Головна

Звичаї і традиції села

  1. VI. Спортивні традиції членів команди (тренувальної групи).
  2. Виховання школярів на національних традиціях українського народу. Регіональні традиції та їх виховний потенціал.
  3. Драматургія Мольєра творця французької національної комедії. Традиції народного театру і принципи класицистичної естетики у творчості.
  4. Звичаї та побут ірландців
  5. Культура як умова відродження нації в українській естетичній традиції кінця XIX - початку XX ст.
  6. Культурні традиції та звичаї Київської Русі в суспільно-політичному та культурному житті Литовського князівства.

З дитинства, немов фрагменти кінострічки , виринають моменти , яких уже більше ніколи не буде, як би я цього не хотів : усміхнена бабуся вдаряє мене вербовою гілочкою приказуючи :

« Не я б'ю , верба б'є,

А вже недалечко - червоне яєчко .

А вже через тиждень - Великдень

Будь великий , як верба ,

А здоровий , як вода ,

А багатий , як земля !» .

Пам'ятаю, із яким нетерпінням я маленьким чекав Великодня - це ж і запашна,смачнюча мамина паска, і різнокольорові крашанки - рай , а не

життя , а ще коли приносила хрещена «волочобне» - то , мабуть , щасливішої за мене людини годі було і пошукати. А як прекрасно починався цей день - тато ще увечері їздив по бабусю (тоді ще в Них у селі не було церкви) . Вони спочатку перевідували нас,пригощали гостинцями, а потім разом із другою бабусею йшли в церкву ,на «всеношну» , як Вони казали, де цілу ніч відстоювали службу ,а в нашій оселі до рання горіло світло ,- «так потрібно» , пояснювали мені .

Вранці бабуся мене будили поцілунком та словами : «Вставай, внучку, Христос воскрес», і тричі цілували. У хаті вже всі позбиралися: дві бабусі, дідусь, мама, тато, сестричка. І починалося таїнство: бабуся уважно придивляється до паски ,бажаючи помітити якусь шерстину: якщо є біла-значить в господарстві добре буде вестися біла худібка; якщо помітять руду чи чорну, то буде і така скотинка буде вестися .

А ще зразу, прийшовши з церкви , бабуся брали посвячену паску і давали діду, а той ходив по господі , пригощав «божими дарами» корівок,теля, свиней, навіть курям трішки діставалося -«щоб яйця несли» . А ще посипав навколо обійстя та пасіку свяченою сіллю -«щоб нечисту силу відігнати».

Перед тим, як сісти за святковий стіл , вся родина вмивалася . Мама наливала у велику череп'яну миску холодної води , а на дно миски клала три червоні крашанки. Першою вмивалась сестра , потім - мама, далі - бабусі, батько, а останнім -дідусь. Після кожного воду міняли, але крашанки залишались ті ж самі. Їх віддавали сестрі, - «щоб краща була». Всі христосувались та усміхалися один одному ,адже в такий день ходити сумним та сваритися гріх .

Сівши за стіл (а чого тільки на ньому не стояло -і печене стегно, і ковбаси, і холодець та всілякі вироби з м'яса, бо ж завжди перед святом свиню кололи), всі брали в руки крашанки і починалося ціле змагання -біля кого ж буде лежати найбільше крашених «трофеїв». Майже завжди перемагав дід - він знав секрет, як можна вибрати міцне пасхальне яйце - а це робив він дуже кумедно - і по лобі тією «пробною» крашанкою себе бив, і по передніх зубах нею стукав, він уловлював якийсь один лише йому відомий звук . Але вже коли й вибирав яйце, то воно було дійсно тверде , як він казав «моцак» .

А ще бабуся мені розказували , що на перший день та два слідуючі, діти та молодь збиралися « на вигоні» та грали в крашанки : в «навбитки», в «котка», в «кидка». Хлопці трохи старші робили гойдалки -орелі і гойдали дівчат якомога вище - до сонця ,щоб ті швидше росли . А коли дівчата гойдалися самі, то ще й співали .

Бабуся паску пекли у суботу, зрання - це було велике дійство -розпалювалася піч, (тісто замішувалося ще з вечора п'ятниці), вигрібався жар, були вже вимиті та приготовлені різні «каструльки» та глибокі мисочки, я відправлявся шукати м'якеньке пір'ячко, яке бабуся клали під кожну форму ,приказуючи : «як м'яке це пір'ячко, такими хай будуть і мої пасочки». А я, малий , навіть боявся і рукою поворухнути ,бо ж «коли паска печеться, то бігати гріх» .

Бабуся, «загонячи» паски в піч , читала молитву :Свята пасочко, будь велична і красна,як сонце ,бо сонцю тебе печемо. Хай усі родичі , коли живі,будуть здорові. Щоб мої внученята так швидко росли , як ростеш ти. Світи ж нам, пасочко , як світить сонце святе ,щоб хліб на ниві був такий багатий ,як ти багата . Амінь .

Крашанки та писанки мої рідні готували ще в суботу, під вечір, пояснюючи це тим , що яйця , пофарбовані в п'ятницю, швидко псуються , а будучи зробленими в суботу , зберігаються протягом усіх свят .

Бабуся яйця завжди красила тільки в червоний колір , використовуючи для цього лушпиння цибулі , пояснюючи тим , що «він нагадує кров Спасителя».

Мама ж любить фантазувати , крашанки в неї немов веселка - зелений, стверджує вона , символізує молодість ,пробудження природи ,надії , радість буття ; блакитний -символ чистоти неба , здоров'я ; жовтий , пояснює ненька, символізує тепло, ніжність .

А ще ми малюємо писанки , оскільки в нас своя пасіка , то і воску доволі . Писанки зображуємо із символами сонця (за повір'ями ,писанки прикрашені цими символами , мають особливу магічну силу . Вони охороняють власника від недуг ,нещастя , злого ока), тваринними символами (тваринні ж символи мають подвійне значення : щоб власник писанки мав здоров'я , силу і витривалість , та щоб його тварини були здоровими і плідними) , рослинними, в мене ,так я вважаю , вони виходять найкращі , а бабуся розказувала , що в дитинстві малювала воском «грабки». Зараз мама ще робить дуже цікаві крашанки - бере варене біле яйце , наліплює на нього листки -чи петрушки , чи дубовий , чи якої іншої рослини, одягає те яйце в капронову панчоху і варить -виходить чудернацький орнамент .

Того року пасхальні яйця були в нас вже і «сучасні» ,тобто з малюнками - наліпками церков та героїв казок .

А лушпиння із свячених яєць бабуся рекомендували зберігати , оскільки «в такому яйці є сорок милостинь і в ньому перебуває Дух святий», і лушпинням можна лікувати переляк .

Топтати ногами рештки пофарбованого яйця також не можна, бо, як стверджували бабуся, хто буде товкти ногами крашанку ,того Бог хворобою накарає .

До Різдва моя сім'я готувалася зазделегідь - ще від дня Спиридона (25 грудня). Мили i прибирали в хатах, упорядковували в хлівах, білили, прали, заготовляли дрова i корм для худоби. Адже вci господарські роботи мали закінчитись до настання святвечірнього дня.

На святвечір мама готувала 14 страв. З-поміж них обов'язковими були узвар i кутя. Родинній трапезі, на яку мали зійтися вci члени родини, передував обхід. Дідусь із хлібом, медом i маком, тричі за сонцем обходили хату i весь двір. Не обминав i хліви, де худобу обсипали диким маком, обкурювали зіллям - щоб відьми до неї не приступили. Потім мама готувала стіл до вечері: насипала жменю пшона, клала по кутках зубці часнику, грудки цукру, стелила сіном ("бабою"), застеляла святковим обрусом. Лиш тоді ставила на стіл святковий хліб ("калач", "Василя"). Поруч з калачем засвічували свічку. Тим часом я набирав у миску по ложці кожної страви i йшов надвір. Тричі кликав він до вечері то вовка, то мороза, то горобців, то чорні бypi. А потім "радив" їм не показуватися до його господи i на поле протягом цілого року. Помолившись i згадавши ycix покійних родичів, сідали до столу. Своєрідним сигналом до вечері була поява на нeбi першої зірки, яка сповіщала людям про велике чудо - народження Божого дитяти. Під час родинної трапези вci мусіли зберігати урочистий спокій: не галасувати, не човгати під столом ногами, щоб не дратувати невидимі душі присутніх на вечері покійних предків. Для них спеціально набирали в миску по ложці кожної страви i ставили їх на підвіконня.

Важливим був i вечір під Водохреща. З появою вечірньої зopi, як i на Свят-вечір, сідали до родинної трапези. На вечерю подавались такі ж пicнi страви, як i на "першу коляду". Чільне місце у вечері посідали традиційна кутя i узвар. Набирали, як i на Різдво, в миску по ложці ycix страв i ставили на підвіконні - для душ померлих. Перш ніж сісти до вечері, хату обкурювали ладаном i зілям, скроплювали всі її закутки свяченою водою. На дверях ycix приміщень священник вже намалював хрестики.

З- поміж урочистостей літнього обрядового циклу важливими були Зелені свята. Вони не мають точно визначеної дати, а випадають через ciм тижнів після Великодня. У церковних календарях вони обмежені двома днями - неділею i наступним понеділком. Спочатку йшла Свята неділя, або Зiслання Святого Духа. Ще називали її П'ятидесятницею - п'ятдесятий день після Великодня. Після неї - понеділок, присвячений Пресвятій Трійці, воно охоплюює період між сьомим i восьмим четвергами після Великодня. Власне сьомий тиждень називали Зеленим, Клечалъним, або Русалъним. Звідси i четвер на цьому тижні мав таку ж назву. За восьмим тижнем та його четвертим днем закрілилася назва Троїцъкий.

За народними повір'ями, у Зелений четвер "прокидаються" мерці. Вони "гостюють" аж до Троїцького четверга. На час їхнього перебування накладалася заборона на цілий ряд робіт.

Давнім i найбільш емоційним літнім торжеством нашому селі є купалъсъке свято, або Івана Купала. Купальські пicнi співають із перших днів Петрівки аж до святкування дня апостолів Петра i Павла (12 липня). Але кульмінаційна точка цього святкування припадає на період літнього сонцестояння.

Основна урочистість починається із ушанування деревця, на якому запалювали берестяні чи воскові свічки. У цей момент дівчата водили навколо "купайлиці" хоровод. Поки дівчата урочисто співали купальських пісень, парубки розпалювали багаття, яке підтримували протягом yciєї купальської ночі. Потім влаштовували біля вогню громадську вечерю.

Опісля починалося жартівливе змагання дівчат з парубками: хлопці намагаються вхопити купальське деревце, дівчата боронять його. Тоді деревце розривають на частини, ламають, вищипують гілочки. Кожен, хто вхопив гілку купальського деревця, якнайшвидше бir з нею додому. Гілки розкидали по грядках, щоб городина краще росла, а дівчата ховали під подушки, щоб суджений наснився.

Коли молодь поверталась з домівок на місце урочистостей, те, що залишилось від деревця чи опудала, спалювали або топили в річці. Кидаючи деревце у воду, намагалися якнайшвидше втекти від річки, щоб "чорт не вхопив, бо саме тоді він вилазить з води". Потім перестрибували через вогонь - поодинці чи парами.

Фіналом свята було ворожіння на вінках. Там, де був ставок або річка, дівчата пускали на воду по два вінки. Один вінок загадували на себе, другий - на хлопця. Якщо вінки сходились докупи, то дівчині судилося бути у пapi зi своїм нареченим[7].

Закінчувався літній цикл днем пророка Іллі, згідно з повір'ями, відав громами i блискавками. День 2 серпня вважали присвятком, усе ж намагалися не працювати, особливо у полі, щоб не накликати на себе біди. Незважаючи на те, що гpiм має "своє право" до Чесного Хреста, але після Іллі вже заборонялося купатися в річках i ставках, бо "святий Iлля літо кінчає". У народних повір'ях пророк Ілля в процесі християнізації замінив колись грізне божество язичників - Перуна. У цих рештках обрядових дійств, розпорошених по так званих "громових святах", годі дійти первісної cyтi давніх офіційних святкувань. I лише в Зелених святах i купальському торжестві збережено ядро прадавньої обрядовості літнього циклу.

Висновок

Національно-українське відродження 90-х років ХХ століття пробудило в українського народу інтерес до своєї минувшини, до своєї історії, культури, традицій. Саме тому історія міст і сіл України, історія українських родин була і залишається в центрі уваги істориків, краєзнавців й просто тих людей, що цікавляться минулим нашого народу.

 



Розвиток освіти в селі Новий Дорогинь | Сьогоденння села Новий Дорогинь

Історія села від заснування до 1941 року | Видатні постаті села Новий Дорогинь | Висновки | Список використаних джерел та літератури | Легенда про Турецьке болото |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати