Головна

Середньовічні університети (XІІ - XY ст.). Започаткування демократичних освітніх ідеалів. Ідеали перших світових і вітчизняних університетів сьогодні. | Лицарство в середні віки. Суспільно - педагогічна характеристика. | Гуманізм середньовіччя (Вінцент із Бове, Віторіно де Фельтре, Ф. Рабле, М. Монтень). | Демократичні і гуманістичні ідеали пед. концепції Я. Коменського. | Велика дидактика» Я. А. Коменського - узагальнення досвіду теорії і практики освіти і виховання попередніх епох. | Реальна освіта у визначеннях представників пед. думки Західної Європи (Д. Локк, Я. Коменський, Ж. - Ж. Руссо). | Теорія вільного виховання Жан - Жака Руссо та її послідовники Л. Толстой, К. Вентцель, Я. Корчак, М. Монтессорі, В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі. | Протиріччя політичних і філософських передумов у теоретичній спадщині Д. Локка. Д. Локк - прибічник реальної освіти . | Принцип природо відповідності (Ж. - Ж. Руссо, , Я. Коменський, Й. Г. Песталоцці, Ф. Фребель, Л. Толстой, В. Сухомлинський) в історії педагогіки. | Й. Г. Песталоцці. Основи початкової освіти. Спроби гармонізувати класичну і реальну освіту |

Й. Ф. Гербарт. Внесок в педагогіку як в наукову дисципліну.

  1. Адміністративна та фінансова відповідальність за порушення законодавства про єдиний соціальний внесок
  2. Арчер М. - висунув пропозицію про виділення з соціології освіти «соціологію освітніх систем» як самостійну наукову дисципліну.
  3. Видатні персоналії та їх внесок у розвиток педагогіки
  4. Визволення України внесок українського народу та інших народів СРСР у перемогу над фашизмом.
  5. Виникненння братств, їх внесок до культурно-освітного розвитку та визвольної боротьби в Україні.
  6. Внесок Анрі Файоля в суч.си-му поглядів на менедж.персоналу
  7. Внесок вітчизняних мислителів у розвиток філософії

І. Ф. Гербарт перший, хто спробував структурувати педагогіку як науку, чим зробив значний внесок в її розвиток. Особливістю його підходу було встановлення доцільного співвідношення між теорією і практикою. І. Гербарт ввів у педагогіку категорію "педагогічний такт".

У багатьох своїх працях І. Гербарт вимагав від вихователя "науковості і сили думки". Наука про виховання служить педагогу очима, що дають йому можливість чітко бачити, що він робить. Щодо процесу виховання, то він у Гербарта складається з трьох складових частин: 1) виховуюче навчання; 2) керування; 3) моральне виховання. Гербарт вважав, що освіта нероздільна з вихованням. Однак він неправомірно підмінив складний процес виховання навчанням, не враховуючи вплив соціального середовища і значення емоцій в моральному вихованні.

На думку І. Гербарта, навчання має ґрунтуватися на багатосторонності інтересів, які спираються на досвід, котрий розуміється ним як ознайомлення з навколишніми предметами і стосунками з людьми.

І. Гербарт виділяє натуралістичний і історичний інтереси. Натуралістичний інтерес складається з емпіричного інтересу (який відповідає на питання "що це таке?" і збуджує прагнення до спостереження), умоглядного (спекулятивного) інтересу (який відповідає на питання "чому це так?" і настроює на роздуми), естетичного інтересу. До історичного інтересу відносяться симпатичний інтерес (спрямований на членів своєї сім´ї і найближче коло знайомих), соціальний інтерес (спрямований на більше коло людей, на суспільство, свій народ), релігійний інтерес (спрямований на спілкування з Богом). Навчання ж має прагнути до всебічного розумового розвитку.

Спробу класифікації Інтересів І. Гербартом можна визнати штучною. Так, природознавство, географія, хімія, фізика, які він помістив в рубрику емпіричного інтересу, трактуються як суто описові предмети.

Педагогіку І. Гербарта можна по праву назвати педагогікою інтересу. Він вважав необхідним так вести викладання, щоб назустріч новим враженням, які повідомляє учитель, у душі учнів піднімалося уявлення, що в них уже є. Засвоєння нових уявлень на основі досвіду, що є в учнів, він назвав апперцепцією.

Основою інтересу І. Гербарт вважав увагу. Дітям спочатку властива примітивна увага, яка є першим видом мимовільної уваги. Другим видом мимовільної уваги є апперцептивна увага, яка немов би висилає уявлення, потрібні для засвоєння і закріплення нових. Від мимовільної уваги він відрізняє довільну увагу, яка залежить від прийнятого раніше наміру, від зусиль самого учня.

Розглядаючи умови, що сприяють збудженню у дітей інтересу до шкільних занять, І. Гербарт вказував на необхідність систематичного, зв´язаного викладу матеріалу вчителем, причому виклад не повинен бути розтягнутим, одноманітним, надмірно спрощеним, так як знижує інтерес учнів і розсіює їх увагу. І. Гербарт добивався, щоб викладення було вільним від будь-якої штучної манірності. У викладенні слід широко користуватися наочністю.

Розкладаючи інтерес на частини, І. Гербарт виділяє різні ступені: враження, очікування, вимога, дія. Викладання у зв´язку з цим повинно: показувати (відноситься до ясності), пов´язувати (відноситься до асоціації), повчати (відноситься до системи), філософські обґрунтовувати (відноситься до методу), бути наочним (відноситься до враження), зв´язним (відноситься до очікування), таким, що підносить (відноситься до вимоги), таким, що захоплює дійсність (відноситься до дії).

Процес навчання, зокрема й урок, за Гербартом, здійснюється за 4 ступенями:

1. Ясність (виразність) - це заглиблення в навчальний матеріал у стані спокою. У психологічному плані тут вимагається мобілізація уваги учнів.

2. Асоціація - це заглиблення в учбовий матеріал у стані руху уявлень. Новий матеріал вступає у зв´язок з наявними уявленнями учнів, отриманими раніше на уроках. Так як учні не знають, що вийде в результаті пов´язування нового зі старим, І. Гербарт вважав, що в психологічному плані тут має місце чекання. В дидактичному плані - краще проводити бесіди, невимушені розмови з учнями.

3. Система - це усвідомлення навчального матеріалу в стані спокою душі. Характеризується зв'язним викладом нового матеріалу з виділенням основних положень, з виведенням правил І формулюванням законів. Психологічно цей ступінь відповідає, за Гербартом, "пошуку". В галузі дидактики - це формулювання висновків, правил, визначень.

4. Метод - це усвідомлення навчального матеріалу в стані руху душі, застосування отриманих знань на практиці. Психологічно цей ступінь вимагає дії, дидактичне ж - це навчальні вправи, що вимагають від учнів широкого застосування отриманих знань.

І. Гербарт розробив теорію видів навчання: описового, аналітичного і синтетичного. Описова форма має обмежене застосування. Вона ставить своїм завданням виявити досвід дитини і доповнити його шляхом живої образної розповіді вчителя, що використовує при цьому наочні засоби. Аналітичне навчання має здійснюватись через розподіл навчального матеріалу на окремі його складові частини і ознаки, надає уяві учнів певної системи.

Синтетичне навчання є узагальненням учнями вже відомого їм навчального матеріалу, зведення його до певної системи.

Він обґрунтував принципи керування у шкільному закладі, які мають своїм завданням зовнішнє дисциплінування учнів, привчання їх до порядку. Дитина, на думку І. Гербарта, проявляє "дику пустотливість", що кидає її в різні сторони, вона має тенденцію порушувати встановлені в школі порядки. Для цього й потрібно приборкати дикість у дітей, тобто керувати ними. В рамках принципу керування Гербарт рекомендував такі засоби керування: погроза, нагляд, накази і заборони, покарання (в тому числі і тілесні), уміння зацікавити дітей і заповнити їх час, авторитет і любов. Останній принцип, він вважав, виходить за межі керування.

Моральне виховання у педагогіці І. Гербарта пов´язане з навчанням. Його метою є формування характеру. Воно повинно прагнути зробити пануючими у вихованця п´ять моральних ідей, -які начебто охоплюють всю етику. Це ідея внутрішньої свободи (що робить людину цілісною істотою, усуває внутрішню боротьбу між судженнями і вчинками), ідея вдосконалення (яка поєднує силу і енергію волі та забезпечує "внутрішню гармонію" людини, повноту життя, вимагає настирливості, організованості), ідея приязні (яка сприяє погодженості волі однієї людини з волею інших), ідея права (яка має вирішальне значення в розв´язуванні конфліктів між волею людей, регулює ці конфлікти), ідея справедливості (якою треба керуватися, визначаючи нагороду тому, хто зробив добру послугу суспільству, або покарання тому, хто порушив закони і правила).

У моральному вихованні Гербарт використовував опору на позитивне у вихованцеві, тобто він на перший план ставив те позитивне, яке є в кожного учня від природи. Позитивне тут постає відправною точкою для руху вперед.

Окрім навчання (як головного засобу морального виховання) І. Гербарг´виділяє й додаткові засоби: строгий розпорядок дня; схвалення або засудження поведінки дітей; відвернення дітей від всього, що може подіяти на них збуджуюче; дотримання раз назавжди встановлених правил поведінки; вироблення релігійного почуття смирення і залежності від "вищих сил".

Отже, педагогічна теорія І. Гербарта зробила великий вплив на розвиток теорії і практики виховання в багатьох країнах світу.



Теорія розвиваючого навчання за Й. Г. Песталоцці і А. Дістервергом. | Представники руху «нове виховання» (О. Декролі, Дж. Дьюї та ін.).
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати