На головну

Методи навчання за джерелом передачі і сприймання інформації

  1. B. Соціологія та її методи повинні будуватися за зразком природничих наук
  2. I. ЗАГАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ЩОДО
  3. I. ЗАГАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ЩОДО
  4. I. НАУЧНО-МЕТОДИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ ТЕМЫ
  5. I. Организационно-методический раздел
  6. I. Организационно-методический раздел

(С.І. Перовський, Є. Я. Голант, Д. О. Лордкіпарідзе та ін.). Така класифікація методів є найбільш поширеною. Головна їх особливість у тому, що інформація подається учням через слово викладача, а сприймання її здійснюється у процесі слухання. У класифікації виділяють методи: словесні, наочні, практичні.

2. Словесні методи: бесіда, розповідь, пояснення, інструктаж; робота з книгою, лекція.

Словесні методи займають провідне місце в системі методів навчання. Вони дозволяють за короткий час повідомити учням значний обсяг інформації, поставити перед ними проблему і вказати шляхи її розв'язання. За допомогою мови вчитель може створювати в свідомості учнів яскраві картини і образи минулого, нинішнього і майбутнього. Слово активізує уяву, пам'ять, почуття учнів. Усю їх різноманітність іноді зводять до двох методів: евристичного (запитального) - бесіда; та акроматичного (викладального) - пояснення, розповідь, лекція, інструктаж, робота з підручником.

Бесіда - діалогічний метод навчання, за якого вчитель із допомогою вдало поставлених питань спонукає учнів відтворювати раніше набуті знання, робити самостійні висновки - узагальнення на основі засвоєного фактичного матеріалу.

Метод найчастіше застосовується тоді, коли нова тема є порівняно не складною, а в учнів уже склалися про неї певні уявлення або усталилися життєві спостереження, які дозволяють осмислити і засвоїти знання евристичним шляхом. Бесіда належить до найбільш давніх методів навчання. Її майстерно використовував Сократ (469-399 до н.е.), від імені якого походить поняття "сократична бесіда".

За призначенням виділяють бесіди вступні або організаційні, повідомлення нових знань (сократичні, евристичні та ін.); синтезуючі або закріплюючі; контрольно-коректуючі.

Широко застосовується евристична бесіда (від давньогрецького "еврика" - знаходжу, відкриваю), під час якої вчитель, спираючись на наявні в учнів знання і практичний досвід, підводить їх до розуміння і засвоєння нових знань, формулювання правил і висновків.

Для повідомлення нових знань використовують інформативні бесіди. Якщо бесіда передує вивченню нового матеріалу, її називають вступною. Мета такої бесіди полягає в тому, щоб підготувати учнів до засвоєння нових знань. Закріплюючі бесіди практикують після вивчення нового матеріалу.

Питання можуть бути адресовані одному учневі (індивідуальна бесіда) або учням всього класу (фронтальна бесіда). Успіх залежить від правильності формування питань, які повинні бути стислими, чіткими, змістовними.

Відтворююча (контрольно-перевірююча) бесіда призначена для закріплення в пам'яті учнів вивченого матеріалу і перевірки ступеня його засвоєння. Мета систематизуючої бесіди - узагальнення і систематизація знань. Проводять на завершальних етапах вивчення теми чи розділу, на уроках узагальнення і систематизації знань.

Навчальна дискусія ґрунтується на обміні поглядами з певної проблеми. Цей метод доцільно використати тоді, коли учні характеризуються значним ступенем зрілості і самостійності мислення, уміють аргументувати, доводити свою точку зору. Добре проведена дискусія має велику навчальну і виховну цінність.

Розповідь - монологічний усний образний, динамічний, емоційний виклад навчального матеріалу, який не переривається запитаннями учнів, використовується для послідовного, систематизованого, дохідливого повідомлення знань.

Здебільшого розповідь використовується для викладу описового навчального матеріалу, фактів, прикладів. Викладач може використовувати цитати, наочні засоби, яскраві приклади, зіставлення. У чистому вигляді використовується рідко.

Розповідь як метод викладання нових знань повинна відповідати ряду педагогічних вимог:

- містити лише достовірні, науково перевірені факти;

- включати достатню кількість яскравих і переконливих прикладів, фактів, що доводять правильність наведених положень;

- мати чітку логіку викладу;

- бути емоційною;

- викладатись простою і доступною мовою;

- виражати особисту оцінку і ставлення вчителя до подій і фактів, які повідомляються.

Розрізняють 3 типи розповіді: розповідь-вступ (використовують перед вивченням нової теми для стимулювання та актуалізації опорних знань), розповідь-викладання (пояснення), розповідь-завершення (проводять після пояснення).

За особливостями проникнення в явища дійсності розповіді бувають: художні, наукові, науково-популярні, описові. Художня розповідь - образний переказ фактів, вчинків дійових осіб тощо. Науково-популярна розповідь - виклад наукового або взагалі складного питання в загальнодоступній формі. Описова розповідь - послідовний виклад ознак, особливостей предметів і явищ навколишньої дійсності. Головне завдання полягає в ознайомленні учнів з предметами та явищами.

Пояснення - словесне тлумачення закономірностей, істотних властивостей об'єктів, понять, явищ, слів, термінів, що вивчаються.

До пояснення найчастіше вдаються при вивченні теоретичного матеріалу різноманітних наук, розкритті причин і наслідків у явищах природи і суспільного життя. Оскільки матеріал можна пояснювати різними логічними шляхами або способами міркування, пояснення може бути індуктивним, дедуктивним, традуктивним.

Індукція - спосіб міркування, при якому висновок отримують на основі аналізу окремих фактів. Індуктивне пояснення забезпечує можливість переходу від одиничних фактів до загальних положень. Дедукція - спосіб міркування, за якого частковий висновок робиться лише логічним шляхом від логічних положень. Традукція - вид умовиводу, в якому посилання і висновки є судженнями однакового ступеня загальності (висновок від одиничного - до одиничного, від часткового - до часткового). Різновидом традуктивного умовиводу є аналогія.

Розрізняють кілька типів пояснень: причинні, які виявляють причини певного явища, події, факту (наприклад, пояснення передумов різних історичних подій); генетичні, що розкривають передісторію явищ; закономірні, які розшифровують зміст закономірних зв'язків, конкретних виявів закону; структурні - розкривають будову об'єкта, взаємодію його елементів (наприклад, пояснення будови машин, приладів); функціональні - допомагають усвідомити специфіку функціонування об'єкта (наприклад, пояснення дії приладу, машини).

Використання методу пояснення вимагає точного і чіткого формування завдання, суті проблеми, питання і послідовного розкриття причинно-наслідкових зв'язків, аргументації і доказів; чіткої логіки викладу; доречні тут порівняння, зіставлення, аналогії, яскраві приклади.

Інструктаж - короткі, лаконічні, чіткі вказівки (рекомендації щодо виконання дій).

Поділяється на вступний, поточний і заключний. Вступний інструктаж проводять перед початком самостійної роботи учнів, щоб довести до них мету й способи виконання завдання. Поточний інструктаж проводять у процесі самостійної роботи. Розрахований він на допомогу окремим учням. Якщо помилки є типовими, вчитель перериває роботу і дає додаткові роз'яснення всім учням. Під час заключного інструктажу підбивають підсумки, демонструють кращі роботи учнів, оцінюють їх, визначають подальші перспективи.

Робота з книгою є одним з найважливіших методів навчання. Головна перевага методу в тому, що учень має можливість багаторазово обробити навчальну інформацію в доступному для нього темпі та в зручний час. Учні при цьому вчаться вільно читати і розуміти прочитане, уміти виділяти головне у виучуваному матеріалі, вести записи, складати структурні і логічні схеми (опорні конспекти), добирати літературу з питання, що вивчається.

Метою самостійної роботи з книгою може бути ознайомлення з її структурою, швидкий перегляд, читання окремих розділів, пошук відповідей на певні питання, вивчення матеріалу, реферування деяких уривків тексту або всієї книги, виконання контрольних текстів, заучування матеріалу напам'ять.

Найпоширенішими є два види роботи з книгою: на уроці (під керівництвом учителя) і вдома (самостійно) з метою закріплення і розширення отриманих на уроці знань.

Робота учнів над текстом вдома розпочинається з відтворення у пам'яті знань, отриманих на уроці. Наступний етап - синтезування навчального матеріалу, засвоєного на уроці, з текстом підручника. Далі вироблення установки на запам'ятовування: складання плану прочитаного, тез, фіксація основних положень у вигляді структурно-логічної схеми (опорного конспекту). Навчання роботи з книгою передбачає формування в учнів навичок самоконтролю.

Лекція в початковій школі майже не використовується, проте розглянемо. Лекція - монологічний інформативно-доказовий спосіб викладу великого за обсягом, складного за логічною будовою навчального матеріалу.

Використовується, як правило, в старших класах та в системі вузівської освіти. Перевага лекції полягає в можливості забезпечити завершеність і цілісність сприймання школярами, студентами навчального матеріалу з певної теми в його логічних взаємозв'язках. Читання лекцій передбачає ретельну підготовку викладача: визначення мети, складання чіткого плану, добір теоретичного й наочного матеріалу, логічний і послідовний виклад інформації.

Ефективності лекції сприяє дотримання таких порад.

1. Завдання лекції. Лекція повинна бути присвячена одній темі. Потрібно повідомити слухачам основні завдання лекції.

2. Короткі неформальні лекції. У школі доцільніше використовувати міні-лекції (10-15 хв.), які допускають обмін думками. Через 10 хв. після початку лекції увага учнів починає слабшати і в цей момент необхідні заздалегідь сплановані прийоми підтримання уваги. Це можуть бути вербальні сигнали, наприклад, голосові модуляції, паузи, жарти, або візуальні, такі, як використання слайдів, реальних предметів.

3. Підготовка конспекту лекції. Конспект доцільно готувати у вигляді розповіді, а потім скоротити його до плану. Лекція читається за планом, а не за поширеним конспектом. При складанні плану лекції корисно застосовувати кольорові позначки з сигналами для самого вчителя.

4. Репетиція лекції. "Реальна лекція" займає більше часу, ніж репетиція. Планувати лекцію слід так, щоб в ній були вступ, основна частина і висновки.

5. Темп. Темп лекції повинен бути помірним, але не одноманітним. Слід робити паузи, вербально (питання) і візуально перевіряти сприйняття учнів (стежити за виразом їхніх облич і жестами).

6. Використання наочних засобів.

7. Зміст лекції.

8. Тон голосу.

9. Мова вчителя має бути зрозумілою учням.

10. Використання прикладів.

11. Використання візуального контакту з учнями. Доцільно послідовно налагоджувати зоровий контакт на 45-50 секунд з кожним слухачем.

Сильним, досвідченим стає той педагог, який уміє аналізувати свою працю...

В. О. Сухомлинський

За призначенням лекції поділяють на: вступні (дають загальне уявлення про завдання, зміст дисципліни, розкривають структуру і логіку розвитку конкретної галузі науки, сприяють розвитку в учнів інтересу до предмета з метою його творчого засвоєння); тематичні (присвячують розкриттю конкретних тем навчальної програми); оглядові (головне завдання полягає у сприянні належного взаємозв'язку і наступності між теоретичними знаннями і практичними вміннями та навичками учнів. Читають перед іспитами (установча), виконанням практичних, творчих, самостійних робіт); заключні (підбивають підсумки вивченого матеріалу через виділення вузлових питань, зосередження уваги на практичному значенні здобутих знань; стимулюють інтерес учнів до вивчення дисципліни).

Лекція дозволяє активізувати пізнавальну діяльність учнів, залучати їх до самостійних пошуків додаткової наукової інформації для розв'язання проблемних навчально-пізнавальних завдань, проведення самостійних дослідів.

Важливою психолого-педагогічною умовою ефективності лекції є міра пізнання лектором самого себе: використовувати свої можливості, власні творчі пошуки, а не прагнути лише до копіювання навіть і кращих зразків.

Словесні методи навчання є інформативними, не потребують надмірних зусиль з боку вчителя. Проте деякі вчителі ними зловживають, використовуючи їх надто часто, а іноді як і провідний метод навчання. Процес викладання стає одноманітним, важко учнями сприймається навчальний матеріал, тому вчителям потрібно помірно використовувати ці методи.

3. Наочні методи: ілюстрація, демонстрація, самостійне спостереження, відеометод.

Під наочними розуміються такі методи навчання, які забезпечують засвоєння матеріалу за допомогою наочних посібників і технічних засобів, їх поєднують із словесними і практичними методами навчання.

Метод ілюстрацій - оснащення ілюстраціями статичної (нерухомої) наочності, плакатів, малюнків, картин, карт, схем.

Метод демонстрування - показ рухомих засобів наочності, приладів, дослідів, технічних установок тощо.

За критерієм взаємодії учня з об'єктом наочності вона може бути споглядальною та дієвою. Споглядальною наочність є тоді, коли учні під керівництвом учителя спостерігають, розглядають об'єкти в натурі або в зображеннях; дієвою є наочність - коли пізнають об'єкти, діючи: виготовляють різні предмети і матеріали в навчальних майстернях, кабінетах, лабораторіях.

За критерієм відображення засобами наочності дійсності їх поділяють на такі види:

1. Натуральні об'єкти - рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, мінерали, хімічні речовини та ін. Конкретність, повноту, багатогранність натуральних об'єктів не можуть замінити штучні зображення. Але використання на уроках натуральних об'єктів не завжди можливе.

2. Зображальні (образно-опосередковані) засоби - навчальні картини, репродукції художніх картин, монети, муляжі та ін. Цінність їх у тому, що вони в яскравій образній формі відображають складні предмети: явища.

3. Схематичні засоби - географічні, топографічні, історичні карти, схеми, малюнки, діаграми, графіки.

Зображальні та схематичні наочні посібники можуть бути площинними і об'ємними. Окремі педагоги наочністю вважають звукотехнічні, екранні засоби навчання.

Наочні методи вимагають від учителя суворого дотримання технічних прийомів і правил. Не варто перевантажувати урок наочністю. Кожний об'єкт має з'являтися тоді, коли він потрібний.

Усіма можливими засобами потрібно запалити в дітях гаряче прагнення до знань та уміння.

Я. А. Коменський

Самостійне спостереження - безпосереднє споглядання та сприймання явищ дійсності. Активна і діяльна сутність людини вимагає, щоб учень здобував знання не тільки з книг, а й безпосередньо з життя, власних спостережень і дослідів. Це природні явища, поведінка тварин, функціонування механізмів. Спостереження і досліди в навчальному процесі можуть виконувати демонстраційно-ілюстратиену і дослідницьку функції.

При використанні наочних методів навчання необхідно дотримуватися таких вимог.

1. наочність повинна відповідати віковим особливостям учнів;

2. використовувати її слід в міру і показувати тільки у відповідний момент уроку;

3. спостереження треба організовувати так, щоб усі учні могли добре бачити предмет, який демонструється;

4. необхідно чітко виділяти головне, істотне під час показу ілюстрацій;

5. детально продумувати пояснення, які дає вчитель в ході демонстрації;

6. наочність, що демонструється, має точно відповідати змісту навчального матеріалу;

7. варто залучати самих учнів до пошуків важливої інформації в наочному посібникові або демонстраційному пристрої.

Відеометод. У зв'язку з інтенсивним проникненням у шкільну практику нових джерел екранної передачі інформації - кодоскопів, проекторів, кіноапаратів, навчального телебачення, відеомагнітофонів, а також комп'ютерів з дисплейним відображенням інформації з'явився окремий метод навчання - відеометод. Він базується переважно на наочному сприйманні інформації, яка будучи доступною, легше і швидше засвоюється. Проте кіноекран і телевізор слабко стимулюють розвиток абстрактного мислення, творчості та самостійності. Потрібні спеціальні завдання, вправи зі сприймання і запам'ятовування наочної інформації, розвитку мислення і самостійних досліджень.

Проте за допомогою відеометоду в навчальному процесі ефективно вирішується чимало завдань навчання, виховання і розвитку учнів.

Відеометод вимагає чіткої, продуманої, доцільної організації навчального процесу, якості відео посібників і технічних засобів. Учитель повинен уміти залучати учнів до кола проблем, що вивчаються, спрямовувати їх діяльність, робити узагальнюючі висновки.

Вчитель використовує наочність (розвиток рослин, життя тварин, природні явища тощо) як засіб залучення учнів до самостійної дослідницької діяльності; забезпечує їм умови для практичного ознайомлення з методами проведення дослідження; спрямовує їх роботу; завдяки пізнавально-практичним завданням, організовує самостійний пошук, розвиває допитливість, здатність до зосередження, творчу уяву. Водночас учень самостійно визначає проблему, вчиться бачити її в оточуючому житті, висловлює передбачення, гіпотези, обмірковує план і способи їх перевірки, фантазує, організовує спеціальні спостереження і досліди, самостійно вирішує нові пізнавальні завдання або розв'язує новими способами уже відомі задачі. При цьому пізнавальна самостійність і активність учнів є максимальною.

Наочні методи навчання є надзвичайно важливими для учнів початкових класів. Адже ці методи роблять навчальний процес надзвичайно цікавим, ілюстративним. Однак на уроках вчитель початкової школи повинен пам'ятати, що велика завантаженість уроку наочністю швидко стомлює школяра, розсіює його увагу і у великій кількості не дає бажаного результату.

4. Практичні методи: вправи, лабораторні, практичні, графічні, дослідні роботи.

Практичні методи навчання ґрунтуються на практичній діяльності учнів, формують практичні навички і вміння.

Вправи - цілеспрямоване, багаторазове повторення учнями певних дій та операцій (розумових, практичних) для формування навичок і вмінь.

За формою навчальної діяльності учнів вправи поділяють на усні, письмові, графічні, технічні. Усні вправи сприяють оволодінню технікою і культурою читання, усного рахування, розповіді, логічного викладу знань тощо.

Письмові вправи - опис дослідів, розв'язування задач, диктанти, твори, конспекти та ін. При виконанні графічних вправ учні виражають свої знання зображальними засобами - малюванням і кресленням. Насамперед, складанням таблиць, кресленням діаграм, графіків, карт. Технічні вправи складають систему спеціально розроблених трудових дій навчального чи виробничого характеру.

За ступенем самостійності учнів при виконанні вправ виділяють:

а) вправи з відтворення відомого матеріалу з метою його закріплення - репродуктивні,

б) вправи із застосування знань в нових умовах - тренувальні.

Якщо при виконанні дій учень про себе або вголос проговорює, коментує виконувані операції, такі вправи називають коментуючими. Коментування дій допомагає вчителю виявити типові помилки, вносити корективи в дії учнів.

Лабораторні роботи - це проведення учнями за завданням учителя досліду з використанням приладів, інструментів та інших технічних пристроїв, тобто вивчення природних явищ за допомогою спеціального обладнання.

Вони є одним із видів дослідницької самостійної роботи учнів, здійснюваної за завданнями вчителя в спеціально-пристосованому приміщенні (лабораторії), де є необхідне обладнання. Така робота сприяє поєднанню теорії з практикою, виробленню вмінь працювати з приладдям, опрацьовувати, аналізувати результати вимірювань і науково обґрунтовано оцінювати їх. Лабораторні роботи проводять як в ілюстративному, так і в дослідницькому плані.

До лабораторних робіт учителі вдаються перед поясненням нового матеріалу, в процесі або після його вивчення. Вони бувають фронтальні й групові. Під час фронтальних лабораторних робіт усі учні класу виконують одночасно одну й ту саму роботу на наглядному обладнанні. При виконанні групових лабораторних робіт чітко розмежовують завдання між учнями. В усіх випадках важливо ґрунтовно пояснити учням мету роботи, її пізнавальне завдання, повторити теоретичний матеріал.

Під час лабораторної роботи вчитель уважно стежить за діями учнів, консультує їх. Завершується лабораторна робота усним або письмовим звітом учнів. її результати вчитель оцінює у формі бесіди.

Досліди - роботи, які виконують учні за вказівкою вчителя. Найчастіше такі роботи в початковій школі проводяться на уроках природознавства з метою відтворення різних властивостей, якостей предметів, речовин та явищ природи. Такі роботи є максимально цікавими для молодших школярів, тому що вони здійснюють зв'язок навчання з реальним життям. При виконанні дослідів використовують додаткове обладнання, прилади та інструменти.

Практичні роботи - застосування знань учнями у ситуаціях, наближених до життєвих.

Практичні роботи учні виконують після вивчення великих розділів, тем. Вони мають узагальнюючий характер. Здійснювати їх можна не лише в класі, а й за межами школи (орієнтування на місцевості, робота на пришкільній ділянці тощо).

Етапи проведення практичних робіт:

1. пояснення вчителя (теоретичне осмислення матеріалу);

2. показ (інструктаж);

3. проба (2-3 учні виконують роботу, решта спостерігає);

4. виконання роботи (кожен учень самостійно виконує роботу);

5. контроль (приймання та оцінювання роботи).

Якщо лабораторні роботи повністю співвідносяться з темою, що вивчається, то практикум і практичні заняття проводять наприкінці чверті, півріччя або навчального року після вивчення великих тем курсу.

Графічні роботи - відображення знань учнів у кресленнях, графіках, діаграмах, гістограмах, таблицях, ілюстраціях, ескізах, замальовках із натури.

Виконують за завданням і під керівництвом учителя. Застосовують під час вивчення теоретичних навчальних предметів на всіх етапах шкільного навчання. Техніку графічного зображення учні опановують на уроках креслення, малювання, математики (побудова графіків), біології (малювання схем), географії (робота з контурними картами), історії (складання хронологічних таблиць) та ін.

Дослідні роботи - пошукові завдання, проекти, що передбачають індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів, використовують на факультативних, гурткових заняттях з метою підготовки учнів до виконання навчальних завдань на найвищому рівні пізнавальної активності та самостійності.

Вони сприяють поєднанню теорії з практикою, формуванню в учнів активності, ініціативи, допитливості, творчої уяви, уміння зосереджуватися, спонукають до самостійної пошукової діяльності.

Практичні методи навчання розвивають, вдосконалюють практичні уміння, знання та навички молодших школярів. Є надзвичайно цікавими для учнів. Однак надмірні навантаження уроків методами цієї групи не сприятимуть систематизації знань, умінь та навичок учнів, а робитимуть їх хаотичними, непослідовними. Тому при використанні практичних методів навчання потрібно чітко продумати їх місце і роль в процесі проведення уроку в початковій школі.

У практичній діяльності вчителя словесні, наочні й практичні методи навчання взаємопов'язані. Головне - оптимально поєднати їх.

Розглянута класифікація методів навчання за джерелом знань має деякі недоліки, насамперед, не відображає характеру пізнавальної діяльності учнів у навчанні. Однак саме ця класифікація користується найбільшою популярністю у вчителів і методистів.



Сутність методів навчання | Методи дослідження в географії туризму
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати