середньовічної духовності та західноєвропейський, що розвивався на засадах ренесансної духовності. Традиційна українська культура не витримувала конкуренції з більш розвинутою культурою Західної Європи. Щоб вижити, вона повинна була засвоїти її цінності, але не розчинитися в культурі З. Європи, а зберегти свою самобутність.

Значними центрами культури були монастирі. Тільки на землях князя К.-В. Острозького нараховувалось 20 монастирів. У монастирях складались літописи, переписувались і перекладались книги. Одним з найцікавіших для нас літописів є так званий Короткий Київський літопис, написаний на початку XVI ст.. у одному з київських монастирів. Літопис має назву «Начало руських князей Русого княжения» і охоплює події від «начала земли русской» до 1516 р. У літописі описані татарські набіги на Київ 1482 та 1496 років, мор на Волині 1495 р., загибель Константинополя 1453 р. Найбільше літописець возвеличив князя Костянтина Івановича Острозького, детально зупинившись на його перемозі над московським військом у битві під Оршею 1514 року. Визначною пам'яткою української культури XVI ст. є Пересопницьке Євангеліє. У 1556 р. Євангеліє (від Луки та Іоанна) переклав з болгарської мови на українську розмовну мову М. Василевич у с. Двірці, а 1561 р. ігумен Пересопницького монастиря завершив переклад Нового завіту (Євангелія від Матвія та Марка) на церковнослов'янську мову. Взагалі в перекладі всіх євангелістів вживається українська фразеологія, (українська фонетика заглушена церковнослов'янським правописом). Пересопницьке євангеліє збереглося у копії, виконаній в 1703 р. для кафедрального собору в Переяславі на замовлення гетьмана Мазепи.

Що стосується освіти в Україні другої пол. XVI ст. характерною її рисою була відсутність централізації. Освітні заклади виникали не централізованим способом з ініціативи держави, а хаотично, з ініціативи церковних громад, братств, монастирів, приватних осіб.

Освітні заклади України XVI ст. можна розділити за конфесійно-релігійними ознаками. Православні мали лише початкові церковно-приходські школи. Значним осередком культури був центр у с. Миляновичі біля Ковеля, на Волині, заснований втікачем з Московії Андрієм Курбським (1528-1583). Курбський - ідеолог консервативного боярства, яке виступало проти централізованої влади Івана IV (Грозного). 30 квітня 1564 р. він втік з Дерпта (Тарту), де був воєводою, до Польщі і перейшов на службу Сигізмунду ІІ, отримавши за це великі землеволодіння, зокрема місто Ковель і село Миляновичі. У своїх 4-х посланнях до Івана Грозного та «Истории о великом князе Московском» Курбський критикував діяльність Грозного. Вперто не бажаючи визнавати за ним титул царя, і називаючи його «князем Московським», виступав за аристократичну монархію, вважав, що Грозний повинен правити, радячись з «избранной радой» бояр. Осередок у Миляновичах проіснував до смерті Курбського 1583 року. Центр мав свою програму діяльності. У ньому займались переписуванням та перекладами з грецької на церковнослов'янську творів православних богословів та філософів, зокрема Іоанна Златоуста, Максима Грека та ін., а також перекладами польських авторів. Тут функціонувала школа. У Миляновичах тісно співпрацювали втікачі з Московії (Андрій Курбський, його брат Михайло Оболенський, Макр Сірохозін) та місцеві діячі культури (Брум, Станіслав Ольшевський та Амброзій Брежевський, який переклав «Хроніку» відомого польського історика Мартина Стрийковського.

Крім православних осередків освіти на території Речі Посполитої діяло чимало протестантський та католицьких навчальних закладів. Найбільшим протестантським закладом була Дубецька кальвіністська школа на Перемишльщині, що проіснувала всього 5 років (1559-1563). Проте її закінчило близько 300 учнів різних конфесій. Очолювали школу польський просвітник Григорій Оршак та італійський гуманіст Франческо Станкар.

Важливу роль в царині освіти в Речі Посполитій і, зокрема, в Україні XVI - поч. XVII ст. відігравали єзуїтські колегіуми. Перший єзуїтський колегіум був відкритий в 1575 р. у Ярославі. Особливо єзуїти активізували свою діяльність після заснування острозької академії в кінці 1576 року. 13 січня 1577 р. р папа Григорій XIII для поширення католицької пропаганди в православних країнах: Сербії, Болгарії, Білорусії, Росії, Україні створює Афанасієвський колегіум в Римі,яка мала готувати з числа греків та південних слов'ян пропагандистів католицизму в православних країнах. 21 травні 1577 р. папському нунцію в речі Посполитій було наказано підшукати 10-12 хлопчиків з числа греків, українців, білорусів, росіян для навчання у цьому колегіумі.

Від часу відкриття першої єзуїтської школи в Ярославі в 1575 р. до середини XVII ст. найбільші єзуїтські монастирі і школи при них з'явились у Львові, Києві, Луцьку, Кам'янці-Подільському, Острозі, Вінниці, Барі, Переславі, Фастові, Новгороді Сіверському, Бересті, Кросно та інших містах. Один з найпотужніших єзуїтських колегіумів діяв у Вільно (Вільнюсі). Його очолював визначний інтелектуал і письменник Петро Скарга. 7 липня 1578 р.Стефан Баторій видав грамоту, згідно з якою колегіум реорганізовувалася у вищий навчальний заклад -академію. 4 лютого 1582 р. римський папа Григорій XIII видав буллу на заснування при вільнюській академії - семінарії для українців, білорусів. росіян. У 4-му параграфі статуту цього закладу сказано, що семінарія заснована з метою пропаганди католицької віри серед єретиків і схизматів. Для навернення православних у католицизм при академії була створена і друкарня, у якій католицька література друкувалась кириличним шрифтом.

У контексті такої ситуації на Острозьку академію була покладена особлива місія: Не поступаючись за рівнем навчання католицьким закладам, виховати інтелектуальну еліту України, що могла б протистояти утвердженню чужої релігії і захистити самобутність вітчизняної культури. Але боротьба проти насильно насадження католицизму і унії для більшості острозьких інтелектуалів не означала боротьби з «латинською» ренесансною культурою Західної Європи. Початок діяльності академії знаменував новий етап у ставленні до «латинської» культури. Якщо до цього часу до неї ставилися вороже, протиставляючи вітчизняній культурі, то тепер перейшли від протиставлення до активного засвоєння її надбань, поєднання вітчизняних традицій із західноєвропейськими. Синтез вітчизняних традицій з ідеями західноєвропейського Відродження викликав могутній злет культури, що був би неможливий в тому разі, якби боротьба йшла тільки шляхом заперечення, а не шляхом з'єднання з духовною спадщиною Заходу.



Список літератури з "Методики вивчення історії" для спеціальності 6.010103 "Педагогіка і методика середньої освіти. Історія", дозволеної до користування на державному іспиті |