На головну

Нова парадигма грамотності на порозі нового тисячоліття

  1. II. Изложение нового материала.
  2. II. Изложение нового материала.
  3. II. Изучение нового материала.
  4. III. Вивчення нового матеріалу
  5. III. Изложение нового материала
  6. III. Изложение нового материала.
  7. III. Подготовка к изучению нового материала.

У минулому столітті накопичено багатий досвід боротьби з неграмотністю, однак у нове тисячоліття увійшло 885 млн. неграмотних, що засвідчує глобальну кризу освіти. Її подолання залежить від багатьох чинників - економічних, політичних, соціальних, а також власне педагогічних.

Поняття грамотність сьогодні означає не просто вміння читати, писати, рахувати, а "здатність розуміти та використовувати різні типи інформації у побутовому, професійному та громадському житті" [22, 12]. Це, зокрема, можливість індивіда включитись в економічну, культурну, політичну практику суспільства, у грамотне середовище на локальному, регіональному, державному та глобальному рівнях. З рештою, це умова соціального та культурного розвитку й самого суспільства.

Сучасні вчені центральне місце у новій парадигмі грамотності відводять поняттю суспільної грамотності. Воно означає, що державні інституції дають можливість індивіду в повному обсязі реалізовувати свої громадянські права та обов'язки тільки через писемну мову (написані закони Конституції та інші правові норми), що вирішити свої особисті, сімейні, професійні, економічні проблеми можна тільки оволодівши нею. Тобто суспільство, держава свідомо формують та підтримують у кожного громадянина потребу в грамотності. Більше того, держава гарантує безумовне виконання прийнятих законів, правил та норм і таким чином заохочує громадян до набуття грамотності.

Йдеться про формування культури грамотності, яка передбачає наявність постійної, "пожиттєвої" потреби у її вдосконаленні про створення грамотного середовища - суспільства, що навчається протягом усього періоду свого існування. Набуття грамотності перетворюється в сучасному світі як на одне з провідних громадянських прав, так і на обов'язок громадянина, невиконання якого має негативні наслідки як для окремої особистості, так і для всього соціуму.

Характер суспільної грамотності є змінною категорією, що залежить від способу життя конкретного суспільства (громади), суспільної практики. В сучасних умовах її метою є утвердження громадянських прав, демократії, взаєморозуміння; культурний розвиток особистості та громади.

Це означає, що програми її розвитку повинні бути включеними у широкий соціально-економічний та культурний контекст. Такий підхід сприяє підвищенню мотивації населення у здобутті грамотності, оскільки виникає реальна можливість її реалізації у побутовому, громадському, професійному, культурному житті. Успішне функціонування людини у всіх цих сферах потребує як загальної, так і професійної грамотності.

Розвитком грамотності міжнародні освітні організації займаються вже понад півстоліття. Досвід боротьби з неграмотністю у 50-70-х рр. ХХ ст., засвідчив широкомасштабні акції, нав'язані "зверху" (урядом, міжнародними освітніми організаціями), не давали бажаного результату, оскільки недостатньо враховували життєві потреби людей, особливості соціально-економічного контексту конкретної території, її культурні традиції; іноді навіть були спрямовані на насадження чужої культури, чужих цінностей. У сучасних умовах зростає розуміння необхідності врахування місцевих соціально-економічних, політичних та культурних реалій, а також традицій народної педагогіки; першочергової розбудови інфраструктури, яка давала б можливість не тільки здобувати грамотність, але й реально нею користуватись. Отже, віддається пріоритет заходам місцевих громад. Однак, є і винятки з такого правила. Так, у 90-х роках ХХ ст. були проведені високоефективні загальнодержавні акції боротьби з неграмотністю в Еквадорі, Індії, Намибії, Гані, Єгипті. Що правда, в усіх цих випадках вони здійснювались спільними зусиллями державних органів, місцевої влади, закладів формальної освіти, місцевих волонтерів, міжнародних освітніх організацій тощо. Успіх акцій зумовлений також продуманими підготовчими кроками (підготовка персоналу, методичної бази), політичною мотивацією населення до участі в акціях, систематичним їх характером, ефективним моніторингом та оцінкою їх результативності [22, 5-6].

Першочерговою умовою здійснення акцій у розвитку грамотності є створення можливостей її набуття рідною мовою. Адже навчання рідною мовою є, як відомо, найбільш ефективним. Тому подолання неграмотності потребує створення для кожного народу - малого чи великого, рідномовних шкіл, підготовки національних педагогічних кадрів, відповідного методичного забезпечення. Саме такий підхід до подолання неграмотності поширився у різних регіонах світу з кінця 60-х рр. ХХ ст. (у 40-х - першій половині 60-х рр. ХХ ст. освіта у мультикультурних країнах, навіть у розвинутих, відбувалась переважно державною мовою). Водночас на етапі базової та професійної, а надто загальної середньої та післясередньої освіти вона набуває двомовного і навіть тримовного характеру. Зумовлений такий характер мовної освітньої політики необхідністю, з одного боку, забезпечення культурної самоідентифікації особистості, тобто, усвідомлення нею належності до певної культури, етнічної спільноти; з другого - кращої соціально-економічної адаптації, збагачення можливостей професійного вибору. З цією метою у школах вивчається, крім рідної мови, державна і третя - мова глобального спілкування - англійська. При цьому важливо, щоб рідна мова була у навчанні не просто "містком" до державної та міжнародної, а самостійною духовною цінністю. Така мовна політика є актуальною і для молодих держав, що хоч і мають давню писемність, але здійснюють зусилля для затвердження пріоритету державної мови у всіх сферах суспільного життя.

Розвиток соціальної грамотності передбачає активне запровадження інтергенераційного підходу, тобто усвідомлення взаємозв'язку та взаємоозумовленості грамотності дорослих (батьків) та успішності шкільного навчання їх дітей. Грамотність батьків є запорукою вступу дітей до школи; від її рівня залежить створення в сім'ї умов для навчання - як матеріальних, так і духовних. Крім того, батьки є тією силою сучасного суспільства, яка найкраще спроможна вимагати від школи якісної роботи, що є рушійною силою розвитку шкільної системи.

Актуальною у цьому зв'язку є проблема залучення жіноцтва до набуття грамотності, оскільки саме через жінку-матір відбувається залучення дітей до рідної мови та культури.

Формування суспільної грамотності в сучасних умовах неможливе без використання у цьому процесі нових інформаційних технологій (НІТ), які стали не тільки засобом здобуття освіти, але й невід'ємною частиною її змісту. Позитивними аспектами використання НІТ як засобу розвитку суспільної грамотності спеціалісти вважають:

· можливість залучення до навчання нових контингентів, які позбавлені такої можливості за інших умов;

· надання навчальному процесу більш творчого, інноваційного характеру;

· безмежне розширення ресурсної бази інформації, що залучається до навчального процесу, підвищення її якості;

· надання можливості вибору джерел інформації, що слугує мотиваційним чинником до прояву творчого підходу у навчанні, засобом збагачення навчального досвіду;

· можливість вибору місця навчання: вдома, на робочому місці, в системі формальної освіти, в публічній бібліотеці тощо;

· можливість оптимального використання навчального часу та зусиль викладацького персоналу, можливість активної самоосвіти [19, 7-8].

Умови ефективного використання НІТ для підвищення суспільної грамотності такі:

· доступність НІТ для усіх верств населення;

· залучення до вивчення та використання НІТ професійних освітян, які повинні створювати навчальні програми та методичне забезпечення для використання нових навчальних технологій;

· врахування у процесі використання НІТ особливостей національної культури та освітніх традицій. Зумовлено це тим, що НІТ виступають подекуди засобом здійснення "вестернізації", прозахідної стандартизації місцевих освітніх і культурних традицій. Тому НІТ повинні бути як засобом глобалізації, тобто включення кожної особистості у загально цивілізаційний контекст, так і локалізації - збереження кожною культурою своєї ідентичності на новому інформаційно-технічному рівні розвитку суспільства [19, 9].



Загальні тенденції реформування сучасних освітніх систем | Безперервність як провідний принцип реформування освітніх систем

Проблеми економічної ефективності освіти | Якісні зміни у характері соціального попиту на освіту | Провідні стратегії розвитку освіти у різних регіонах світу | Загальна характеристика протиріч та перспектив розвитку освітніх систем у сучасному світі | Характеристика освітньої системи в США | Характеристика освітньої системи у Великобританії | Характеристика освітньої системи у Німеччині | Характеристика освітньої системи у Франції | Характеристика освітньої системи в Японії | Характеристика освітньої системи в Україні |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати