Головна

Самовиховання і перевиховання

  1. IV. Самовиховання.
  2. Засоби формування і самовиховання наукового світогляду школярів. Структура наукового світогляду. Нові взаємовідносини школи і релігії.
  3. М-ди самовиховання.
  4. Методи виховання. Виховання, самовиховання, перевиховання.
  5. Методи самовиховання учнів
  6. Поєднання вимогливості і поваги до особистості вихованця. Взаємозвязок виховання і самовиховання.
  7. Психологія виховання та перевиховання підлітків. Особистість педагога як приклад для наслідування

У структурі виховання в широкому розумінні цього процесу чільне місце посідає самовиховання і перевиховання. З часу народження дитина поступово включається у складний процес власної соціологізації, перебуваючи під впливом соціального успадкування. Але коли дитина оволодіває певною сумою соціального досвіду, починає усвідомлювати себе як особистість, у неї під впливом значної кількості потреб виникає прагнення до самовдосконалення.

Ось тоді і починає діяти соціально-исихологічний механізм самовиховання.

Самовиховання - це систематична і цілеспрямована діяльність особистості, спрямована на формування і вдосконалення її позитивних якостей та подолання негативних. В. О. Су-хомлинський розмірковував, що у "вихованні особистості одна з провідних мелодій належить самовихованню" . І далі: "Самовиховання потребує дуже важливого, могутнього стимулу - почуття власної гідності, поваги до самого себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Самовиховання можливе тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто людських засобів впливу - доброго слова, поради, ласкавого чи докірливого погляду. Не може бути й мови про самовиховання, якщо людина звикла до грубості й реагує тільки на "сильне" слово, окрик, примус. За самою суттю своєю самовиховання передбачає віру людини в людину, звертання до честі й гідності особистості. Педагогічне керівництво самовихованням - це насамперед відносини між педагогом і вихованцем, пройняті глибокою взаємною вірою в добрі наміри" .

Провідна роль у процесі самовиховання належить учителю-вихователю. Та тут потрібна висока педагогічна культура і професіоналізм, копітка робота з урахуванням індивідуальних особливостей вихованців.

Виховання - процес надзвичайно складний, багатогранний і не завжди результативний, тобто, у вихованні іноді трапляється педагогічний брак, що виявляється у невихованості.

Причин появи такого браку багато. Та головна - низький рівень психолого-педагогічної культури батьків, учителів-вихо-вателів. Тому педагогам на різних рівнях доводиться займатися перевихованням, тобто своєрідною психолого-педагогічною корекцією (від лат. соггесііо - виправлення, поліпшення).

Перевиховання - система виховних виливів педагога на вихованця з метою гальмування негативних проявів у поведінці й утвердження позитивних якостей у поведінці. Це досить складний процес, який вимагає від вихователя глибоких знані, в галузі психології, соціології, педагогіки, високої професійної культури. Перевихованням можна займатися лише з проекцією на конкретну особистість, враховуючи особливості її фізичного, психічного і соціального оточення та ін. У цій сфері діяльності педагога щонайменше можна говорити про опору на норми. Та все ж варто вказати на шляхи і напрямки діяльності у процесі перевиховання: глибоке і всебічне вивчення індивідуальних особливостей прояву елементів невихованості; на основі педагогічного консиліуму опрацювання перспективного плану перевиховання із залученням до його виконання усіх, хто може впливати на вихованця (учителів-вихователін, батьків, родичів та ін.); зміни обставин, в яких виховується дитина і які негативно виливають на її формування; створення позитивних умов життя і діяльності вихованця; залучення вихованця до активної діяльності, яка задовольняла б його інтереси; виокремлення і піднесення позитивних якостей особистості, їх розбудову з метою усунення негативізму в поведінці.

Особливості процесу виховання:

процес є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя). В

Отже, виховання, з погляду суспільного розвитку, є провідного сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти в цілому. Завдяки вихованню людство забезпечує свою безсмертність у соціальному розвитку. К

Структура процесу виховання передбачає:

1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки. Це перший етап входження в систему виховного впливу, на якому діють норми, правила, особливості життєвої поведінки. Людина (дитина) стає членом певної соціальної системи (сім'ї, колективу), де вже діють певні правила, норми, яких їй доведеться дотримуватись.

2. Формування почуттів (стійких емоційних відношень людини до явищ дійсності). Вони сприяють трансформації певних дій особистості із сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стійкими, та активізації психічних процесів людини;

3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного). Переконання, що ґрунтуються на істинних знаннях, будуть, з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, а з другого - «стрижнем» поведінки особистості. Тому виховання дітей і є формуванням у них психологічного «стрижня», без якого особистість буде безвольною, позбавленою власного «Я».

4, Формування умінь і звичок поведінки. Формування умінь (засвоєного способу виконання дій, основаного на сукупності набутих знань і навичок) і звичок (схильності людини до відносно усталених способів дій) потребує поступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, їх відповідності рівню розвитку учнів. Воно пов'язане з активною діяльністю особистості у сфері реальних життєвих ситуацій.

Виховання є складним, багатогранним процесом, у якому тісно переплетені внутрішні (стосуються особи вихованця) та зовнішні (стосуються виховного середовища) суперечності.ю що є його рушійними силами.

Внутрішні суперечності процесу виховання:

- між необмеженими можливостями розвитку людини й обмежуючими умовами соціального життя. Передбачає створення оптимальних умов (побутових, психологічних, організацію навчально-виховного процесу) для розвитку, життєдіяльності дитини;

- між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно вирішувати вихованцю, і можливостями, що обмежують його дії, спрямовані на їх вирішення. Це означає, що розвиток особистості може призупинитися, якщо не ставити перед вихованцем нових, ускладнених, завдань;

- між зовнішніми впливами і завданнями виховання. Виховний процес потрібно будувати так, щоб його зміст і форми реалізації не викликали спротиву у вихованця.

Зовнішні суперечності:

- невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї. Інколи батьки не дотримуються вимог, які висуває до їхніх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні учнів;

- зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення. Негативні чинники: вуличні підліткові групи, теле-, відеопродукція та ін. Усунути цю суперечність можна, формуючи в учнів внутрішню стійкість й уміння протистояти негативним впливам;

- між окремими впливами вчителів, які працюють в одному й тому ж класі. Вони не завжди дотримуються принципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується ситуативна поведінка, пристосовництво, безпринципність;

- між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя та діяльності. Передбачає існування сформованого стереотипу негативної поведінки, який характеризується наявністю стабільних негативних взаємозв'язків. На їх подолання спрямована виховна робота.

Зовнішні суперечності є тимчасовими, але вони можуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому вчителі повинні зосередити увагу на їх виявленні, усуненні, профілактиці. Щоб рушійна сила справді виступала дієвим фактором, вихователь має створювати специфічні ситуації, залучаючи вихованців до сфери їх впливу. Та при цьому педагог має займати позицію лише обережного помічника вихованця у процесі подолання певних труднощів і ні в якому разі не робити це за нього.

Виховні ситуації необхідно поступово ускладнювати, розширювати, враховуючи вікові й індивідуальні особливості вихованців. При цьому варто озброювати вихованців ефективними методами долання бар'єрів і дбати про збереження їх здоров'я.

На процес виховання впливають (безпосередньо або опосередковано) об'єктивні (особливості суспільного устрою, політичного режиму, соціально-економічного розвитку, національна самобутність, природне середовище) та суб'єктивні (соціально-педагогічна діяльність сім'ї, громадських організацій, навчально-виховних закладів, засобів масової інформації, закладів культури і мистецтва) чинники (фактори).

  1. Категорія «мети виховання» в педагогіці та базові поняття і терміни, пов'язані з нею.

Мета - це те, до чого прагнемо, що треба здійснити; це усвідомлення уявного кінцевого результату певної діяльності.

Проблема М. В. розробляється здавна.

В Афінах виникла ідея гармонійного розвитку особи як мети її виховання.

Виховання гармонійно розвиненої, творчої людини, яка була б духовно багатою, морально чистою і фізично доскональною

Всебічне виховання передбачає формування у людини певних якостей відповідно до вимог морального, розумового, трудового, фізичного й естетичного виховання.

Під гармонійністю (від гр. harmonia - злагодженість, співзвуччя, узгодженість у поєднанні чого-небудь) розуміють узгодження, поєднання цих якостей, їх взаємодоповнення та взаємозбагачення в духовному й фізичному єстві людини. Поняття всебічного гармонійного виховання діалектично взаємозв'язані і взаємозумовлені.

Однією з найважливіших проблем теорії виховання є проблема мети виховання в історії розвитку освіти і педагогіки.

Проблема педагогіки - розробка і визначення цілей виховання.

В. М. Бєхтерєв вважав, що розв'язання питання про мету виховання - це безпосередня справа педагогічної науки. «Выяснить цель воспитания и доказать способы достижения этой цели есть во всяком случаи дело науки.»

Мета виховання - це заздалегідь визначені (ті, що прогнозуються) результати у підготовці підростаючого покоління до життя, в їх особистому розвитку і формуванні, яких прагнуть досягнути в процесі виховної роботи.

Мета виховання - сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство.

Мета виховання має об'єктивний характер і відображає ідеал людини в узагальненій формі. Ідеал - це уявлення про зразок людської поведінки і стосунків між людьми, що формуються під впливом мети життя.

Будь-яке виховання - від найменших заходів до державних програм - завжди має цілеспрямований характер. Виховання без мети не існує. Меті підпорядковуються всі компоненти: зміст, організаційні форми, методи виховання. Мета - це та характеристика, що визначає виховну систему в цілому. Саме цілі і засоби їх досягнення відрізняють одні виховні системи від інших. Цілі виховання визначаються потребами розвитку суспільства, залежать від способу виробництва, темпів прогресу, досягнутого рівня розвитку педагогічної теорії і практики, можливостей суспільства.

Загальною метою виховання у сучасному суспільстві є всебічний і гармонійний розвиток дитини.

Отже, від соціального, духовного і матеріального рівнів розвитку суспільства залежить формулювання мети виховання, яка визначає систему виховної роботи, а значить і майбутнє держави. Саме тому ідеал і мета виховання змінювались упродовж історичного розвитку людства, що можна проілюструвати за допомогою таблиці.

Таблиця 1.1

Мета виховання: історичний аспект

Суспільно - економічна формація Класи Ідеал виховання особистості Мета виховання
Первісна община Відсутні Сильний, спритний, хитрий, мужній мисливець і воїн, сильна здорова господиня («берегиня вогнища») Озброєна людина досвідом виживання.
Рабовласницька (на прикладі Давньої Греції) Рабовласник   Фізично і морально досконала, гармонійна людина.     Гармонійна єдність внутрішнього і зовнішнього, духовного і фізичного («калокагатія»)
Раби Сильний, здоровий, покірливий працівник Підготовка до виконання наказів, підкорення, фізичної праці.
Феодальна: а) епоха середньовіччя     Феодали   Аскетичний, фізично - досконалий воїн. Оволодіння сімома лицарськими чеснотами
Феодально залежні селяни Працьовитий, фізично здоровий працівник.   Оволодіння навичками і знаннями ведення сільського господарства.
Мешканці міст   Спритний, розумний майстер своєї справи Оволодіння трудовими навичками і знаннями, розумовими операціями.
б) Епоха Відродження Ті ж самі Відродження античного ідеалу гармонійної людини, збагачення його ідеєю «всебічності» розвитку. Виникнення цілісної концепції ідеалу всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Всебічний і гармонійний розвиток особистості.
Капіталістична Буржуазія   Прагматичний, освічений, моральний фізично розвинений «господар життя»   Формування тих якостей, які потрібні у суспільному житті, оволодіння необхідною базою знань у привілейованих закладах освіти.
Робітники Здоровий, сильний, морально підготовлений кваліфікований робітник. Одержання робітничої кваліфікації і необхідного мінімуму знань у спеціалізованих закладах освіти.

Мета виховання об'єктивно відображає вимоги конкретного суспільства, що визначаються рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Зі зміною продуктивних сил і виробничих відносин змінюється і мета виховання.

Висновок: Мета виховання визначається соціально-економічними потребами суспільства і політикою правлячих кіл. Має суспільний, історичний, класовий характер.



Основна література | Видатні педагоги про мету виховання
© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати