На головну

АНТИЧНА КУЛЬТУРА

  1. IХ. ЭТНИЧЕСКАЯ (ТРАДИЦИОННАЯ, БЫТОВАЯ) КУЛЬТУРА.
  2. Антична література і всесвітній літературний процес
  3. Антична міфологія на зоряній карті неба
  4. Антична філософія
  5. Антична філософія (загальна характеристика).
  6. Античная архитектура

Історію культури античного світу традиційно розподіляються на такі дещо умовні періоди:

· Давньогрецька культура:

1. найдавніший період: егейська ( крито - мікенська) культура ( III тис. - XII ст. до. н. е.).

2. гомерівський чи ранньоархаїчний період

3. архаїчний період

4. класичний період

5. елліністичий період

· Давньоримська культура

1. період розвитку культури етрусків пломен

2. республіканський період давнього Риму

3.Імператорський період Давнього Риму.

Містами - державами правили колективно їх вільні громадяни. Була своєрідна рабовласницька демократія, яка виховувала у греків особливий світогляд. Ідеалом суспільства стає вільна і політично активна людина. Саме вона була об'єктом і змістом культури. Герой культури Давньої Греції - рельна людина, хоча й наділена часто надприродними можливостями. навіть грецькі боги мають цлком людську подобу.

Грецька культура базується на міфологічній основі, яка має клька культурно - історичних шарів.

Крито - мінойську і мікенську цівілізації. На межі III−II тис. до н. е. На о. Крит виникають пеші осередки розвиненої культури. Ця культура мала переважно світський, палацовий характер. Це була дво - або навіть триповерхова споруда. Палац мав прекрасну систему водопостачання та каналізації, теракотові ванни у спеціальних приміщеннях , добре продуману вентляцію та освітлення. На сінах приміщень фрески. Які відтворювали повсякденне життя критян. Острів зазнав катастрофи , внаслідок якої - мінойська цивілізація перестала існувати. Це було надзвичайно потужне виверження вулкану.

Більш сувора мікенська цивілізація, розквіт якої припав на XV−XIII ст. до н. е. Будували свої мста - фортеці на високих пагорбах звідки пішла назва «акрополь» - верхнє місто стіни з кам'яних брил вагою 5 - 6 т кожна. Таке мурування недарма називають «циклопічним», бо споруди його було під силу хіба що велетням - циклопам, а не простим смертним. У руїнах Мікен архнологи знайшли чимало виробів із золота.

Наступний період еллінської культури прийнято називати «гомерівським», тому що основні дані про нього вчені отримали з двох епічних поем, автором яких був видатний поет вже наступного, архаїчного періоду Гомер.

Протягом наступного, архаїчного періоду Греція поступово випередила у своєму розвитку сусідні культури. На руїнах мікенських міст, знищених дорійцями, виникала нова культура. На зміну палацам і фортецям прийшли численні культові споруди, храми. Світське будівництво відійшло на другий план. Серед споруд того часу відомі храми Аполлона у Сіракузах; і одне з сімох чудес світу - храм Артеміди в Ефесі. Храм було спалено ефесцем Геростратом, який в такий спосіб прагнув уславитися у віках і досяг своєї мети.

Виникає монументальна грецька скульптура. Найрозповсюдженішими у цей час період стають два типи скульптури: оголеного юнака (курос) та одягненої дівчини (кора). Оскільки на змаганнях юнаки виступали оголеними, то скульптура з перших своїх кроків почала виріувати проблеми пластики оголеного чоловічого тіла.

Живопис архаїчного періоду не зберігся. З епохою архаївки пов' язане явище ваги для європейської культури - виникнення давньогрецької філософії. З'являються перші філософські вчення фалеса, Геракліта, Піфагора. Їх творчість поклала початок розвитку в Європі низки наук, таких як природознавство, математика, медицина. В літературі того часу головує поезія ( епічна та лірична). Айвідомішими епічними поетами архаїки був Гомер. Гомер створв дві величні поеми - «Іліаду» та «Одіссею».

Назва «лірична поезія» походить від струнного музичного інструменту - ліри, під акомпонемент якої іиконувалися поетичні таорм. Поети одночасно були музикантами. Архаїчний період став часом, коли прокинулись духовні сили грецького народу. Слідом за ним прийшов класичний період, що характеризується розквітом демократі, мистецства, філософії, літератури, театру, риторики, права. Це був насправді зоряний час Еллади, найвищий зліт її культуротворчого гені. Афін це місто стає центром політичного та культурного життя Еллади. Розквіт Афін пов'язаний з ім'ям визначного політичного та громадського діяча - Перікла. Талановита, освічена людина, блискуючий оратор.

Архітектурних споруд у різних містах Греції. Було споруджено велику кількість храмів з багатим скульптурним оздобленням. Храми були не лише культовими спорудами, присвяченими божеству. Вони відбивали в соб ідеї патріотизму, втілювали силу та міць грецького поліса. Забудова Афінського акрополя, розпочата за наказом Перікла.

Скульптура та живопис. Провідними тут залишились зображення богів, але з'явилися зображення героїв - покровителів полісу та «їдеальних» громадян. Одне із сімох чудес світу - 14 метрову статую Зевса Олімпійського. Уславилися Скопас, який прикрашавще одне чудо світу - Мавзолей у Галікарнасі. На жаль, більшість цих шедеврів дійшла до нас у римських копіях.

У класичний період розквітає наука, яка розвивається в межах філософії. Найвідомішими мислителями цього періоду були Сократ, Демокріт, але особливо уславилися Платон та Аристотель. Розвиваються також в літературі передує лірика, то у V−IV ст. до н. е викикає й розквітає драматургія.

Розвиток давньогрецької трагедії пов'язаний з творчістю Есхіла, Софокла, Еврипіда.

Важливим елементом культурного життя давніх греків архаїчного і класичного періодів були Олімпійські ігри, які проводилися раз на чотири роки на півдні Греції, в Олімпії. На період ігор ( вони тривали протягом п'яти діб) встановлювалося священне замирення. До участі у змаганнях допускалися лише вільні греки, які не були під судом і не викривалися в безчесних діях. Жінки не повинні були з'являтися в Олімпіїпід загрозою смертію Змагання складалися з перегонів колісниць, п'ятиборства ( біг, кидання диску, кидання списа, стрибки, боротьба), змагань хлопчиків, бою навкулачки, панкратія ( комбінація боксу і боротьби) і бігу в повному військовому обладунку. Переможці ігор ( олімпіонки) Нагороджувались вінками з листя оливи. Повернення олімпіоніка додому супроводжувалось тріумфом. На його честь ставилися статуї на міському майдані та в Олімпії. Олімпіонік протягом життя користувалися особливою повагою - мав почесне місце в театрі, до нього зверталися за порадою.

У другій половині IV Македонія. Завоюваннями Філіпа Македонського, а потім його сина Александра закінчилася політична незалежність.

В історії культури ця епоха отримала назву періоду еллінізму,для якого характерним було часто досить примхливе поєднання еллінської та низки східних культур. Првідну роль відігрівала грецька культура.

Короткочасна, але надзвичайно енергійна діяльність Александра Македонського докорінно змінила колишні культурні пріотитети. Вперше до Європи потрапляє з Азії і значною мірою реалізується ідея світової імперії під орудою харизматичного (богонатхненного) вождя, яка згодом турбуватиме десятки поколінь честолюбних можновладців.

Архітектура елліністичних міст розвивала класичні традиції, але поруч ії культовим активно розвивалося світське будівництво. Разом з храмами будуються розкішні палаци, театри, гімназії. Ціуавою спорудоюубв славетний Фароський маяк, збудований біля алексаедрії(близько 300 р. до н. е) - одне з сімох чудес світу. Триває розвиток монументальної скульптури,призначеної для громадських будов, храмів, площ. Їх притаманні грандіозність, велич.

Високого розвитку набуває гліптика (різьба на какмені). Зобржння могло бути редьєфним ( камея) або врізаним взглиб.

Живопис цього періоду майже не зберігся. Запозичується зі Сходу мистецтво мозаїки. Философи все більше стають професійними вченими, віддаленими від повсякденних життєвих клопотів. Діяли добре зорганізовані школи зі своїми традиціями. Саме філософські школи разом із засновуваними у період еллінізму великими бібліотеками бли першими навчальними заладами, початкову освіту можна було здобути у приватного вчителя - граматика.

Найбільшою бібліотекою була Александрійська. Сюда цілеспрямовано звозили книги з усіх країн античного світу. Дало поштових подальшому прогресу науки. Александрійська бібліотека була доповнюванням до Музея(буквально»святилище муз»), організованого на кошти перших правителів династії Птоломеїв. У Музеї збиралися різноманітні колекції, при ньому діяли зоологічний і ботанічний сади. Особливого розвитку за доби еллінізму набувають астрономія, ботаніка, географія, математика та медицина. До нашого часу викладання геометрії у середніх школах наслідує Евкліду. Теофраст учень і спадкоємець Аристотиля, створив «Історію рослин», де систематизував накопичені до початку III ст. до н. е. знання у галузі ботаніки. Йому ж належить твір «Характери», який вважається одним з перших психологічних трактатів.

Протягом II−I ст. до н. е. римські легіонери, вожді яких підхопили ідею створення сівтової імперії, поступово завоювали все Східне Середномор'я, і з цього часу розпочався новий період в історії культури еллінізму, пов'язаний вже з домінуванням Риму.

Давньоримська культура також не виникла раптово на пустому місці. Серед її найпомітніших попередників необхідно иділити культуру етрусків. Походження та мова етруського народу досі повністю не вивчені. Етруски були розумним, талановитим народом, хоча й сурово відданим давнім релігійним традиціям. У них був культ, пов'язаний з потойбічним світом. У цьому вони нагадують давніх єгиптян. Більшість пам'яток, які залишилися після етрусків, становлять гробниці. Волю богів у храмах провіщали численні жерці - ворожбити. Усе життя етрусків проходило у постійних ворожбах. Про життя етрусків можна довідатися з розписів гробниць. Стіни прикрашають картини зі сценами заупокійного культу.

В етрусків рано розвинулася скульптура. Етруски створили й емблему Риму - статую вовчиці, яка, за легендою, вигодувала засновників міста Ромула й Рема. З Vст. До н. е починається занепад етруських міст. У IV ст. до н. е Етрурія потрапляє під владу Риму, і з тієї пори вже культура Римської республіки відіграє провідну роль.

У IV - III ст. до н. е . Рим зумів підкорити собі весь Апеннінський півострів. Протягом всього першого етапу існування цієї держави нею постійно стрясали численні війни, повстання, заколоти, інші соціальні заворушення. Ці обставини не сприяли розквіту мистецтв у Римській республіці. Римська релігія, а відтак і художня фантазія були більш прозаїчними і раціональнии, ніж у греків. Римляни були тверезими практиками.

Архітектурі римляни будують дороги, міцні стіни, мости, водопроводи - акведуки. Розбудовуються міста. Римляни почали використовувати у будівництві новий матеріал - бетон.

Одне з найбільш вагомих досягнень римського мистецтва - скульптурний портрет. На відміну від класичного грецького портрета, який показував ідеально прекрасну людину, римський портрет тяжів до підкресленого натууралізму. Римський звичай знімати воскову маску з обличчя небіжчика і зберігати її в домі нащадків.

В II−I ст. до н. е виникає римська наукова і художня література. На її розвиток значний вплив мало знайомство римлян з досягненнями еллінської цивілізації, що розпочалося ще до завоювань. Після завоювання Римом Греції почалося тісне знайомство з гецькою культурою, яку римляни взяли за взірець. Грецька мова стає звичною у вищому світі(латинська мова довгий час вважалася неспроможною передавати тонкі нюанси почуттів та досконало розвинений грецькою комплекс абстрактних понять і категорій). Численні копії творів грецького мистецтва заповнили громадські будови Риму.

Видатним вченим республіканського Риму I ст. до н. е був Тит Лукрецій Кар. «Про природу речей», де з рідкісним поєднанням поетичного хисту і філософського узагальнення. Вагомий внесок у розвиток римської культури цього перілду зробив оратор, філософ - платонік талановитий письменник Ціцерон. Він створив чимало трактатів, присвячених різним галузям знань: «Про природу богів», «Про обов'язок», «Про закон», «Парадокси», «Академіки»

Середини I ст. до н. е приспіла необхідність переходу до централізованої держави. Завдяки реформам Юлія Цезаря та Октавіана Августа Рим перетворюється з республіки на імперію. Величі та блиску імператорського Риму повинна була відповідати така ж велична та блискуча культура. І вона була створена.

За наказами римських імператорів будуються грандіозні архітектурні споруди. Був збудований величезний амфітеатр для гладіаторських боїв - Колізей ( від латинського «колоссеум» - колосальний). Одночасно на арені Колізею могли змагатися 3000 пар гладіаторів. Цікавою спорудою давньоримської архітектури є «храм усіх богів» - Пантеон.

Однією зі складових частин римської культури були різноманітні видовища, що аовинні були відволікати громадян від суспільного життя та негараздів. «Хліба та видовищ»!» - це гасло стає головним стрижнем римського буття. Підлоги в громадських спорудах та багатих будинках прикрашались мозаїкою, стіни розписувалися фресками.

Подальший розвиток отримує скульптура. Створюється багато зображень імператорів та членів ії сімей. Римські імператори схожі на олімпійських богів. Відомими є численні статуї Октавіана Августа. Разом з тим продовжувався розвиток реалістичного скульптурного портрета.

Поступово складалася система освітиз викладом так званих «вільних» мистецтв або наук. Найвпливовішими в I−III ст. були школи стоїків, епікурейців, скептиків та неопіфагорейців. Усе важче ставало вести переможні війни проти «варварів, без чого економіка рабовласницької імперії не могла розвиватися. Поступово в імперії зростають настрої очікування всесвітнього Сотера - Спасителя.

Швидкий розвиток і поширення християнства, яке стало ще однією світовою релігією. Основи християнського віровчення викладено у другій частині Біблії - Новому Завіті, повні зведення якого відомі з II ст. Новий Завіт складається з чотирьох Євангелій ( з грецької - «добрий вісток»), написаних апостолами ( посланцями).

На відміну від старого Завіту, власне християнська частина Біблії переходить етнічні та всі іші обмеження й адресуєтьсся усім людям незалежно етнічні иа всі інші обмеження й адресується усім людям незалежно від походження, соціального статусу, віку, статі. У Євангеліях опмсано обставини народження, земного проповідницького життя, мучениуької смерті та воскресіння боголюдини Ісуса Христа, чия особа й становить центральну вісь християнської релігії. У книзі діянь апостольських розповідається про те, як виконували свою місію посланництва учні Христа. У соборних посланнях апостоли роз'яснюють окремі аспекти вчення Христа. Чи не найвагоміший внесок у справу розповсюдження християнства по всьому світу зробив апостол Павло, який спочатку навіть брав участь у переслідуваннях перших християн, але після свого чудесного навернення подвижницьким життям здобув звання першоапостола.

Християнство з його повстанням проти уставлених в тогочасному чуспілістві норм було розуміле широким верствам простих людей і водночас могло задовольнити найвибагливішим смакам високоосвічених людей пізньої античності. Ця релігія, всупереч пізньоантичним уявленням про людину як іграшку в руках жорстоких богів не тільки навчала про благого триєдиного Бога (Отця, сина і Святого Духа), але й проголошувалда кожну людину потенційним «сином Божим» ( «Хіба не сказано, що усі ви Божі сини?).

Важливе з точки зору подальшого розвитку культури значення мало й те, що Ісус Христос постає перед читачем Біблії Земним втіленням тієї споконвічної сили, якою Бог - Отець створював світ, тобто Божественним Словом ( «... і Слово стало плоттю»). Ця ідея вносила важливі корективи у риторичну культуру античності, стимулюючи благовійне ставлення християн до писемного і усного слова й змушуючи шукати саме у Біблії відповідні на актиальні питання культурного облаштування і перетворення довколішнього світу. Людську тіло, згідно з апостолом Павлом, є «храмом Духа Святого». Цим християнське розуміння тілесності разюче відрізняється від попередніх поглядів.

З середини III ст. почався розпад суспільного організму Римської імперії, яка усе частіше терпіла поразки від численних «варварських» народів. Так відійшла у небуття стара імперія, а разом з нею стала надбання історії антична культура.



ред.]Значення античної культури для світової цивілізації | Анакреонт та анакреонтика.
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати