Головна

Її складників

Із метою аналізу комунікативної ситуації, посередником якої є текст, поданий у письмовій чи друкованій формі, можна застосувати методику, що ґрунтується на описаній у темі 5 цього підручника моделі комунікації; розробленій на підставі концепції діалогічності М. Бахтіна, доробку Московсько-Тартуської семіотичної школи, психолінгвістичних досліджень і теорій сучасної лінгвонрагматики й диекурсології. Ця методика містить кілька етапів.

Першиметапом є встановлення діалогічних відношень аналізованого тексту із системою інших текстів у текстовій синтагматиці й парадигматиці, що передбачає визначення мовленнєвого жанру, типу текстеми, їхніх стилістичних,

структурних, змістових, прагматичних і функціональних ознак.

Другий етап зумовлений діалогічністю тексту як макрознака з особистістю адресанта в соціокультурному контексті породження й полягає у вияві місця тексту у творчості автора, інтерпретації авторського задуму й інтенційно-стратегічної програми, реконструкції відображення в текстовій моделі уявної дійсності авторського світогляду, структури свідомості, зокрема, й ментального лексикону мовної особистості.

Третім етапом є вияв діалогічних відношень тексту з особистістю адресата, його свідомістю, установками, інтерпретантою, з'ясування ваги тексту в літературному просторі епохи його рецепції, оцінка ефективності й функціїтексту відносно інтерпретатора. Цей етап ґрунтується як на вбудованій у текст програмі адресованості, закладеній автором орієнтовно на уявного гіпотетичного читача, так і на реальному комунікативному впливові на конкретного читача відповідно до концепції розщеплення адресата й діалогу реального адресата з адресатом-функцією. Прийомами, що визначають розуміння й оцінку тексту реципієнтом

є психолінгвістичні методики шкалювання тексту, розрізання тексту, суправербальний метод.

Четвертийетап являє собою опис діалогічних відношень тексту й комунікантів з інтеріоризованим буттям шляхом вияву співвідношення можливого світу описаних у тексті подій із реальними подіями, фактами біографії адресанта, а також з урахуванням значущості тексту для епохи його продукування й інтерпретації.

На п'ятому етапі аналізу підлягає діалогічність тексту із семіотичним універсумом культури шляхом вияву рекурсивно-прокурсивних зв'язків тексту з іншими текстами та продуктами культури етносу чи цивілізації, а також відстеження метаобразів тексту, що відображають архетипи як праформи свідомості й забезпечують єдність, цілісність й ефективність текстового сприйняття. З цією метою можливим є використання архетипного аналізу, що передбачає глибинну когнітивну обробку текстів, звірення концептуального простору із зафіксованими в науковій літературі списками архетипів, висування гіпотези архетипу і її доведення шляхом встановлення засобів експонування архетипів у текстах у вигляді тем, сюжетів, образів, символів, метафор тощо. Першим зразком архетипного аналізу можна вважати розробки представників Кембриджської школи Дж. Фрезера, який дослідив архетипи давніх християнських текстів й обрядів.

Шостий етап потребує від дослідників звернення до діалогічності внутрішнього семіотичного простору тексту шляхом реконструкції текстового концепту, опису тематичних макроструктур, вияву функціональної природи їхнього поєднання й чергування в тексті, характеристики концептуального простору тексту, мовних засобів концептуалізації, глибинних смислів, підтексту. Допоміжними на цьому етапі є методики концептуального аналізу, когнітивного моделювання, когнітивного картування тощо.

Сьомий етап є обґрунтуванням головних текстово-дискурсивних категорій і мовних засобів їхньої репрезентації. Аналіз певних образних засобів, стилістичних фігур, принципів висування потрібно здійснювати одночасно з характеристикою семіотичного простору тексту, описом діалогічності тексту з іншими складниками дискурсу



Методика аналізу усного діалогічного спілкування | Контент-аналіз
© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати