На головну

Характеристика освітньої системи в Україні

  1. I. Загальна характеристика уроку.
  2. I. Общая характеристика
  3. I. Общая характеристика желез внутренней секреции
  4. II. ГОРНО-ГЕОЛОГИЧЕСКАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА МЕСТОРОЖДЕНИЯ
  5. II. Качественная характеристика преподавателя ОБЖ (БЖ)
  6. II. Характеристика принципов в системе ФВ.
  7. III 1. Общая характеристика процесса обучения

Функціонування та розвиток освітньої системи в Україні регламентується, перш за все, такими документами: Закон України "Про освіту", прийнятий у 1991 році (остання третя редакція Закону затверджена Верховною Радою України 23 березня 1996 року); Державна національна програма "Освіта" ("Україна ХХІ століття"), прийнята у 1993 році; Концепція національного виховання (1994), Закон України "Про загальну середню освіту" (1999).

Управління освітою в Україні здійснюється державними органами управління (Міністерством освіти, місцевими органами управління освітою, підпорядкованими місцевим органам державної виконавчої влади) і органами громадського самоврядування (Всеукраїнський з'їзд працівників освіти; районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників, з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим; загальні збори (конференція) колективу закладу освіти). Стратегічними завданнями реформування управління освітою в Україні є перехід від державного до державно-громадського управління; чітке розмежування функцій між різними рівнями управлінських структур; забезпечення самоврядування навчально-виховних закладів і наукових установ; утвердження в сфері освіти гармонійного поєднання прав особи, суспільства і держави.

Дошкільна освіта і вихованняздійснюється у дитячих яслах, садках, яслах-садках, сімейних, прогулянкових дошкільних закладах компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також у дитячих садках інтернатного типу, дитячих будинках тощо. Метою дошкільних закладів є забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх різнобічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення вмінь та навичок, необхідних для подальшого навчання. Дошкільне виховання спрямовується на практичне оволодіння рідною мовою, забезпечення пізнавальної активності, розвитку творчих здібностей в ігровій та інших видах діяльності; виховання культури спілкування, поваги і любові до батьків, родини, батьківщини. Дошкільне виховання грунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, національної культури, надбань світової педагогічної науки та практичного досвіду.

Загальна середня освіта набувається, головним чином, у загальноосвітній школі трьох ступенів: перший - початкова школа, другий - основна школа, третій - старша школа. Метою загальної середньої школи є здійснення всебічного розвитку дитини як цілісної особистості, її здібностей і обдаровань, формування громадянина України, здатного до свідомого суспільного вибору.

Початкова загальна освіта забезпечує загальний розвиток дитини, вміння впевнено читати, писати, знати основи арифметики; первинні навички користування книжкою та іншими джерелами інформації; формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загальнолюдської моралі та особистісного спілкування, основ гігієни, вироблення перших трудових навичок. Строк навчання - 4 роки.

Базова загальна середня освіта забезпечує досконале оволодіння українською та рідною мовами, засвоєння знань з базових дисциплін, мотиваційну готовність переходу до трудової діяльності або набуття кваліфікації через різні форми професійної підготовки, формування високих громадянських якостей та світоглядних позицій. Строк навчання - 5 років.

Повна загальна середня освіта забезпечує оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності. Її результатом повинен стати інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності. Строк навчання - 3 роки.

Загальна середня освіта є обов'язковою складовою безперервної освіти. Вона спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання і виховання, які грунтуються на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави [11].

Крім загальноосвітніх шкіл з метою розвитку здібностей, обдарувань, талантів дітей в Україні створюються заклади середньої освіти нових типів: гімназії, ліцеї, спеціалізовані школи-комплекси, колегіуми, навчально-виховні комплекси та об'єднання.

У документах, що визначають напрями шкільної реформи, конкретно визначаються основні завдання реформування змісту загальної освіти - це:

· приведення змісту освіти у відповідність з новою філософією, метою і завданнями виховання громадянина України;

· формування цілісної системи знань, умінь та навичок на різних рівнях, формах навчання; вироблення відповідних державних стандартів змісту освіти, розробка критеріїв їх визначення;

· оптимальне поєднання гуманітарних і природничо-математичних знань (базових і за вибором).

Вся діяльність загальноосвітньої школи спрямовується на утвердження гуманістичного призначення освіти, її визначальної ролі в економічному, соціальному, політичному і духовному оздоровленні суспільства. Гуманізація і гуманітаризація школи передбачає зміцнення органічного зв'язку навчання в ній з витоками національної культури, гуманітарними традиціями людства, досягненнями вітчизняної і світової громадської думки, подолання розриву між культурою, наукою і освітою.

Найважливішими напрямами відродження школи є: реалізація в навчанні та вихованні підростаючого покоління ідеї народності на основі засвоєння позитивних традицій національних культур українців та інших народів, що проживають в Україні, відродження ролі школи в розвитку культури народу; демократизація всіх сторін шкільного життя, перетворення школи з відомчої ідеологічної установи в громадсько-державний інститут, відхід від жорсткого одержавлення і регламентації її діяльності, широкий розвиток самодіяльних засад, залучення громадськості до визначення і здійснення шкільної політики; індивідуалізація навчально-виховного процесу, організація його з урахуванням здібностей, нахилів, інтересів дітей та їхнього інтелектуального, фізичного і психічного розвитку, диференціація, яка передбачає варіативність змісту, форм і методів навчання та виховання; інтеграція зусиль всіх соціальних інститутів виховання - сім'ї, школи, позашкільних установ, виробничих колективів, громадських організацій для поліпшення виховання підростаючого покоління.

Ці концептуальні ідеї і положення мають знайти конкретне відображення насамперед в навчальних планах, програмах і підручниках шкіл усіх типів - основних нормативних документах, які визначають зміст їх діяльності.

Професійна освіта в Україні здійснюється в системі вищих та середніх спеціальних навчальних закладів: в багатопрофільних університетах, академіях, інститутах, коледжах, технікумах, технічних, педагогічних, медичних та мистецьких училищах. Професійно-технічна освіта надається в середніх професійно-технічних училищах, які забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.

Відповідно до статусу вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації:

1-й рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти;

2-й рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади освіти;

3-й і 4-й рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

· молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші види закладів освіти першого рівня акредитації;

· бакалавр - забезпечують коледжі, інші заклади освіти другого рівня акредитації;

· спеціаліст та магістр - забезпечують вищі заклади третього і четвертого рівнів акредитації.

Вищі заклади освіти у встановленому порядку можуть створювати різні типи навчально-науково-виробничих комплексів, об'єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій.

Підготовка фахівців у вищих закладах освіти може проводитися з відривом від виробництва (очна), без відриву (вечірня, заочна форма), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном. Вищу освіту в сучасній Українській державі мають можливість здобувати близько 35 відсотків випускників загальноосвітніх шкіл, ПТУ та технікумів. В розвинутих країнах світу система вищої освіти забезпечує можливість вступу до вищих навчальних закладів значно більшому відсотку випускників середніх шкіл. В Англії, наприклад, місцями у вузах забезпечуються 53 відсотки молоді, у Німеччині - 58, США - 60 відсотків. Цікаво, що в так званих азіатських країнах-тиграх цей показник сягає ще більш високого рівня, що і зумовило їх стрімкий вхід до світової еліти. Скажімо, в Японії майже 80% випускників шкіл вступають до вузів. У недалекому майбутньому в цій країні планують запровадити обов'язкову вищу освіту, як того вимагає невпинний розвиток надсучасних технологій.

Основними шляхами реформування освіти в Україні,визначеними у Державній національній програмі "Освіта" ("Україна ХХІ століття") є:

· створення у суспільстві атмосфери загальнодержавного, всенародного сприяння розвиткові освіти, неухильної турботи про примноження інтелектуального та духовного потенціалу нації, активізація зусиль усього суспільства для виведення освіти на рівень досягнень сучасної цивілізації, залучення до розвитку освіти всіх державних, громадських, приватних інституцій, сім'ї, кожного громадянина;

· подолання девальвації загальнолюдських гуманістичних цінностей та національного нігілізму, відірваності освіти від національних джерел;

· забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресивних концепцій, запровадження у навчально-виховний процес сучасних педагогічних технологій та науково-методичних досягнень;

· відхід від засад авторитарної педагогіки;

· підготовка нової генерації педагогічних кадрів, підвищення їх професійного та загальнокультурного рівня;

· формування нових економічних основ системи освіти, створення належної матеріально-технічної бази;

· реорганізація існуючих та створення навчально-виховних закладів нового покоління, регіональних центрів та експериментальних майданчиків для відпрацювання та відбору ефективних педагогічних інновацій та освітніх модулів;

· радикальна перебудова управління сферою освіти шляхом її демократизації, децентралізації, створення регіональних систем управління навчально-виховними закладами;

· органічна інтеграція освіти і науки;

· створення нової правової та нормативної бази освіти.

Провідними принципами реформування освіти в Україні є: пріоритетність освіти в житті суспільства та держави, гуманізація, гуманітаризація, національна спрямованість, відкритість системи освіти, її безперервність, нероздільність навчання і виховання, багатоукладність та варіативність освіти.



Характеристика освітньої системи в Японії | Загальні тенденції реформування сучасних освітніх систем

Предмет порівняльної педагогіки. Її завдання та методи дослідження | Глобалізація як чинник впливу на розвиток освіти | Проблеми економічної ефективності освіти | Якісні зміни у характері соціального попиту на освіту | Провідні стратегії розвитку освіти у різних регіонах світу | Загальна характеристика протиріч та перспектив розвитку освітніх систем у сучасному світі | Характеристика освітньої системи в США | Характеристика освітньої системи у Великобританії | Характеристика освітньої системи у Німеччині | Характеристика освітньої системи у Франції |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати