Головна

Поясніть що є предметом, метою курсу "Історія України", дайте періодизацію та проаналізуйте джерела та історіографію курсу.

  1. C III Дайте полный развернутый ответ
  2. Cуть курсу економічної теорії
  3. E. Продукт, натуральні властивості якого змінені з метою обману споживача
  4. I. 4. Какие типы волн существуют в природе, технике? Какие волны называются упругими? Дайте определение продольных и поперечных упругих волн.
  5. Nbsp;   Определенный интеграл - дайте определение. Вычислите определенный интеграл. Приведите метод вычисления.
  6. PEKiP Дайте возможность ребенку есть самому, сидя у вас на коленях
  7. PEKiP Дайте ребенку попрыгать у вас на коленях

Історія України вивчає політичні, соціально-економічні та культурні аспекти розвитку українського народу протягом усього періоду його існування, від часів появи людини на її території і до сьогодення. Студентам необхідно уявляти coбі історичне минуле українського народу як суцільний і неперервний історичний процес, в ході якого створювалися відповідні форми його соціального існування, починаючи від первісного суспільства до розвинених форм державного життя. Історія України вивчає історію землі (території), на якій постійно перебував український етнос, її відповідну еволюцію, а також історію тих інституцій, що були створені українським народом на всіх етапах його розвитку.

Головні завдання курсу:

1. Вивчення студентами історичного минулого своєї Батьківщини дозволить краще усвідомити своє місце і роль у суспільно-політичному житті, зайняти активну громадянську позицію.

2. Ознайомлення з історичним процесом в Україні в контексті європейської історії.

3. Поглиблення професійних знань студентів.

4. Ознайомлення з методологією сучасних історичних досліджень.

5. Прищеплення студентам принципів історизму в оцінці тих чи інших суспільно-політичних явищ.

6. Формування національної свідомості й відповідної соціокультурної та політичної орієнтації.

Періодизація української історії відповідає її найважливішим періодам - первісного суспільства; початок і розвиток української держави з центром у Києві - Pycі; піднесення Галицько-Волинської державності, панування Литви й Польщі на українських землях, Українська козацька держава, боротьба за національно-культурне відродження; визвольні змагання I9I7-I921 рр., панування тоталітарної системи на основних українських землях; Друга світова війна; післявоєнний період, створення cyвереннoї держави - Україна.

Протягом багатьох віків український народ був поділений між сусідніми державами: Польщею, Туреччиною, Pocією, Австрією. На захоплених територіях України існували одночасно різні державно-політичні інститути як власні, так і чужинні, що поглиблювало специфіку історичного розвитку того чи іншого регіону (зокрема - Гетьманщини, Запорожжя та Правобережної України у ХVІІІ ст.). Однак усі землі України - центральні, східні, західні, південні - були заселені одним українським населенням, яке об'єднували спільність мови, культури і зрештою прагнення існувати в одній дepжaві. Боротьба за українську державність була змістом діяльності багатьох поколінь різних соціальних верств українського народу.

Джерела та історіографія.Вивчення вітчизняної icтopiї в Україні було започатковане літописами, що велися спочатку як записи подій за роками, і поступово перетворилися на літературно-наукові твори. Найдавнішим літописом є «Повість врем'яних літ», яка охоплює події від найдавніших часів до початку ХІІ ст. Вона збереглась у багатьох літописних списках, найдавнішими з яких є т.зв. Лаврентіївський (XIV ст.) та Іпатіївський (ХV ст.). Останній з них, який найповніше зберігає перші твори давньої української історіографії, вміщує також Київський літопис, що охоплює все Хll ст. та Галицько-Волинський літопис 1209-1292 рр. Кожен з цих літописів є яскравим відображенням бурхливих подій епохи, утвердженням ідеї політичної незалежності Старокиївської держави. Літописна традиція України Русі була продовжена у т.зв. захiдноруських літописах, тобто творах переважно білоруського походження, які водночас були близькими до української історіографії. Серед них виділяється т.зв. Короткий Київський літопис, що входить до Супрасльського рукопису і вміщує опис подій кінця ХV - початку ХVI ст.

Поява на історичній apeнi українського козацтва зумовила перші спроби з'ясувати питання його походження, розкрити зв'язок його воєнної доблесті із звитягами предків, стародавніх pyciв у боротьбі з ворогами (Густинський літопис). Період від 1240 до 60-х рр. ХVI ст. висвітлює збірник «Літописці Волині і України». Бурхливі події визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського панування, за відродження української державності покликали до життя т.зв. козацькі літописи. Найяскравішими з них є літописи Самовидця, Самійла Величка і Григорія Граб'янки. В ряді історичних творів ХVIII ст. було втілено козацько-старшинську концепцію тісного зв'язку старокиївського і козацько-гетьманського періодів української історії. Праці П. Симоновського, В. Рубана, О. Рiгельмана стали першими спробами систематичного викладу історії України. Прагнення зберегти українську національно-політичну традицію виразно простежується у творах зачинателів нової української історіографії - батька і сина Полетик, Я. Марковича, О. Мартоса автора «Історії Pyciв» - «вічної книги незалежності українського народу», за висловом О. Оглоблина.

Ці історичні праці стали підґрунтям для нової наукової історичної літератури першої половини XIX ст. Початки українського національно-культурного відродження посилили науково-дослiдницьку працю в галузі української історіографії. М. Максимович, І. Срезнєвський, О. Бодянський, М. Костомаров, П. Куліш, М. Маркевич у cвоїx історичних творах спиралися на властиве для 30-40-х рр. доба романтизму, зацікавлення народним життям, досліджуючи насамперед козаччину як його найяскравіший вияв. Властиве українським історикам 30-40-х рр. захоплення етнографізмом переходить у формування т.зв. народницького напряму в історioгpафiї, найбільш визначними представниками якого були П. Куліш, М. Костомаров, В. Антонович. Для них є характерним ідеалізація стихійних народних рухів, козаччини в цілому, що певною мірою залишало поза увагою державотворчі процеси в українській історії, участь у ньому шляхетської верстви.

Суттєві зрушення в українській історичній науці сталися в 70-х роках ХІХ ст. Вони пов'язані з посиленням вивчення соціальних та економічних відносин, дослідженням окремих станiв-класiв: шляхти, міщанства, селянства, козацтва та icтopiї міст, землеволодіння. Найкращі наукові сили зосереджуються навколо таких центрів, як Київська Археографічна Комісія, Товариство Нестора Літописця у Києві, журнал «Киевская Старина» та ін. У працях В. Антоновича, Ор. Левицького, І. Новицького, І. Каманіна, Я. Шульгіна значну увагу було приділено вивченню соціально-економічних процесів на Правобережній Україні. О. Лазаревський, О.Єфименко, Д. Багалiй, М. Василенко та ін. розробляли переважно історію Лівобережної України, насамперед Гетьманщини. Важливе місце в історичних дослідженнях посідало вивчення icтoрiї княжої Pyci-Укpaїни та Великого князівства Литовського, яке здійснювалось учнями В. Антоновича - М. Дашкевичем, П. Голубовським, Д. Багалієм, М. Грушевським, М. Стороженком, М. Довнар-Запольським, В. Данилевичем, І. Линниченком, Ол. Грушевським, а також самим В. Антоновичем. Історики народницького напряму, хоча й мали чимало здобутків у дослідженні багатьох проблем історії України, нехтували власною національно-державницькою традицією, а це негативно позначилось на формуванні політичного світогляду багатьох діячів українського руху.

Якісно новим етапом у розвитку історичних досліджень стала діяльність М. Грушевського та його школи, яка сформувалася під час його пpaці як голови Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові. Ним була видана фундаментальна десятитомна Історія України-Руси, а також організовано публікацію глибоко наукових історичних праць у таких виданнях, як «Записки Наукового Товариства імені Шевченка», «Джерела до історії України», «3аписки Українського» Наукового Товариства» та ін. Серед учнів М. Грушевського - визначні українські історики Б. Барвiнський, Б. Бучинський, В. Герасимчук, В. Доманицький, І. Джиджора, М. Кордуба, І. Кревецький, І. Крип'якевич, М. Чубатий, С. Томашівський та ін.

Могутній імпульс дальшому розвитку української історіографії дали визвольні змагання 1917-1921 рр. Важливу роль відіграло створення т.зв. державницького напряму в українській історіографії на чолі зВ. Липинським. В радянський період вивчення історії України мало суперечливий характер. Значно зросли масштаби досліджень, щоорганізуються як в Українській Академії Наук, так і у багатьох навчальних закладах, спеціальних установах. В Україні видано величезну кількість праць, присвячених різним аспектам українського історичного процесу. Однак слід мати на увазі, що на початку 30-х років радянська історіографія зазнає деструктивного впливу тоталітарної системи та її ідеологічної машини, який визначив пропагандистський, антинауковий характер переважної більшості видань радянських часів.

З широким виходом на арену суспільно-політичного життя нових соціальних сил, насамперед козацтва, міщанства, дрібної шляхти й духовенства, активною участю у національно-визвольній боротьбі селянства, відходить на задній план й національно-державна термінологія старої князівсько-дружинної еліти України. Близький народним масам термін «Україна» все частіше вживається у суспільному житті. Він усуває з ужитку всі іншіназви, хоча терміном «Русь», «руський» ще тривалий час користуються в Галичині і на Закарпатті. Саме під іменем Україна наша Батьківщина вписалась у світову історію, а український народ займає своє місце поряд з іншими європейськими народами.

Охарактеризуйте що являло первісне громадянство на теренах сучасної України та покажіть основні здобутки трипільської культури і її роль у подальшому розвитку цивілізації на теренах сучасної України.

Територія України заселена людьми з найдавніших часів. Близько 800 тис. років, тому вони з'явились у Закарпатті (Королеве), понад 300 т. років у Подністров'ї (Лука-Врублівецька), а потім у інших районах України. Процес розселення людей тривав на всіх етапах кам'яного віку - давньому (палеоліт), середньому (мезоліт) і новому (неоліт).

Найтривалішим був палеоліт (від появи людини до ХІ-Х тис. до н.е.). Цей період характеризується в історії людства як час первісного людського стада. Мезоліт (ІХ-VI т. до н.е.) - кам'яний вік, формується племенна організація людей, з'являються відмінності в способі життя. Неоліт (VI- IV тис. до н. е.) цей вік був надзвичайно динамічним, переломним в історії людства. В цей період відбувається виготовлення і поширення нових способів знарядь праці, штучних продуктів, перехід до осілого способу життя та інш. Енеоліт (IV-ІІІ тис. до н.е.) мідно-кам'яний вік був перехідним від кам'яного періоду до епохи металу. У цей період розпочинається перший великий суспільний поділ праці - відокремлення скотарства від землеробства.

Велике значення для вивчення епохи енеоліту на Україні має "Трипільська культура". Свою назву вона отримала завдяки археологічним знахідкам 1893-1896 років поблизу с. Трипілля на Київщині, які здійснив дослідник В. Хвойка. Ареал поширення трипільської культури охоплює територію сучасної Румунії, Молдови й України. Центром трипільської культури є Румунія.

У вивченні здобутків трипільської культури як світова, так і вітчизняна історична наука стикається з проблемою відсутності письмових джерел. За таких умов ретроспектива трипільського життя відтворюється лише на підставі речових джерел (археологічних знахідок) та деяких новітніх методів (аерофотозйомка, геомагнітна зйомка тощо). Досліджуючи численні артефакти, науковці висувають різноманітні версії. Взагалі, історія трипільської культури залишається недостатньо вивченою, а в її науковій інтерпретації дивним чином сплітаються як доведені факти, так і гіпотетичні твердження.

На підставі речових джерел можна говорити, що племена трипільців вели осілий спосіб життя і досягли значних зрушень у різних галузях: вони першими в Україні почали використовувати метал (мідь) і фарбувати гончарні вироби (через що трипільську культуру називають культурою мальованої кераміки). Трипільці були знатними землеробами, адже знали і вирощували 9 злакових культур, користуючись кістяними і роговими сапами, дерев'яними ралами і серпами з мідними або бронзовими наконечниками. Південні трипільці, які жили між Дністром і Прутом, займалися садівництвом і виноградарством. Важливою галуззю трипільців було скотарство: вони розводили корів, коней, овець, кіз, свиней. Трипільські ремісники уміли виготовляти гігантські (заввишки у 1,5 метра) керамічні вироби, на пізньому етапі трипільці освоїли ткацтво. Високого рівня досягли трипільські будівельники: вони започаткували в Україні містобудівництво. Трипільські пра- міста функціонували впродовж півстоліття, потім їх спалювали і будували нові. Житлові будинки трипільців мали каркасну основу (дерев'яний каркас обмазували глиною). Із глини також виготовлялася підлога, дах вкривався соломою або очеретом. Площа жител нерідко сягала 150 кв. м, є підстави говорити про існування у трипільців і двоповерхових будинків.

Ймовірно, трипільці знаходилися на етапі зародження приватної власності і міжплемінних об'єднань, що сприяло утворенню енеолітової протодержави, яку, на погоджену думку вчених, називають Трипілля.

Найбільш переконливим доказом можливого існування державотворчої традиції у трипільців є наявність у них великих міст із виразним оборонним призначенням (площа трипільських міст сягала 250-450 га, а кількість населення коливалась у межах 20-40 тис. осіб). Серед досліджених на сьогоднішній день посе- лень-гігантів можна назвати Доброводи (250 га), Майданецьке (270 га), Чечерко- зівку (300 га), Тальянки (450 га). Таке значне скупчення населення, що усвідомлювало значення власної території і захищало її, водночас підтримуючи стосунки з географічними сусідами, безумовно, свідчить про високий рівень суспільної організації трипільців.

Трипільські житла розташовувалися по колу, що також підтверджує їх захисну (фортифікаційну) функцію. Так, Майданецьке поселення мало чотири кола забудови: внутрішній овал утворено 225 будівлями, поставленими впритул одна до одної, лише подекуди залишено проходи; на відстані 100 м розташовано другий овал, що містить 500 будівель; через 60 м розташовано третє коло забудови, яке оперізувало поселення не повністю і містило 670 будівель, у четвертому колі нараховувалося 130 будівель. Крім того, в Майданецькому поселенні була 100- метрова кільцева вулиця у вигляді літери «0», яка не була заселеною.

Отже, трипільська культура є яскравим явищем історичного минулого України, від якого бере початок наше вітчизняне державотворення.

Найвищу оцінку трипільській культурі поставив сучасний український історик В. Бебик, який стверджує, що вона являла собою землеробсько-кочову цивілізацію, яка через землеробський (орійський) компонент визначила розвиток європейської цивілізації, а через кочовий (арійський) компонент вплинула на схід.

Епоха бронзи (ІІ-І тис. до н.е.) ця епоха характеризується подальшим розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, поступовим переходом від первісного ладу до станово-класового, розвитком ремесла. У першому тисячолітті до нашої ери на Україні з'являються перші залізні знаряддя праці. Відбувається другий суспільний поділ праці - відокремлення ремесла від землеробства. Бронзова епоха на території України була фактично завершальною стадією первісного ладу.

Отже, у первіснійкультурі діяльність людини мала синкретичний, неподільний характер, що обумовило формування своєрідного образу природи. Ця діяльність характеризувалась:

єдністю людини і природного середовища; неусвідомленням різниці між реальністю і вимислом; відсутністю розвинених форм соціальної самосвідомості; домінуванням чуттєвого сприйняття й уяви, що ґрунтується на ньому.

Практичне освоювання природи проходило у двох формах господарства: привласнюючого і відтворюючого. Привласнююча - сама перша історична форма спілкування людини з природою (люди споживали те, що давала природа). Другий тип пов'язаний з використанням знарядь праці для обробки землі й природних матеріалів.

Земля уявлялась первісній людині живою. З землі походили боги, демони, люди. Демони уявлялись як лиха сила, що не мала певного образу. Пізніше вони в уяві людини набули тілесної оболочки, антропоморфного образу. У давніх греків боги і демони набули найвищого оформлення. Природа перетворюється людиною, і вона вже не уявляється небезпечною. З'являється систематизація богів, міфологічна картина світу, яка склалася у наслідок переносу кровно-споріднених відносин на всю природу і світ в цілому. Людина не протистоїть природі, а мислиться як одна з її складових.



Практичні роботи з географії | Які державні утворення існували до Київської Русі на території сучасної України. Проаналізуйте передумови утворення Київської Русі.

Проаналізуйте передумови утворення Київської Русі. | Чому східні слов'яни перейшли від первіснообщинного ладу до феодального, минаючи рабовласницький устрій? | Визначте кордони первинного розселення слов'ян і охарактеризуйте суспільний устрій, господарство, побут східнослов'янських племен напередодні утворення Київської держави. | Порівняйте і дайте оцінку діяльності князів Володимира Великого і Ярослава Мудрого. | Поясніть чому з різних світових релігій було обрано саме християнство в його візантійсько-православному варіанті? | Проаналізуйте становище основних соціальних груп населення Київської Русі і покажіть як їх права були відображені у "Руській правді". | Проаналізуйте основні напрями розвитку культури Київської Русі. |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати