На головну

Сутність і місце психолого-педагогічного забезпечення навчально-виховного процесу в системі інших видів забезпечення. | Організація психологічної служби в умовах ВНЗ | Методична робота є основою для діагностичного напрямку роботи. | Взаємодія інженера-педагога з психологічною службою навчального закладу. | Обов'язки і права психолога | Етичні принципи й правила роботи психолога | Основна література | Додаткова література | Психолого-педагогічні аспекти процесу навчання. | Засвоєння навчального матеріалу - центральна ланка навчально-пізнавальної діяльності. |

Поняття про методи активізації навчально-пізнавальної діяльності

  1. B. Соціологія та її методи повинні будуватися за зразком природничих наук
  2. I. ЗАГАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ЩОДО
  3. I. ЗАГАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ЩОДО
  4. I. НАУЧНО-МЕТОДИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ ТЕМЫ
  5. I. Организационно-методический раздел
  6. I. Организационно-методический раздел
  7. I. Организационно-методический раздел

Серед основних умов, які визначають ефективність викладання-учіння, особливе місце посідають методи навчання. Це пов'язано з тим, що вони безпосередньо формують стосунки педагогів і учнів під час організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності, визначають їх характер, суттєво впливають на формування суб'єкт-суб'єктних взаємин між ними, визначають результативність дидактичного процесу. Вони в умовах гуманізації і демократизації національної системи освіти, її переходу на гуманістичну парадигму, надання їй особистісної спрямованості потребують істотного оновлення.

Основні причини необхідності оновлення методів навчання в сучасних умовах:

1) докорінна зміна цілей освіти та її перехід на гуманістичну парадигму;

2) потреба забезпечення культурного й духовного росту українських громадян, формування їхньої особистості в навчальному процесі;

3) перехід на особистісно-орієнтоване навчання, яке у противагу авторитарному навчанню створює умови, за яких учень стає суб'єктом процесу навчання;

4) концепція діяльнісного підходу, покладена в основу стратегії сучасного навчання;

5) необхідність застосування діалогічних методів навчання.

Поняття "метод навчання" є досить складним. Це обумовлено надзвичайною багатогранністю й різнобічністю процесу, який повинна відображати ця категорія. Наприклад, на думку Г. Ващенка, метод навчання - це засіб або система засобів, свідомо вживаних для досягнення тих спеціальних завдань, що містить навчальний процес.

А. М. Алексюк визначає метод навчання як спосіб спільної діяльності вчителя та учнів, що передбачає оволодіння учнями соціальним досвідом людства й організацію і керівництво навчальною пізнавальною діяльністю учнів з боку вчителя.

В. А. Онищук для дефініції методу навчання використовує видове поняття "прийом", який визначається як складовий компонент методу, що спрямовує учнів на розв'язання часткових завдань: "Методи навчання - це впорядковані системи взаємопов'язаних прийомів педагогічної діяльності учнів, спрямовані на досягнення дидактичних, виховних і розвивальних цілей".

П.І. Сікорський: "Метод навчання - це сукупність прийомів взаємодії педагога з учнями (студентами) з метою досягнення поставлених дидактичних цілей". Але в цьому визначенні надзвичайно вузько розуміється навчальний процес, бо основна увага зосереджується тільки на реалізації його дидактичної функції.

Ось чому в педагогіці до цього часу не припиняються дискусії стосовно розкриття сутності методів навчання та їх класифікації. Історія їх розвитку й становлення є своєрідним доказом цієї складності.

Термін "метод" походить від грецького слова "methodos", що означає дослідження, спосіб, шлях наближення до істини. У педагогічній практиці метод виступає як упорядкований спосіб діяльності з досягнення навчально-виховних цілей. При цьому викладання (це різноманітні дії педагога, що допомагають об'єктам навчання засвоїти програмний матеріал, сприяють активізації навчального процесу) й учіння (засвоєння знань, формування навичок і вмінь учнями) тісно пов'язані між собою й активно взаємодіють. Отже, поняття "метод навчання" містить:

1) навчальну роботу педагога (викладання);

2) навчально-пізнавальну діяльність учнів (учіння);

3) специфіку їхньої діяльності з досягнення цілей навчання.

Так, "метод навчання" означає способи та прийоми спільної упорядкованої, взаємопов'язаної діяльності учителів і учнів, спрямовані на оволодіння знаннями, навичками й уміннями, різнобічний розвиток розумових і фізичних здібностей останніх, формування в них якостей, потрібних для повноцінної життєдіяльності та майбутньої професійної діяльності.

Широко розповсюдженим у дидактиці є також поняття "прийом навчання". Прийом навчання - це окремий крок для реалізації навчальної мети, складова частина методу чи деталь методу, тобто часткове поняття стосовно поняття "метод". Прийом навчання - окремі операції, розумові чи практичні дії вчителя або учнів, що розкривають чи доповнюють спосіб засвоєння матеріалу, який виражає даний метод. Метод бесіди містить такі прийоми: виклад інформації, активізацію уваги на мислення, прийоми запам'ятовування, ілюстрація тощо.

Взагалі можна сказати, що кожен метод навчання складається з множин дидактичних прийомів, які органічно поєднані між собою й створюють певну систему. В окремих методичних ситуаціях прийом може виступати як метод навчання, і, навпаки, метод може бути прийомом, тому що вони діалектично взаємопов'язані. Наприклад, бесіда є самостійним методом навчання. Однак, коли вона епізодично використовується педагогом під час практичних занять для привертання уваги учнів, уточнення порядку виконання певних практичних дій, то виступає як прийом навчання, що належить методу практичних дій. Метод і прийом можуть мінятися місцями. Свою назву той чи інший метод навчання отримує за провідним дидактичним прийомом, який використовується на занятті.

Деякі автори, наприклад, Н.Є. Мойсеюк, І. П. Підласий, виділяють дві складові частини методу: об'єктивну й суб'єктивну. Об'єктивна частина методу обумовлена постійними положеннями, які обов'язково наявні в методі, незалежно від того, який педагог їх використовує, а суб'єктивна частина методу - обумовлена особистістю педагога, його творчістю, педагогічною майстерністю, індивідуально-психічними особливостями учнів, конкретними організаційними, змістовними, методичними та матеріально-технічними обставинами. Жоден метод не є ні добрим, ні поганим. Ефективність методу залежить від суб'єктивної частини, тобто, насамперед, від педагогічного мистецтва, натхнення, творчості, прояву особистісного "Я" педагога в ньому та способу його застосування.

Методи навчання виконують такі основні функції: навчальну (освітню), розвивальну, виховну, мотиваційну і контрольно-коригувальну.

Серед цих функцій надзвичайно важливу роль має мотиваційна чи "стимуляційна, спонукальна функція", тому що відіграє вирішальну роль в успішності навчального процесу. Вона відповідає на питання "навіщо?" займатися учням навчально-пізнавальною діяльністю, формує в них позитивні мотиви до навчання, стимулює самостійну роботу над власним самовдосконаленням, заохочує до подолання труднощів навчально-пізнавальної діяльності.

Водночас кожен метод навчання містить: взаємодію педагога й учня, сукупність певних їхніх дій, які складають процес навчання. Тому метод навчання складається двох видів дій: дій педагога та навчально-пізнавальних дій учня.

При цьому діяльність педагога називається викладання (це різноманітні дії педагога, які допомагають суб'єктам учіння засвоїти програмний матеріал, сприяють активізації навчального процесу), а учня - учіння (засвоєння знань, формування навичок і умінь). Вони тісно пов'язані між собою й активно взаємодіють. Під методом викладання ми розумітимемо сукупність прийомів передачі знань суб'єктам учіння, а під методом учіння - сукупність прийомів здобуття, засвоєння знань.

Характер взаємин між педагогом і учнем визначає парадигму національної системи освіти, орієнтованість усього навчального процесу. Коли в процесі навчання переважають методи викладання, то маємо авторитарну парадигму освіти - це фронтальне спілкування, стандартність оцінок знань, навичок і вмінь, примусовість, трансляційна форма передачі навчальної інформації педагогом, пасивність учнів і, навпаки, якщо в процесі їхньої взаємодії переважають прийоми співтворчості, співробітництва, то маємо гуманістичну парадигму, яка апелює до особистісного розвитку кожного учня в навчальному процесі, орієнтується на індивідуалізацію та диференціацію навчання, використовує програми розвитку, застосовує прийоми розвитку творчого мислення й сприяє радості та самоактуалізації учнів у цьому процесі. Залежно від рівня активності учнів у навчально-пізнавальній діяльності, методи навчання переходитимуть від пасивного стану до активного. "При пасивних методах учень є тільки об'єктом педагогічного впливу вчителя, при активних - учень є і суб'єктом педагогічного процесу, тобто він не тільки сприймає те, що подає йому вчитель, але й сам організовує свою роботу", - зазначає Г. Ващенко.

Отже, методи навчання умовно можна поділити на пасивні та активні, і вони містять навчальну роботу педагога (викладання), навчально-пізнавальну діяльність учнів - суб'єктів учіння (навчання) і специфіку їхньої діяльності щодо досягнення цілей дидактичного процесу.

Активні методи навчання - це сукупність прийомів і способів психолого-педагогічного впливу на об'єкти навчання, які, порівняно з традиційними методами навчання, насамперед спрямовані на розвиток у них творчого самостійного мислення, активізацію навчально-пізнавальної діяльності, формування незвичних навичок та вмінь нестандартного розв'язання професійних проблем і вдосконалення навичок ефективного спілкування.

Основними факторами, на думку вченого В. В. Ягупова, що сприяють такому ставленню об'єктів навчання до навчально-виховного процесу і його результатів, є: професійний інтерес; творчий характер навчально-пізнавальної діяльності; змагальність; ігровий характер занять; емоційність; проблемність (рис. 1.2).


Рис. 1.2 Основні фактори активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Професійний інтерес має бути основним мотивом активізації навчальної діяльності студентів. Його необхідно врахувати ще на етапі формування змісту підготовки фахівців і передусім під час добору матеріалу до конкретного заняття.

Творчий характер будь-якої діяльності, зокрема й навчальної, спонукає до активного самостійного пошуку нових знань. Цьому сприяє проблемний характер навчального заняття, який передбачає дослідження під час заняття певної навчальної проблеми.

Змагальність у будь-якій діяльності є міцним стимулом досягнення значних успіхів. Головним тут є не оцінка, а активна участь у дослідженні навчальних проблем і обговоренні результатів.

Ігровий характер навчальної діяльності водночас містить як фактор професійного інтересу, так і фактор змагальності. Однак поряд з цим фактором він сам становить ефективний мотиваційний механізм розумової активності учнів.

Емоційний вплив на учнів здійснюють усі вищевикладені фактори в сукупності. У більшості випадків емоційний азарт справляє безпосередньо позитивний вплив на хід і результати навчальної діяльності. Треба завжди відчувати міру емоційного впливу.

Основною передумовою виникнення цих факторів є проблемність будь-якого заняття, яке проводиться із залученням активних методів навчання. Центральними категоріями проблемності навчання є: проблема; проблемне завдання; проблемні запитання; проблемна ситуація.

Узагальнення теоретичних розробок з проблеми та інноваційного педагогічного досвіду дозволяє визначити перспективні шляхи вдосконалення навчального процесу на основі застосування інноваційних методів під час проведення різних видів навчальних занять. І головним тут постає - врахування психологічних механізмів пізнавальної діяльності учнів, педагогічна діагностика, доцільність вибору інноваційного методу під час проведення навчальних занять з урахуванням результатів педагогічної діагностики.

Ми одержуємо та обробляємо інформацію за допомогою:

1 % - органів смаку,

1,5% - органів дотику,

3,5% - органів нюху,

11 % - органів слуху,

83 % - органів зору.

Так звані "слухачі" - краще сприймають те, що почули, "візуальщики" - сприймають краще друковану інформацію (картинки, графіки, фільми, слайди), "кінестетики" - навчаються, застосовуючи побачене й почуте на практиці, використовуючи органи чуттів.

Ми запам'ятовуємо: 10% того, що читаємо; 20% того, що чуємо; 30% того, що бачимо; 50% того, що бачимо і чуємо; 80% того, що промовляємо; 90% того, що промовляємо й робимо.

Стосовно психологічних аспектів дидактичного процесу, а саме: засвоєння навчального матеріалу учнями, педагогу слід враховувати особливості нашої пам'яті, зокрема її ефективність залежно від виду навчального заняття (див. табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Властивості пам'яті

Способи подачі матеріалу Через 3 години Через 3 доби Через рік
Лекція - розповідь 70% 10% 3%
Показ - шоу 72% 20% 13%
Лекція + Показ 85% 65% 33%
Розповідь, показ і практика 98% 95% 75%

Результати дослідження, проведеного Національним тренінговим центром (США), представлені на схемі 1.2, що одержала назву "піраміда навчання". Вона демонструє середній відсоток засвоєння знань.

Середній відсоток засвоювання

ЛЕКЦІЯ 5%

ЧИТАННЯ 10%

ВІДЕО/АУДІО МАТЕРІАЛИ 20%

ДЕМОНСТРАЦІЯ 30%

ДИСКУСІЙНІ ГРУПИ 50%

ПРАКТИКА ЧЕРЕЗ ДІЮ 75%

НАВЧАННЯ ІНШИХ, НЕГАЙНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ЗНАНЬ У ДІЯЛЬНОСТІ 90%

Схема 1.2 "Піраміда навчання".

Ефективність інноваційних технологій збільшується за умови їх використання в комплексі з іншими традиційними технологіями. Саме така взаємодія компенсує негативні риси, притаманні кожній з них.

Наведемо порівняльну характеристику пасивних та інноваційних технологій навчання, що ґрунтуються на використанні активних методів навчання (див. табл. 1.4).


Таблиця 1.4



Характеристика основних типів учіння | Порівняльна характеристика пасивних та інноваційних технологій
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати