На головну

Місце та роль приватних загальноосвітніх закладів у сучасних освітніх системах

  1. II. Відмітки про прибуття на місце практики, призначення, переводи і вибуття
  2. II. Проблемы формирования и управления отношениями собственности в экономических системах.
  3. Алфавіти слов'янських мов на кириличній та латинській основі. Специфіка алфавітів сучасних слов'янських мов.
  4. Аналіз сучасних способів проведення технологічних процесів отримання кисломолочних продуктів
  5. Аналіз сучасних тенденцій на ринку споживчого кредитування
  6. Арчер М. - висунув пропозицію про виділення з соціології освіти «соціологію освітніх систем» як самостійну наукову дисципліну.
  7. Безперервність як провідний принцип реформування освітніх систем

Приватними називаються ті освітні заклади, які незалежними від держави у фінансовому та юридичному відношенні. Виникли вони у прадавні часи (перші в історії давніх цивілізацій школи у Шумерській державі мали приватний характер) і слугували протягом багатьох століть потребам верхівки суспільства у її підготовці до виконання своїх суспільних функцій. У сучасному світі, не зважаючи на процеси демократизації освіти, приватні школи продовжують існувати і зберігають стабільні позиції в освітніх системах. Їх створення та діяльність регламентується державними актами або конституціями держав, що гарантують батькам право на вибір типу навчального закладу для своїх дітей.

Загальна кількість приватних шкіл у розвинутих країнах складає від 5 до 20% (Великобританія - 10%, США - 12%, Франція, Австралія - 20%). У країнах, що розвиваються, їх частка значно більша, особливо серед середніх шкіл. Так, в Індії, Танзанії, Того вона дорівнює 60-80%.

Зростання кількості приватних шкіл протягом останніх десятиліть зумовлюють такі чинники:

· зниження якості діяльності державної середньої школи у зв'язку з її перетворенням у масову. Це викликає незадоволення певної кількості батьків їх діяльністю, надання переваги приватній школі;

· різноманітність типів приватних освітніх закладів, які мають можливість задовольнити всі потреби та смаки. За своїми загальними характеристиками вони поділяються на дошкільні, початкові, середні загальноосвітні та спеціальні; безплатні, з низькою, середньою та дуже високою платнею за навчання; денні та школи-інтернати; старі, з давніми історичними традиціями, і нові, що відповідають потребам сучасного життя; окремі школи для дівчаток та хлопчиків і школи спільного навчання;

· поширення у 80-90-х рр. ХХ ст. на освітню сферу основ неоліберальної стратегії розвитку економіки. Наслідком її є, зокрема, поступове збільшення кількості недержавних шкіл. Інструментами такої стратегії у ряді країн (Великобританія, США, Австралія, Нова Зеландія) виступають шкільні ваучери та вільний вибір батьками школи для навчання дітей.

· перенесення центру уваги в шкільній практиці з того, що школа може дати дитині, на те, що діти (їх батьки) можуть дати школі;

· витрати додаткових ресурсів школи не на забезпечення потреб учнів, особливо тих, які вимагають додаткової уваги, а на саморекламу;

· радикальна трансформація функцій шкільного керівництва: здійснення менеджерських функцій, консолідація всіх владних повноважень в руках адміністрації, перенесення центру уваги адміністрації школи з педагогічного процесу на створення іміджу "успішної школи";

· замість інтенсифікації праці вчителів збільшення автономії;

· школи не схильні до інновацій, використовують традиційні методи навчання, оскільки не бажають ризикувати своїм іміджем;

· школи віддають перевагу при прийомі на навчання обдарованим дітям, у той час як ті, що відчувають труднощі у навчанні, є "менш привабливими". Таких "непривабливих" швидко виключають з числа учнів, щоб не псувати шкільних показників та шкільного іміджу;

· до "непривабливих" відносять учнів азійського та афро-карібсь­кого походження, що призводить до подальшої расової сегрегації суспільства [11].

Хоча ідея розвитку приватної ініціативи у сфері освіти має і своїх прихильників і свої переваги, наведені аргументи переконують, що у неї є і значні недоліки. Однак, оскільки вона з об'єктивних причин стає реальністю для все більшої кількості країн, здійснюються зусилля щодо нейтралізації можливих негативних наслідків такої стратегії розвитку освіти.

Значна кількість приватних шкіл за історичною традицією, що ретельно підтримується, належить релігійним конфесіям (як світовим релігіям так і дрібним сектам). Частка таких шкіл у приватному освітньому секторі досить суттєва: у США - 71%, у Франції -95%, у ФРН - 80%. Такими ж є відповідні показники у Бельгії, Ірландії, Італії та інших країнах.

Вже кілька століть існують і світські приватні школи різних рівнів та статусу. Найбільш престижними з них є привілейовані школи, призначені для підготовки соціальної та інтелектуальної еліти. Це, зокрема, "незалежні школи" у США та "паблік скулз" у Великобританії. Підтримці високого статусу цих шкіл сприяють (крім історичних традицій та соціального статусу їх випускників, що дуже важливо) якісний відбір абітурієнтів, який здійснюється шляхом тестування; висока платня за навчання (в Англії - 3600 фунтів для денної школи та 6700 для школи інтернатного типу, у США - 10-20 тис. дол. на рік); прекрасне матеріальне та методичне забезпечення, високий професійний рівень педагогічних кадрів та менеджерів.

Навчальний процес у престижних приватних школах побудований на програмах академічного профілю, які забезпечують учням достатні знання для вступу у вищі навчальні заклади, що теж, у свою чергу, мають високий престиж. За такими програмами навчається від 70 до 90% учнів "незалежних" шкіл, у той час як у державних школах відповідний показник становить лише 34%. Провідною тенденцією у "незалежних" школах є диференціація змісту освіти у старших класах шляхом введення, крім гуманітарного профілю, за яким традиційно йшло навчання, природничо-наукового.

Все більшої ваги серед шкіл недержавного сектора набувають "альтернативні" школи - навчальні заклади, метою яких є забезпечення освітніх потреб тієї частини молоді, яка в силу різних причин
(особливості психіки, що знаходяться у межах норми) не може навчатися у школах традиційного типу. Для таких шкіл характерний педоцентризм як основа їх ідеології. Вони допомагають своїм учням позбавитися скулофобії, пізнати себе, розвинути всі свої можливості.

Великого значення надають у приватних школах відбору педагогічних кадрів. Провідними критеріями його є ідеологічний, професійний та особистісний. Політичний, релігійний світогляд педагога є дуже важливим, оскільки виховні завдання, що ставлять перед собою такі школи, часто навіть домінують над освітніми. Цікаво, що елітарні та конфесійні школи віддають перевагу при прийомі на роботу своїм випускникам, що є певною запорукою збереження їх традицій.

Високими є вимоги до професійного рівня педагога. Так у "неза­лежних" школах США учитель повинен мати освітній рівень не нижче магістра. Часто у таких школах викладають і університетські професори. Предметом пильної уваги стає і особистість учителя, його моральні якості, оскільки в його обов'язки входить не тільки викладання, а й виконання функцій вихователя-наставника ("тьютора" у англомовних країнах).

В сучасній Україні створений приватний сектор освіти, відповідно до норм Конституції та чинного законодавства, який передбачає існування загальноосвітніх закладів приватної форми власності, курсів інтенсиву, різних форм підготовки абітурієнтів тощо. Центральне місце в цьому секторі посідає мережа загальноосвітніх закладів. Вони функціонують у вигляді шкіл І, І-ІІ, І-Ш ступенів, гімназій, ліцеїв, структурних підрозділів приватних вищих навчальних закладів освіти І-ІV рівнів акредитації. Характерними напрямами, на яких будуються концепції їх діяльності, є школа співтворчості, школа посмішок, школа доброго настрою, особистісно зорієнтована школа, демократична школа.

Провідними консолідуючими ідеями діяльності приватних шкіл в Україні є:

· формування громадянина України як мета педагогічного процесу;

· формування наукового світогляду, здатності мислити і формулювати власну точку зору;

· повага до особистості учня, батьків, педагога;

· духовна, пізнавальна, інтелектуальна, культурна спорідненість учасників педагогічного процесу;

· запровадження розвивального навчання на основі самоаналізу, саморозвитку, самопізнання, самореалізації особистості.

Основною формою державного контролю за забезпеченням приватним закладом державних стандартів освіти є атестація, яка здійснюється відповідними структурними підрозділами місцевих органів державної виконавчої влади, як правило, один раз на п'ять років.

У 1994/5 навчальному році в Україні було 52 приватні школи з кількістю учнів 5 600, у 1995/96 - 74 (7 500 учнів), у 1996/97 - 89 (9 200 учнів), у 1997/98 - 147 (13 200 учнів) [10].



| Основні напрями розвитку системи професійної освіти

Характеристика освітньої системи у Великобританії | Характеристика освітньої системи у Німеччині | Характеристика освітньої системи у Франції | Характеристика освітньої системи в Японії | Характеристика освітньої системи в Україні | Загальні тенденції реформування сучасних освітніх систем | Нова парадигма грамотності на порозі нового тисячоліття | Безперервність як провідний принцип реформування освітніх систем | | |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати