Головна

Предмет і завдання курсу «Історія педагогіки». Основоположні принципи розгляду історико - педагогічного процесу. | Освіта і педагогічна думка у Стародавньому Римі. | Педагогічні погляди філософів Стародавньої Греції (Сократа, Платона, Арістотеля, Демокріта ). | Середньовічні університети (XІІ - XY ст.). Започаткування демократичних освітніх ідеалів. Ідеали перших світових і вітчизняних університетів сьогодні. | Велика дидактика» Я. А. Коменського - узагальнення досвіду теорії і практики освіти і виховання попередніх епох. | Реальна освіта у визначеннях представників пед. думки Західної Європи (Д. Локк, Я. Коменський, Ж. - Ж. Руссо). | Теорія вільного виховання Жан - Жака Руссо та її послідовники Л. Толстой, К. Вентцель, Я. Корчак, М. Монтессорі, В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі. | Протиріччя політичних і філософських передумов у теоретичній спадщині Д. Локка. Д. Локк - прибічник реальної освіти . | Принцип природо відповідності (Ж. - Ж. Руссо, , Я. Коменський, Й. Г. Песталоцці, Ф. Фребель, Л. Толстой, В. Сухомлинський) в історії педагогіки. | Й. Г. Песталоцці. Основи початкової освіти. Спроби гармонізувати класичну і реальну освіту |

Гуманізм середньовіччя (Вінцент із Бове, Віторіно де Фельтре, Ф. Рабле, М. Монтень).

  1. Б) гуманізм
  2. Вступ. Державотворчі процеси в епоху раннього середньовіччя. Формування Руської держави у IX - першій половині XI ст.
  3. Гуманізм
  4. Гуманізм в теорії і практичній діяльності В. Сухомлинського. Послідовники О. Захаренко, Ш. Амонашвілі та ін.
  5. Гуманізм українського неоромантизму
  6. Гуманізм філософії Сократа:"Людина-мірило всіх речей".

Ідейна течія, яка протиставила теології світську науку, висунула ідеал життєрадісної людини, сильної тілом і духом, одержала назву гуманізму. Гуманісти на перше місце ставили культ людини і боролися проти релігійного світогляду , який закріпачував особистість.

Гуманізм епохи Відродження відбився як у поглядах на виховання, так і на організації практичної роботи школи. Гуманістична педагогіка характеризувалась повагою до дітей, протестом проти фізичних покарань, прагненням до вдосконалення здібностей дітей. У школах значну увагу приділяли естетичному вихованню, вивченню латинської і грецької мов, а також математики, астрономії, механіки, природознавства, географії, літератури, мистецтва.

Одним з найяскравіших представників епохи Відродження є Вітторіно да Фельтре (1378-1446). В 1424 р. відкрив при дворі герцога Мантуанського школу, в якій навчались діти герцога і його наближених, а також діти бідних батьків, які утримувались за рахунок Вітторіно да Фельтре. Ця школа знаходилась на березі мальовничого озера, кімнати в ній були світлими, просторими. Школа називалась "Будинком радості". Самою назвою Вітторіно да Фельтре підкреслював відмінність своєї школи від середньовічної аскетичної школи. Велика увага надавалась фізичному вихованню: діти займались верховою їздою, плаванням, гімнастикою, фехтуванням. Тілесні покарання допускались лише за антиморальні дії вихованців. Вивчались давні мови, римська і грецька літератури. Діти вивчали математику, у викладанні якої мали місце наочні посібники і практичні роботи. Школа Вітторіно да Фельтре користувалась популярністю, вона була зразком для створення нових гуманістичних шкіл в різних країнах Західної Європи, а самого Вітторіно да Фельтре називали "першим шкільним учителем нового типу".

Франсуа Рабле (1494-1553), великий французький письменник-гуманіст, один з найвидатніших представників педагогічної думки епохи Відродження. В своєму романі "Гаргантюа і Пантагрюель" він піддав критиці схоластичне навчання, показав його порожність і нікчемність. Виклав свою систему виховання, в якій показав навчання, засноване на вільному інтересі та активності дитини. Джерелом знань служать не тільки книги, а й вивчення природи шляхом безпосереднього спостереження, бесіди, які збуджують дитячу думку, а також широке знайомство з оточуючим життям. Ф. Рабле пропонує давати дітям універсальні знання (мови, математику, астрономію, природознавство, історію, право, фізичне виховання). Важливою складовою частиною різнобічного виховання він вважав мистецтво.

М. Монтень (1533-1592) народився в багатій освіченій купецькій сім´ї. Стверджував, що всі релігії, в тому числі і християнська, являють собою вигадку людей і спрямовані на те, щоб тримати в покорі народ. Вони завжди приносили людям шкоду, провокуючи в них такі якості, як фанатизм та нетерпимість. М. Монтень виступає за справжню науку, яка вивчає не книги, а речі, не займається пустими роздумами, а спирається на досвід і надприродне, розумне пояснення фактів. Вважав, що освіта повинна розвивати розум учнів, самостійність їх думок, критичне ставлення до будь-яких поглядів і авторитетів. Саме основне, на думку М. Монтеня, прищепити смак і любов до наук. Наставник має виховувати в дітях критичне ставлення до матеріалу, який вивчається, а також до самого себе. Поряд з розвитком розуму найважливішим завданням, він вважав, є виховання високих моральних якостей дітей. Для того, щоб виконати це завдання, потрібне спілкування з оточуючим світом - зустрічі з різними людьми, подорожі в чужі країни. М. Монтень різко виступав проти християнської аскетичної етики, вимагав, щоб учням викладалась філософія, наповнена життєлюбством і оптимізмом.



Лицарство в середні віки. Суспільно - педагогічна характеристика. | Демократичні і гуманістичні ідеали пед. концепції Я. Коменського.
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати