загрузка...
загрузка...
На головну

Будова серця. | Регуляція роботи серця. | Будова та функції кровоносних судин (артерій, вен, капілярів), великого і малого кіл кровообігу. | Склад, функції та значення крові. Плазма крові, її хімічний склад та властивості. | Функції еритроцитів, тромбоцитів та лейкоцитів. Групи крові та резус-фактор. Правила переливання крові. | Групи крові. Резус-фактор. |

Поняття про імунітет. Види імунітету: клітинний та гуморальний, вроджений та набутий.

  1. Абсентеїзм:поняття,ознаки,форми.
  2. Акціонерні товариства, поняття акцій, облігацій. Розрахунок курсу акцій.
  3. Атмосфера. Основні поняття.
  4. Б) Поняття. Методика формування природничих понять.
  5. Банківська система України: поняття, завдання, види
  6. Банківські правовідносини: поняття, склад особливості
  7. Біосфера. Основні поняття.

Організм людини або тварин може не сприймати дію патогенних мікробів. Такий етап називається імунітетом. Інакше кажучи, організм здатний протистояти розмноженню мікроорганізмів і знезаражувати токсини (отрути).

Імунітет (лат. immunitas - звільнення) - прояв спрямованих на збереження сталості внутрішнього середовища захисних реакцій організму проти генетичне чужорідних речовин (антигенів). Якщо антигенами є мікроорганізми або токсини, розвивається інфекційний, або антитоксичний, імунітет; при пересаджуванні чужорідних клітин, тканин і органів - трансплантаційний імунітет; у відповідь на виникнення пухлин - протипухлинний імунітет тощо. Найчастіше поняття "імунітет" означає несприйнятливість до збудників інфекційних хвороб.

Імунітет буває природним (спадковий і набутий) і штучний. Спадковий імунітет обумовлений захисною функцією ряду тканин, наприклад, шкіри, слизових оболонок. Шкіра не тільки затримує на поверхні патогенні мікроби але й виділяє речовини, які знищують їх. Бактерицидними властивостями наділені слина та шлунковий сік людини. Набутий імунітет виникає у людей які перенесли інфекційне захворювання або після введення їм вакцин і сироваток.

Для того, щоб набути штучний імунітет, використовують вакцину (активний імунітет) - препарат з ослабленою вірулентністю мікроорганізмів і сироватки (пасивною) - готові захисні речовини (антитіла).

Природний імунітет - несприйнятливість до інфекційних захворювань, яка передалась у спадок дитині від матері (природжений) або виникла після перенесення хвороби (набутий).

Нині розроблені методи, що дають змогу створювати штучний імунітет.

Активний штучний імунітет виробляється в результаті введення в організм ослаблених або вбитих збудників інфекції. Це викликає легку форму хвороби, під час якої в організмі утворюються специфічні антитіла і людина стає несприйнятливою протягом тривалого часу до того захворювання, проти якого було зроблено щеплення. Таке щеплення використовують проти поліомієліту, туляремії, коклюшу та інших хвороб.

Профілактичне щеплення відіграє важливу роль у боротьбі з інфекційними хворобами.

Пасивний імунітет створюють введенням в організм лікувальних сироваток, що містять готові антитіла проти збудників хвороб. Цей імунітет зберігається впродовж кількох місяців. Лікувальні сироватки добувають з крові тварин (частіше коней), яким поступово вводять все більші Дози інфекційного матеріалу. В крові тварини накопичуються антитіла. Періодично таку кров відбирають і виготовляють з неї лікувальну сироватку.

Характеристика основних форм імунітету

Природжений (видовий або спадковий) імунітет - стійкість організму до певних патогенних агентів, яка властива даному виду і передається спадково. Вважають, що цей вид імунітету зв'язаний з особливостями генотипу даного конкретного виду макроорганізму (несприйнятливість людини до чуми рогатої худоби, курячої холери, а тварин - до скарлатини, кору).

Видовий імунітет є наслідком тривалої еволюції взаємовідносин організму і патогена. Він може бути абсолютним і відносним та залежить від тих біологічних особливостей цих організмів, які сформувалися у процесі історичного розвитку в ході природного добору, мінливості й генетичної адаптації до умов довкілля.

Основу механізмів природженого імунітету до інфекцій становить відсутність у клітинах макроорганізму рецепторів і субстратів, які необхідні для адсорбції і розмноження збудника інфекції, наявність речовин, що блокують його репродукцію, здатність організму-хазяїна синтезувати різні інгібітори у відповідь на проникнення патогенних мікроорганізмів.

Під набутим імунітетом розуміють специфічний захист проти генетичне чужорідних субстанцій (антигенів), який здійснюється імунною системою організму через вироблення антитіл або нагромадження сенсибілізованих лімфоцитів. Набутий імунітет виробляється в результаті перенесеного захворювання або вакцинації здорового організму.

Розрізняють природний і набутий штучний імунітет. Природний буває активним і пасивним. Природний активний імунітет може виникати після перенесення інфекції і тривати місяцями, роками або все життя. Природний пасивний імунітет має новонароджений організм, набуваючи його від матері в період внутрішньоутробного розвитку.

Набутий штучний імунітет виробляється в результаті активної або пасивної імунізації організму. Штучний активний імунітет формується під впливом вакцин і може тривати від кількох місяців до кількох років. Імунітет, зумовлений введенням в організм готових захисних речовин (антитіл) у вигляді сироваток, дістав назву набутого штучного пасивного імунітету.

Набутий імунітет не успадковується. Він формується щодо конкретного виду патогенного мікроба в результаті контакту з ним, тобто є суворо специфічним. Цей вид імунітету дуже стійкий; наприклад, після віспи він зберігається все життя, а після кору, висипного тифу - тривалі роки.

Тривалий час учення про імунітет було невід'ємною складовою частиною мікробіології. Блискучі успіхи у вивченні імунітету, усвідомлення значимості порушень імунологічної реактивності в розвитку та перебігу багатьох зах­ворювань - все це сприяло виникненню окремої самостійної науки - імунології. Відомо, що імунна система - фізіологічна система організму зі своїми центральними та периферичними органами. До цент­ральних органів імунної системи відносять червоний кістковий мозок та вилочкову залозу (thymus). До периферичних - лімфатичні вузли, мигдалини, групові лімфатичні фолікули (пейєрові бляшки), селезінку, бронхоасоційовану легеневу тканину, червоподібний відросток. Центральною клітиною імунної системи є лімфоцит. Утворення, ви­зрівання лімфоцитів проходить у червоному кістковому мозку; диференціювання в тимусі під впливом його гормоноподібних речовин отримало назву тимус­залежних лімфоцитів (Т-лімфоцитів). Лімфоцити, які не проходять через ти­мус, одержали назву тимуснезалежних або В-лімфоцитів (від назви Bursa - сумка Фабриціуса, де вони були виявлені вперше у птахів). Популяція Т-лімфоцитів неоднорідна. До її складу входять такі основ­ні субпопуляції: Т‑лімфоцити - хелпери, Т-лімфоцити - су­пресори, Т-кілери, клітини пам'яті та ін. Т- та В-лімфоцити виконують імунорегуляторну функцію, тому їх співвідношення використовують для оцінки стану імунної системи. Функціональна активність В-лімфоцитів визначається як антитілоутворювальна і проявляється продукцією імуноглобулінів (Ig) класів A, M, G, E, D, практичне значення серед яких мають IgA, IgM, IgG та IgE як антитіла алер­гічних реакцій - реагіни.

Імунітет гуморальний - один з видів імунітету ­ основним ефектором якого є антитіла. В розвитку Імунітету гуморального провідна роль належить В-системі лімфоцитів, у контролі за ними - сумці Фабриціуса у птахів і, можливо, її аналогам у ссавців (кістковий мозок, лімфоїдний апарат кишечнику, мигдалини). Головна роль у захисті від інфекції належить рідинам та сокам організму (крові, лімфі, секретам), в яких знаходяться речовини, що нейтралізують мікроби і продукти їх життєдіяльності. Більшість фундаментальних відкриттів належить П. Ерліху. Напруженість Імунітету гуморального вимірюють титром антитіл та їх авидністю, а також кількістю В-лімфоцитів у периферичній крові та їх функціональною активністю. Функціональна активність В-лімфоцитів оцінюється за вмістом трьох основних класів імуноглобулінів Ig A, IgM, Ig G у сироватці крові.

Імунітет клітинний - один з видів імунітету, основ­ним ефектором якого є сенсибілі­зовані лімфоцити і лімфокіни, які вони синтезують. У розвитку Імунітету клітинного основна роль належить Т-лімфоцитам та тимусу (син.: вилочкова залоза) як органу координації та контролю. Оцінку Імунітету клітинного проводять за допомогою імунологічних клітинних реакцій in vivo та in vitro, а також визначення­ кількості Т‑лім­фо­цитів та їх субпопуляцій - Т-лімфоцитів-хелперів, Т‑супресорів, Т-кілерів, Т‑ефекторів.



Правила переливання крові. | Штучний імунітет (активний та пасивний).
загрузка...
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати