На головну

Тема 3.6. Виховання, школа і педагогічна думка в Західній Європі, Північній Америці та Росії в епоху Просвітництва

  1. I. Олександр II. Скасування кріпосного права в Росії.
  2. I. Державно-правовий розвиток Росії в IX - XIX ст.
  3. I. Суспільно-політичний розвиток Росії
  4. I. ПЕДАГОГІЧНА ТЕХНІКА
  5. I. Навчально-педагогічна практика студентів 3 курсу (2 тижні)
  6. I.1. Історія виникнення і розвитку монополій в Росії.
  7. I.3. Еволюція антимонопольного законодавства в Росії. Етапи розвитку, функції і завдання.

1. Виховання, школа і педагогічна думка в епоху Просвітництва.

2. Виховання, школа і педагогічна думка в Росії в епоху Просвітництва.

Епоха Просвітництва в Західній Європі і США тривала з останньої третини XVII до кінця XVIII ст. Представники цього неоднорідного ідейної течії сходилися на критиці станового виховання і освіти, висували нові ідеї, пронизані прагненням наблизити школу і педагогіку до мінялися соціальних умов, враховувати в процесі виховання природу людини.

Педагогічна думка Просвітництва прийняла естафету епохи Відродження і піднялася на новий щабель. Ідеї ??Просвітництва виявилися орієнтиром, який брався до уваги їх прихильниками і противниками при реорганізації школи в XVII - XVIII ст. Рух Просвітництва розвивалося відповідно до національних умов.

Один з основоположників епохи Просвітництва, її ідеології та філософії, автор всесвітньо відомого педагогічного трактату «Думки про виховання» - Джон Локк (1632-1704). Він заклав основи принципово нової форми теоретичного педагогічного свідомості - антропологічної, що виходить в поясненні проблем виховання з природи людини, що розуміється як природна природа. Його праця фактично складається з трьох частин, в яких він викладає систему фізичного, морального і розумового виховання. Велике значення він надає фізичному і моральному вихованню, менше - розумовому. Він виступив проти класичної освіти, пропонуючи замінити його практичним, реальним.

В цілому ж, англійське Просвітництво, найбільш яскравим представником якого в педагогіці був Джон Локк, поклало початок новому етапу педагогічного мислення, розуміє виховання в основному в рамках природничо-наукових уявлень про людину і людську природу. Відповідно, англійське Просвітництво серйозно переглянув попередню педагогічну думку і освіту, особливо зміст, поставивши під сумнів доцільність класичної культури і висунувши на перше місце практичне знання. Воно ж поставило під сумнів абсолютну цінність навчання, вважаючи найбільш важливим у формуванні людини виховання і доводячи, що саме йому слід приділяти головну увагу.

XVIII століття - розквіт французького Просвітництва. З відомих діячів французького Просвітництва, які зробили найбільший внесок у педагогіку, треба назвати творчість Ш. л. Монтеск'є, Ф. м. Вольтера, П. а. Гольбаха, К. а. Гельвеція, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо. Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755). Один з основоположників французької освіти. В історію світової думки увійшов як найбільший теоретик права, обгрунтував принцип поділу влади. У своїй головній книзі «Дух законів» вихованню присвятив спеціальну частину. Основна ідея книги полягає в тому, що державний устрій суспільства визначає основні риси виховання. Франсуа Марі Вольтер (1694-1778). Відомий як поет, драматург, письменник, історик, філософ. Вольтер не залишив спеціальних педагогічних творів, та й ідеї виховання досить рідкісні в його творчості, але вся його філософія і вся його ідеологія стали фактичною основою багатьох педагогічних концепцій, ідей і установок в області виховання і освіти. Клод Андріан Гельвецій (1715-1771). Автор двох великих і широко відомих книг - «Про розум» і «Про людину, його розумових здібностях і його вихованні», в яких він викладає свою концепцію виховання. Вона зводиться до того, що все або майже все розвиток людини визначається вихованням, і тому людина така, яким його робить виховання. Правильне виховання, за Гельвеція, має включати в себе фізичний, розумовий і моральне виховання. Фізичне виховання має бути організовано за подобою давньогрецького виховання, розумовий - за прикладом професійного, а моральне може бути правильно влаштовано тільки при зміні суспільного ладу або зміні уряду. Дені Дідро (1713-1784). Став уособленням французького Просвітництва. У своїх творах часто звертався до питань виховання. Найбільш відомою педагогічною роботою Дідро є книга «Систематичне спростування Гельвеція», в якій він показав важливе значення спадковості у вихованні людини. Він також підготував для Катерини Великої «План університету або школи публічного викладання всіх наук для Російського уряду». У цій роботі він дав загальну програму розвитку освіти, спрямовану на виховання всього народу. Вона передбачала початкове навчання всіх громадян, потім - середню та вищу для найталановитіших. Система освіти, описувана Дідро, повинна була включати мережу початкових, середніх і вищих шкіл, в тому числі і університет.

Поряд з Дідро і Вольтером, Руссо є одним з великих діячів епохи Просвітництва, що визначив її основні ідеї та проблематику. Він відомий не тільки як філософ, соціолог, психолог, письменник, а й як великий педагог. Багато в чому завдяки Руссо проблеми виховання стали суспільно значущими проблемами. Роман Ж.-Ж. Руссо «Еміль, або Про виховання" - це нова ідеологія і теорія виховання. Цей роман побудований у вигляді опису виховання дитини з багатої сім'ї від його народження до повноліття. Руссо викладає теорію виховання чоловіка, здатного мислити «як філософ і працювати як мужик». Пропонує Руссо і систему виховання для жінок, яка значно поступається чоловічому вихованню, особливо в освіті. Головне в жіночому вихованні, вважає Руссо, - підготувати ідеальну дружину для майбутнього чоловіка. Теорія виховання Руссо - це цілісна педагогічна система, що містить безліч проблем, ідей і пропозицій, одні з яких були зрозумілі і могли реалізуватися тільки через десятиліття, інші стали основою нових педагогічних теорій і систем, спонукали до діяльності багатьох відомих педагогів.

В цілому ж, діячами французької освіти був написаний ряд педагогічних трактатів, в яких викладено нове розуміння розвитку людини, запропоновані нові концепції виховання та освіти, розроблено новий зміст, форми і методи освіти і виховання.

XVIII ст. - Час розквіту американського Просвітництва. Його найбільш видатні діячі - Б. Франклін, Т. Джефферсон - зіграли велику роль у розвитку американської освіти і педагогіки. Бенджамін Франклін (1706-1790). Видатний американський філософ, учений, який зробив ряд відкриттів, громадський діяч. Франклін вніс величезний внесок в розробку ідеології, теорії і практики освіти і освіти американського народу. Він розробляв теорію освіти, а також методики викладання окремих предметів. Він же організував кілька шкіл, найбільш відомою з них була академія в Філадельфії. З його педагогічних робіт великий інтерес представляє проект «Нарис англійської школи». Він також багато зробив для поширення наукових знань, введення трудового навчання. Томас Джефферсон (1743-1826). Видатний мислитель, автор Декларації незалежності ». Доклав зусиль для поширення ідей Просвітництва. Для педагогіки найбільше значення мають його роботи «Білль про загальне поширення знань» та «Нотатки про Віргінії». У цій роботі він обгрунтував свою концепцію освіти. Він пропонував систему загального обов'язкового народної освіти, що складається з двох шкіл - елементарної і граматичної. Щоб, закінчивши народну школу, учень міг надходити в середню школу, витрати за бідних учнів, на думку Джефферсона, повинно було взяти на себе держава. Після закінчення школи учень міг вступати до університету. У 1825 році Джефферсон відкрив університет у Вірджинії.

В цілому, американські просвітителі розробили ідеологію і філософію, основи змісту і організації американської освіти.

Великий внесок у розвиток духовної культури і філософії, науки і педагогіки, виховання і освіти внесло німецьке Просвітництво, розквіт якого припадає на кінець XVIII - початок XIX в. Діячі німецького Просвітництва не тільки створили класичну культуру Німеччини - її філософію і науку, літературу і мистецтво, але і багато зробили для розвитку педагогіки, виховання і освіти. Найбільш впливовими в німецькій педагогіці Просвітництва були дві течії: філантропічне і неогуманістіческое. Найвідоміші представники філантропічної руху: І. б. Базедов, Х. р Зальцман, І. р Кампе, Е. х. Трапп, К. ф. Барт, І. Штуве, П. Віллауме, Б. р Блаш і ін. Їм належать вчені праці, в тому числі 16-томний педагогічний трактат «Загальний перегляд всього шкільного та виховного справи суспільством педагогів-практиків», методичні керівництва, підручники та дитячі книги. Багато з них займалися безпосередньо практичної педагогічною діяльністю.

Одним з найбільш видатних діячів цього напряму був Йоганн Бернард Базедов (1729-1790), який заснував знаменитий філантропін в Дессау, в якому він хотів сформувати досконалу людину. Його досвід отримав неоднозначну оцінку в Німеччині і Європі, але поклав початок широким дискусіям з проблем виховання і привернув до виховання широку суспільну увагу. Основні заслуги філантропії в освіті та педагогіці можна звести до наступного. Філантропісти з'явилися основоположниками педагогіки на строго науковій основі. При цьому вони не просто запозичили ідеї своїх попередників, але і практично переробляли їх, внісши в педагогіку ряд нових ідей - особливо важлива ідея кардинального оновлення освіти. Вони вважали за необхідне заміну класичного змісту освіти реальним; розробляли методики навчання математики, мови; з'явилися основоположниками ряду нових методик: фізичного виховання (прагнули ввести в школу заняття спортом і загартовування), ручної праці і т д .; активно використовували наочність і нові методи навчання, особливо ігрові; багато зробили для викорінення зі школи покарань, що були звичайним явищем у всіх початкових і середніх школах Німеччини того часу. Найбільшу роль діячі цього напрямку грали в кінці XVIII - початку XX ст. У друге десятиріччя XIX століття їх діяльність поступово згасає.

Одночасно з філантропії в Німеччині розвивалося інше велике педагогічне течія - неогуманізм. Його початок було покладено працями університетських професорів І. а. Ернест і М. Геснера, а також І. і. Винкельмана і Г Е. Лессінга. Певною мірою до цього напрямку можна зарахувати і І. Канта. А власне педагогічний зміст неогуманізм знайшов в працях Х. р. Гейне, Ф. а Вольфа, І. р Гердера, І. в. Гете, В. фон Гумбольдта, Г. в. ф. Гегеля та ін. Готхольд Ефраїм Лессінг (1729-1781). Зіграв видатну роль в створенні і затвердження класичної німецької культури, літератури і драматургії, перетворенні літератури і театру в важливий засіб виховання і освіти німецького народу. Написав працю «Виховання людського роду», що заклав нове розуміння історії людства; велику роль у розвитку людства відводив вихованню. Іммануїл Кант (1724-1804). Все життя Кант присвятив вихованню молоді, будучи спочатку домашнім учителем, а потім і професором Кенігсберзького університету. Його праці «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму», «Критика здатності судження» стали основою класичної німецької філософії, в них же містилися важливі педагогічні ідеї. З 1776 р Кант починає читати курс лекцій з педагогіки, виданий потім окремою книгою, в якому він розглядає питання розумового, морального, релігійного, фізичного виховання. Філософія і педагогіка Канта справили великий вплив на розвиток німецького виховання і педагогіки. Християн Гейне (1729-1812). Один з найбільших дослідників давньої культури. Зробив великий вплив на розвиток університетської педагогічної та гімназійної освіти Німеччини. Йоганн Готфрід Гердер (1744-1824). Займався питаннями освіти в Веймарском графстві, приділяв особливу увагу розвитку народного та гімназійної освіти. Серед його найбільш відомих творів - «Ідеї до філософії історії людства», «Листи для заохочення гуманності». У них він обґрунтував ідею вирішальної ролі виховання і освіти в розвитку людства. Завдяки Гердеру в широке громадське свідомість увійшло нове розуміння гуманізму як людяності в найширшому сенсі цього слова. Сьогодні це значення гуманізму є загальноприйнятим у багатьох країнах світу.

Характеризуючи роль неогуманістіческого напрямки в розвитку німецького виховання, освіти і педагогіки в цілому, можна сказати, що його діячі зіграли вирішальну роль в освіті Німеччини, оскільки вони стали творцями класичної філософії, літератури, театру, літературної критики, цілого ряду гуманітарних наук, внесли величезний вклад в розвиток природничих наук; стали головними теоретиками і організаторами перебудови системи освіти в Німеччині, перш за все університетського і гімназичного, запропонувавши новий зміст освіти, форми і методи навчання; розробили теоретичні основи нової педагогіки - їх ідеї активно використовували наступні вчені; по-новому вирішили цілий ряд теоретико-педагогічних проблем; ввели в науку ряд нових педагогічних понять. Конкретизацією їх вчення про те, що людина не може розглядатися тільки як засіб, але як мета, - в області виховання з'явилася ідея про те, що період освіти не можна розглядати як підготовку до майбутнього життя, але як незамінний етап людського життя.

Найбільш яскравим представником романтичного напряму був Фрідріх Даніель Ернст Шлейермахер (1768-1834). Він також все життя присвятив вихованню юнацтва, брав активну участь у створенні Берлінського університету, написав кілька праць з питань виховання і навчання. У вихованні, як і в навчанні, на перше місце висунув емоційну сторону. Цікаві його ідеї реформування освіти, зокрема створення системи освіти, незалежної від церкви і держави.

Національне виховання - педагогічне протягом Німеччини кінця XVIII - початку XIX століття, яке справило помітний вплив на розвиток освіти і виховання. Воно висунуло вимогу побудови системи освіти, що відповідає конкретним умовам розвитку Німеччини. З цими ідеями виступали неогуманіст В. Гумбольдт, просвітителі і філантропісти Віллауме, Кампе і ін. Були й теоретики, які представляли строго національне виховання, наприклад К. л. Лахмен, Р. б. Яхман і ін. Але як особливе педагогічне рух воно склалося в період боротьби німецького народу за своє визволення від навали Наполеона. Найбільшим представником і теоретиком національного виховання став Йоганн Готліб Фіхте (1762-1814). Взимку 1807-08 рр. він читав лекції в Берлінському університеті, отримали потім назва «Промови до німецької нації», в яких виклав програму національного виховання. Вона включала в себе вимогу загального навчання і передбачала моральне, розумовий, естетичне, фізичне і трудове виховання, причому трудового виховання відводилася значна роль. В цілому, це було найбільш демократичне педагогічне протягом Німеччини, оскільки його діячі висунули вимоги загального обов'язкового освіти; включення рідної мови як навчального предмета на всіх щаблях навчання; введення праці в школу як кошти не тільки навчання, формування умінь і навичок, а й виховання, і навіть організації всієї життєдіяльності вихованців.

Величезне значення для педагогіки Просвітництва мало творчість великого швейцарського педагога Йоганна Генріха Песталоцці (1746-1827). Йому людство зобов'язане створенням теорії і практики сучасної народної (початкової) школи. Завдяки його працям народна школа набула сучасного вигляду, їм був обгрунтований принцип розвиваючого навчання. І. р Песталоцці не тільки розробив сучасний зміст початкового навчання (рідна мова, математика, читання, малювання і т. Д.), Але і методики їх викладання, в основі яких лежав принцип розвиваючого навчання. Основу теорії розвиваючого навчання Песталоцці склала теорія елементарного навчання. Виходячи з ідеї, що освіта повинна гармонійно розвивати дитину, для чого повинні бути гармонійно розвинені його розум, серце і рука, Песталоцці створює концепції розумового, морального, трудового, фізичного і естетичного виховання, в основі яких лежить принцип сходження від простого до складнішого. Теоретичні положення вчення Песталоцці, його практичний досвід були потім використані при організації народної освіти в ряді держав Європи.

Таким чином, найважливішими заслугами діячів педагогіки Просвітництва стало обґрунтування самодостатньою антропологічної форми теоретичного педагогічного свідомості. Початок цього розуміння виховання було покладено вченням Дж. Локка, істотно розвинене Ж.-Ж. Руссо та І. Кантом. Вони обґрунтували цілі та принципи виховання, виходячи виключно з природи людини; затвердили виховання як найважливішого пояснювального принципу формування і розвитку людини; сформували в суспільній свідомості розуміння вирішальної ролі освіти і освіти в поліпшенні та вдосконаленні суспільства; розробили найрізноманітніші теоретичні і практичні, реальні і утопічні проекти та моделі навчально-виховних установ; запропонували безліч варіантів змісту освіти, найбільш життєвими з яких виявилося неокласичний і реальний зміст; ввели в школу цілий ряд нових предметів: трудове навчання, фізичне виховання і т. д .; написали величезну кількість нових підручників; істотно вдосконалили технології навчання і виховання - в школі пропонувалося використовувати такі форми і методи, які, по можливості, виключали б насильство, але дозволяли дитині реалізувати свої інтереси, схильності і здібності.

До кінця XVII століття Росія не мала системою регулярних навчальних закладів. Протягом 1700-х рр. ця система була створена, що означало завершення епохи панування старорусского виховання і навчання, верховенства сімейного, домашнього навчання. З'явилася особлива соціальна група людей, професійно займалася педагогічною діяльністю.

Перші роки XYIII в. - Переломні в історії розвитку вітчизняної школи і педагогічної думки. Реформи виховання і освіти були викликані соціально-економічними факторами: політичним лідерством дворянства, зміцненням позицій купецтва і промисловців, створенням нової армії і ін.

Намітився перехід від станового до громадянської освіти. Освіта розглядалося як один із шляхів кар'єри. В одному з указів Петра I підкреслювалося, що дворяни, обділені батьківською спадщиною, будуть "хліба свого шукати службою, вченням, торгами і іншим".

Росія вступила на шлях суспільного розвитку, що виразилося в посиленні уваги до окремої особистості, у створенні шкільної національної системи.

Реформи за своїми соціальними наслідками були суперечливі. Історія школи та педагогічної думки Росії XVIII в. визначалася двома етапами:

- Перша половина XVIII ст.

- Друга половина XVIII ст.

Кожен період вніс істотні зміни в сферу шкільного справи, в трактування питань виховання і навчання.

В кінці XVII - на початку XVIII ст. Росія переглядає курс розвитку, в тому числі в сфері шкільної освіти, рівняючись на західний досвід. По суті справи відбувався поворот до школи та педагогіки Нового часу. Прикладом цього може служити виховання і освіту самого Петра I.

До 10 років майбутній государ виховувався навіть більш за старим, ніж його старші брати і батько. Він навчався грамоті, вивчав абетку, псалтир, євангеліє і апостол, російську історію. З 1683 року його навчався математики, арифметики, геометрії, балістики, кораблебудування, тоді ж Петро I опанував німецьку і голландською мовами. Петро і його сподвижники робили спробу направити країну по загальноєвропейського шляху. Був введений звичай посилати за кордон молодих людей для навчання корабельному і мануфактурного справі, військових науках. За головним промисловим містам Європи були розсіяні сотні російських учнів.

Для здійснення економічної реформи Петру були потрібні фахівці. Видано указ «всіх мобілізувати на працю, на государеву службу». Це визначало розвиток практичної освіти. Створюється мережа професійних навчальних закладів і трудових шкіл, що визначалося державними інтересами. Можна говорити про створення елементів системи трудової і професійної підготовки.

На початку XVIII в. в Росії з'являються державні школи різних типів. Подібна реформа освіти була одним з напрямків перетворень Петра I.

Ці школи відрізнялися практичною спрямованістю і в той же час не були вузькопрофесійними. У них не тільки готували моряків, будівельників, молярів, майстрових, писарів і т. Д., Але і давали загальну освіту: рідна мова, іноземна мова, арифметика, політика, філософія і т. Д. По перевазі створювалися дворянські школи, але становий характер нерідко порушувався.

Першим із створених за Петра I навчальних закладів була Школа математичних і навігаційних наук в Москві в Сухарева вежі (1701 г.). Директором школи призначили професора Г. Фарварсон (Англія). У навчальну програму входили: арифметика, географія, астрономія, математична географія. До того як приступити до вивчення цієї програми учні могли пройти два початкові класи, де навчали читати, писати, рахувати. У школі могли вчитися до 500 осіб. Вік учнів - від 12 до 20 років. Готували моряків, інженерів, архітекторів, служивих людей. Учні отримували кормові гроші, жили при школі або в найманих квартирах. За прогули учням погрожував чималий штраф. За втечу зі школи покладалася страта.

В школу математичних наук був запрошений Леонтій Федорович Магніцький (1669 - 1739гг). Він очолював цю школу. Їм був створений підручник прикладного характеру «Арифметика». За цим підручником йшло освоєння алгебраїчних, логарифмічних дій. Навчання йшло послідовно від простого до складного і було пов'язане з професійною діяльністю: фортифікація, корабельне справу і ін., Широко використовувалися наочні посібники. Була введена система покарань. У школі з числа «найкращих учнів» виділяли «десяцьких», які стежили за поведінкою своїх товаришів. Вчилися діти нижчих станів. У 1715 році старші класи школи математичних і навігаційних наук перевели в Петербург. На цій базі була організована Морська академія - військово-навчальний заклад, де готували до морської службі.

У 1707 році в Москві при військовому госпіталі була створена Хімічна школа. За зразком навігаційної школи в Москві в 1712 році були відкриті ще дві школи: інженерна і артилерійська.

28 лютого 1714 року виходить Указ про введення обов'язкової навчальної повинності для дворянських дітей, дітей дяків і піддячих:

«В усіх губернських дворянських і наказного чину, дяче і піддячих дітей від 10 до 15 років вчити цифр і деяку частину геометрії і для того вчення послати математичних шкіл учнів по кілька людей в губернію до архієреям і в знатні монастирі і в архієрейських будинках і монастирях відвести їм школи і під час того вчення тим вчителям давати кормових по 3 Алтин, по 2 гроші на день з губернських доходів, а як ту науку ті їхні учні вивчать абсолютно: і в той час давати їм свідетельственние листи за своєю рукою, а без таких свідетельственних листів одружитися їх не допускати і вінцевих пам'ятей не давати ».

Було закладено початок створенню світських елементарних шкіл з математичним ухилом - Арифметичні школи. У цих школах навчали арифметиці і частково геометрії. В якості вчителів в кожну губернію було послано по два випускника Московської навігаційної школи і Морської академії. Але поступово ці школи прийшли в занепад. Значна їх частина закрилася. Учні з духовного стану йшла в церковні Архієрейські школи.

З 1721 року за сибірських заводах стали створюватися Гірські училища. Для спеціальної підготовки фахівців з іноземних мов в Москві було встановлено особливий навчальний заклад яким керував Ернст Глюк. Тут дітей бояр, служивих і торговельних людей навчали грецької, латинської та італійської, французької, німецької, шведському мов. Навчання мовам займало три чверті навчального часу. Решту часу відводилося на викладання філософії, історії, арифметики, географії. Навчали безкоштовно. Е. глюк розробив навчальні посібники: російську граматику, посібники з географії, молитовник у віршах. Використовувався «Світ в картинках» Я. а. коменського. Після закриття школи Е. Глюка єдиним навчальним закладом підвищеного освіти в Москві виявилася Слов'яно-греко-латинська академія.

У 1724 році виходять укази про відкриття гірничозаводським шкіл і Технічних училищ будівельного справи, металургії та ін.

28 січня 1724 року видається Указ про заснування Академії наук.

«Учинити Академію, в якій би навчалися мовам, іншим наукам і знатним художнім і переводили б книги». «Науки, які в цей Академії можуть учинені бути, вільно б в три класи розділити можна: 1) все науки математичні і які від оних залежать 2) всі частини фізики 3) гуманітарні знання, історія і право».

В кінці 1725 в Петербурзі був створений важливий науково-урядовий центр Академія наук. До її складу входили університет і гімназія. В університеті було чотири факультети: теології, юриспруденції, медицини, філософії.

У 1731 році в Петербурзі було засновано перший середній навчальний заклад закритого типу для знаті Корпус кадет. У ньому готували офіцерів і цивільних чиновників.

У 1737 році видано закон, що надав дворянам право на домашнє навчання.

У 1744 році деякі числових школи були приєднані до полковим і гарнізонним школам, інші злилися з архієрейськими школами, діяльність яких визначалася «Духовним регламентом» (1721р.) - Феофан Прокопович. У «Регламенті» викладалася нова програма шкільної освіти. Переслідувалося поєднання світського і релігійного навчання. У них готували священнослужителів. Навчали: засадам релігії, письма, читання, математики, геометрії. Передбачалося створення Академії з семінарії (8-ми річні середні духовні навчальні заклади). Вони були закритими. У програму входили: латинську мову, граматика, історія, географія, геометрія, арифметика, логіка і діалектика, риторика, фізика, політика, богослов'я. Передбачалося використання дидактичних прийомів: ознайомлення учнів з програмою на початку викладання, встановлення міжпредметних зв'язків. У навчальних закладах початку XVIII в. навчали російською мовою. Замість колишнього Псалтиря використовується Буквар Федора Полікарпова. Навчальні посібники вперше вводили латинський і грецький шрифти, містили порівняння слов'янського, грецької та латинської мов та ін.

Петровські реформи освіти і виховання зустріли глухе і явне невдоволення, яке нещадно і жорстоко придушувалися. У той же час виникнення нових типів шкіл - важливе явище в організації національної системи освіти.

У 1755 році в Москві створюється Університет і університетські гімназії. Університет призначався дітям дворян. Перші студенти були набрані з духовних семінарій. Друга чверть XVIII ст. ознаменована турботою держави про організацію навчання дворян. У 1759 році засновано привілейоване дворянське навчальний заклад Пажеський корпус при імператриці Єлизаветі в Петербурзі.

У Петровську епоху в суспільстві зміцнилося розуміння необхідності світської державної регулярного виховання і навчання. Прикладом служить проект Федора Салтикова. У його «пропозиція» пропонувалося заснувати в кожній губернії академії. Проектовані академії нагадували західноєвропейські навчальні заклади Палацові школи:

# Граматика, філософія, історія, географія, математика, фізика.

# Механіка, фортифікація, архітектура.

# Танці, фехтування, верхова їзда.

Крім того, в кожній губернії передбачалося створення по дві жіночі школи.

Реально указ про відкриття гірничозаводським шкіл здійснив Василь Микитович Татищев (1686 - 1750 рр.) Він розробляв проекти побудови широкої системи освіти за становим принципом. Їм були відкриті горнозаводские школи на Уралі. В. н. Татищев планував створення шкіл і для дітей приписаних до заводів селян. Його найвідоміша робота "Розмова про користь наук та училищ". Головною наукою Татищев вважав таку "щоб людина могла себе пізнати". Вищі ступені школи повинні навчати: математики, логарифмическим исчислениям, приладовому мистецтву, іноземних мов, виробничим навичкам, токарному, комерційному, столярному, граверному, гірничої справи. "Однак ж я вам скажу: на початку науки поділяються суто: душевне богослов'я і тілесне філософія. По першому до досконалості, потрібно намагатися, щоб пам'ять, сенс і судження в добрий порядок привести і зберегти. Інша зовнішнє, еже душа з тілом толико пов'язані, що від пошкодження тілесних органів пошкоджуються і сили розуму ".

При організації училищ Татищев спирався на указ Петра I від 1714, але при цьому він зазначав, що «I нижчі шари потрібно особи від підлості відокремлювати, II вчителя до повчанням потрібного і корисного здатні і достатні, III нижчих верств, щоб і недостачі до навченню могло бути показано - матеріальна база, IV чого не витримає казенне, то потрібно нижчих верств на те доходи скласти, V щоб над усім назіраніе таким було доручено, які досить вправні в науках ». В. н. Татищев приходить до висновку, що виховання і навчання людини повинно відповідати її віку. Татищев вважав, що вчитель не тільки повинен знати свій предмет, а й володіти вмінням навчати. Він висунув ідею створення гімназій і академій ремесел. Знання ділилися їм на:

# Потрібні - домоведення, мораль, релігія.

# Корисні - лист, красномовство, іноземні мови, математика,

природні науки.

# Франтівські - поезія, музика, танці, верхова їзда.

# Цікаві - астрономія, алхімія.

# Шкідливі - ворожба, чорнокнижництво.

Таким чином, можна говорити про становлення професійного освіті в Росії. За Петра I зміцнюється дворянськеземлеволодіння. Організовуються торгово-промислові підприємства, заводи, фабрики. Наука і школа служили потребам армії, флоту, державного управління.

Періодом найвищого розвитку шкільної справи в Росії XVIII в. виявилося царювання Катерини II (1762-1796гг).

Катерина виявляла особливий інтерес до проблем виховання і освіти. Ідеї ??європейського Відродження і Просвітництва користувалися особливим інтересом російської імператриці. Задумавши реформу шкільної системи, Катерина звернулася до Д. Дідро, який склав «План університету для Росії».

Пріоритетом шкільної політики другої половини XVIII ст. було задоволення культурно-освітніх запитів дворянства. Знати воліла вчитися світських манер, насолоджуватися театром та іншими мистецтвами. Помітні успіхи робили спеціальні військово-навчальні заклади - Сухопутний і Морський кадетські корпуси.

Статутом 1766 року програму навчання ділилася на три групи наук:

· Руководствующие до пізнання предметів потрібних цивільному звання;

· Корисні або художні: фізика, астрономія, географія, навігація та ін .;

· Руководствующие до пізнання інших мистецтв: логіка, математика, красномовство, латинський і французьку мови, механіка та ін.

У другій половині XVIII ст. розвиваються приватні навчальні заклади з програмами державних шкіл.

У 1763 році Катерина призначила своїм головним радником з питань освіти Івана Івановича Бецкого (1704 - 1795гг), який зіграв помітну роль у розвитку освіти в Росії. У 1762 році І. і. Бецкой очолив академію мистецтв, при якій вже існувало Виховне училище. Ім'я Бецького пов'язано з установою в 1763 році першого в Росії Виховного будинку.

У Будинку навчали дітей з 14-15 років різним ремеслам. Через п'ять років, вони могли вступати в шлюб. При виході з будинку вихованці отримували повне обмундирування і права вільних людей. За прикладом Московського Виховного будинку, організований Виховний будинок в Петербурзі. То був 1772 рік. Пропонувалося організувати такі ж будинки у всіх великих містах, які містилися на пожертвування. І. і. Бецкой сприйняв ідеї французьких просвітителів і намагався їх здійснити в Росії. Його діяльність, перш за все, була пов'язана зі складанням законопроектів що стосуються навчання та виховання російського юнацтва. Він приходить до необхідності закритих навчальних закладів для дітей від 6 до 20 років, для створення «особливої ??породи людей» вільних від пороків сучасного суспільства. Істинне виховання в тому, що необхідно вселити повагу до себе. За доповідями і статутам Бецького були відкриті:

# Виховний будинок у Москві (1764г.)

# Виховний будинок в Петербурзі (1772р.)

# Училище при Академії мистецтв для хлопчиків (1764 рік) і при Академії наук (1765 рік)

# Виховне товариство благородних дівиць при Смольному монастирі в Петербурзі (1764 рік).

# Комерційне училище (1772 рік).

Все це були суворо станові закриті навчальні заклади.

Виховання в них розглядалося з чотирьох сторін:

· Фізичної (в здоровому тілі здорових дух);

· Фізично-моральної (Неробство - мати всіх вад, а працьовитість - батько всіх чеснот);

· Моральної (видалення учня від того, що може мати тінь пороку);

· Навчання (розвиток розумових сил як засобу для добування шматка хліба).

У Виховний будинок в Петербурзі приймалися «безрідні немовлята і діти». Скарбницею на утримання будинку була відпущена незначна сума, яка не покривала витрат. Тоді було оголошено про необхідність доброчинності, і гроші були зібрані. Спочатку Виховний будинок знаходився при Смольному монастирі, потім його перевели в великий палац царівни Наталії (частина будинку № 35 а на шпалерно вулиці). 14 травня 1797 Імператор Павло I видав указ про надання самостійності Петербурзькому виховному будинку. У тому ж 1797 році він розмістився в будівлях на набережній річки Мийки, придбаних у генерала фельдмаршала Розумовського (нині 5 корпус) і графа Бобринського (2 корпус). Виховання дітей у цьому будинку І. і. Бецкой уявляв собі так:

- До 2 років діти перебувають під опікою годувальниць і няньок,

- З 3 до 7 років хлопчики і дівчатка живуть разом і привчаються до легкої роботи,

- З 7 до 11 років разом ходять на одну годину щодня в школу, навчаються читати, осягають основи віри. У ці ж роки хлопчики вчаться в'язати ковпаки, мережі і т. Д., А дівчатка вправляються в прядінні, в'язанні, плетінні мережив і т. Д.,

- З 11 до 14 років хлопчики і дівчатка вчаться письму, цифр, вивчають арифметику, географію, малювання, займаються побутовим працею і ремеслами; дівчинки шиють, куховарять, гладять; хлопчики звикають до городньої, дворової роботі і т. д .;

- В 14-15 років освіту закінчується, і вихованці починають займатися тим ремеслом, яке вони самі вибирали.

Учнів ділили на три групи відповідно до їх природним талантам:

1. Люди здатні до наук і мистецтв

2. Люди здатні лише до ремесел і рукоділля

3. Люди здатні лише до найпростішої роботі.

Головний принцип навчання: вести дітей граючи і з приємністю. Провідне місце відводилося моральному вихованню - видалення дитини від будь-якого пороку. При хорошому вихованні покарання зайві, так як від них діти робляться удаваними, мстивими, похмурими, але в разі потреби покаранням може служити: позбавлення прогулянки, стояння на одному місці. Ніколи не можна бити дитину. Мета виховання: створення «особливої ??породи людей вільних від пороків суспільства». При Виховному будинку для незаможних породіль був госпіталь на 20 ліжок. Цей госпіталь обслуговували всього 6 чоловік. Народжених у цьому госпіталі передавали в Виховний будинок, пізніше цей порядок скасували - віддавали лише тих немовлят, від яких відмовлялися матері. Надходження дитини в Виховний будинок не супроводжувалося оформленням документів. Щорічно сюди надходило близько трьох тисяч дітей. Найбільш відзначилися вихованці продовжували навчання в столичних гімназіях, але в 1837 році цей порядок був скасований.

Нижче наводиться уривок плану І. і. Бецького: «Генеральне установа про виховання обох статей юнацтва» (1764 рік).

«Ясно, що корінь всьому злу і добру виховання: досягти останнього же з успіхом можна тільки обравши засоби, до того прямі і ґрунтовні. І залишається зробити способом виховання «нову породу людей», які б були вільні від вад сучасного суспільства. Це припущення слід виконати установам виховного училища для обох статей дітей, сюди приймати не давніша за 6 років і довести навчання невсипущими працями до 18-20 років. Родичі хоча і можуть їх бачити в призначені дні, але не інакше як в самому училище. При училищах першого вважати порушення працьовитості, і щоб осоромлювати неробства, навчати Божим, поглиблювати їх в схильності до чистоти і охайності. Але перед тим слід розглянути його схильності і полювання і вибір залишити йому самому. Викорінювати слід все те, що скукою, задумою, великим сумом називатися може. Але перед організацією училищ слід прийняти правило: або робити і робити ціле і досконале або так залишити і не починати ».

Проекти 1760 року про низьких сільських училищах, про суспільній системі освіти залишилися нездійсненими через відсутність коштів.

У 1782 році Катерина призначила «Комісію по установі народних училищ». У тому ж році Комісія запропонувала план відкриття початкових, середніх і вищих навчальних закладів який був використаний в «Статуті народним училищам Російської імперії» (1786р.).

У розробці цих документів брав участь сербохорватську мислитель і педагог, директор народного училища в Петербурзі Федір Іванович Янкович де Маріев. Статут проголошував виховання як «єдиний засіб» суспільного блага. Стверджувалося, що виховання слід починати з дитинства. Статут вирішив позитивно викладання на «рідному», тобто російською мовою. Згідно зі статутом в містах відкрилися:

# Малі народні училища

# Головні народні училища.

Це були безкоштовні, змішані школи для дівчаток і хлопчиків поза контролем церкви. Ними могли користуватися середні верстви міського населення.

Малі училища: готували грамотних людей, які вміють добре читати і рахувати, знають основи правопису і правила поведінки. Розраховані ці училища були на два роки навчання. Навчали читання, письма, нумерації, краснопису, малювання, суспільствознавства та ін. Містилися на кошти міських самоврядувань.

Головні училища: давали ширшу підготовку на багатопредметної основі. Термін навчання в них становив п'ять років. Крім програми малого училища в курс навчання входили: історія, природознавство, архітектура. Для бажаючих: латинський і живі іноземні мови: татарський, ніж перська, китайська мови. Тут можна було отримати і педагогічну освіту. З училищ були усунені представники церкви. Статут затвердив класно-урочну систему. Учитель зобов'язаний був працювати одночасно з цілим класом. Після викладу нового матеріалу рекомендувалося проводити опитування. Для відповіді учневі слід було підняти ліву руку. З'являється розклад уроків і класний журнал відвідуваності учнів. Встановлено терміни початку і закінчення занять.

Федір Іванович Янкович де Маріев (1741 - 1814гг.) В 1773 році був визначений першим учителем і директором народних училищ. Він перевів на російську мову різні статути і інструкції вчителям, переробив і видав підручники. Головні теоретичні основи були викладені в «Керівництві вчителям першого і другого класів народних училищ Російської імперії» (1783 р)

Керівництво було складено за австрійським зразком і містило такі рекомендації: потрібно вчити всіх сукупно, тобто разом всіх разом одному і тому ж. Для цього учнів потрібно розділяти на класи і вчити не кожного окремо, а весь клас. Коли учень читає або відповідає, то весь клас стежить за ним. Книги повинні бути у всіх однаковими.

Сукупна повчання і читання реформував шкільне навчання. Перш кожен учень навчався сам по собі, йому задавали особливі завдання, у кожного були різні книги. Тепер учитель розучував урок з класом, читав сам і читали учні, писав на дошці, писали і учні, під час відповідей клас уважно стежив за відповіддю. Були розроблені методи викладання з арифметики, яку варто було б вивчати тільки після освоєння читання. Рекомендувалося вчителю самому на дошці вирішити приклад завдання, потім біля дошки вирішує завдання кращий учень, потім завдання вирішують все учні. Учитель повинен володіти рядом чеснот: бути миролюбним, бути порядним, мати постійну бадьорість духу і тіла, бути терплячим і уважним, бути справедливим. Тілесні покарання заборонені, допускаються покарання у вигляді позбавлення приємних речей. Але дана система застосовувалася обмежено. Чому?

- Не було педагогічних кадрів - на всю Росію була відкрита лише одна вчительська семінарія в Петербурзі і ту незабаром закрили. Підготовку педагогічних кадрів поклали на головні училища. Учительську семінарію підготувала всього 420 вчителів, які працювали в різних навчальних закладах. Нерідко вони були погано підготовлені і внаслідок цього, запрошували іноземців (школа пастора Ернеста Глюка).

- До справи освіти не привертати громадськість (такі як Н. і. Новиков прибиралися з поля дії). Іноземці працювали гувернерами, вчителями. Знатні люди посилали своїх синів за кордон - все це посилювало іноземний вплив на російську систему освіти. Як приклад може служити «Статут для учительських семінарій, головних народних училищ» від Фельбігера.

Микола Іванович Новіков (1744 - 1818 рр.) Організована ним в 1784 році друкарська компанія видавала шкільні та інші навчальні книги. Серед виданих книг, важлива роль віддавалася педагогічної тематики. Це були його власні твори, твори іноземних авторів. Після звільнення Н. і. новикова з Шліссельбурзькій фортеці, куди він був заточений Катериною II за «вільнодумство» йому не вдалося налагодити видавничу діяльність в колишніх масштабах. Новиков фінансував дві приватні школи і поїздки людей за кордон.

Свої педагогічні погляди він виклав в трактаті «Про виховання та із знанням дітей» (1783 г.) У вихованні їм визначені головні напрямки: фізичне, моральне, розумовий. Таке виховання сприяє формуванню людини і громадянина.

«Виховання має три головних частини: виховання фізичне, стосується до одного тіла, моральне має предметом освіту серця, тобто утворення і управління натурального відчування і волі дітей і розумне виховання для освіти або освіти розуму. Таким чином, виховувати дітей твоїх щасливими людьми і корисними громадянами ». Новіков був за загальнодоступне освіту.

Найвідомішим представником російської освіти був Михайло Васильович Ломоносов (1711 - 1765 рр.) Син селянина Архангельської губернії. Навчався в Слов'яно-греко-латинської академії (1731-1735гг.). У 1736 році в числі 12 кращих учнів був направлений на навчання в Петербург, а потім за кордон для продовження освіти. Ад'юнкт фізики в Петербурзькій Академії наук, професор хімії. Ініціатор створення Московського університету.

Як учений, Ломоносов відрізнявся широтою інтересів, збагатив своїми відкриттями фізику, хімію, астрономію, географію, геологію, механіку, історію, філософію, намагаючись використовувати науку для розвитку продуктивних сил, підняття добробуту країни. Захист інтересів Вітчизни, боротьба за розвиток науки і освіти характеризують Ломоносова як просвітителя.

Визначною заслугою Ломоносова - першого академіка з російських, було створення російського університету. Для підготовки в Росії кадрів вчених при Академії були засновані університет і гімназія. Однак ні гімназія, ні академічний університет з поставленим завданням не справлялися. У цих умовах М. в. Ломоносов і його однодумці витратили багато сил і енергії, щоб задовільно організувати роботу навчальних закладів при академії. Наслідком цієї діяльності стало Ломоносова до ідеї про необхідність створення університету в Москві. І в 1755 році університет був створений. Указ про заснування Московського університету був підписаний імператрицею Єлизаветою Петрівною в Тетянин день 12 (25) січня 1755 року і опублікований 24 січня (14 лютого). Церемонія урочистого відкриття відбулася 26 квітня (7 травня) 1755 року, тоді ж почала працювати гімназія при університеті (до 1812 року). Університет розпочав свою роботу в центрі Москви на Красній площі в будівлі колишньої Головною аптеки, до кінця XVIII ст. університет переїхав в нове, спеціально збудоване приміщення за річкою Неглинної, неподалік від Кремля. Спочатку в стінах університету було три факультети: юридичний, медичний, філософський ..

За 7 років до відкриття Московського університету, в Петербурзі М. в. Ломоносов вперше в Росії прочитав лекцію студентам на рідній мові. З моменту заснування університету лекції читалися російською мовою. Московський університет з перших днів роботи відрізнявся демократичним складом студентів і професорів. Вирішуючи проблему підготовки учнів для навчання в університеті Ломоносов підкреслював, що «університет без гімназії як рілля без насіння.» Московський університет зіграв величезну роль в популяризації наукових знань. У квітні 1756 при університеті відкривається друкарня і книжкова тиснява. Тоді ж стала виходити неурядова газета «Московские ведомости (3) 14 липня 1756 року». Але лише до кінця XVIII ст. Московський університет міцно став на ноги і зміг об'єднати кращі уми Росії.

Перу М. в. Ломоносова належить цілий ряд творів, присвячених питанням викладання мови і літератури, вищій школі, сімейному вихованню, питань організації навчального процесу. Їм були створені багато навчальні посібники та підручники з російської мови та літератури, фізики, хімії для гімназії та університету.

Тема 3.7. Школа і педагогіка в країнах Західної Європи і США в ХIX ст. (До 90-х рр.)

1. Школа і педагогіка в країнах Західної Європи і США в ХIX ст. (До 90-х рр.)

2. Педагогічні погляди і діяльність І. Г. Песталоцці, І. Ф Гербарт і Ф. А. В. Дістервега.

У XIX столітті завершується формування класичної педагогіки нового часу. В поле її зору опинилися невичерпні можливості і індивідуальність людини. Була усвідомлена самоцінність, неповторність людської особистості. У педагогіці Заходу відбувалося збільшення знань, запозичених з філософії та інших наук про людину та її вихованні. Особливо уважно вивчалися цілі, зміст і методи навчання та виховання, методологія педагогічної науки. Намітився поворот до психологічного обгрунтування навчально-виховного процесу, зароджувалися сучасні теорії соціального виховання. Вершинами педагогічної думки XIX століття стали ідеї німецької класичної філософії, творчість І. Г. Песталоцці, І. Ф. Гербарта, Г. Спенсера.

Школа в країнах Західної Європи і США існувала в ситуаціях соціальних потрясінь (європейські революції, громадянська війна в США). На еволюцію школи істотний вплив чинили події світового і загальноєвропейського масштабу, а також соціальні процеси в кожній країні. Школа розвивалася в умовах поступального руху економіки, інтенсивного зростання промисловості, і тому створення нової системи освіти стало історично неминучим. У цьому був особливо зацікавлений клас промислової буржуазії, яка зайняла з другої половини XIX ст. ключові політичні позиції. До кінця століття в провідних країнах Західної Європи і США були закладені законодавчі основи нової школи.

Темпи і масштаби становлення системи освіти визначалися особливостями розвитку кожної країни. Якщо в Західній Європі позначалися традиції станового освіти, то школа США пройшла свій шлях, не зазнавши вантажу цих традицій. Свою роль зіграв соціально-політичний клімат. У Німеччині рішення шкільних проблем стимулювався боротьбою за об'єднання нації. В Англії шкільна політика зазнавала змін відповідно до маневруванням при проведенні державного курсу. У Франції через високу соціальної активності шкільний питання виявився однією з "гарячих точок" державної політики. У США важливим фактором створення демократичних шкільних інститутів послужило поразку рабовласницького Півдня у громадянській війні.

У XIX ст., Як ніколи гостро, проявилися розбіжності між рівнями педагогічної думки, шкільного законодавства і системи освіти. З одного боку, були здійснені великі реформи, що призвели до створення загальнонаціональних систем освіти, ослаблення впливу на школу церкви, визначеного підвищення рівня загальної освіти. З іншого боку, значна частина населення Заходу залишалася без будь-якої освіти, як і раніше клерикали користувалися значним впливом в школі. Важлива частина програми демократизації школи до кінця століття була оформлена законодавчо, але практично цю демократизацію ще належало здійснити.

В кінці XVIII - першій половині XIX ст. в Німеччині розвивалося філософське рух, висунула на перший план діалектику як теорію і метод пізнання дійсності. В історії науки це рух отримав назву "німецької класичної філософії". Його представники внесли особливий внесок у розвиток педагогіки нового часу. Класики німецької філософії, перш за все І. Кант, Ф. Шлейермахер, І. Г. Фіхте, Г. В. Ф. Гегель, вплинули на педагогіку своїми статтями та виступами з проблем виховання і (що ще більш важливо) своєї філософією. Так, Іммануїл Кант (1724 - 1804), будучи професором університету в Кенігсберзі, читав курси філософії та педагогіки. Він бачив сенс філософії в тому, щоб ввести людську волю і існування в русло законів, настільки ж непорушних, що і закони природи. Думаючи насамперед про самовизначення особистості, Кант особливо займався проблемою формування високого "морального почуття" - совісного голоси "внутрішнього судді". Кант розцінював виховання як одну з найважливіших сфер людської діяльності: "Людина може стати людиною тільки через виховання. Він - то, що робить з нього виховання". Кант розглядав виховання як "найбільшу і найскладнішу задачу, що стоїть перед людством", оскільки "у вихованні укладена найбільша таємниця удосконалення природи". Педагогічні ідеї Канта складалися під впливом руссоизма. Слідом за Руссо Кант вважав, що моральність, доброта не визначаються знаннями, що в людині від природи існують задатки добра. Але на відміну від Руссо Кант відкидав думку, ніби культура і суспільство приносять переважно зло. Він підкреслював соціальну необхідність виховання як способу виведення дитини з тваринно-дикого стану.

У середині XIX ст. в західній філософії виховання відбуваються важливі зміни. На зміну універсальним світоглядним схемами, в які вписувалася і педагогічна проблематика, приходять філософські концепції, зорієнтовані на факти, дані "позитивних" наук (соціології перш за все). Філософія "позитивізму" в педагогіці представлена ??ідеями О. Конта, Дж. С. Мілля, Г. Спенсера і ряду інших вчених. Так, значною популярністю в педагогічних колах Заходу в другій половині XIX ст. користувалися твори Герберта Спенсера (1820 - 1903). Спенсер спробував об'єднати ідею поступової прогресивної еволюції природи і суспільства з дарвинистской ідеєю природного відбору. Спираючись на такі спроби, Спенсер прагнув пояснити виховання як одне з найбільш істотних суспільних явищ. У статтях про виховання Спенсер наполягав на пріоритеті природничо-наукової освіти як найбільш "корисного" для потреб кожної людини. Гуманітарна освіта (мови, література, історія та ін.), На думку Спенсера, лише другорядне "прикраса", пристрасть до якого пояснюється традиційним престижем класицизму.

Індивідуалістичне цілепокладання у вихованні сильно висловили представники філософії ірраціоналізму: С. К'єркегор, А. Шопенгауер, Ф. Ніцше. Так, датська мислитель Серен К'єркегор (1813-1855) писав: "Наш час, XIX століття - стати окремою людиною". К'єркегор думав насамперед про виховання "окремих живих людей" з незалежними судженнями і власної моральної позицією.

Епоха нового часу відзначена творчістю педагогів, які увійшли в ряд класиків науки про виховання і освіту. У їх числі слід перш за все назвати І. Г. Песталоцці, І. Ф Гербарт, Ф. В. А. Фребеля, Ф. А. В. Дістервега.

В історії світової педагогіки Іоганн Генріх Песталоцці (1746-1827) відомий як один з великих благородних подвижників виховання принижених і ображених. Песталоцці пропонував при визначенні основ освіти спертися на знання людської психології. У пошуках загального психологічного джерела прийомів виховання і навчання він прийшов до переконання, що такими є елементи - найпростіші складові частини людського знання. У Песталоцці пізнання починається не з чуттєвого спостереження, а з активного споглядання ідеальних об'єктів подібних елементів. Песталоцці закликав слідом за Руссо повернутися у вихованні до "високої і простий сообразности з природою". Однак він розставляв інші акценти в співвідношенні біологічних і соціальних факторів виховання, висунувши тезу "життя формує". Виховання розглядалося як різноманітний соціальний процес, і стверджувалося, що "обставини формують людину, але і людина формує обставини. Людина має в собі силу різноманітне гнути їх по своїй волі. Роблячи це, він сам бере участь у формуванні себе і у впливі обставин, що діють на нього". Шляхом реалізації своєї педагогічної теорії Песталоціі розробив метод елементного освіти. Суть методу полягала в тому, щоб пробудити задатки здібностей, які, на його переконання, закладені в кожній дитині. Песталоцці розділив педагогічний процес на найпростіші елементи. Число, форму, мову він визначив як первинні елементи розумового виховання; відносини дитини з матір'ю, почуття гармонії, впорядкованості, краси - як елементи морального виховання; низку взаємопов'язаних простих рухів тіла, вміння вдарити, кинути і ін. - як елементи фізичного і трудового виховання і т. д. Зазначені елементи Песталоцці запропонував зробити першоосновою різнобічного розвитку особистості. Елементи - своєрідні "цеглинки", з яких, по Песталоцці, складається виховання. Число "цеглинок" поступово збільшується. Так, при моральному вихованні поступово розширюється коло дитячої любові: батьки, брати і сестри, учитель, шкільні товариші і т. Д. В якості "цеглинок" елементного фізичного і трудового виховання пропонувалися гімнастичні вправи з розвитку суглобів в ході природних рухів (ходьба, біг , підняття важких предметів та ін.). Метод елементного освіти - це певна система розвитку здібностей і вправ. Метод припускав погляд на повсякденне як на щось незвідане і цікаве, т. Е. Намічалося заохочувати дитяче властивість дивуватися світу і пізнавати його. Метод припускав самостійність вихованців. Учні спочатку разом з учителем, а потім самі повинні розвивати свої фізичні сили і здібності. Песталоцці вплинув на західноєвропейську (особливо німецьку) педагогіку XIX століття (Ф. В. А. Фребель, І. Ф. Гербарт, Ф. А. В. Дістервега).

Фрідріх Фребель (1782 - 1852) в своїй основній педагогічному творі "Виховання людини" (1826) підкреслював, що людина за своєю суттю - творець. Виховання призначене для виявлення та розвитку в людині відповідних творчих задатків. Фребель сформулював кілька законів виховання: саморозкриття божественного начала в людині, поступальний розвиток людини і закон природосообразного виховання. У своєму розвитку, вважав Фребель, дитина творчо повторює історичні етапи генезису людської свідомості. Основою педагогічної системи Фребеля є теорія гри. За Фребеля, дитяча гра - "дзеркало життя" і "вільне прояв внутрішнього світу". Гра - місток від внутрішнього світу до природи. Природа представлялася Фребеля у вигляді єдиної і різноманітною сфери. Куля, куб, циліндр і інші предмети, які уособлюють сферичність природи, - засоби, за допомогою яких встановлюється зв'язок між внутрішнім світом дитини і зовнішнім світом.

Йоганн Фрідріх Гербарт (1746- 1841) - філософ, психолог, математик - один з видатних педагогів XIX століття. Перший педагогічну працю Гербарта присвячений творчості Песталоцці. Педагогічні твори Гербарта ( "Перші лекції з педагогіки" (1835), капітальна "Загальна педагогіка" (1806), інші роботи) відрізняються раціональністю, складністю сприйняття. Гербарт бачив у педагогіці як науці в першу чергу методологічний інструментарій. Внаслідок цього він прагнув до виявлення "тез і основоположний" і фундаментальних умов результативності навчально-виховного процесу. Гербарт відкидав крайності як емпіричної, так і філософської педагогіки, представники яких виходили з фактів або з філософії. Гербарт бачив у педагогіці не тільки науку, а й мистецтво, володіючи яким педагог у кожному конкретному випадку надходить відповідно до того, що "надав йому практичний досвід". Педагогіка, за Гербарт, будучи самостійною наукою, спирається на т. Зв. практичну філософію (етику і психологію). За допомогою етики намічаються педагогічні цілі, за допомогою психології - способи їх здійснення. На перше місце процесу виховання ставилося волевиявлення особистості. Цей моральний процес в ідеалі повинен відповідати п'яти головним критеріям: внутрішньої свободи, досконалості, доброзичливості, законності і справедливості. Головна теза міркувань Гербарта - формування морального людини. Це - ядро ??ідеї про гармонійний розвиток всіх здібностей. За Гербарту, виховання повинно створювати гармонію між волевиявленням та виробленням багатосторонніх інтересів. Шляхи досягнення такої гармонії - управління, навчання і моральне виховання. Гербарт помічав, що управління має вирішувати задачу підтримки порядку. Він вказував, що управління саме по собі не виховує, а лише створює передумови для виховання. Запропоновано була система прийомів управління: загроза, нагляд, заборона, наказ, включення дітей в діяльність тощо. Гербартіанская дидактика охоплює проблематику навчання у вузькому сенсі слова і питання виховання. Йому належить капітальна розробка ідеї виховує навчання, основне завдання якого він бачив у розвитку всебічного інтересу. Інтерес визначено як інтелектуальна самодіяльність, викликана навчанням і яка веде до формування у дітей "власних вільних душевних станів". Гербарт спробував розділити навчання на викладання і навчання. Він шукав якусь "естестественно послідовність" навчального процесу у вигляді формальних ступенів. Були визначені чотири такі ступені: дві - щодо поглиблення навчання, дві - по осмисленню навчання. Під поглибленням мався на увазі вихід на нові знання, під осмисленням - поєднання цих знань з уже наявними. На перших двох ступенях особливо важливі такі методи навчання, як наочність і бесіда. На двох інших - самостійна робота учня і слово вчителя. Гербарт визначив три універсальних методу навчання: описовий, аналітичний і синтетичний. Чільне місце віддавалася аналітичного методу, при якому належало систематизувати знання учнів. Усі три методи слід застосовувати в сукупності. Моральне виховання як частина триєдиного педагогічного процесу повинно було насамперед формувати волю і характер майбутнього члена суспільства. Пропонувався звід рекомендацій по моральному вихованню. Гербарт вважав, що наставник повинен рахуватися з індивідуальністю особистості, знаходити в дитячій душі добре і спиратися на нього. Він запропонував шість практичних способів морального виховання: стримуючий, що направляє, нормативний, взвешенноясний, моралізаторський, переконуй.

Якщо об'єктом уваги І. Ф. Гербарта було перш за все гімназійну освіту, то інший великий німецький педагог, Фрідріх Адольф Вільгельм Дістервег (1790-1866), зосередив свої дослідження в сфері народної масової школи. Гідність педагогічних поглядів Дістервега не в особливій оригінальності, а в блискучій інтерпретації та популяризації педагогічних ідей Руссо, Песталоцці, німецького Просвітництва і класичної філософії. Основний педагогічну працю Дістервега - "Керівництво до утворення німецьких вчителів". У ньому сформульовані два взаємозалежних принципу навчання і виховання - природосообразности і культуровідповідності. Дистервег у вихованні ставив на перше місце "розвивально-виховну і освітню навчання". Дистервег пропонував у вихованні та навчанні слідувати природі людини, враховувати персональні властивості дитини (принцип природосообразности). Принцип культуровідповідності означав організацію навчально-виховного процесу з урахуванням певної зовнішньої, внутрішньої і суспільної культури. Зовнішня культура, по Дистервегу, - це норми моралі, побуту, споживання. Внутрішня культура - духовне життя людини. Громадська культура - соціальні відносини і національна культура. Як дидакт Дистервег особливо наполягав на розширенні природничо-наукової освіти. У навчанні він віддавав перевагу індуктивному методу (елементарний метод). Корисними для школи виявилися сформульовані Дистервегом дидактичні правила: ясність, чіткість, послідовність, самостійність учня, зацікавленість вчителя і учня та ін. Дистервег був енергійним організатором педагогічної освіти. Він - автор безлічі навчальних посібників для вчителів, творець учительських семінарій.

Тема 3.8. Школа і педагогічна думка в Росії (до 90-х рр. ХIХв.)

1. Реформи освіти на початку ХІХ ст.

2. Різні точки зору на шляхи розвитку освіти в Росії.

3. Реформи і котнрреформи в галузі освіти 1860-Х.-1890-х. рр.

Початок ХІХ ст. ознаменувалося в Росії серією ліберальних реформ, що проводяться імператором Олександром I. Пильна увага уряд приділив розвитку системи освіти в Імперії.

В "Попередніх правилах народної освіти" (1803) йшлося про те, що для "морального освіти громадян, відповідно обов'язків кожного стану, визначається чотири роду училищ, а саме: 1) парафіяльні; 2) повітові; 3) губернські, або гімназії і 4 ) університети ". Університети повинні були створюватися в кожному окрузі, гімназіі- в кожній губернії, повітові учіліща- в кожному повіті і парафіяльні в селищах при одному-двох церковних парафіях.

При князя А. н. Голіцина, який став в 1817 р міністром народної освіти і духовних справ, в основу освіти були покладені релігійні принципи. Метою розумового розвитку проголошувалося з'єднання віри і знання, в навчальних закладах усіх ступенів Велика увага приділялася вивченню догм Святого Письма. Ці зміни до певної міри являли собою урядову реакцію на "західне вільнодумство", проникнення якого в Росії різко посилився після війни 1812-1814 рр., А також на всі більш зростаючу реформаторське і революційне бродіння суспільства, самодержавно-кріпосницькі основи якого переживали найгострішу кризу. В релігії влади бачили одне з найсильніших моральних протиотрут проти "неблагонадійності", проти хитань в умах молоді.

З початку XIX в. у вітчизняній педагогіці все більш виразно лунають заклики не забувати традиції "старого" російського виховання. Після небувалого патріотичного підйому в період Великої Вітчизняної війни 1812 року і близького знайомства з Заходом під час закордонного походу 1813-1814 рр. російське освічене суспільство зіткнулося з вкрай незадовільною відповіддю на питання, що ж оригінального створила до цього часу вітчизняна культура, ніж визначається унікальність її вкладу в культуру світову. На перший план виступала подражательность Росії в релігійній сфері Візантії, а в культурної - Заходу. Ідею самобутнього шляху розвитку російського суспільства в другій чверті XIX ст. обгрунтовували і відстоювали слов'янофіли.

Пошук самобутності в розвитку Росії, який вівся слов'янофілами на основі аналізу її минулого і сучасного стану, що розглядається в зіставленні з європейською культурою та історією, дозволив зафіксувати ряд обставин, що стали вихідними для формування поглядів слов'янофілів і їх пізніших послідовників. По-перше, констатувалися як засадничо

Тема 3.4. Школа і педагогічна думка епохи Відродження і Реформації | Тема 3.9. Зарубіжна і вітчизняна школа і педагогіка в кінці ХІХ - початку ХХ ст.


Тема 2.4. Розвиток, соціалізація і виховання особистості | Основні концепції (підходи) розвитку особистості | механізми соціалізації | Методологічна культура педагога | | | Система методів і методика педагогічного дослідження | Тема 3.1. Зародження виховання в первісному суспільстві | Тема 3.2. Виховання і школа в умовах цивілізацій Стародавнього Сходу і античному світі | Тема 3.3. Виховання, школа, педагогічна думка в епоху раннього середньовіччя |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати