Головна |
Антистрофа 2ХОР 690] Не раз клявсь я тобі, владарю мій,- Був би справді вже божевільний я, Якби смів тебе відцуратися. Любий наш край з біди вивів ти,- 695] То будь же і в тяжкій годині цій Між хвиль злих непомильним стерником. ЙОКАСТА В ім'я богів, державне, розкажи мені, З якої ти причини так розгнівався. ЕДІП 700] Тебе, дружино, більше всіх шануючи, Скажу тобі яро підступи Креонтові. ЙОКАСТА Але ж причину сварки поясни мені. ЕДІП Мене він називає Лая вбивцею; ЙОКАСТА Це він від себе каже чи з чиїхось слів? ЕДІП 705] Він ворожбита підіслав лукавого, А сам нічого нібито й не відав. ЙОКАСТА Не треба цим, мій муже, хвилюватися. Мене послухай: тож ніхто між смертними Науки віщування не збагнув іще. 710] Короткий довід зараз наведу тобі. Було колись то Лаеві провіщено Від Феба - не скажу, але від слуг його, Що повелінням долі вмре від сина він, Який від нього в мене мав родитися. 715] Але ж те чули, як загинув Лай Від рук чужинців на розпутті трьох доріг. Дитятко ж через три дні по народженні, Суглоби ніжок ізв'язавши, кинули 4 Сторонні руки в нетрі непрохідних гір. 720] Так не збулось віщання А Аполлонове - Син батьковбивцею не став, і Лай також [89] Впав не від сина: хоч весь вік боявсь того. » А саме ж так було йому провіщено - Та цим ти не турбуйся. Якщо схоче бог 725] Відкрити щось, то й сам це легко виявить. ЕДІП От слухаю, дружино, а слова твої Бентежать душу й серце розтривожили. ЙОКАСТА Та що ж тебе в них може непокоїти? ЕДІП Була, здається, чутка, говорила ти, 730] Що Лая вбито на розпутті трьох доріг? ЙОКАСТА . Тоді так говорили й зараз мовлять так. ЕДІП А де ж це, у якій країні сталося? ЙОКАСТА Той край - Фокіда зветься, а місцевість та, Де сходяться дороги в Дельфи й Давлію. ЕДІП 735] А скільки вже часу минуло з того дня? ЙОКАСТА Та незадовго перед тим, як владу ти Обняв у місті, це було сповіщено. ЕДІП О Зевсе, що зробить зі мною хочеш тиі ЙОКАСТА Едіпе, що з тобою, що смутить тебе? ЕДІП 740] О, не питай... А Лай - який собою був, Скажи, будь ласка... й скільки років мав тоді? ЙОКАСТА Високий був, і скроні вже сріблилися, Був з вигляду на тебе дуже схожий він. ЕДІП О горе! На страшні себе прокльони я 745] Прирік, нещасний, сам того не знаючи! [90] ЙОКАСТА Що мовиш ти? На тебе страшно глянути! ЕДІП Боюсь, сліпий той ворожбит видючий "був. Ти ще скажи, і буде все ясніш тоді... ЙОКАСТА Скажу, що знаю, хоч проймає страх мене. ЕДІП 750] 3 ним небагато їхало супутників Чи цілий почет, як при можновладцеві? ЙОКАСТА Було їх п'ять, між ними і окличник був, Лай в путь надався на одному повозі. ЕДІП О жах! Тепер уже все ясно. Хто ж тоді 755] Вам розповів, дружино, все, що сталося? ЙОКАСТА Слуга, що врятувався і прибіг до нас. ЕДІП Чи й досі ще живе він в домі нашому? ЙОКАСТА Ні, він сюди вернувся, та дізнавшися, Що владу після смерті Лая ти обняв, 760] До рук моїх припавши, ублагав мене Стада на луках пасти відіслать його, Щоб тільки жити від столиці осторонь. Його я відпустила. Ласки й більшої, Дарма що раб, цілком він заслуговував. ЕДІП 765] Сюди б мерщій не можна повернуть його? ЙОКАСТА Звичайно, можна. Та навіщо він тобі? ЕДІП Боюсь, дружино, мовив забагато я, Отож його і треба нам побачити. [91] ЙОКАСТА Він прийде. Та, здається, гідна й я почуть, 770] Що так тебе турбує, володарю мій. ЕДІП Ні, це втаю, з якою я тривогою Жду тої звістки. З ким, як не з тобою, я Своїми б мав ділитися турботами? Поліб, корінфський володар, мій батько був. 775] Меропа ж із Доріди - мати. Першим я Вважався у Корінфі громадянином. Та трапилась пригода, гідна подиву, Хоч і не гідна хвилювання зайвого. На учті якось надто захмелілий гість - 780] Сказав, що я не справжній свого батька син. Весь день своє тоді я ледве стримував Обурення, але до батька й матері. Пішов нарешті розпитать. Були вони Страшенно на зухвалість ту розгнівані. 785] Зрадів я, та не втихли в серці сумніви - Зневага та запала надто глибоко. І потай од своїх я батька й матері Пішов до Дельф. Не удостоїв Феб мене Ясної відповіді, та звістив мені 790] Страшні нещастя й лиха ще не чувані,- Що з матір'ю своєю одружуся я, Дітей, огидних людям, з нею матиму І стану батька рідного убивцею. Це вчувши, втік я із землі корінфської,- 795] До неї віддаль лиш по зорях міряв я,- Тікав все далі, де вже не могла б ніяк Ганьба, мені провіщена, справдитися. І от дійшов туди я, де, як кажеш ти, Ваш цар загинув. Всю я розкажу тобі, 800] Дружино, правду. На розпутті трьох доріг Мені якісь мандрівники зустрілися - Попереду окличник, і на повозі, Запряженім у двокінь, як казала ти, Поважний муж. Візник тоді та й сам старий 805] 3 дороги грубо почали зганять мене. Скипівши гнівом, візника ударив я. Старий те бачив, і як тільки з повозом Я порівнявсь, роздвоєним стрекалом дав Мені по тім'ю. Тут я відплатив йому. [92] 810] Так з рук моїх дістав він патерицею, Що навзнаки відразу перекинувся І з повозу на землю покотився геть, Так всіх я повбивав їх. Якщо спільне в Між Лаєм і убитим подорожнім тим, 815] То хто від мене між людьми нещасніший, Хто для богів у світі ненависніший? «Ні з городян нікому, ні чужинцеві Ні в дім приймать не вільно, ні вітатися, Лише від дому гнати». І не інший хто, 820] На себе сам накликав я прокльони ці! А тими ж доторкнувшись ложа вбитого Кривавими руками, не злочинець я? Не нечестивець? Та куди тікать мені?.. Ні в рідний край не смію я вернутися, 825] Ні бачить рідних, бо повинен з матір'ю Я одружитись і убить отця свого Поліба, що родив мене і виховав. Хіба не правда, лиш якийсь жорстокий бог На мене ці нещастя міг накинути? 830] Ніколи, хай ніколи, о боги святі, Дня того не побачу, хай безслідно я Загину з світу, аніж маю бачити, Як та ганьба огидна осквернить мене. ПРОВІДНИК ХОРУ І нам, владарю, страшно. Але поки той 835] Пастух свого не мовив, не втрачай надій. ЕДІП Ніяких більше в мене вже нема надій, Одна лиш - пастуха того діждатися. ЙОКАСТА А чим тебе він міг би заспокоїти? ЕДІП Скажу: якщо те саме говоритиме, 840] Що й ти, то від нещастя я врятований. ЙОКАСТА А що ж від мене ти почув важливого? ЕДІП Ти з слів його казала, що розбійники [93] Убили Лая. Якщо й нині скаже він! Що їх було багато, то не я убив. 845] Бо зграя їх - не все одно, що я лиш сам. А скаже, що убивця був один лише, То ясно буде - злочин на мені тяжить. ЙОКАСТА Та ні, він про одне лиш говорив тоді І нині свого слова не відкинеться. 850] це ЧуЛ0] ціле місто, а не я одна. Якщо ж від слова навіть би й відмовився, Не доведе, що віщування в Лаєвій Справдилось смерті, Локсіем провіщено - Від мого сина має Лай загинути. 855] А вбило ж не нещасне немовлятко те, Яке саме давно уже загинуло. Отож-бо я й не вірю віщуванням тим - Для них ні в цей, ні в той бік не погляну я, ЕДІП Ти правду кажеш. Але все ж пошли когось 860] В поля по того пастуха - прошу тебе. ЙОКАСТА Пошлю негайно. Та ходім додому вже... Лише б тобі приємно, я усе зроблю.
Строфа 1 | Стасим другий Строфа 1 | Епісодій перший | Епісодій другий | Епісодій третій | Епісодій четвертий | Стасим четвертий | Антистрофа 2 | |