Головна

ВСТУП | ПРЕДМЕТ І ВЛАСТИВОСТІ медіакритиці | предмет медіакритиці | актуальність медіакритиці | Публіцистичність і науковість в медіакритиці | Обмежувальний вплив фактора корпоративності на медіакритиці | ФУНКЦІЇ медіакритиці | Інформаційно-комунікативна функція медіакритиці | Пізнавальна функція медіакритиці | Регулятивна функція медіакритиці |

Триєдність академічної, внутрішньокорпоративної і масової медіакритиці

  1. актуальність медіакритиці
  2. Взаємодія засобів масової інформації.
  3. Внутрішні засоби масової комунікації.
  4. Обчислення масової частки (у відсотках) розчиненої речовини.
  5. Глава 1 МІСЦЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ В СИСТЕМІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ
  6. Глава 4. Спостерігачі, іноземні (міжнародні) спостерігачі, представники засобів масової інформації
  7. Жанрово-стильові характеристики медіакритиці

Залежно від складу авторів - критиків ЗМІ, аудиторного призначення критико-журналістських творів, що враховує характеристики об'єкта їх впливу, а також особливостей змісту цих творів, медіакритиці постає в трьох взаимопроникающих і взаємопов'язаних видах: академічної, професійної и масової кри-



38 Цит. по: Суворова Є. І. В. В. Стасов і російська передова суспільна думка. Л., 1956. С. 35-36.


39 Грушин Б. Громадська думка // Досвід словника нового мислення. М., 1989. С. 214

40 Там же.


тики ЗМІ, які утворюють в сукупності складне системне триєдність, що представляє собою одне з базових властивостей цього явища журналістики.

академічна медіакритиці втілена в критико-журналістських роботах вчених і дослідників і адресується як науковим колам, так і професіоналам мас-медіа. Як правило, вона пізнає і оцінює найбільш складні і масштабні актуальні проблеми та процеси функціонування засобів масової інформації, що вимагають від критиків ґрунтовного теоретико-концептуального підходу, підвищеного рівня компетентності, застосування наукових методик дослідження медійної практики. В академічній медіакритиці елементи публіцистичності нерозривно пов'язані з теоретичними, концептуальними елементами. В академічній медіакритиці набуває найбільш повне втілення властивість науковості, оскільки її твори створюються авторами, які володіють інструментарієм наукового дослідження медійних феноменів. Академічна медіакритиці, втілена в форму науково-публіцистичних праць та адресована як вченим, так і медійним професіоналам, пізнає найбільш складні і масштабні явища і процеси в сфері масових комунікацій, що вимагають теоретичного підходу, підвищеного рівня компетентності. Вчені нерідко є авторами постановочних науково-журналістських публікацій, в яких на матеріалі вивчення поточної медійної практики позначаються не тільки актуальні наукові проблеми, що вимагають вивчення, напрямки подальших досліджень журналістики та засобів масової інформації в цілому, але також шляхи і способи вдосконалення діяльності ЗМІ. Для академічної критики друкованої та електронної преси характерні елементи концептуального, теоретичного осмислення актуальних проблем медійної практики, в набагато меншому ступені виражені в творах професійної і «внутрішньоцеховий» медіакритиці.

Роботи представників академічної медіакритиці зазвичай публікуються в наукових журналах та альманахах, «товстих» журналах, а також у виданнях, орієнтованих на співтовариства творців медійного змісту. Окремі твори академічної медіакритиці розміщені на освітніх Інтернет-сайтах41.

професійна (Вона ж «Внутрицеховая», внутрішньокорпоративна) медіакритиці має своїм адресатом спільноти журналістів та інших творців медійного змісту, в ролі критиків же в даному випадку зазвичай виступають представники цих спільнот або автори, тісно пов'язані з даними співтовариствами за родом своєї професійної діяльності. Професійна медіакритиці сприяє самопізнання медіаспівтовариства і внутрішньокорпоративної самокритики, вдосконалення майстерності творчих працівників ЗМІ та постійного перегляду й розвитку критеріїв та норм їх професіоналізму відповідно до загально-

41 див .: Грабельников А. Діти і засоби масової інформації // http: // www. education. recom.ru/6_2002/82htm, а також окремі публікації на сайті Лабораторії ТСО і медіаосвіти РАО в розділі http://www.mediaeducation.ru/publ.


чими потребами. Твори «внутрішньоцеховий» медіакритиці публікуються найчастіше на сторінках професійних видань з журналістики та галузевих видань. Слід зауважити, що поняття «професійна медіакритиці» не вичерпує внутрішню критику в співтоваристві журналістів, оскільки в формуванні медійного змісту (особливо в електронних ЗМІ) беруть участь не тільки члени журналістського «цеху», а й представники інших професій (режисери, оператори, диктори, дизайнери і т.д.). Призначення професійної (внутрішньокорпоративної) медіакритиці здійснюється через дослідження і критику творчо-нормативної бази, механізмів і умов соціального функціонування професійних співтовариств медійних працівників і засобів масової інформації.

Роботи «внутрішньоцеховий» медіакритиці, що піддають критичному аналізу й оцінки різні аспекти журналістської діяльності і взаємин ЗМІ з владою і суспільством, публікуються в журналах «Журналіст», «Cpeda», з'являлися на сторінках журналу «Професія - журналіст» та інших фахових видань. Серед авторів критичних робіт, адресованих журналістській спільноті, виділяються А. Вартанов і Н. Резерв ( «Журналіст»), критик радіо В. Сухарева ( «Cpeda») і ін. На додаток до «традиційним» професійним журналам, в останні роки з'явилися електронні видання - огляду ЗМІ, епізодично публікують твори медіакритиці. Одним з найбільш значущих Інтернет-видань такого роду є «Пресинг» - електронний журнал, який діє під егідою Санкт-Петербурзький організації Спілки журналістів РФ і місцевого відділення Медіасоюзу42. Створені електронні медіаобозренія в деяких регіонах Росії - наприклад, в Нижньому Новгороді43.

Твори масової медіакритиці призначаються одночасно як широкої аудиторії читачів, телеглядачів, радіослухачів, так і творцям змісту ЗМІ - при безумовному пріоритеті аудиторії44. При цьому журналісти та інші творчі працівники засобів масової інформації з'являються в подвійній ролі. З одного боку, це колеги, до яких критик звертається з розбором їх діяльності. З іншого -це частина загальної аудиторії, звичайно ж - більш інформована, досвідчених і критична її частина. Масова медіакритиці стимулює суспільний інтерес до актуальних проблем соціального функціонування засобів масової інформації, виступає в якості засобу зворотного зв'язку між аудиторією та ЗМІ, освіти споживачів медійної інформації в питаннях діяльності друкованої та електронної преси, забезпечує можливість діалогу між аудиторією та засобами мас-

42 http://www.pressing.spb.ru.

43 http://www.smi-nn.ru.

44 Так, наприклад, І. Петровська переконана, що головний адресат критика, пише
 для газети, «все-таки читачі і глядачі, ті самі представники суспільства, в
 інтересах якого він повинен, по ідеї, діяти »(http://kurier.karelia.ru/
 archive / issue262 / culture / view5237.html).


совою інформації, сприяє виробленню суспільного консенсусу щодо спірних питань діяльності мас-медіа.

Найбільш розвиненою спеціалізацією в масової медіакритиці є телевізійна. У газеті «Известия» існує щотижнева суботня колонка «Теленеделя з ...», де друкувалися твори І. Петровської та інших телевізійних критиків. Протягом ряду років в «Известиях» існувала постійна смуга «Телебачення», де поряд з новинами ТВ розміщувалися критичні розбори передач. 8 останні роки розділи і колонки телевізійної критики з'явилися в багатьох газетах загальнофедерального поширення ( «ТелеРевізор» в «Новой газете», «Телепат» в «Літературній газеті», «Телевізор» в «Poccin» і т.д.). Були спроби інтеграції різних спеціалізацій медіакріті-ки в рамках одного газетного розділу ( «Mass-media» в «Московских новостях», «Ми в потоці інформації» в «Загальною газеті»).

Відносини між трьома видами медіакритиці в ідеалі повинні будуватися за принципом сполучених посудин: академічна збагачує професійну теоретичними знаннями і концептуальними підходами, новими ідеями і здобутим дослідним матеріалом, і, в свою чергу, обидві ці різновиди критичної діяльності підживлюють масову медіакритиці новими знаннями, підштовхують її до постановці і громадському розгляду проблем, виявлених наукою і професійної практикою.

У Росії простежується безпосередній зв'язок академічної критики з професійної та масової медіакритиці. Деякі представники журналістської науки і мистецтвознавства (Д. Авраамів, Р. Борець-кий, С. Муратов, Ю. Богомолов та ін.) Активно працюють також в області «внутрішньоцеховий» медіакритиці або публікують критичні роботи, призначені для широкої аудиторії.

Наявність зв'язку з цим наочно підтверджує і приклад США, де провідні вчені-Коммуникология (Б. Багдікян, Г. Шиллер і ін.) Відомі не тільки як автори наукових праць: їх перу належать і численні критико-публіцистичні роботи про ключові проблеми соціального функціонування ЗМІ, призначені в рівній мірі як для медійних професіоналів, так і для широкого загалу. В останній чверті XX ст. в Сполучених Штатах на хвилі зростаючого суспільного інтересу до проблем медійної діяльності були створені і діють десятки науково-дослідних центрів і груп - як при університетах, так і на базі різних громадських організацій і благодійних фондів. Дослідницькі центри та групи не тільки забезпечують зростання обсягу і змістовного діапазону прикладних науково-дослідних розробок, а й ведуть активну роботу в галузі медіа-критики - як професійної, так і масової, прагнучи при цьому вплинути на ставлення громадськості до різних аспектів діяльності ЗМІ. До числа згаданих організацій відноситься, наприклад, Дослідницький центр П'ю «Народ і преса» (Pew Research Center for the People & the Press), який проводить систематичні соціологічні


дослідження журналістської спільноти і аудиторії ЗМІ, її відношення до різних аспектів діяльності друкованої та електронної преси. Журналістські матеріали, що належать перу вчених Центру і відображають результати проведених ними досліджень, регулярно публікуються у фахових виданнях (журналі «Columbia Journalism Review» та ін.), А також в масових виданнях і в електронних ЗМІ. Директор і провідний публіцист Центру Е. Кохат систематично звертається до професіоналів преси та широкому загалу до статей і аналітичними оглядами результатів досліджень різних гострих проблем діяльності мас-медіа -наприклад, самоцензури журналістів і редакторів45.

Зарубіжний досвід свідчить про те, що науково-дослідна база медіакритиці формується завдяки комплексному використанню різноманітних методів дослідження, застосовуваних такими науками, як соціологія, соціальна психологія, політологія, політична економія, філософія, культурологія, лінгвістика, статистика. Терміни, що вживаються стосовно медійної практиці, вони забезпечують всебічність розгляду такого складного і багатогранного феномена, яким є ЗМІ в їх соціальному контексті.

Емпіричні підходи, домінуючі в дослідженнях багатьох наукових центрів, сприяють накопиченню великого масиву об'єктивних даних, життєво важливих для медіакритиці. Застосування однорідних наукових методик протягом тривалого періоду досліджень створює принципову можливість для порівняльного вивчення тенденцій розвитку медійної діяльності на основі емпіричних даних, отриманих в різний час.

Медіакритиці, аналізує і інтерпретує ці дані, що зводить воєдино і зіставляє результати досліджень, проведених різними вченими і науковими центрами, допомагає долати однобічність і обмеженість чисто емпіричних підходів. Вона ж виявляє назріваючі актуальні проблеми соціального функціонування ЗМІ і піддає їх первинного аналізу і осмислення, підштовхуючи вчених до вивчення цих проблем. Емпіризм створює заслін схоластичному теоретизування, але разом з тим він може бути перешкодою для поглибленого теоретичного осмислення отриманих даних. Емпіричне знання дозволяє вирішувати завдання в рамках вже сформованої практики, теоретичне ж розширює її можливості, відкриваючи нові види і напрямки практичної діяльності. Це особливо важливо в перехідні періоди розвитку суспільства, коли відбуваються інтенсивні процеси зміни колишніх відносин, норм і цінностей в медійній сфері та формування нових.

Теоретичні елементи академічної і професійної медіа-критики сприяють суттєвому розширенню можливостей впливу критичної думки на медійну практику. Однак наукове теоретізіро-

45 Kohut A. Food For Public Distrust // Columbia Journalism Review. 2000. March / April. P. 18-19; Kohut A. Self-Censorship: Counting the Ways // Columbia Journalism Review. 2000. May / June. P. 42-43; та ін.


 вання чи доречно в творах масової медіакритиці, яка спирається не тільки на наукові результати, отримані дослідниками ЗМІ, а й на знання, здобуте критиком в процесі самостійного аналізу та інтерпретації медійної практики.

Твір масової медіакритиці не може бути схоже на вчений трактат, інакше воно не буде прийнято і засвоєно більшістю аудиторії. Воно будується на основі як теоретичних, концептуальних знань, здобутих наукою, так і позанаукового соціального знання, що є «проміжною ланкою і, що особливо важливо, формою, в якій наукове знання може проникнути в маси, тому що не можна розраховувати на перетворення всієї маси населення в вчених , на повне оволодіння населення науковою мовою »46.


ве рух до них «від зворотного». Оціночні критерії, застосовані критиком, виявляють контурні характеристики норми або ідеалу, яким він керувався при виробленні своїх оцінок. Повністю ж риси нормативної системи або ідеальної моделі, виробленої критиком, зазвичай виявляються лише в сумі, в сукупності його робіт.

У программности медіакритиці проявляється її націленість на формування у аудиторії позитивного соціального або духовно-естетичного ідеалу, службовця орієнтиром в соціально-перетворюючої діяльності людей. Програмність критичних творів може мати під собою науково-теоретичну основу. Однак слід зауважити, що на практиці программность медіакритиці може і не будуватися на науковій основі (наприклад, виникати з видобутого критиком позанаукового знання, а також з особистих і групових переконань, помилок і забобонів48).



§ 7. Програмність медіакритиці

У критиці, як і в будь-який суспільно-гуманітарній сфері, «... будь-яка значна істина (або навіть те, що за неї приймається) в певному сенсі программна, оскільки пов'язана з утвердженням оцінок і цінностей в їх суспільно-актуальному змісті і практичної значущості »47. Звідси виникає программность медіакритиці, що розуміється як властивість визначати завдання і перспективи розвитку на основі аналізу і осмислення розглянутих медійних феноменів і процесів, вибудовувати нормативну, ідеальну або прогнозовану модель медійного змісту або інформаційної політики засобів масової інформації, формувати і затверджувати певний соціальний або духовно-естетичний ідеал .

Не слід очікувати від критика, що адресують свої твори масової аудиторії, що він завжди буде пред'являти таку модель або ідеал в складному для сприйняття «розгорнутому» вигляді. Програмність медіа-критики найчастіше проявляє себе в послідовному застосуванні комплексу взаємопов'язаних критеріїв при розгляді та оцінці конкретних фактів медійної діяльності, коли критик вивчає і оцінює різні сторони соціального функціонування ЗМІ, постійно зіставляючи їх при цьому з певною нормативної системою (соціальної, етичної, естетичної) або з певним ідеалом, в якому також втілені певні нормативи.

Контури такої нормативної системи або ідеальної моделі можуть бути приховані в підтексті критичного твору. Навіть в тих випадках, коли критик піддає осуду будь-які елементи медійного змісту або негативні прояви в діяльності ЗМІ, але не демонструє при цьому нормативні зразки, аудиторія отримує уявлення про те, якими є основих характеристики цих ідеальних зразків, здійснюючи мислен-

46 Федотова б. Г. Указ. соч. М., 1991. С. 15.

47 Зельдович М. Г. У пошуках закономірностей. Про літературній критиці і шляхи її
 вивчення. Харків, 1989. С. 77.



Суб'єкт-об'єктні характеристики медіакритиці | Жанрово-стильові характеристики медіакритиці
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати