Головна

БІОГРАФІЯ | ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ | ПОЛІТИКА | ЦІКАВІ ФАКТИ | Роль морального виховання в педагогіці Джона Локка |

Філософсько-освітні концепції Дж. Локка і Ж.-Ж. Руссо

  1. Авторські педагогічні концепції 20-х 30-х років
  2. АНРИ РУССО
  3. Буття: концепції та форми.
  4. В чем заключается эволюция идеи свободного воспитания от Ж. Ж. Руссо до Л. Н. Толстого?
  5. Видатний французький просвітитель Ж.-Ж. Руссо.
  6. Виходячи з вибраної концепції фінансового оздоровлення обґрунтовується прийняття рішення про конкретну форму здійснення заходів та джерела їх фінансування.
  7. Вопрос 8. Основная проблематика педагогики Ж.-Ж. Руссо

Новий час - якісно відмінний від попередніх етап історичного розвитку - бере початок на межі XVI -XVII ст., коли в передових країнах Західної Європи відбувалися перші буржуазні революції та починалося становлення капіталістичного способу виробництва, що змінювало все життя суспільства. Релігія позбувалася панівного впливу на науки і філософію. Виникав новий світогляд, який відповідав інтересам розвитку наук про природу.

Новий час є не тільки хронологічним, але, в першу чергу, типологічним поняттям, оскільки в своїх сутнісних парадигмах, духовному та інтелектуальному підґрунті він передбачав радикальне відкидання старого традиційного суспільства і перегляд принципів, на які спиралося людство до цього. Для даного періоду було характерне домінування наукового, і, особливо, природничо-наукового пізнання. Людині цієї епохи здавалося, що, пізнавши об'єктивні закони навколишньої дійсності і навчившись підкорювати природу й використовувати її багатства для своїх утилітарних потреб, вона стане щасливою і вирішить усі свої проблеми.

Доба Нового часу вимагала і нового ідеалу особистості, орієнтованого на формування людини, яка осягає навколишню дійсність як цілісний світ, що є частиною безлічі інших світів. Виховати таку людину можна було лише на основі нового знання, необхідного для занять комерцією, подорожей тощо. Таке знання могло даватися лише рідною мовою. Неминуче слід було інтегрувати з цим новим знанням середньовічну «шкільну премудрість», яка викладалася латиною.

XVII сторіччя - час раціоналізму та індивідуалізму, що виявилося у відповідному осмисленні природи людини та її виховання. У цей період зростала рольосвіти в процесі входження особистості в суспільство, що відобразилося в філософії освіти цього періоду.

Помітним етапом у розвитку нових ідей в сфері навчання і виховання стала творчість британського філософа і педагога Джона Локка (1632 - 1704 рр.). У йогопрацях, насамперед у педагогічному трактаті «Думки про виховання» [1] та філософському творі «Про управління розумом» [2], яскраво виражені важливі передовіпедагогічні устремління часу, ідеї світської, зверненої до життя освіти. У педагогічній концепції Дж. Локка знайшли відображення його соціально-політичні тафілософські погляди, а також чималий педагогічний досвід, накопичений ним в якості викладача та домашнього вчителя.

Критикуючи вчення про вроджені ідеї, Дж. Локк стверджував, що в момент народження людина подібна до чистої дошки, яка готова сприймати оточуючий світ завдяки своїм органам чуття через внутрішній досвід - рефлексію. Сенсуалістична концепція пізнання послужила теоретичною основою для висунення Дж. Локком положення про те, що в результаті чуттєвого сприйняття формуються досвід і звички; від виховання і обставин життя залежить весь розвиток людини. Природна рівність всіх дітей неминуче змінюється нерівністю через наявність різних здібностей, сумлінності, обставин життя. За Дж. Локком, це призводить до статусно-рольового розшарування в суспільстві. Таким чином, майнова та соціальна нерівність стає ніби природною. Можливості освіти та виховання обмежені як індивідуальним потенціалом дитини, так і умовами її життя.

На думку філософа, головною метою виховання є підготовка людини до щасливого і розумного життя, в якому вона була би свободною і поважала би свободуінших. Для досягнення цієї мети необхідним є розумове, моральне, фізичне, трудове виховання. Виховання джентльмена повинно здійснюватися в сім'ї підготовленим гувернером. Пріоритетним для Локка виступає моральне виховання, головним завданням якого є розвиток таких якостей, як мужність, вміння опанувати себе, стриманість, щедрість, доброзичливість, хороші манери. Тут велику роль відіграватиме особистий приклад вихователя і цілеспрямоване формування особистого досвіду вихованця. Виходячи з принципу утилітаризму, Дж. Локк вважав за необхідне навчати джентльменів того, чого вони потребуватимуть в «ділових заняттях у реальному світі». У нього все підпорядковано підготовці дитини до дорослого життя. Програма розумового виховання містить у собі читання, письмо, рідну мову, французьку мову, історію, арифметику, астрономію, географію, фінанси, етику, право, бухгалтерію, стенографію. Крім того, джентльменів потрібно навчати музиці, танцям, етикету, правилам фехтування. Вихованці повинні усвідомлювати свою громадянську відповідальність, бути корисними для своєї країни. Самообмеження і самодисципліна виступатимуть необхідними умовами розумної поведінки і самоуправління в різних ситуаціях. При цьому моральні норми і правила не повинні залишатися чимось зовнішнім, навпаки, вони мають бути усвідомлені та інтеріоризовані. Тому основною метою виховання Дж. Локк вважав особистісний розвиток внутрішньої потреби активного ствердження у собі моральних принципів.

Дж. Локк намагався відшукати найсприятливіші умови і найпростіші методи реалізації запропонованих ним цілей і завдань виховання. Новизна його підходуполягала в тому, що процес становлення і виховання людини розглядався як єдність фізичного і розумового розвитку. За правилом - використовувати закониприроди в прагматичних цілях - філософ намагався врахувати і природне прагнення дитини до свободи, рекомендуючи прийоми педагогічної діяльності, які викликали б у неї відчуття цієї свободи (гра, зацікавленість, задоволення інтересів і потреб, що не суперечать цілям виховання).

Дж. Локк рішуче відкидав догматизм навчання і придушення особистості вихованця, оскільки вважав дитину істотою самоцінною і гідною поваги. Зміст і засоби навчання і виховання мають відповідати віковим та індивідуальним особливостям учнів. Гуманне ставлення до дитини повинно стати принципом, що визначить вибір педагогічних засобів.

Педагогічна теорія Дж. Локка, яка відобразила цілераціональний, соціо-орієнтований підхід до освіти і виховання, адекватний культурним домінантам доби Просвітництва, стверджувала в суспільній свідомості ідеї любові до дитини, поваги до її інтересів, бажань, потреб, можливостей. Філософські, соціально-політичні, педагогічні ідеї мислителя істотно вплинули на подальше становлення філософії освіти.

Французький філософ-просвітник і письменник Жан-Жак Руссо (1712 -1778 рр.) вважав, що покращити суспільні відносини та людську природу можливо завдяки правильному навчанню та вихованню. Свою педагогічну концепцію він виклав у творі «Еміль, або Про виховання» [3]. Піддавши нищівній критиці феодальну систему виховання, філософ висував ідею природної свободи і рівності людей, закликав з любов'ю ставитися до дитини, уважно вивчати її вікові таіндивідуальні особливості, враховувати її потреби.

Ж.-Ж. Руссо в «Емілі, або Про виховання» почав з того, що Бог створив всі речі хорошими, а люди втрутилися в них, і вони стали поганими. Мислитель вважав, що сучасна йому людина була зіпсована освітою, руйнівною силою соціальних угод, домовленостей, конвенцій, які придушили в ній природу. Виходом з цього є виховання дітей на лоні природи, без руйнівного впливу суспільства, під наглядом наставника, що поверне людей до стану первинної гармонії. Виховання сприятиме розвитку дитини лише за умов його природодоцільного характеру. Людині дана свобода вибору - слідувати природі або суперечити їй. Така свобода є вихідною умовою становлення особистості.

На думку філософа, людина виховується природою, людьми і речами, що оточують її. Сприйняття, отримане від природи, - це внутрішній розвиток здібностей та органів людини; виховання з боку інших - це навчання тому, як користуватися цим розвитком; виховання з боку речей - це набуття людиною власного досвіду щодо предметів. Ці фактори повинні діяти узгоджено. Природа для Ж.-Ж. Руссо - не первісне звіряче існування, а свобода і розвиток здібностей. Звертаючись до батьків і вихователів, мислитель закликав їх культивувати в дитині природність, почуття волі та незалежності, повагу до праці.

Вирішуючи питання про досягнення людиною гармонії природного і соціального, Ж.-Ж. Руссо стверджував, що аморальне суспільство, яке суперечить природі людини, спотворює її. Можливо і інше, коли суспільне середовище може і повинно формувати другу (громадянську) природу особистості.

Розглядаючи проблеми виховання дітей, Ж.-Ж. Руссо поділяв життя дитини на чотири періоди. У першому періоді - від народження до двох років - він вважав за необхідне головну увагу приділяти фізичному вихованню; у другому - від двох до дванадцяти років - вихованню почуттів; у третьому - від дванадцяти до п'ятнадцяти років - розумовому вихованню; у четвертому - від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти років - моральному вихованню. Основною передумовою морального виховання є розвиток розуму людини. Моральне виховання має три головних завдання: розвиток добрих почуттів, добрих суджень і доброї волі.

Філософ постійно акцентував увагу на ролі праці в процесі виховання, оскільки праця сприяє виникненню у дитини почуття обов'язку, відповідальності за те, що вона робить. Підлітки повинні успішно опанувати деякими видами сільськогосподарської праці та прийомами ремесла. Ж.-Ж. Руссо був глибоко переконаний, що всі люди зможуть забезпечити собі свободу і незалежність перш за все власною працею. Праця - це неминучий обов'язок людини.

Думки Ж.-Ж. Руссо про виховання дівчат визначалися його поглядами на природу жінки та її соціальне призначення, яке полягає в тому, щоби бути матір'ю, домогосподаркою, подобатися чоловікові і бути корисною для нього.

Ідеї мислителя про те, що свобода є одним з невід'ємних природних прав людини, а роль педагога полягає в розвитку активності, ініціативи дитини, в тактовному керівництві без насильства і примусу, взяли за основу представники концепції вільного виховання, яка набула поширення в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Одним з найважливіших досягнень філософії освіти доби Нового часу є вчення про людину як предмет виховання. Мету виховання філософи-просвітники вбачали не в тому, щоб примусити дитину наслідувати традиції й схилятися перед авторитетами, а в тому, щоб навчити її, як користуватися власним розумом і стати законодавцем власних вчинків. Вони вірили в людину, її розум і високе по­кликання, цим самим продовжуючи гуманістичні традиції доби Відродження.

 



Роль фізичного виховання в педагогіці Джона Локка | Эмульсия
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати