Головна |
Ввечері тільки заснув я, утомлений працею дуже
(Ситий не був я, аджеж пообідали ми ранувато
Та, як ти знаєш, і досить помірно), отож і приснилось,
Наче на скелю побіг я і там умостившися зручно,
Рибу я підстерігав, закинувши з вабою вудку.
И раптом до неї метнулася риба велика. Як всякий
Пес у сновидді мріє про хліб,- от мені так, рибалці,
Риба приснилася. Ось на гачок зачепилась, ось ніби
Кров полилась. Але вудка моя вся згиналась від рухів,
Так затріпалась та риба. Руки простягши й зігнувшись,
Я намагався маленьким гачком великую здобич
Витягти; далі згадав я, що треба ту рибу підняти,
Вудку тримавши міцніш, відпустив волосінь я, а далі
Знов потягнув: не зірвалась. Отак боротьбу закінчив я.
Рибу я витяг тоді золоту, звідусюди укриту
Золотом. Аж я злякався: чи то не улюблену рибу
Я упіймав Посейдона, а чи то бува не коштовність
Жінки його Амфітріти-цариці. Тихенько з гачка я
Бранку свою відчепив обережно й подбав, щоб на вудці
Золота того і крихти малої ніде не зоставить.
Тут у думках та надіях на суходіл перейшов я
І заприсягся: ніколи уже на простори морськії
Не випливати, зоставшись довіку на суші, і паном
Жити собі у достатку та в золоті. Тут я прокинувсь.
От і з'ясуй мені, друже, моє присягання й ухвалу,
Добре розваж: бо мене моя присяга дуже лякає.
Дай мені Гомера ліру | Строфа І | Строфа II | Строфа III | Феокріт (Теокріт) Ідилії Переклад Ф. Самоненка | ТІРСІС, АБО ПІСНЯ | Тірсіс. | ІДИЛІЯ ДРУГА | Праксіноя. | Праксіноя. |