Головна

Основні сфери життєдіяльності особистості

  1. D2 - ступеня точності 2, 3; основні відхилення n, p, r
  2. I. Моделі поведінки особистості в конфліктній взаємодії.
  3. I. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА СИФИЛИСОМ
  4. I. Основні рекомендації і вимоги до виконання контрольної роботи

1. домінуючі сфери життєдіяльності особистості

2. гра: основні атрибути, типологія, мотивація

3. спілкування - провідний чинник розвитку особистості

1. Життєдіяльність - все різноманіття занять людини. Діяльність - це активна взаємодія з навколишньою дійсністю, в ході якого жива речовина виступає як суб'єкт, цілеспрямовано впливає на об'єкт і задовольняє свої потреби. У сучасної людини безліч різних видів діяльності. Їх число відповідає кількості потреб.

Існує 3 параметра, відповідно до яких можна описати систему людських потреб, і користуючись ними давати характеристики видів діяльності, властивих конкретній людині:

1) сила

2) кількість

3) своєрідність (якість)

Під силою потреби мається на увазі обсяг пропонованих потреб для людини, її актуальність, частота виникнення і спонукальний потенціал.

Кількість - це число різноманітних потреб, наявних у людини і час від часу стають для нього актуальними.

Під своєрідністю маються на увазі предмету і об'єкти, за допомогою яких та чи інша потреба може бути досить повно задоволена у даної людини, а також бажаний спосіб задоволення цієї або іншої потреби.

Відповідно до описаними параметрами характеристики системи людських потреб, можна індивідуально надати і описати сукупність діяльностей, характерних для окремо взятої людини. У цьому випадку по кожному з назв параметра і за різноманітністю їх поєднань можна скласти і запропонувати класифікацію видів людської діяльності. Але є й інший шлях.

Потреби можна виявити практично у всіх без винятку і вони відповідають загальним потребам, а точніше видам соціальної людської активності, в яку неминуче включений кожна людина в процесі свого індивідуального розвитку - спілкування, гра, навчання і праця. Їх і розглядають в якості основних видів діяльності людей.

Спілкування - виникає в процесі індивідуального розвитку людини, за ним слід гра, вчення і праця. Всі ці види діяльності носять розвиваючий характер, т. Е при включенні і активній участі в них дитини відбувається його інтелектуальний та особистісний розвиток. Спілкування - вид діяльності, спрямований на обмін інформацією між спілкуються людьми. Воно також має на меті встановлення взаєморозуміння, добрих, особистісних і ділових відносин, надання взаємодопомоги та навчально-виховний вплив людей один на одного.

Гра - такий вид діяльності, результати якого не стають витвором якогось матеріального або ідеального продукту. Ігри часто мають характер розваги, маючи на меті отримання відпочинку. Іноді ігри служать засобом символічної розрядки.

Вчення виступає як вид діяльності, метою якої є придбання людиною знань, умінь і навичок. Вчення може бути організованим і здійснюватися в спеціальних освітніх установах. Воно може бути і неорганізоване і відбуватися попутно в інших видах діяльності, як їх побічний, додатковий результат. У дорослих людей навчання може набувати характеру самоосвіти. Навчальна діяльність прямо служить засобом психічного розвитку індивіда.

Особливе місце в системі людської діяльності займає працю. Саме завдяки праці людина побудувала сучасне суспільство, створив предмети матеріальної і духовної культури, перетворив умови свого життя, таким чином людина відкрила для себе перспективи подальшого практичні необмеженого розвитку. Насилу пов'язано створення і вдосконалення знарядь праці. Вони в свою чергу з'явилися чинником підвищення продуктивності праці, розвитку науки і т. П

2. Гра - це осмислена діяльність, т. Е сукупність осмислених дій, об'єднаних єдністю мотиву. Гра є виразом певних відносин особистості до навколишньої дійсності. Сутність гри полягає в тому, що вона не звичайна реальне життя, а умовність, специфічний висновок входить в реальне життя. Специфіка її в тому, що гра - це вільний прояв людської діяльності. Гра не може бути нав'язана фізично і морально. Цілі, які переслідує гра, лежать поза безпосередніх матеріальних інтересів.

Сутність гри визначають кілька положень:

1) мотиви гри полягають в різноманітті пережитих сторін дійсності, які є значущими для граючого

2) в грі вирішуються протиріччя між швидким зростанням потреб і запитів дитини і обмеження його оперативної спроможності.

Теорії гри:

1) К. Гросс - суть гри в тому, що вона служить підготовкою до подальшої серйозної діяльності. У грі дитина вправляється, удосконалює свої здібності

2) Спенсер - угледів джерела гри в надлишку сил

3) Бюллер - сформулював теорію функціонального задоволення

4) Фрейдистські теорії: гра - це реалізація витіснених з життя бажань, оскільки в грі часто розігрується і переживається те, що не вдається реалізувати в житті

Види гри:

1) гра-розвага

2) вправа

3) сюжетна

4) процесуально-наслідує

5) традиційна

6) За місцем проведення: ігри в залі, ігри на відкритому повітрі і ін.

7) За характером активності: спортивні, рухливі та ін.

8) За впливом на учасників: позитивні, негативні.

Компоненти гри:

- Виконання ролі дорослого

- Програється уявна ситуація

- Відбувається заміщення предмета

- Відбуваються ігрові дії

Функції гри:

1) гра моделює життєві ситуації боротьби і змагальності

2) створення умов для взаємодії і взаєморозуміння

3) сплачіваніе її учасників, створюється спільність, яка тяжіє до збереження навіть після закінчення гри

4) виявляються особистісні якості граючого людини

5) гра створює простір для фантазії, імпровізації

6) задоволення потреб людини в насолоді, задоволенні, які приносить самостійною грою

7) в грі особа може проявити ті свої позитивні якості, які в повсякденному житті не знаходять застосування

Вимоги до гри:

1) повинна охоплювати всіх

2) повинна бути цікавою для всіх

3) доступне вимога для всіх

4) повинна закінчитися, не встигнувши набриднути

Значення гри:

1) розвиває символічне мислення

2) значення полягає в тому, що в підпорядкуванні правилам лежить суть до виробленого поведінки

3) сприяє становленню логічного мислення

4) розвивається уява, дає поштовх до творчості

5) виявляються особистісні властивості учасників

3. 3 основні типи спілкування:

1) матеріально-практичне - суб'єкти спілкування наділені загальною метою спільної діяльності. Сенсоутворювальним компонентом даного виду спілкування є готовність кожного з учасників до узгоджених дій

2) духовно-інформаційне - задоволення потреби особистості в такій духовній спільності, дотик результату є зростання інформації і інших процесах взаємодії. Духовно-інформаційний рівень може пронизувати зміст матеріально-практичного спілкування

3) духовно-практичне - задоволення потреби людини в поведінці, що виводить його зі стану буденності

Види спілкування:

1) опосередковане (через посередника)

2) безпосереднє (контактна)

Спілкування:

1) ділове - пов'язане з трудовою діяльністю

2) інформаційне (неофіційна)

Культура ділового спілкування передбачає:

1) високий рівень комунікативності

2) вміння слухати і говорити

3) вміння об'єктивно сприймати і перевіряти розуміння партнера

4) здатність аргументувати свої висловлювання, пропозиції

5) вміння будувати взаємоприйнятні, комфортні відносини

Прийоми підвищення культури спілкування:

1) прийом «ім'я співрозмовника» - вимовити вголос ім'я співрозмовника

2) дзеркало відносин

Акти жування і ковтання | перетравлення білків.

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати