Головна

Особливості освіти та виховання у країнах середньовічного Сходу.

  1. IV. Самовиховання.
  2. "Велика дидактика" Я. А. Коменського - узагальнення досвіду теорії і практики освіти і виховання попередніх епох
  3. Аграрна реформа Столипіна та особливості її проведення на Україні.
  4. Адміністрація закладу освіти -керівний персонал установи.
  5. Адміністрація закладу освіти -керівний персонал установи.
  6. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка і її вплив на його психологічні особливості і поведінку. Вплив фізичного та фізіологічного розвитку підлітка на його психіку
  7. Анатомо-фізіологічні особливості волейболістів.

3.2.1. Ідейна основа системи освіти в країнах середньовічного Сходу. Подібно до розвитку Європи в епоху середньовіччя, де найбільш характерним було розповсюдження та панування християнської релігії, у більшості народів Ближнього та Середнього Сходу панівну роль зіграло виникнення й розповсюдження ісламу, останньої згідно терміну її виникнення світової релігії.

Засновником ісламу вважається реальна історична особистість Мухаммед (570-632), який, згідно переказів, отримав від Аллаха одкровення і, записавши їх, став проповідувати.

Ці одкровення стали підгрунтям Корану; іслам уже через 100 років після свого виникнення став світовою релігією, а створена за його допомогою держава - халіфат, яка займала невелику частину Аравійського півострова, захопила всю Північну Африку, Іспанію, Іран, Середню Азію, Близький Схід, Малу Азію, Балкани тощо.

Провідними впливами на розвиток освіти і культури Ближнього та Середнього Сходу стали: мусульманська теологія, в рамках якої розвивались знання з математики, астрономії, теоретичної граматики арабської мови; давні східні культури, зокрема, сірійська, з якої були запозичені коментарі античної філософської спадщини; персидська та індійська культури, що сприяли розвитку літературних та природничо-наукових знань. В свою чергу, Халіфат збагатив світ арабською цифровою системою числення, годинником, компасом тощо.

Ідейною основою системи освіти в країнах середньовічного Сходу став іслам. На основі святої книги ісламу - Корану - було сформульовано - шаріат - канонічний закон, що являє собою сукупність релігійно-етичних та правових законів, за якими живе кожен мусульманин. У мусульманській культурі людина - раб всемогутнього Аллаха, саме слово "мусульманин" перекладається як "покірний". Виконання норм шаріата вимагає від людини-мусульманина щирості й свідомості. Іслам також дозволяв зберігати народам їх вікові історичні традиції й звичаї, що означалось поняттям "адат". Тому ісламське виховання здійснювалось на основі поєднання шаріату й адату: з одного боку - виконання норм ісламу, з іншого - дотримання звичних для кожного народу вікових традицій.

Отже, іслам визначав усі складові життя мусульман до найменших дрібниць. Поряд з Кораном була створена ще одна священна книга для мусульман - Сунна ("приклад", "зразок"), яка чітко регламентує релігійне й світське життя мусульман за допомогою численних (більш, ніж 50000 повчань, хадісів). Сунна також розкриває сутність ісламського виховання.

Головним засобом розвитку освіти й головним ретранслятором освіченості стала арабська мова, оволодіння арабською писемністю стало обов'язковою умовою для освіченої людини й учителя.

Найважливішим інститутом мусульманського виховання була сім'я. Батько сімейства ніс повну відповідальність за те, щоб навчити як хлопчиків, так і дівчаток слухняності, покірності Аллаху, виконанню релігійних та інших обов'язків , це був його обов'язок перед Аллахом, общиною, перед своїм родом. Злочин або вчинок, що суперечить нормам шаріату, несли за собою осуд і ганьбу на весь рід. Будь-який вияв невихованості чи поганої поведінки з боку дітей цінувались як недостойний вчинок батька. Покірність, скромність та істинна віра стали головними якостями, віра в Аллаха вважались набутими якостями, тому питанням виховання іслам надавав першочергового значення.

3.2.2. Етапи та зміст освіти. Першим етапом виховання стало виховання в сім'ї. Вся сімейна та шкільна наука була спрямована не на те, щоб розвинути здібності дитини, як у Візантії, а передбачала забезпечення оптимальних умов для інтеграції дитини в існуючу систему взаємовідносин у суспільстві. Першим етапом мусульманського виховання була церемонія "Бісмаллах", яка здійснювалась у сім'ї: у віці 4 роки 4 місяці та 4 дні дитина промовляла молитовне "Бісмаллах" і першу суру Корану "Аль-Фатіх", яку кожен мусульманин повинен був уміти вимовляти арабською мовою.

Елементарна освіта здобувалась в елементарних школах. Як правило, вони створювались при мечетях, називались "куттаби" (арабо-граматичні школи). Навчання йшло від прослуховування Корану до його початкового осмислення, читання, переписування текстів. Навчались діти, починаюи з 6 років, навчались 6 днів на тиждень (крім п'ятниці), вранці в середу та четверг повторювали вивчене. Були досить жорсткі умови: багатогодинні, монотонні заняття, суворі покарання за лінощі або проступки. В таких школах, як правило, навчались діти ремісників, купців, заможних селян. Феодальна верхівка, зазвичай, наймала домашніх учителів, до змісту домашньої освіти включались читання, письмо, рахунок, рудименти арабської граматики та літератури, вивчення історії. Крім того, в процесі домашнього навчання і виховання привчали до гарних манер, включали навчання плаванню, верховій їзді тощо.

Середня та підвищена освіта здобувалась у медресе (перша з таких шкіл була відкрита у Багдаді в 1055 році), що знаходились при мечетях, а також у приватних школах-салонах. Програма навчання повинна була сприяти формуванню шляхетного мусульманина. Предмети поділялись на два цикли: традиційні та раціональні. Традиційні-релігійні - тлумачення Корану, інтерпретація легенд про життя пророка Мухаммеда, мусульманське право, оволодіння основами ісламського богослів'я, арабська філософія та риторика.

Раціональні або ті, що досягаються розумом: каліграфія, логіка, математика, астрономія, правила поведінки, медицина та інші природничі науки.

Вища освіта здійснювалась в університетах, які давали світські та релігійні знання, мали прекрасні бібліотеки, лекційні зали, запрошували для викладання видатних вчених. З'явились також культурні центри "Будинки мудрості", де збирались видатні вчені для дискусій з актуальних проблем сучасності. Тут накопичувались багаті скарбниці рукописів.

Головними методами навчання було читання та коментування різноманітної книжної літератури. Учні під керівництвом наставника вивчали найбільш авторитетні твори з того чи іншого предмета. Як правило, учень читав, а викладач переривав його коментаріями. Інколи коментарії переходили у розгорнуту лекцію. Студенти вели конспекти. Особливу роль відігравали спеціальні глашатаї, які час від часу голосно викрикували те, що вчитель вважав найбільш важливим. Глашатаї виконували також роль репетиторів і контролерів. По закінченню студенти отримували вчений ступінь - іяз. Інколи в них на руках були свідоцтва про такий ступінь від багатьох викладачів.

3.2.3. Головні ідеї педагогічної думки народів середньовічного Сходу. Джерелами педагогічної думки народів Сходу в епоху середньовіччя стали європейська античність, мусульманська теологія, індійська та давньокитайська філософія, персидська культурна спадщина тощо. В узагальненому вигляді провідною ідеєю найбільш відомих її представників було прагнення збагнути сутність людської природи, врахувавши її біологічну, психологічну й соціальну сторони. Акцентувалась соціальна функція виховання, наголошувалось на необхідності дотримання етичних норм, прагненні до освіти, до оволодіння засобами самопізнання та самовиховання. Були сформульовані вимоги до вчителя та розроблена методика його підготовки.

Серед найбільш відомих представників педагогічної думки народів середньовічного Сходу слід назвати вчених-енциклопедистів Кінді (800-870), Фарабі (870-950), Біруні (973-1050), Авіценну (980-1037) та інших.

Абу Юсуф Якуб бен Кінді вважається засновником арабської філософії, перу якого належить біля 200 творів. У своєму вченні Кінді виклав концепцію чотирьох видів розуму - актуального, потенційного, набутого і того, що проявляється.

Кінді надавав перевагу науці перед релігією, вважаючи, що в процесі виховання необхідно формувати не сліпу віру, а високий інтелект, який зможе відіграти провідну роль у моральному вихованні і в будь-яких видах діяльгності.

Абу Наср ібн Мухаммед аль-Фарабі, вчений і філософ, детально розробляв питання розумового, морального, естетичного та фізичного виховання. Головною метою виховання вважав досягнення людиною щастя через оволодіння доброчинністю, що полягає у творіннні добрих справ. У вимогах до вчителя наголошував на значному обсязі знань, високих моральних якостях, володінні методикою викладання, здатності до самовиховання.

Абу Рейхан Мухаммед ібн Ахмед аль Біруні завдання виховання вбачав у очищенні душі та думок від поганих нахилів, застарілих звичаїв, покірності пристрастям, боротьби за владу, що робить людей сліпими до істини.

Ібн Сіна (або Авіценна в латинській транскрипції) ще своїми сучасниками названий "володарем наук", радник правителів різних країн Близького й Середнього Сходу, одночасно лікар, філософ, психолог, математик, педагог, який багато років присвятив викладацькій діяльності.

Серед численних праць Авіценни з різних галузей знань слід виділити "Книгу зцілення", куди ввійшли безпосередньо педагогічні трактати "Книга про душу", "Книга знань", "Книга вказівок та настанов".

Авіценна наполягав на необхідності комплексного впливу на розвиток дитини з широким використанням таких розвивальних засобів як музика, поезія, філософія; результативність процесу виховання та навчання він пов'язував з такими умовами: організація спільної навчальної діяльності, із взаємонавчанням та змаганням, що сприяє продуктивному оволодінню знаннями; різні рівні навчання у відповідності до здібностей учнів; передування загальної освіти та розвитку професійному навчанню тощо.

Запитання і завдання для самоконтролю.

1. Схарактеризуйте ідейну основу системи освіти в країнах середньовічного Сходу.

2. Визначте роль шаріату, адату, Гунни у сутності ісламського виховання.

3. Проаналізуйте етапи і зміст освіти в країнах середньовічного Сходу.

Завдання для самостійної творчої роботи.

1. Узагальнити спрямованість філософських трактатів найвидатніших енциклопедистів середньовічного Сходу.

2. Виокремити провідні педагогічні ідеї у педагогічній думці середньовічного Сходу.

3. Схарактеризувати педагогічну творчість кожного з видатних мислителів середньовічного Сходу.

4. Порівняти погляди на людину та на формування її особистості отців церкви та мислителів Сходу.

Література

1. Гуманистическая мысль, школа и педагогика эпохи позднего Средневековья и начала Нового времени (Исследования и материалы): Сб. науч. тр. /Под ред. К. И. Салимовой, В. Г. Безрогова.- М.: Изд-во АПН СССР, 1990.- 200 с.

2. Джуринский А. Н. История образования и педагогической мысли: Учеб.для студ.высш.учеб.заведений.- М.: ВЛАДОС, 2004. - 400 с.

3. История педагогики и образования. От зарождения воспитания в первобытном обществе до конца ХХ в.: Учебное пособие для пед. учебных заведений / Под. ред. А. И. Пискунова. - 2-е изд., испр. и дополн. - М.: Сфера, 2001. - 512 с.

4. Левківський М. В., Микитюк О. М. Історія педагогіки: Навч.посібник. - Харків: ОВС, 2002. - 240 с.

5. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. Сост. и автор вводных статей чл.-кор. АПН СССР, проф. А. И. Пискунов. -М.: Просвещение, 1971. -560 с.

 



Освіта у Візантії та її вплив на європейську середньовічну педагогічну думку. | Розвиток педагогічної думки в Західній Європі в Середні віки та епоху Відродження.

Концепція природовідповідного виховання Ж.-Ж. Руссо | РОЗДІЛ 2. ІСТОРІЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ ШКОЛИ І ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ... | Прогресивна роль у розвитку середньої освіти в Україні українських колегіумів | Шкільна політика другої чверті ХІХ століття... | ПЕРЕДНЄ СЛОВО | ВСТУП. ІСТОРІЯ ПЕДАГОГІКИ ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА | ТЕМА 1. ВИХОВАННЯ У ПЕРВІСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ | ТЕМА 2. ШКОЛА І ВИХОВАННЯ У СТАРОДАВНЬОМУ СВІТІ | Виховання і школа в античному світі. | Вплив раннього християнства на виховання і навчання. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати