Головна

Класифікація методів виховання

  1. IV. Самовиховання.
  2. "Велика дидактика" Я. А. Коменського - узагальнення досвіду теорії і практики освіти і виховання попередніх епох
  3. Uuml; Класифікація джерел наукових правових досліджень.
  4. Агальна класифікація соціологічних досліджень
  5. Аналіз маркетингових даних за допомогою методів статистичного аналізу та прогнозування. Графічний аналіз даних. Трендові моделі.
  6. Анорексигенні лікарські засоби: класифікація, порівняльна характеристика, побічні ефекти. Фармакологія фепранону, мазиндолу.
  7. Атестація з фізичного виховання

У педагогічній літературі можна зустріти різні класифікації методів виховання. Валентина Іванівна Лозова пропонує таку класифікацію:

Методи і прийоми виховання

    Методи формування свідомості Методи формування досвіду поведінки Методи стимулювання і корекції поведінки Методи самовиховання
  - освічення - навіювання - переконання - метод прикладу Прийоми: бесіда, розповідь, лекція, дискусія - привчання - вправи - доручення - виховні ситуації - вимоги - організація діяльності - заохочення - покарання - змагання Прийоми: великодушне пробачення, витискування, ігнорування - самопізнання - самоспостереження - самокритика - самоаналіз - самооцінка - самонаказ - самообмеження - самоконтроль
Мета Вплив на свідомість, почуття, волю вихованця для роз'яснення, доказу правильності чи необхідності певної поведінки Здобуття школярами досвіду поведінки в різних видах діяльності, у спілкуванні шляхом спеціально організованого привчання та виконання вправ Стимулювання позитивних дій, вчинків, суджень, оцінок дітей і гальмування негативних Вдосконалення своєї особистості
Результат Сформованість понять, суджень, оцінок, готовність до поведінки, відповідної до вимог вихованої людини Сформований досвід поведінки, який знаходить виявлення в звичках поведінки, у вчинках, особистих якостях дитини Сформованість понять, оцінок і досвіду суспільної поведінки Наближення до ідеалу поведінки особистості

ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ ФОРМУВАННЯ СВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Головна мета цих методів - вплив на свідомість, почуття. Волю вихованців для пояснення і доведення правильності чи необхідності певної поведінки, норм і правил спілкування, ставлення до оточуючого світу та ін.

До цієї групи належать методи: освічення, навіювання, переконання, прикладу.

Освічення передбачає інформацію, повідомлення про факти, вчинки, події, а також роз'яснення сутності, значення тих чи інших якостей особистості, принципів, норм і правил поведінки, шляхів досягнення поставленої мети, способів самовиховання, самоосвіти, щоб сформувати на основі набутих знань певні поняття.

Навіювання - метод психологічного впливу на людину, розрахований на некритичне сприйняття нею слів, думок інших, що приводить або до вияву у людини, навіть опріч його волі і свідомості, певного стану, почуттів, відношення, або до здійснення людиною вчинків, що можуть безпосередньо не відповідати її принципам діяльності, поведінки. Навіювання не вимагає доказів, аргументації, логіки. Визначальним засобом навіювання можуть бути яскраві факти, цитати, приклади, особистість вихователя.

Переконання - метод впливу на свідомість, волю індивіда, що сприяє формуванню його нових поглядів, відношень або зміні тих, що не відповідають загальнолюдським та національним нормам і принципам. Метод передбачає обґрунтування певного поняття, відстоювання моральної позиції, оцінки вчинків, дій та ін.

Метод прикладу - це метод впливу на свідомість, почуття, поведінку особистості через наслідування, бо діти навчаються раніше наслідувати, ніж пізнавати. Виховний вплив прикладу - це своєрідна наочність у виховній роботі.

Прикладом для школярів можуть бути батьки, родичі, вчителі, знайомі, літературні герої, видатні сучасники, що яскраво проявили себе у праці, науці, мистецтві.

Таким чином, приклад у вихованні може виконувати різноманітні функції: конкретизувати прагнення, ідеали учнів; бути доказом для обґрунтування їх; переконувати в доцільності своїх поглядів, вчинків; стимулювати самовиховання. Ще давньоримський філософ Сенека твердив, що важко до добра повчанням, легко - прикладом.

Основними прийомами реалізації методів формування свідомості особистості індивіда є: лекції, розповіді, бесіди, диспути, конференції, збори, в основі яких є слово. "Слово вчителя - нічим не замінний інструмент на душу вихованця" (Сухомлинський В. О.)

Бесіда передбачає цілеспрямовану організацію обміну думками. Бе6сіда не тільки пояснює норми і правила поведінки, не лише сприяє формуванню уявлень про головні життєві цінності, а й забезпечує виявлення особистісної оцінки з різних питань життя, поглядів, суджень. Діалог має таку логічну структуру:

- вихователь вводить дітей у тему бесіди, ставить запитання, пропонує висловити свою думку;

- діти беруть участь в обговоренні питання, наводять приклади з свого життя або епізоди із прочитаних книжок, , публікацій, висловлювання авторитетних людей тощо;

- вихователь узагальнює виступи, допомагає дітям зробити висновки.

Дискусія (диспут) передбачає суперечку, зіткнення різних точок зору, поглядів, думок, оцінок, відстоювання своїх переконань. Дискусія вимагає спеціальної підготовки учасників: обирається дуже гостра тема, визначається авторитетний, ерудований ведучій дискусії, розробляються питання, які стимулювали б учасників до суперечки. Ці питання, рекомендована література доводяться до відома учасників раніше, щоб була можливість підготувати аргументацію.

Розповідь - це монолог вихователя, який будується як оповідання, опис, роз'яснення. Вона проводиться, щоб викликати почуття співпереживання з героями розповіді, радості від усвідомлення хороших вчинків, обурення від поганих; розкрити зміст моральних норм і правил поведінки. При цьому важливо не навчати прямо, а давати можливість дітям оцінювати самим те, що почули, робити висновки.

Лекція, як і розповідь, - монолог вихователя, але більший за змістом і дається на рівні теоретичного узагальнення. У змісті лекції визначаються, як правило, декілька питань. Їх послідовне розкриття дає слухачам уявлення з певної проблеми.

Ефективності використання методів формування свідомості сприяє:

1. Позитивна взаємодія вихователя і вихованця або вихованців, встановлення контакту з ними. Для цього необхідно враховувати вікові особливості дітей, їх індивідуальні особливості, інтереси, потреби. Діти повинні відчувати, що вихователь щиро прагне до спілкування з ними, що він зичить їм добра, бажає довести, роз'яснити ті чи інші норми і правила поведінки, а не моралізувати.

2. Формування інтересу, уваги до змісту інформації, яку повідомляють вихователь або ровесники. Допомогти цьому можуть деякі способи активізації сприйняття та осмислення інформації учнями. Це стосується перш за все вступу, який робить вихователь. Вступ, як зазначав ще Аристотель у своїй "Риториці", є початком розмови, те ж, що в поетичному творі є пролог, а в гру на флейті - прелюдія, бо він повинен сприяти розв'язанню таких завдань, як: викликати інтерес у школярів, оволодіти їх увагою, встановити контакт з ними, щоб вони відчули довіру до вчителя.

Окремі прийоми вступу:

- прийом співпереживання, що передбачає залучення яскравих незвичайних фактів, подій, окремих епізодів, які викликають інтерес, зосереджують увагу школярів і примушують їх переживати те, що трапилось, разом із учителем;

- прийом парадоксальної ситуації;

- постановка проблемного питання.

Увагу школярів можуть привернути також паузи, перехід від абстрактних міркувань до конкретних прикладів.

3. Доказовість у процесі переконання, уміння пояснити свою думку за допомогою інших, вже відомих істин. Доказовість включає три елементи: тезу, аргументи і способи доведення істини.

Теза - думка, положення, правдивість яких необхідно довести.

Аргументи - думки, положення, правдивість яких уже доведена наукою, життєвою практикою. Особливо вагомим аргументом є сукупність фактів, які малюють відношення до тези.

Способи доведення - форми логічного взаємозв'язку між аргументами і тезою. Для цього використовуються дані науки, фактичний матеріал.

4. Звернення до почуттєво-вольової сфери учнів. Вплив на свідомість особистості передбачає опору на її почуття і волю. Тому так важливі сердечність, емоційне взаєморозуміння, чуйність, доброзичливість, увага. Іноді формально проведені диспути, конференції, бесіди не залишають у дітей будь-яких позитивних емоцій тому, що не знайшлося місця для висловлення поглядів, переживань її учасників.

5. Особистість вихователя - головний фактор успішності використання методів освічення, навіювання, переконання; його ерудиція, педагогічна майстерність, мовна культура, стиль життя, манери, жести, міміка, педагогічний такт. Вихователь повинен сам щиро вірити в те, в чому переконує дитину. "Головне, що визначає ефективність слова вчителя, - його чесність. Учні дуже тонко відчувають правдивість слова вчителя, чуйно відгукуються на правдиве слово. Ще тонше вони відчувають неправдиве, лицемірне слово". (Сухомлинський В. О.)

ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ ФОРМУВАННЯ ДОСВІДУ ПОВЕДІНКИ

У процесі формування особистості одним із головних завдань є досягнення єдності свідомості і поведінки. Справді вихованою можна назвати людину лише тоді, коли вона не тільки засвоїла певні вимоги, але коли в неї виникла потреба діяти у відповідності з цими вимогами і вона не може поводитися інакше. Процес виховання повинен передбачати привчання людини до позитивної поведінки і виробляти звичку до неї. Цьому сприяють такі методи, як: привчання, вправи, доручення, виховні ситуації, вимоги тощо.

Привчання - організація планомірного і регулярного виконання дітьми визначених дій з метою перетворення їх у звичку поведінки (не розмовляти на уроці, прибирати зі столу тощо).

Вправи передбачають багаторазове повторення, закріплення, вдосконалення способів дій як стійкої основи суспільної поведінки, тобто це планомірно організоване виконання вихованцями різних дій, практичних справ з метою формування і розвитку певних навичок поведінки, рис характеру.

Основні прийоми використання вправ у школі:

- постановка виховного завдання і пробудження в учнів потребу в тій чи іншій діяльності;

- роз'яснення способів діяльності і набуття дітьми відповідних знань;

- практичний показ дій;

- організація початкового відтворення учнями показних дій;

- подальші тренування у вдосконаленні і закріпленні способів діяльності.

Виділяють наступні типи вправ:

а) вправи в діяльності (використовуються з метою вироблення в учнів навичок до праці, переборювання труднощів, виховання наполегливості, сили волі, самостійності);

б) режимні вправи (стимулюють дітей до дотримання встановленого в школі та в сім'ї режиму, що примушує їх повторювати і закріплювати позитивні дії, тренуватися у виконанні правил поведінки, привчає до розумного використання робочого часу);

в) спеціальні вправи (використовуються для вироблення і закріплення навичок і вмінь культурної поведінки, дотримання елементарних правил, пов'язаних із зовнішньою культурою, правилами етикету).

Доручення - виконання визначених завдань учителя, батьків, колективу, що сприяє накопиченню досвіду позитивної поведінки, вихованню гуманних якостей особистості, відповідальності, старанності (доручення: провідати хворого товариша, надати допомогу відстаючому, привести в порядок книги бібліотеки).

Значущість доручень у системі виховної роботи буде вищою, якщо дотримуватись ряду умов:

а) учні повинні усвідомлювати значення доручень;

б) виконавці повинні знати, в чому сутність доручення і як його виконати, в які строки;

в) доручення виконується більш охоче, якщо воно відповідає інтересам, потребам і можливостям дитини, посильне їй;

г) надавати допомогу школярам у процесі виконання доручення, корегувати за необхідності їх дії;

д) давати можливість учням, особливо старшокласникам, виявляти самостійність, ініціативу, творчість;

е) здійснювати оцінку результатів виконання доручення.

Виховні ситуації - створення таких зовнішніх обставин, які дозволяють опосередковано впливати на свідомість, почуття, вчинки людини. Педагогічний ефект забезпечується не прямим зверненням до учнів, а цілеспрямовано організованими обставинами, які і створюють ситуацію.

Корисним і необхідним є використання з педагогічною метою виховних обставин із життя. Сутність цих ситуацій в тому, що діти змушені робити вибір: зробити щось для себе, свого задоволення чи поступитися радістю іншому, допомогти ровеснику, якщо доводиться при цьому самому від чогось відмовитися.

Вимоги- педагогічний вплив, який полягає в тому, щоб зобов'язати школярів виконувати які-небудь дії і вчинки. Головне завдання вимоги - вплив на свідомість дитини.

За формою пред'явлення вимоги можуть бути:

- прямі (наказ, розпорядження);

- непрямі (прохання, порада, натяк).

Використання вимог буде більш успішним, якщо:

- пояснювати дітям необхідність дотримання тих чи інших вимог;

- одночасно не висувати багато вимог;

- залучати дітей до визначення певних вимог у процесі розробки "правил моральної поведінки".

Організація діяльності індивіда (навчальна, трудова, ігрова, суспільна, естетична) забезпечує не тільки досвід поведінки, але й переживання радості пізнання, творчості, творіння, спілкування тощо.

Таким чином, методи організації діяльності і формування досвіду моральної поведінки вирішують завдання виховання стосунків між людьми, навичок, умінь і звичок. Учень іде від усвідомлення необхідності знань, умінь через тренування до навичок і через тренувальні вправи - до звичок поведінки.

ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ СТИМУЛЮВАННЯ І КОРЕКЦІЇ ПОВЕДІНКИ

Головні методи цієї групи - заохочення і покарання, які здійснюють функцію стимулювання і коректування діяльності і вчинків учнів.

Заохочення - це підтвердження правильності вчинків, дій дитини. Значення його в тому, що воно сприяє закріпленню позитивних форм поведінки людини і може знайти прояв у різноманітних формах.

Форми заохочення: подяка; вдячність; занесення до книга пошани школи; усна похвала; похвала, записана у щоденнику; преміювання; нагорода; доручення почесних обов'язків; надання почесних прав.

Заохочення буде позитивним за певних умов:

1) справедливість; 2) своєчасність; 3) дотримання міри.

Покарання - вплив на особистість школяра, який відбиває засудження його дій, вчинків, що суперечать нормам, принципам поведінки у суспільстві, змушуючи учнів дотримуватися цих норм.

Форми покарання: накладання додаткових обов'язків; втрата або обмеження певних прав; посилення контролю за поведінкою; вираження морального осудження у різних формах (підбадьорююче - наступного разу зробиш краще...; критика-докір - а я на тебе розраховував; критика-надія - сподівають, що більше...; критика-похвала - робота виконана добре, але не для цього випадку; безособова критика - ... є учні, котрі...).

Вимоги до використання покарання:

1) слід враховувати:

а) ситуацію, за якої здійснено негативний вчинок, умови і причини, які його викликали;

б) стан того, хто завинив, його ставлення до сім'ї, колективу, вчителя, школи, свого вчинку;

в) особистість вихователя, його стосунки з дітьми;

2) поєднувати вимогливість і повагу до особистості школяра, покарання з переконанням;

3) дотримуватися педагогічного такту;

4) виявляти справедливість у використання покарань;

5) уникати колективних покарань;

6) не карати за неуміння, нерозуміння.

Змагання - метод виховного впливу шляхом організації діяльності змагального характеру, в основі якого співпраця дітей, зіставлення, порівняння результатів, що спонукає дітей до пошуку оптимальних шляхів вирішення завдань, розвитку активності, цікавості, пізнавальних інтересів, творчих можливостей (олімпіади, турніри тощо).

Корекція передбачає використання певних прийомів.

Великодушне пробачення - його сутність полягає в тому, що того, хто здійснить недостойний вчинок, мов би пробачають за тієї причини, що людина не може усвідомити те, що вчинила ("Якщо ти вважаєш, що це так, то хай так і буде, проте мені жаль...").

Витискування застосовується з метою викликати у школяра інший, більш сприятливий стан, який замінив би негативні переживання, тобто здійснюється переключення учня.

Ігнорування передбачає фіксацію педагогом несприятливого стану суб'єкта, але зовні педагог робить вигляд, що не помічає того, що відбувається, що приводить до самоосмислення суб'єктом своїх дій.

Вдавана байдужість педагога: він мов би не помічає порушень соціальних норм або припускає їх частково, проте готує умови щоб у майбутньому не допускати порушень.

ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ САМОВИХОВАННЯ

Методи самовиховання - це систематична і цілеспрямована діяльність особистості орієнтована на формування і вдосконалення її позитивних якостей та подолання негативних.

До цієї групи методів належать наступні.

Самопізнання - процес відкриття себе, пізнання свого внутрішнього світу, сильних і слабких сторін своєї особистості. (Самовизначення спрямованості - "Чого найбільше прагну?", "Які блага хочу мати, яке становище посісти?"; самовизначення темпераменту, самовизначення здібностей)

Самоспостереження - спостереження індивіда за своїми діями, вчинками, думками, почуттями.

Самокритика - процес опрацювання результатів самоспостереження за допомогою самоаналізу і самооцінки.

Самоаналіз - аналіз власних думок, почуттів; з'ясування причин дій та вчинків.

Самооцінка - оцінювання особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей та визначення місця серед інших людей.

Самоконтроль - свідоме регулювання поведінки, мотивів, на основі виявлення відхилень у думках, почуттях, вчинках, діях від загальноприйнятих вимог.



Поняття про методи, прийоми та засоби виховання | Патентна інформація та документація.
© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати