Головна

Емпірична соціологія

  1. B. Соціологія та її методи повинні будуватися за зразком природничих наук
  2. Види категорій, якими оперує соціологія
  3. Виникнення і розвиток соціологічної науки: класична соціологія кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя
  4. Гендерна соціологія.
  5. Гіденс Е. Соціологія.
  6. Економічна соціологія

1.2

Слід зауважити, що складність і багатовимірність предметної сфери відбивається на визначенні предмета соціології. У сучасній літературі існує кілька поглядів на предмет соціології. На думку В. Іванова, соціологія вивчає соціальні відносини. При цьому він їх тлумачить широко, включаючи в сферу дослідження громадянського суспільства відносини між групами людей, які посідають різне становище в суспільстві, різняться ступенем участі в економічному й духовному житті, джерелами доходів, структурою особистого споживання, рівнем індивідуального розвитку, типом суспільної свідомості, способом життя.

Соціолог В. Ядов розглядав як ключову предметну категорію соціології соціальну спільноту. Соціологія, на його погляд, - це наука про становлення і функціонування соціальних спільнот, соціальних організацій і процесів як модулів, наука про соціальні відносини як механізми взаємозв´язку і взаємодії між різними соціальними спільнотами, наука про закономірності соціальних явищ і масової поведінки.

Одночасно сформувалася й інша позиція, що належить, зокрема, А. Ка-бищі та ін., згідно з якою базисною предметною категорією соціології є поняття соціальна структура. Збагачуючи гуманістичну спрямованість соціології, Ж. Тощенко пропонує включити в предмет соціології реальну суспільну свідомість з усіма суперечностями її розвитку: діяльність, реальну поведінку людей як предметне втілення (за формою і змістом) знань, установок, ціннісних орієнтацій, потреб та інтересів, що фіксуються в реальній свідомості; умови, в яких розвивається свідомість, здійснюються вчинки і формується поведінка людей.

Відомий соціолог М. Руткевич запропонував визначати соціологію як науку про суспільство, як систему, що перебуває в постійному розвитку. Предметом соціології він вважав загальні закономірності розвитку суспільства. Поширену в західній соціології думку найбільш інтегровано узагальнив американський соціолог Н. Смелзер, який вважав, що соціологія - це наукове дослідження суспільства і соціальних відносин, спосіб вивчення людей.

Аналіз наведених поглядів на предмет соціології показує, що визначення предмета соціології має ґрунтуватись на узагальненні всіх позицій, а також відображати інтегрований погляд на сутність соціології як науки. Саме з таких позицій визначає предмет соціології російський соціолог Г. Осіпов в Енциклопедичному соціологічному словнику. На його думку, "соціологія - це наука про загальні та специфічні закони й закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціетальних систем, про механізми дії та форми прояву цих законів у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів".

Отже, об´єм поняття предмет соціології вимагає віднесення до нього і динаміки поведінки людини, і способів взаємодії людей та їхніх думок. Тут ідеться про поведінку не лише окремих індивідів, а й соціальних груп та спільнот, про способи взаємодії між окремими людьми, соціальними групами і спільнотами, процеси економічної, політичної і духовної соціалізації, діяльність соціальних інститутів, механізми прояву масової свідомості.

Таким чином, соціологія за допомогою свого інструментарію забезпечує аналіз і оцінку, діагностику соціальних явищ, визначає, якою мірою діють позитивні й негативні тенденції, наскільки ті сили, на які треба спиратися, рухаючись до мети, готові до наступного кроку і в чому не готові, які сили заважають цьому тощо.

Наукове пізнання й оцінка реального стану сил соціального процесу визначає їхні можливості, а його всебічна діагностика і є найважливішим завданням соціології. У зв´язку з цим слід мати на увазі, що будь-який стан кожного соціального явища об´єднує моменти минулого, теперішнього й майбутнього. Взаємодія і взаємозв´язок цих трьох моментів соціального явища в конкретній ситуації його здійснення визначають характерну особливість предмета соціології.

Цим зумовлюється одна з найважливіших особливостей предметної сфери соціології як науки - постійно виявляти реальну картину стану і характеру змін у соціальній структурі суспільства: від особистості, сім´ї, колективу тощо до суспільства в цілому, розкриваючи й оцінюючи складне і мінливе розташування суспільних сил у процесі соціального й економічного розвитку країни, оновлення всіх сфер життя суспільства

Друга особливість предмета соціології полягає в тому, що він відображає не лише суть і стан соціального явища, а й закономірність перетворення цього стану в нову якість. Так, специфіка предмета соціології визначається і необхідністю, і законами перетворювальної практики в царині соціального буття суспільства. Звідси - розуміння специфіки соціальних знань. Воно не обмежується лише пізнанням та оцінкою реальної ситуації і тих сил, що її визначають.

Слід наголосити, що визначальною властивістю предмета соціологічного знання є й те, що він охоплює всю сукупність зв´язків і відносин, які називаються соціальними. А оскільки ці зв´язки та відносини в кожному конкретному соціальному об´єкті завжди організовані особливим чином, то об´єкт соціологічного знання завжди виступає як соціальна система. Тому головним завданням соціології є типологізація соціальних систем, дослідження зв´язків і відносин кожного соціального об´єкта на рівні закономірностей, отримання конкретного наукового знання про механізми дії та форми вияву цих закономірностей у різноманітних соціальних системах для цілеспрямованого управління їхньою поведінкою.

Отже, поняття соціального, соціальних дій, зв´язків, відносин і процесів, способу їх організації є вихідним моментом для розуміння специфічних особливостей предмета соціологічного знання, а поняття соціальних закономірностей - для розуміння сутності предмета соціології.

2.

Емпірична соціологія

Емпірична соціологія, яка виникла в межах західної соціології в XX ст., сформувала в своєму руслі дві основні течії - академічну і прикладну. Завдання першої вбачається у створенні систем наукового знання про окремі галузі і явища суспільного життя (наприклад, соціологія праці, соціологія міста, соціологія засобів масової комунікації і т. д.), які використовуються в якості методологічної основи конкретних соціологічних досліджень. Завдання другої - організація цих, націлених на розв'язання чітко визначених практичних завдань і безпосередньо пов'язаних з виконанням функцій соціальної інженерії, досліджень.

Історичні корені емпіричної соціології знаходимо у ранніх емпіричних дослідженнях XIX ст. соціального і морального здоров'я (Е. Чадуік, Л. Віллерне, Р. Вірхов, Дж. Кей-Шаттлуор, А. Геррі, А. Вагнер та ін.). З 1920 по 1950 рік емпіричні дослідження стають пріоритетним напрямом в американській соціології.

Початок цьому процесу поклали представники Чіказької школи (Р. Парк, Е. Берджесс, У. Томас, А. Смолл та ін.). Займаючи домінуюче становище в американській соціології протягом 20 - 40-х рр., Чіказька школа здійснила значний вплив на формування світової емпіричної соціології.

Основними відмінними рисами Чіказької школи були:

- органічне поєднання емпіричних досліджень із теоретичними узагальненнями;

- висування гіпотез в межах єдиної організованої і направленої на конкретні практичні цілі програми;

- широта теоретичної орієнтації;

- поєднання різних підходів і методів, серед яких не було яскраво виражених.

Першою працею Чіказької школи в галузі емпіричної соціології була книга У. Томаса і Ф. Знанецького "Польський селянин в Європі і Америці" (1918 - 1920 рр.). В ній викладені і апробовані на практиці основні ідеї соціологічної теорії Томаса, ядро якої - поняття соціальної ситуації, яке включає в себе три взаємопов'язаних елемента:

- об'єктивні умови (соціальні норми і цінності);

- установки індивіда і групи;

- визначення ситуації діючою особою.

Головна увага в названій праці приділена аналізу відповідності останніх двох елементів. Якщо "визначення ситуації" не співпадає з груповими цінностями, то виникає соціальна дезінтеграція, яка породжує численні хвороби сучасного суспільства. Визначення ситуації на груповому рівні дає уявлення про норми, закони, цінності. Визначення ситуації індивідом, виходячи із його власних установок і нормативних (ціннісних) приписів групи, свідчить про його пристосованість до групи, про ступінь конформності індивіда. Виходячи з цього, Томас і Знанецький розробили таку типологію особистостей за характером їх пристосованості до соціального оточення:

- міщанський тип (для нього характерні традиційні установки і стереотипи);

- богемний (нестійкі і слабо зв'язані між собою установки);

- творчий (логічно взаємозв'язані між собою установки і творчі потенції, які обумовлюють оптимальне визначення ситуації).

Томас стверджував, що розвиток суспільного життя і культури визначається творчими особистостями, здатними до економічних, політичних і технологічних інновацій. В розвитку техніки соціологічного дослідження велику роль відіграло використання Томасом і Знанецьким особистих документів (біограм). їх праця знаменувала перехід американської, а потім і європейської соціології до емпіричних досліджень.

Одним із засновників Чіказької школи вважають автора "класичної" соціально-екологічної теорії Роберта Е. Парка. Соціальна еволюція, за Парком, проходить чотири стадії, і будь-який соціальний організм переживає чотири відповідних уклади: екологічний (просторова, фізична взаємодія), економічний, політичний і культурний. В міру просування до культурного укладу посилюються соціальні зв'язки (просторові, економічні, політичні і, накінець, моральні) і суспільство досягає оптимальної "змагальної кооперації" і "згоди"', в дію вступає формула "суспільство як взаємодія". Міграція, як колективна поведінка, утворює, за Парком, екологічний уклад суспільства. Економічний, політичний і культурний уклади в сукупності утворюють "організацію контролю" за допомогою економічних законів, прав, звичаїв, одним словом - "згоду".

Основні положення соціально-економічної теорії викладені Р. Парком в підручнику "Вступ в науку про суспільство" (1921 р.), написаному ним у співавторстві з Е. Берджесом.

Використовуючи соціально-економічну теорію при вивченні локальних співтовариств в рамках міського агломерата, Е. Берджес на початку 20-х рр. висунув гіпотезу про існування "концентричних зон". Для визначення таких "зон" в емпіричному дослідженні ним був використаний метод картографування. Оскільки кожна "зона" належала певній соціальній групі, то, досліджуючи життєдіяльність окремих соціальних груп в місті Чікаго і їх взаємозв'язок між собою, Е. Берджес зумів виділити 75 таких "зон". При аналізі "концентричних зон" і локальних співтовариств здійснювалось інтерв'юрування респондентів, включення спостереження, залучались різні документи, була складена "Карта соціальних досліджень в м. Чікаго".

За результатами емпіричних досліджень, Е. Берджес дійшов висновку, що із зміною співвідношення сил між соціальними групами відбувається перерозподіл міської території. Утворення нових соціально-економічних спільностей викликало необхідність утвердження нових норм взаємовідносин між людьми.

Соціально-екологічна теорія Парка-Берджеса відіграла значну роль в дослідженнях Чіказької школи і вплинула на подальший розвиток як екологічного теоретизування, так і пов'язаної з ним емпіричної практики. Вплив Чіказької школи на розвиток емпіричної соціології відчувався протягом 30-40-х рр., після чого ініціатива перейшла до Гарвардського і Колумбійського університетів.

Провідне становище Колумбійського університету в період 40 - 50-х рр. значною мірою визначалося розвитком в емпіричній соціології академічної гілки, представники якої прагнули віднайти і сформулювати універсальні, незалежні від місця і часу закономірності поведінки людей в соціальній організації. Суттєвою була і та обставина, що в, цьому університеті в 40-х рр. активно займався прикладними соціологічними дослідженнями Р. Мертон. Його діяльність на посаді співдиректора університетського Бюро прикладних досліджень багато в чому сприяла підвищенню авторитета емпіричної соціології, уособлюючи собою "єдність теорії і метода" в межах американської соціології.

Методологію емпіричних соціологічних досліджень активно розробляв соратник Мертона Поль Лазарефельд. Останній вважав, що методологія є перш за все діяльність, пов'язана з критичним аналізом і оцінкою методів і процедур соціологічного дослідження, виявом суті і значень понять, що використовуються, визначенням наукового змісту соціологічних теорій. Основним принципом істинності наукового знання виступає принцип верифікації. Велику увагу надавав Лазарсфельд розробці і основам застосування кількісних методів в соціологічних дослідженнях. Як найбільш ефективний він виділяв метод шкалування, вважаючи основним завданням емпіричної соціології пошук все більш витонченої техніки розробки шкал і їх комбінування у все більш складні взаємозалежності. Лазарсфельд вперше ввів у методику соціологічних досліджень ряд нових методів - панельний метод, який він вперше використав при обробці результатів виборчої кампанії 1940 р. в США, а також розробив логічні і математичні засади латентно-структурного аналізу.

Завдяки Лазарсфельду в емпіричній соціології в 50-і рр. досить чітко оформилась тенденція до утворення математичної соціології, в межах якої розроблялись принципи виміру установки індивіда методами шкалування (Б. Грій), основні компоненти шкального аналізу (Л. Гуттман), стратегія побудови моделей в соціальних науках (Г. Саймон), теорія соціального моделювання (Г. Карлсона). Під впливом цих досліджень математична соціологія розвивається в Західній Європі, зокрема Р. Будоном - французьким соціологом, професором в Сорбоні і Женевському університеті, керівником Центра соціологічних досліджень Національного центра наукових досліджень. В галузі методології Р. Будоном розглядаються можливості і способи формалізації емпіричних даних, побудови статистично репрезентативних, математично точних моделей.

Значний вклад у розвиток емпіричної соціології внесли соціологи Гарвардського університету. Тут зусиллями професора Е. Мейо і його колег розроблялась індустріальна соціологія і доктрина людських відносин, а також соціологія управління. Вивчаючи в Вестерн Електрік Компані близько Чікаго (знамениті "Хоторнські експерименти") вплив різних факторів (умови і організація праці, заробітна плата, міжособистісні відносини і стиль керівництва) на підвищення продуктивності праці на промислових підприємствах, Мейо показав особливу роль людського і групового фактора.

В основу своєї концепції Мейо заклав такі три моменти:

- погляд на людину як на соціальний організм, зорієнтований і включений в контекст групової поведінки;

- несумісність людської природи з конкретною ієрархією підпорядкованості в бюрократичній організації;

- керівники організації повинні орієнтуватися в більшій мірі на людей, ніж на виробництво продукції.

Такий підхід, за Мейо, забезпечує соціальну задоволеність людини своєю безпосередньою працею і в кінцевому рахунку - соціальну стабільність суспільства. Працями Мейо і його колег був закладений теоретичний фундамент сучасного менеджменте - нової галузі техніко - організаційних і соціальних аспектів управління виробництвом, яка одержала інтенсивний розвиток як в американській, так і в європейській емпіричній соціології.

Під впливом американської соціології (на прикладі структурно-функціональних підходів до соціальної реальності) в 60-70-і рр. активно формувалась німецька соціологічна школа з багатьма галузевими соціологіями. Одним із її засновників став Р. Кеніг, видавець "Кельнського журналу з соціології і соціальної психології" (з 1949 р.), словників з соціології і керівництв з емпіричних соціологічних досліджень. Його колега X. Шельський в 1966 р. організував у Білефельде університет з кафедрою соціології, який став нині найбільшим соціологічним центром у Німеччині. В 80 - 90-і рр. сферою особливого і постійного інтересу в німецькій емпіричній соціології стає розвиток соціології праці, а в її межах - індустріальної соціології (Ф. Адлер, Г. Бернард, Ф. Мюллер, Р. Штольберг та ін.).

Емпіричні соціологічні дослідження в Україні та в країнах СНД мають свою історію. Особливе місце займає в ній період 20-х рр., коли емпіричні дослідження були пов'язані з вирішенням завдань перебудови всього укладу мільйонів людей. Соціальні проблеми міста і села, робітників, селян та інтелігенції, праці й побуту розроблялись С. Струміліним, В. Ольшанським, Л. Паперним та ін. Деякі з цих досліджень слугували основою для організації і проведення в 60 - 70-х рр. порівняльних емпіричних соціологічних досліджень.

Активно розроблялись також проблеми способу життя, соціальних цінностей, раціонального використання вільного часу та ін. Українські соціологи здобули певні результати у вдосконаленні методики і техніки емпіричних досліджень, в розвитку галузевих соціологічних теорій на основі емпіричних досліджень у сфері виробництва і освіти, науки і мистецтва, про що свідчить видання "Соціологічного довідника" (К., 1990) за ред. проф. В. І. Воловича.

З початку 90-х рр. українські соціологи зосередили свою увагу на вивченні соціологічних проблем, пов'язаних з трансформацією сучасного українського суспільства. Координуючими центрами загальнотеоретичних, прикладних та емпіричних досліджень стає Інститут соціології НАН України, Український Інститут соціальних досліджень, "Соціс - Qallup", соціологічний факультет Харківського і психолого-соціологічний факультет Київського університетів та інші соціологічні установи.

3.

У процесі розвитку соціологічної науки вчені-соціологи опинилися у парадоксальній ситуації. Суспільство неможливо вивчати тільки емпіричними методами, оскільки неможливо вивчити й узагальнити всі соціальні події і факти - їх надто багато, щоб можна було їх осягнути. Отже, потрібно було вибирати: або зберегти предмет вивчення (тобто вивчати суспільство як систему), або зробити акцент на вивченні конкретних соціальних подій і фактів. У результаті в соціології виділилося два напрямки:

прикладна соціологія вивчає конкретні соціальні події і факти (за допомогою соціологічних опитувань, анкетування та ін.);

теоретична соціологія - виробляє соціологічні теорії про становлення і діяльність соціальних спільнот, механізми їх життєдіяльності і функціонування, базуючись на філософських аспектах. Власне вона є навчальною дисципліною, яку вивчають студенти ВНЗ.

У межах теоретичної соціології вирізняють загальну соціологічну теорію, спеціальні соціологічні теорії та галузеві соціологічні теорії.

Загальна соціологічна теорія досліджує суспільство в цілому, основні закони його розвитку і функціонування. Вона дозволяє спів ставити окремі соціальні явища і процеси з соціальним цілим, унаслідок чого з'являється можливість науково пояснити їх, розглянути їх походження, структуру і функції. Теоретична соціологія також виробляє основний понятійний апарат, необхідний для вивчення суспільства,

У межах загальної соціологічної теорії виділяють декілька головних напрямів:

Теорія соціальних структур вивчає складові елементи й основи будови різних груп і спільнот.

Теорія соціального розвитку (теорія змін) включає теорії соціального прогресу і регресу.

Теорія соціальної поведінки індивідів вивчає залежність між соціальною ситуацією і реакцією індивіда на неї, стереотипи поведінки людей.

Теорія поведінки спільнот з'ясовує загальні закономірності поведінки великих мас людей (натовпів) у кризові періоди.

Порівняно із загальною соціологічною теорією, спеціальні та галузеві соціологічні теорії мають вужчі сфери застосування. Вони вивчають певні, відносно автономні, сфери суспільного життя, закономірності і тенденції їх розвитку, механізми дії.

Спеціальні соціологічні теорії досліджують розвиток та відтворення людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основні характеристики людини соціальної. До спеціальних соціологічних теорій належать: соціологія особистості, соціологія сім'ї, соціологія молоді, соціологія міста чи села, соціального стану чи класу, соціологія нації тощо.

Галузеві соціологічні теорії вивчають механізми життєдіяльності та функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя, а також процеси соціалізації особистості. Серед галузевих соціологічних теорій можна виділити соціологію культури, політики, вільного часу, праці й управління, освіти, девіантної поведінки, права, громадської думки, електоральної поведінки та ін.

4.

Соціологічні дослідження і суспільна практика

Соціологія, як і будь-яка теоретична соціологічної діяльності наука включає два елементи: систему нагромаджених знань (насамперед теоретичних) і дослідницьку діяльність. З допомогою соціологічних досліджень здійснюється дальше пізнання об'єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці. Соціологічні дослідження не можна ототожнювати з економічними, юридичними і іншими видами досліджень подібно тому, як соціологію не можна ототожнювати з політичною економікою, юриспруденцією та іншими науками. Специфіка будь-якого соціального дослідження обумовлюється, насамперед, об'єктом і предметом науки, в межах якої здійснюється. Це означає, що своєрідність соціологічних досліджень лежить в основі специфіки науки соціології.

Конкретно-соціологічні дослідження викликані потребами соціальної практики, тому що без них неможливо перебудувати суспільство у новому ключі. Починаючи з 90-х років, відповідно зі змінами умов, посилено розроблялась методологія, методика та техніка конкретно-соціологічних досліджень. Для використання їх в практиці управління створюється ряд переваг. Тоді, мабуть, сучасну форму конкретних соціологічних досліджень, де чітко виділяються етапи програмування, збору інформації, неправильно розглядати як єдино можливу. Необхідно враховувати досвід їх попереднього історичного розвитку. Конкретно-соціологічні дослідження за специфікою суттєво відрізняються від емпіричних, які істотно обмежуються пізнанням зовнішніх,, поверхових зв'язків соціальних явищ. На відміну від емпіричних досліджень конкретні дослідження дозволяють одержати повне і всебічне знання, в якому зовнішні характеристики соціальних процесів зрозумілі як прояв глибинних закономірних зв'язків. Конкретні дослідження не тотожні теоретичним. Завданням теоретичних досліджень є пізнання об'єктивних соціальних законів в їх «чистому вигляді». Конкретні емпіричні дослідження відрізняються від засобів і методів збирання, відбору та опрацювання інформації, що застосовуються в практиці наукового і соціального управління. Аналіз показує, якщо в управлінні соціальними процесами домінують емпіричні методи і способи одержання і перетворення інформації, то в системі наукового управління суспільством основним засобом вироблення управлінських рішень виступають конкретні соціологічні дослідження.



Значення рослинного і тваринного світу (заповідники, заказники, генофонд, біотехнології, Червона книга України). | Теоретична соціологія
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати