Головна

періоді.

Формування економічної політики у трансформаційному

План лекції

1. Трансформаційна економіка як закономірна стадія життєвого циклу економічної системи. Сутність економічних відносин трансформаційної економіки.

2. Трансформаційна економіка та економічна політика і їх взаємозв'язок.

3. Локальні та глобальні трансформаційні стани. Країни із трансформаційною економікою в сучасному світі. Риси та типи трансформаційної економіки.

4. Особливості трансформаційного стану та економічної політики національної економіки. Економіка радянського типу - вихідний стан ринкової трансформації.

1.Логіка трансформації передбачає аналіз теорії трансформаційної економіки, як процес розгортання системи трансформаційних понять у площину економічних відносин, тобто як певний тип господарювання. Економісти-науковці розкривають суть поняття «економіка» через систему відносин між людьми з приводу використання обмежених ресурсів у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання різноманітних благ і послуг з метою задоволення потреб індивідів і суспільства в цілому.

Економічні відносини можуть виявлятися у безпосередніх взаємозв'язках індивідів (кооперація праці); в опредмеченому вигляді (товар, гроші тощо); у взаємозв'язках опредмечених форм, які приховують за собою взаємостосунки людей (так, за ціною, яка містить у собі взаємозв'язок товару і грошей, приховано відносини покупця і продавця, виробника і споживача як суб'єктів економічного процесу).

Історія знає різні економічні системи. Беззаперечно, що, наприклад, економічна система, заснована на праці рабів, істотно відрізняється від економічної системи феодалізму і від ринкової економіки. Водночас усі ці системи реально представлені в історії суспільства. Закономірно виникає питання - чи є вони різними стадіями розвитку однієї і тієї самої економічної системи суспільств чи це зовсім різні системи, кожна з яких виникає, розвивається і вмирає, а на зміну їй приходить інша.

Не виникає заперечень, що ринкова економіка не є більш розвиненою формою натурально-феодального господарства. Це принципово різні системи, які функціонують за різними законами. Водночас немає сумніву, що ринкова економіка є розвиненішою економічною системою порівняно з натурально-феодальною, з якої вона розвивається.

На перший погляд. Цей реальний суперечливий історичний процес розвитку економічних систем можна окреслити таким чином, по-перше, ґрунтуючись на історичному факті існування різних економічних систем, дослідити їх і отримати уявлення про історичний процес загалом. Але цей підхід залишає поза увагою реальну єдність економічної історії, яка не є простою сумою або сукупністю економічних систем, що змінюють одна одну. По-друге, протилежний підхід передбачає аналіз економічної системи як явища, що має певну сукупність незмінних загальних характеристик, які відображають її сутність і виявляються на різних етапах розвитку в різних формах. У цьому разі економічна історія трактується поверхнево - як зміна зовнішніх форм, які не зачіпають сутність економічної системи суспільства.

Обидва ці підходи є антиісторичними за своєю суттю. Перший позбавляє економічну історію внутрішньої єдності, а другий окреслює єдність як таку, що застигла і не змінюється, тобто метафізично. У першому випадку за основу береться відмінність і втрачається єдність, у другому - як сутність відокремлюється єдність та ігнорується відмінність. Але, історично у реальному економічному розвитку розвиваються не тільки форми економічної системи суспільства, а також і її сутність.

Таким чином, сутність економічної системи найбільшузагальнено можна розкрити через її вихідну та основну категорію тому, що можна як завгодно детально описувати будь-яку систему і водночас не відобразити її сутності. А, можна, використавши лише кілька понять, точно і досить конкретно відобразити сутність системи. Вихідна категорія відображує реальне економічне відношення, з якого розпочинається розвиток економічної системи. Історично і логічно з вихідної категорії виростає основна, яка відбиває специфічну особливість економічної системи і у співвідношенні з вихідною виражає її сутність. Саме через вихідну і основну категорії коротко можна відобразити зміну і розвиток економічних систем.

Історично першою економічною системою є первіснообщинний лад. Всі члени цього суспільства спільно добували засоби для життя, тобто, з самого початку їх праця була спільною, проте кожна людина виконувала лише частину цієї праці. Це був поділ праці не на види (землеробство, полювання), а поділ між індивідами однієї праці (наприклад, полювання). Розподіл праці виступає як інша характеристика її спільності (спільну працю виконують кілька індивідів, кожний з яких виконує лише частину праці розподіленої між її учасниками). Таку працю називають спільно-розподіленою, і це і є та клітина, з якої історично розвивається як суспільний поділ і відокремлення видів праці, її кооперація та усуспільнення. В результаті безпосереднього збігу спільності і розподіленості діяльність індивідів набуває характеру суспільно-людської діяльності, в процесі якої формується людина і суспільство. Тобто, спільно-розподілена праця є одночасно вихідною і основною категорією первіснообщинної господарської системи.

В умовах рабства яке прийшло на зміну первіснообщинному ладу, спільно-розподілена праця, не втрачаючи свого значення, набуває ознак, з одного боку, необхідної, з іншого - додаткової праці. Раб працює не заради засобів існування, а тому, що суспільство примушує його працювати, тим самим робить його працю суспільно необхідною. При цьому, сам раб не розглядається як член суспільства. Водночас суспільно необхідна праця для раба є додатковою працею для рабовласника. Більш того, увесь створений суспільно необхідною працею раба продукт, як і сама праця, виступає для рабовласника як додатковий. Таким чином, одна і та сама праця для раба є суспільно необхідною, а для рабовласника - додатковою. Перша виступає як вихідне, а друга - як основне відношення. Але відносини між рабовласником і рабом складаються лише з приводу праці, а не продукту. Раб не член суспільства, а лише знаряддя, тому між ним і рабовласником жодних суспільних відносин з приводу результатів праці не може бути.

Зовсім інша ситуація в умовах феодалізму. Селянин визначається членом суспільства, і відносини між ним та феодалом складаються уже з приводу продукту. Продукт створений селянином, розпадається на необхідний для його відтворення, і додатковий, який привласнюється феодалом. Продукт є вихідним, а додатковий - основним відношенням. Це вже різні відношення. У первісному суспільстві вони були тотожними і втілювалися в суспільно-розподіленій праці, в умовах рабства вихідне і основне відношення (суспільно необхідна і додаткова праця) були різними сторонами однієї реальності, в умовах же феодалізму необхідний і додатковий продукт є самостійними утвореннями.

В капіталістичній ринковій економіці відносини найманого працівника і власника капіталу складаються не з приводу безпосередньо праці або продукту, а з приводу вартості. Вартість є вихідним відношенням, з якого виростає додаткова вартість як основне відношення і головна мета виробництва. Вартість втілює в собі попередні характеристики, так як вона є суспільно необхідною працею, втіленою в товарі, тобто продукті виготовленому на продаж. Це та сама суспільно-розподілена праця, яка набула форми суспільно необхідної, втілилася в продукті, але не збігається з ним, а утворює особливу реальність. Отже, вартості присутні вихідні відношення попередніх економічних систем. Але, на відміну вихідного та основного відношень попередніх економічних систем, вартість і додаткова вартість стають протилежностями, які одночасно зумовлюють і виключають одна одну. З одного боку, вартість не є додатковою вартістю, але містить в собі додаткову вартість як свою частину, а додаткова вартість є формою вартості і включає в себе її визначення.

Протилежність вихідного і основного відношень знімається в категорії всезагальної праці як продукту попереднього історичного розвитку. Всезагальна працяє тією самою спільно-розподіленою працею, але такою, що вже пройшла історичний шлях розподілу і відокремлення, з одного боку, кооперації і усуспільнення - з іншого, поділу на необхідну і додаткову, приватну і суспільну, живу і уречевлену і знову об'єднала розмежовані економічною історією визначення в одній категорії - всезагальна праця.

Прикладом всезагальної праці може бути праця вченого, який працює тривалий час у власному кабінеті (таким чином, його праця є індивідуальною і відокремленою) і за допомогою комп'ютера вивчає сучасні дослідження, книги, які були написані сотні років тому, використовує ідеї та наукові положення, що містяться в них (таким чином, його праця скооперована не тільки з сучасниками, але й з попередниками, вона тільки за формою індивідуальна, а за змістом - усуспільнена), передає за допомогою комп'ютера свої наукові здобутки, свій продукт праці іншим людям, які використовують його у такий самий спосіб.

Всезагальна праця містить усі форми свого існування (в тому числі уречевлені) і є тотожною всезагальному продукту, який втілюється у всебічно розвиненій людині, яка і є всезагальним продуктом всезагальної праці. Вихідне і основне відношення , як і в первісному суспільстві, знову збігаються, але в розгорненому історією вигляді. За цих умов виробництво націлене не на відтворення людських взаємозв'язків як основної умови виживання, а на розширене відтворення здібностей людини, її всебічний розвиток. Відповідно головною формою багатства є людські здібності. Це є суспільство - економісти-науковці називають його - «майбутнє», і формується воно вже сьогодні, вже зараз для частини людей здібності стають головним багатством, і суспільство стає орієнтованим на розвиток здібностей людини.

Вихідне відношення проходить такий шлях : спільно-розподілена праця- спільно-необхіднапраця- суспільно необхіднийпродукт- вартість (всезагальна праця - всезагальнийпродукт- всебічно розвинена людина).При цьому кожна наступна категорія включає в себе попередню і тому є більш розвиненою. Отже вихідне відношення трансформується, ускладнюється зі зміною економічних систем, а не просто відмирає і на його зміну приходить інше. За такою самою схемою відбувається трансформація основного відношення.

З викладеного модна зробити висновок : економічні системи розвиваються не за примітивною логікою : що одна економічна система гине, а на зміну їй приходить інша. Історично відбувається трансформування, ускладнення самої структури економічної системи суспільства, яка представлена співвідношенням вихідного і основного відношень. Саме з цього співвідношення постає система специфічних категорій конкретного ступеня економічного розвитку суспільства.

Отже, розвиток вихідного і основного відношень трансформація їх взаємозв'язку ведуть до історичної зміни специфічних економічних систем, кожна з яких проходить певні стадії свого розвитку. Трансформаційним називають процес, у якому одна система знаходиться у стадії формування, а інша в стадії розпаду. Трансформаційний процес розпочинається з поширення елемента, який у ході історичного розвитку перетворює зовнішні умови на умови власного функціонування і стає цілісною системою. Критерієм завершення процесу трансформації є відтворення умов виникнення і функціонування продуктів системи як власних.

Отже, трансформаційна економіка являється закономірною стадією життєвого циклу економічної системи.

2.Ринкова трансформація економічної системи можлива лише з урахуванням економічних і соціальних наслідків минулого і сучасного стану національно-економічного мислення усіх верств населення : стану національної свідомості і готовності фізичних та юридичних осіб стати реальними суб'єктами ринку, формувати економічні відносини за ринковими правилами. З огляду на це зусилля слід концентрувати передусім на : 1) формуванні почуття патріотизму, національної і громадської гідності, створенні національно-демократичного суспільства, передумов для соціальної справедливості, волевиявлення людини та захисту її природних прав; 2) забезпеченні економічної свободи людини, економічної незалежності нації на основі приватної власності на засоби виробництва і національної власності на природні багатства та створювані ресурси.

Економічна трансформація це перш за все трансформація свідомості людей, перехід до стереотипів ринкового мислення. На ринку головною дійовою особою стає людина економічна. Її дії підпорядковані законам ринку, які визначають попит і пропозиція, цін і платоспроможність тощо. До того ж, людина є продуктом суспільства, діє в суспільстві як для власного блага, так і для блага суспільства. Суспільні інтереси презентує держава, яка вступає у відносини з людиною економічною з приводу розподілу створеного доходу, регулювання виробничих і соціальних процесів методами економічної політики.

Мета економічної політики уряду - виробництво ВВП в такому обсязі і такої структури, які б задовольнили потреби суспільства в цілому і кожного громадянина зокрема. З огляду на це вона має стати пріоритетною для України.

Як будь-яка система знань, економічна політика має свій об'єкт і суб'єкт. Об'єктом економічної політики є потреби та інтереси суб'єктів господарського життя, тобто, рушійні сили економічного прогресу суспільства. Суб'єктом економічної політики, який формує і здійснює економічну стратегію, є політичні, державні та громадські організації, трудові колективи, працівники, громадяни. Для розробки стратегії, яка б відповідала існуючій владі, обираються цілі, напрями, засоби та методи. Їх практичне втілення у суспільне виробництво і являє собою економічну політику.

За допомогою економічної політики розподіляється, перерозподіляється, обслуговується і утримується влада, у тому числі і економічна. Насамперед, економічна політика використовується для парозподілу прав власності та концентрації її у суб'єктів, що її здійснюють. Для цього застосовується весь наявний арсенал політичних, економічних, адміністративних, ідеологічних методів і заходів : роздержавлення і приватизація, демонополізація, реструктуризація, лібералізація цін, податкові пільги та санація, ліцензії і квоти, розміщення державного замовлення тощо. Ці процеси набувають особливої актуальності у трансформаційному періоді, коли економічна політика має поєднати інтереси усіх субєктів господарської діяльності. Виконати це завдання може лише науково обґрунтована економічна політика.

Відмітною рисою трансформаційної економіки є нестабільність (в основі її лежать суперечності між старими і новими формами господарювання).

3. Економічна історія країн і континентів засвідчує, що господарська діяльність змінювалася, вдосконалювалася від часу її виникнення. Одні країни здійснювали економічні перетворення швидко і радикально, інші - дещо повільніше. Еволюція інституцій сучасного капіталізму, наприклад, тривала кілька століть у Великобританії, Північній Італії, Голландії. Завдяки існуванню цих інституцій усередині XVIII ст. Англія здійснила промислову революцію і випередила європейські країни як за рівнем індустріального розвитку, так і за рівнем життя.

Економічний успіх Англії спонукав інші західноєвропейські країни до модернізації своїх економічних устроїв. Велика французька революція 1768 р. означала крах феодальних інституцій, що існували у Франції наприкінці XVIII ст. Згодом нові економічні ідеї, досвід Англії і Франції запозичили Прусія, Австрія та інші європейські країни.

На той час політично та економічно почали зміцнюватися і США. Особливістю економічного розвитку цієї країни було те, що вона задекларувала і втілювала в життя найважливішу цінність - свободу і права людини, щодо підприємницької ініціативи, приватної власності на капітал і прибутки. Пріоритетним було визнано інтелект людини, загальну освіту і професійну підготовку, науку, нові технічні засоби і технології в організації економіки. Практично США здійснювали економічні перетворення завдяки власному і залученому з інших країн інтелектуальному потенціалу.

Епоха світового капіталізму починається з часу виклику, який кинули індустріальні країни Західної Європи і США біднішим до індустріальним державам. Перемога Англії над Росією у Кримській війні спонукала Олександра II до фундаментального реформування економічної та політичної системи Російської імперії. В 1861 році було скасовано кріпосне право, 1864 р. створено незалежну систему судочинства, а в 1865 р. - перші органи місцевого самоуправління (врядування, земства). Однак багато начальних реформ не було здійснено через опір консервативних сил. Зокрема, попри скасування кріпосного права, приватне землеволодіння селян, було як і раніше, обмежене впливом сільських громад, що розподіляли сільськогосподарські угіддя між звільненими селянами.

На початок другої половини XX ст. у світі склалися три потужні центри економіки, які і сьогодні визначають напрями економічних трансформацій: США, Японія і Західна Європа. Решта країн світу, щодо центрів світової економіки, є периферією. Але центри і периферія не відмежовані, вони тісно взаємодіють: центри продукують нові ідеї виробництва та управління, периферія в міру можливостей і розуміння сутності новизни впроваджує їх у свої економічні системи.

Поділ країн світу на розвинені і ті що розвиваються, здійснюється передусім за технологічним, а не ідеологічним фактором, хоча національна ідеологія і економічна політика можуть або прискорювати технологічні новації, або гальмувати їх. За рівнем створення і використання технологій сучасні країни класифікуються на:

- країни технологічні новатори: на мільйон населення припадає не менше 10 патентів - США, Канада, Північна Мексика, Західна Європа, Японія, Австралія;

- країни технологічні послідовники: експорт високих технологій становить біля 2% ВВП - Південна Мексика, Аргентина, Чилі, ПАР, Іспанія, Португалія, Центральна Європа і країни Балтії, Індія, Філіппіни, Малайзія;

- країни технологічно відсталі: тропічна Центральна Америка, тропічна Бразилія, тропічна Центральна Африка, країни СНД, Лаос, Кампучія, деякі провінції Китаю.

Досвід економічних трансформацій засвідчує, що технологічний розвиток здійснюється у такий спосіб:

- імпортування технологій у формі капіталу та споживчих товарів;

- купівля ліцензій на виробництво цих технологій у власників патентів;

- створення інституційних передумов для залучення прямих іноземних інвестицій.

Історичні періоди розвитку технологій і економічних трансформацій були різні за тривалістю. Трансформація сучасної економічної системи світу охоплює такі етапи:

- становлення аграрної економіки к матеріальної основи цивілізації (IV - III тис. до н.е.);

- розвиток феодальних відносин, мануфактури і торгівлі (до XV ст.);

- розвиток індустріальної економіки в останні 500 років.

Наприкінці XX ст. почався процес економічної трансформації, що має назву «глобалізація» і до якого залучено всі країни світу. На думку футурологів, економічна трансформація в майбутньому передбачає такі етапи:

1) етап переходу до якісно нової економічної системи, який уже розпочався і триватиме 100-200 років. Для нього буде характерно:

- гармонізація відносин «природа - людина» і «людина - природа»;

- оптимізація темпів і обсягів виробництва, споживання і відтворення людини;

- економічне вирівнювання всіх регіонів планети;

- гуманізація відносин, створення єдиного органу управління економічними і політичними процесами на планеті;

- порозуміння культур, ідеологій, однакове бачення проблем виживання людства.

2) етап ноосферно-космічної економіки, зародки якої існують в індустріальній економіці. Визначальними ознаками його будуть:

- вирішальна роль людського інтелекту, розуму, гуманізація відносин у створенні виробництва;

- утилізація людиною космічного простору;

- розширення інформаційних ресурсів.

Ринкова трансформація економіки на основі «овласнення людини», гуманізації власності, виробництва, розподілу, обігу, побуту, свободи особистості тощо заклює підвалини нового способу виробництва, в якому визначальними будуть «продуктивна людина», «людина-творець». Розвиток інтелекту людини, її національної гідності спроможні змінити світ на краще.

Сутність сучасної економічної трансформації полягає у переході від енергетичних до інформаційних джерел життєдіяльності людини, трансформація навколоземного простору під впливом розумової та фізичної діяльності людства в інтересах мислячої істоти як єдиного цілого, формування засад і окремих елементів автотрофної (відносно незалежної від природного середовища) економіки. Така економіка базується на інформаційно-технологічному способі виробництва, який є універсальним і поширюється від трьох центрів світової економіки до «периферії» і поступово вирівнює економіку регіонів планети.

Економічні і соціальні успіхи ринкових країн були досягнуті завдяки подоланню фінансового хаосу, бюджетного дефіциту, поверненню боргів іноземним державам-кредиторам, приборканню високої інфляції, трансформації економічної структури і переорієнтуванні її на виробництво споживчих товарів і послуг. Це все дає змогу визначити масштаби економічних трансформацій перед необхідністю яких опинилася Україна. Високі темпи таких перетворень мають бути забезпечені розвитком політичної та економічної демократії, яка забезпечує дотримання природних прав і свобод людини на вільне волевиявлення, підприємливість і виробничу ініціативу.

Так, поразка Німеччини у II світовій війні змусила її демократизувати політичне і національне мислення, почати ринкову трансформацію економіки із створення необхідних інституційних умов і забезпечення відкритості для імпорту зарубіжного капіталу і товарів. Більшість німецьких промислових підприємств було викуплено американським капіталом і порівняно за короткий час відновлено їхню діяльність за новими на той час технологіями. Пізніше німці викупили свої підприємства і розвивали їх на новітніх ринкових засадах. Ланцюг економічних реформ, пошуки шляхів виходу з економічної стагнації, зумовили курс Німеччини на створення економіки вільного ринку (1948 р., Л. Ерхард). Надлишок грошової маси було ліквідовано фактичною конфіскацією величезної кількості старих грошей під час валютної реформи. На більшість товарів ціни було відпущено і запрацювали закони попиту і пропозиції. Лібералізація ринку одночасно супроводжувалась важливими заходами в галузі соціально політики. Економічна стратегія Л. Ерхарда під назвою «соціально орієнтована економіка» означає симбіоз ринкової економіки, яка базується на принципах приватної власності, і системи соціального забезпечення незахищених верств населення. Економічне оздоровлення Німеччини супроводжувалося зміцненням демократії, що стало яскравим свідченням поєднання економічних реформ з розвитком демократичних інституцій. Отже, «економічне диво» Німеччини стало можливим завдяки реальній політичній та економічній демократії.

Нинішній Китай демонструє світовій спільноті неабиякі успіхи трансформації своєї економіки. Особливістю Китаю є те, що за політичним устроєм він залишається соцкраїною, а в економіці здійснює ринкові інституційні трансформації. Виникає питання про можливість запозичення Україною «плавного» китайського підходу до ринкових реформ і джерела високих темпів економічного зростання (наприкінці II тисячоліття динаміка ВВП - 11-12% на рік).

Економічний успіх Китаю забезпечили передусім радикальні реформи у пріоритетних галузях економіки, де можна було очікувати найшвидшого ефекту - транспорт, сільське господарство, переробні галузі підприємництво. Було приватизовано автовантажний транспорт та сільське господарство і передано функції управління ними від держави безпосереднім власникам і виробникам, посилена самостійність підприємств та їх відповідальність за результати діяльності, здійснювалася політика «стимулюючого оподаткування» - самодостатнього привласнення підприємствами свого прибутку.

Пріоритетами ринкової трансформації економіки було визначено:

- раціоналізація регіональної політики - вирівнювання рівнів економічного розвитку з використанням переваг регіонів і пріоритетів їх розвитку;

- реорганізація кредитної системи відповідно до потреб ринкової економіки;

- формування вільних економічних зон для іноземних кредиторів та інвесторів, безмитних зон, відкритих міст тощо;

- посилення ролі прямих іноземних інвестицій - щорічно становили 20-30 млрд. дол.

У країнах Латинської Америки ринкові трансформації тривають біля двох десятиліть. Ці країни йшли на такі глибокі компроміси у застосуванні фундаментальних принципів ринкової трансформації, що економічну систему, яка існувала у Латинській Америці в 60-70-ті роки XX ст., можна назвати повним «третім варіантом», чимось середнім між капіталізмом і соціалізмом. Майже всі ці країни розпочали індустріалізацію під керівництвом уряду. Але, держава не претендувала на управління всією економікою (на відміну від соціалістичного шляху) і продукція державних підприємств становила не більше половини обсягу промислового виробництва. Протягом індустріалізації було націоналізовано значну кількість провідних галузей промисловості, бо вважалося, що під державним контролем націоналізовані підприємства зможуть розвиватися швидшими темпами. Політикою захисту націоналізованих галузей від іноземної конкуренції були високі тарифи та інші обмеження у міжнародній торгівлі. Крім того, уряди обіцяли надійні соціальні гарантії робітникам, вбачаючи в них політичного партнера у здійсненні реформ. Ці сподівання не виправдалися, а забезпечення соціальних гарантій стало надто дорогим заходом держави, оскільки робітники вимагали і отримували таку заробітну плату і такі соціальні пільги, які виходили за межі фінансових можливостей підприємств, і вони несли величезні збитки.

Ринкові трансформації в Латинській Америці розпочалися в період боргової кризи (отримання кредитів міжнародних банків для підтримки уже нежиттєздатної системи) і кризи всієї системи. Перехід до ринкової системи господарювання розпочався з розв'язання головних завдань - боротьба з високою інфляцією, відкриття економіки для впливу міжнародної конкуренції, приватизація державних підприємств, зміна юридичної системи з метою захисту приватної власності.

Крім того, в країнах Латинської Америки ринкові та демократичні трансформації пов'язували з сильною державною владою (військові диктатури у Бразилії - 1964 р., Аргентині і Болівії - 1966 р., Перу - 1968 р., Чилі - 1973 р.). Вважалося, що усунення конфліктів демократичного суспільства стане гарантією економічного зростання. Подібні думки лунають сьогодні і в Україні.

Але, досвід розвинутих країн засвідчує, що ринкові трансформації на основі демократії не сумісні з авторитарною владою і що економічна реальність набагато складніша за сліпу віру у цю владу.

Країни Центральної Європи та Балтії були посткомуністичними і мали однакові з Україною стартові умови для здійснення ринкових трансформацій. Однак, темпи ринкових перетворень у цих країнах набагато вищі ніж в Україні, Росії, Білорусі та решті країн СНД.

Причинами такого стану є те, що країни Центральної Європи та Балтії, на відміну від України, ринкові трансформації розпочали на основі національно-демократичної ідеології, відкрито брали курс на інтеграцію у європейські політичні та економічні структури. Політичні рішення цих країн підтверджувалися реальними заходами ідеологічного зближення з країнами-учасницями НАТО і ЄС, виходу з-під ідеологічного впливу Росії. Політична позиція цих країн стала гарантією для країн з ринковою економікою відносно надання їм грошової та інвестиційної допомоги для реструктуризації економік (1,5 - 2 роки 20 - 40 млрд. дол.). Більш того, деякі країни (Польща, Угорщина, Чехія) досить швидко змінили свої комуністичні уряди на демократичні, а комуністичні кадри було відсторонено від структур влади. Починали ринкові трансформації країни Центральної Європи і Балтії зі створення правових та інституційних передумов. Політичний та економічний досвід країн Центральної Європи та Балтії є повчальним для України, оскільки, за підрахунками, вони на 7-10 років випереджають її в економічному розвитку.

Ринкова економіка наприкінці ХХ ст. утвердилася як всеохоплююча світогосподарська система завдяки тому, що в значній мірі їй властиві, на сучасному етапі трансформації, найбільш ефективні інструменти ведення господарства. Незважаючи на те, що саме це є основним феноменом ринкової економіки, на її утвердження людство витратило, по суті, два століття, починаючи з промислової революції. В процесі трансформації цієї форми господарювання виникло досить багато суперечностей та перепон, головною з яких була і залишається соціальна нерівність.

Упродовж всього періоду формування ринкової економіки роль держави безперервно змінювалася і змінюється по цей час. Загальновизначеною є тенденція, що свідчить про зростання ролі держави в економічному житті. Доказом цього є частка ВВП, яка перерозподіляється державними органами влади всих рівнів. Так, наприкінці ХХ ст. цей показник становив майже 50%. Разом з тим, незважаючи на цю однозначну тенденцію, властиву економікам ринкового типу всіх країн, між ними існують досить значні відмінності.

Найбільш розвиненою в ринковому відношенні економікою (роль уряду є найменшою, а підприємства мають найвищій ступінь самостійності в організації і здійсненні підприємницьких функцій) вважається економіка США.

Саме тому вона виділяється в окрему модель - ринкової економіки, в якій роль держави полягає у створенні умов, за яких фізичні та юридичні особи займаються організацією, плануванням і виробництвом товарів та наданням послуг ринкового характеру. Потреби населення в послугах неринкового характеру уряд задовольняє за рахунок бюджету.

Другою моделлю ринкової економіки є соціально-ринкова, до особливостей якої відносять:

- підвищена роль держави через володіння часткою підприємств, надання субсидій окремим підприємствам (виробництвам);

- розвинена система різноманітних програм соціального забезпечення населення;

- участь представників працівників фірм у роботі рад директорів компаній;

- використання державою індикативного планування для визначення цілей розвитку та застосування стимулів для їх досягнення.

Соціально-ринкова модель економіки в країнах з трансформаційною економікою розглядається як основна, оскільки перехід до неї може бути сприйнятий як найлегший, тому що її вважають такою, що найповніше зберігає рівень соціальних гарантій, які були властиві адміністративно-господарській системі. Ця модель поширена в країнах Європи.

Третя модель ринкової економіки - державно-керована - властива країна Азіатсько-Тихоокеанського регіону та Японії. Вона відрізняється найбільш тісною взаємодією держави і підприємницьких структур. Її особливості:

- широке застосування промислової політики;

- соціальні програми в основному є функціями приватного бізнесу.

Відмінності моделей ринкової економіки визначають шляхи їх розвитку. Це зумовлено тим, що в кожному випадку необхідні істотно різні методологія і методи розбудови та способи трансформації попередньої моделі з найменшими втратами в економіці з обов'язковим урахуванням національних особливостей.

4.Господарська система, що складається історично в певних територіальних (національних) межах має назву «національна економіка». Як і будь-яка економічна система, національна економіка формується на основі дії економічних законів: товаро-виробництва, товарообліку і господарської збалансованості. Закони є системоутворювальними чинниками у процесі становлення і розвитку національної економіки, визначають головні напрями руху праці, капіталу, товарів і послуг в окремій країні.

Формування і функціонування національної економіки на основі науково обґрунтованої економічної політики регламентується конституцією держави і створеними відповідними законами, що регулюють господарську діяльність загалом і діяльність сфер, галузей, регіонів.

Національна економіка виникає і розвивається на основі:

- поглиблення суспільного, зокрема територіального поділу праці, що зумовлює виникнення різноманітних видів діяльності, спеціалізацію територій;

- формування міцних централізованих держав.

За таких умов народне господарство з часом перетворюється на національний комплекс - територіальне утворення, в якому всі компоненти економічного життя (підприємства, галузі, окремі регіони) функціонують як єдиний організм, що забезпечує матеріальні і духовні потреби суспільства.

Разом з тим, єдність господарської системи ще не є визначальною для народного, чи національного господарства. Важливий чинник - спільність духовного розвитку членів суспільства: культури, звичаїв, традицій, моралі тощо. Спільні господарські і духовні риси суспільства набувають національних рис. Первинною ланкою національного господарського комплексу є підприємство, духовної сфери - людина, носій національної ідеології і член цього суспільства.

За сучасного підходу національна економіка не обов'язково має формуватися на мононаціональній спільності людей і території. Наприклад, економіка США як багатоетнічної країни така ж національна, як і економіка майже моноетнічної Японії. Етнонаціональний чинник тепер не має вирішального значення, хоча національні традиції господарювання можуть визначати окремі риси національної економіки (ставлення до праці, творчості, довкілля тощо).

Сучасну національну економіку характеризують такі групи ознак:

- ознаки національного суверенітету;

- ресурсно-виробничі;

- господарсько-організуючі;

- товарообмінні.

У процесі еволюції нації, залежно від конкретно-історичних та ідеологічних умов і ступеня свого розвитку, використовували два принципово відмінних механізми організації економіки: на основі приватної власності на засоби виробництва і результати праці та на основі неприватної власності на капітал і результати господарської діяльності.

В українських реаліях трансформаційна економіка означає перехід від планово-директивних методів господарювання до ринкових механізмів функціонування економіки, він передбачає докорінні трансформаційні зрушення і зміни в організації та функціонуванні економіки.

Важливим напрямом державної політики в період ринкової трансформації є формування і втілення в життя національної ідеології, покликаної об'єднати суспільство і спрямувати його зусилля на забезпечення економічного зростання і підвищення добробуту всіх громадян. Досвід розвинених країн підтверджує, що ці завдання можуть бути реалізовані лише в тому разі, якщо національна ідеологія розробляється і втілюється в життя з урахуванням вимог об'єктивних економічних і соціальних законів, інтересів різних етнічних груп.

Мета економічної політики уряду - виробництво ВВП в такому обсязі і такої структури, які б задовольнили потреби суспільства загалом і кожного громадянина зокрема. З огляду на це вона має стати пріоритетною для України.

Особливості ринкової трансформації в Україні зумовлені тим, що вона відбувається на розвалинах радянської системи господарювання. Більше як сім десятиліть економіка України була однією з основних складових жорстко вибудованої радянської союзної господарської системи. А тому, всі її риси були притаманними й Україні, і, відповідно, криза радянської економіки стала вихідною позицією ринкової трансформації української економіки.

В умовах командної економіки специфічна мета виробництва досягалася через тотальне одержавлення економічних процесів, а задоволення суспільних потреб - через централізацію державного планування народного господарства. Ці основні риси радянської економіки обумовили такі її властивості, як дефіцитність та надмірний рівень монополізації.

Адміністративна система дала можливість здійснити перший в історії людства проект модернізації економічного розвитку. Його вихідним моментом було заперечення попереднього ринкового розвитку економіки країни. В подальшому командна економіка змогла розвинути індустріальні продуктивні сили країни, але виявилася неспроможною опанувати можливості постіндустріального суспільства. Це зумовило її всебічну кризу, і країна знову повернулася до ринкової моделі господарювання.

Серед теоретичних положень про тотальне одержавлення економіки виділяють наступні:

- ліквідація приватної власності та становлення, головним чином, державної власності на засоби виробництва;

- обмеження товарно-грошових відносин, усунення ринку і конкуренції;

- утвердження безпосередньо суспільного характеру виробництва, його планомірне регулювання;

- централізований розподіл продуктів суспільного виробництва (суспільної праці) з метою задоволення суспільства в цілому і кожного його члена зокрема, відповідно до принципу оплати за працею;

- участь усіх членів суспільства в продуктивній праці.

Економічна платформа більшовиків передбачала провести:

- заміну децентралізованого використання ресурсів та багатьох центрів, що приймали економічні рішення, - на використання ресурсів, організоване на рівні суспільства, і на управління з одного центру;

- спонтанне регулювання свідоме регулювання;

- ринкове коригування заздалегідь спланована урегульованість;

- механізм ціноутворення натуральна відповідність потреб і виробництва;

- обумовлена ринком диференціація вирівнювання становища учасників господарського процесу (нівелювання);

- циклічного господарсько процесу (коливання та кризи) рівномірне зростання.

У 1918 році у Радянській Росії затвердилося уявлення про швидку перемогу соціалізму і комунізму на основі максимально можливого одержавлення економіки (примусові методи, директиви, соціальна зрівнялівка, рух суспільного продукту під жорстким державним контролем). Це ускладнило політичну ситуацію в державі, посилило напруженість у відносинах пролетаріату і селянства, загострило невдоволеність самих робітників.

З березня 1921 року розпочалося впровадження альтернативної економічної політики (НЕП). Економічна сутність НЕПу полягала в широкому використанні товарно-грошових відносин, збереженні у певних межах приватного підприємництва, застосуванні концесій, оренди, кооперації та інших форм господарювання. Такий підхід дав змогу поєднати особистий інтерес із суспільним і забезпечував економічне піднесення і умови швидкого відродження економіки країни (за 6 років НЕПу вдалося досягти показників довоєнного 1913 року).

Певна відмова від НЕПу наприкінці 20-х років XX ст. знаменувала остаточне утвердження одержавленої моделі створеного суспільства, характер його в принципі заперечував можливість альтернативності та багатоваріантності розвитку. Одержавлення стало своєрідним гарантом неможливості класичного розшарування суспільства на людей, які, з одного боку, мали засоби виробництва, а з іншого - були позбавлені їх.

Ще однією суттєвою рисою одержавлення економіки була його (одержавлення) несумісність із підприємництвом як чинником виробництва, така економічна модель у принципі суперечила приватному підприємництву. Практично всі підприємницькі функції були зосереджені в руках партійно-державної влади, а їх розподіл за ієрархічними рівнями виключно під її контролем.

Знищення підприємництва, а водночас і відповідних економічних цінностей призвело до формування негнучкої та інерційної господарської культури, яка ґрунтувалася на централізованій системі планування і носила директивний характер.

Тотальне одержавлення економічних процесів та централізоване планування призвели до дефіцитності та надмірної монополізації економіки. Економіка радянського типу завжди була дефіцитною і не може бути високоефективною. За умов дефіциту суспільні потреби задовольняються не повністю - диктат виробництва в умовах дефіциту призводить до деформації структури економіки, до виробництва заради виробництва. Як результат, дефіцитна економіка виробляє багато зайвої за обсягом продукції, веде до зниження вимог до якості. Диктат виробника практично не враховує запити споживача - вироби випускаються у тому вигляді, як це зручно виробникові, а не споживачу. А тому споживач вимушений здійснювати додаткові роботи, щоб адаптувати той чи інший продукт до своїх потреб, а звідси - додаткові витрати часу і коштів.

Зростання концентрації та централізації виробництва в умовах ліквідації конкуренції призводило до того, що багато підприємств стало єдиним або майже єдиним виробником того чи іншого продукту. Звідси можливість отримання додаткових економічних вигод, деформування ринкових умов господарювання. Виникнення нееластичного попиту пов'язано з характером пропозиції, яка пригнічувала підпорядковувала і фактично його формувала, оскільки на ринку панував один виробник - держава. Це означає, що попит в цілому пристосовувався до пропозиції, а не навпаки. «Придушений» попит у радянській економіці мав ще одну підставу - розподільчу систему. В умовах економіки, «закритої» через державну монополію зовнішньої торгівлі, споживач не мав вибору і був змушений задовольнятися тими продуктами, які йому постачали.

 



Трансфер фактор Кардио - эффективное средство для нормализации работы сердечно-сосудистой системы. | приложение
© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати