Головна

Професійне визначення та умови використання бакалавра - учителя географії | Вимоги до знань та умінь за циклом спеціальних (географічних) дисциплін | Об'єкт і предмет вивчення сучасної географії. Суть географічного мислення | Місце географічної картини світу в загальнонауковій картині світу | Структура системи географічних наук | Тема 2. КОРОТКА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ГЕОГРАФІЇ | Формування наукових географічних шкіл в Російській імперії. Географія в Україні | Стан зарубіжної географії з кінця ХІХ століття | Радянська й пострадянська географія | Міжнародне співробітництво в організації географічних досліджень |

Натурфілософські вчення античності

  1. III. Вивчення нового матеріалу
  2. IV. Вивчення нового матеріалу
  3. IV. Вивчення нового матеріалу
  4. IV. Вивчення нового матеріалу
  5. IV. Вивчення нового матеріалу
  6. V. Вивчення нового матеріалу.
  7. V. ЛАНДШАФТОЗНАВЧИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ ПОЛІГЕОКОМПОНЕНТНИХ ПРИРОДНИХ СИСТЕМ.

Античність охоплює період тривалістю понад тисячу років (його початок відносять до 546 року до н.е. - встановлення рабовласницького ладу в Греції, а кінець - до 476 року н.е., - часу падіння Західної Римської імперії під натиском варварів). Античність умовно поділяють на два підперіоди: 1) Домінування Стародавньої Греції (елліністичний, 546 - 146 роки до н.е., коли країна була захоплена Римською державою), і 2) Стародавнього Риму (146 р. до н.е. - 476 р. н.е.). Рабовласницька культура античності перейняла від минойців і єгиптян геометрію та сонячний календар, від ассирійців і вавилонян - астрономічні знання, ділення доби, креслення, від фінікійців ― алфавіт.

В Античній Греції процвітали натурфілософські учення (які прийшли на зміну космогонічним уявленням попереднього періоду). Замість міфів про всемогутніх богів, процеси у природі натурфілософи пояснювали взаємодією природних тіл.

Географія, як і всі інші науки стародавнього світу, розвивалася спочатку усередині натурфілософії, як цілісної системи мислення (без поділу на окремі науки). Натурфілософи античності розглядували світ як природну єдність. Людина об'єднувалася з природою, включалася в неї. Географічні ідеї були пов'язані з неподільною на частини географією, що вивчає простір за допомогою описового методу.

На початку античного періоду в Греції панували погляди на Землю, як диск; про висихання моря й зростання площі суходолу; про відому грекам і освоєну ними частину Землі - Ойкумену. Поступово межі Ойкумени розширялися (внаслідок завоювань, торгівлі, мандрівок). Розвиток мореплавання і торгівлі призвів до появи перших географічних описів - периплів і периєгезів. Перипли описували береги і були прообразом сучасних лоцій. Периєгези - це опис ділянок суходолу. Авторів таких описів називали логографами. Відомим логографом був Гекатей із Мілета (546-480 р. до н.е.), який узагальнив перипли і периєгези і склав опис усіх відомих країн.

У VІ ст. до н.е. виникають перші наукові школи, які намагалися сформувати цілісну картину Світу. Очолювали школи видатні мислителі того часу. Кожна школа займалася вивченням першооснови, від якої залежить усе різноманіття світу.

Найбільшим центром наукової думки був Мілет (іонічне місто-колонія Древньої Греції в Малій Азії), де виникли перші натурфілософські школи. Проте тлумачення природних явищ іонійськими натурфілософами було умоглядним.

Школа очолювана Фалесом Мілетським за першооснову світу вважав воду. Фалес у своїх судженнях наблизився до ідеї про кругообіг води.

Учень Фалеса - Анаксимандр (610-546 рр. до н.е.) в якості першооснови усього на Землі вважав "апейрон" (невизначену вічну й безмежну матеріальну субстанцію, що містить невичерпну творчу енергію, яка існує у русі, переходячи від одного стану речовини в інший). Всесвіт Анаксимандр розумів як сукупність світів, одним з яких є Земля. Він склав першу карту Ойкумени.

Одним із учнів Анаксимандра був Анаксимен. Першоосновою всього сущого він вважав повітря.

Один із античних мислителів - Емпедокл, - першопричиною світу вважав чотири стихії: землю, воду, повітря і вогонь.

Видатний учений античності Гіппократ бачив людину в космічній гармонії. Людина - це мікрокосмос. Він - частка мезокосмосу (географічної дійсності) і макрокосмосу. Ідеальний лише макрокосмос, тоді як мезокосмос (середовище) може бути кращим, різноманітнішим і помірнішим, або ж гіршим, жаркішим або холоднішим. Дисгармонія людини з середовищем (довкіллям) зумовлює хвороби. Чи не правда, ці ідеї є ще актуальнішими для сучасності?

У VI столітті до н.е. у грецькій колонії на півдні Італії виникла Піфагорійська школа, засновником якої був філософ і видатний математик Піфагор (біля 580-500 р. до н.е.). Піфагорійці вчили, що першоосновою всього та мірою всіх речей є числа. Саме цю "гармонію чисел" вони і намагалися відшукати у природі. Піфагор розробив так звану музично-числову модель Всесвіту. Суть цієї моделі полягає в тому, що в центрі Всесвіту перебуває "вічний вогонь" навколо якого по орбітах обертаються космічні тіла (Місяць, Сонце і п'ять відомих на той час планет).

Евдокс Кнідський (біля 480-355 до н.е.) обґрунтував ідею про кліматичні пояси, поклавши в основу їх виділення різницю в нахилі сонячних променів на земну поверхню у міру зростання широти (звідси з грецького «клімат» означає «нахил»). Він вперше застосував гномон для визначення широтного положення географічних об'єктів.

Виходячи з логічних міркувань, у класичний період Стародавньої Греції (V ст. до н.е.) сформувалася ідея про Землю, як кулю (оскільки куля - найбільш досконала геометрична фігура). Авторами цієї ідеї називають Парменіда, Піфагора абоЕвдокса. Але тільки видатний філософ античності Аристотель (384-322 рр. до н.е.) довів кулеподібність фігури Землі (його докази: розширення горизонту при піднятті по схилу гори, поступове зникнення корабля за лінією горизонту, кругла тінь від Землі на Місяці під час його затемнення). На жаль Аристотель сформував хибну геоцентричну модель Всесвіту (яка пізніше увійшла в священні книги християнства й стала канонічною, надовго затримала розвиток уявлень про Всесвіт - аж до пізнього середньовіччя, тобто була панівною 2 тисячі років). Геоцентрична модель Всесвіту удосконалювалася пізніше Гіппархом і Клавдієм Птоломеєм.

Майже одночасно з ідеями геоцентризму виникли й ідеї геліоцентризму - обертання Землі навколо Сонця (Гераклід Понтійський, Аристарх Самоський), які втім не отримали достатнього розвитку. Аристарх Самоський (ІІІ ст. до н.е.) приблизно визначив відстань від Землі до Сонця.

Аристотель є основоположником загального землезнавства й компонентної фізичної географії (зокрема, науки про явища в атмосфері - у своїй знаменитій праці «Метеорологіка»). Отже, від Аристотеля почина­ється розділення єдиної, нерозчленованої натурфілософії на окремі науки, серед котрих відособилася і географія.

Він висунув ідеї, близькі до географічного детермінізму (про безпосередній вплив географічних чинників на життя, господарську діяльність та історію народів). Ці ідеї використовували і в політичних цілях, пояснюючи право греків управляти іншими народами розквітом грецької культури і сприятливими природними умовами.

Основоположником іншого - країнознавчого напрямку є Геродот (484 - 428 рр. до н.е.), якого також називають "батьком історії". ïГеродоту своїй «Історії» в дев'яти книгах дає повний опис світу, відомого грекам. У IV книзі «Мельпомена» містяться відомості про географію Скіфії (південної частини сучасної України). Країнознавчий (регіональний) напрям у розвитку географії розвивався за допомогою описового методу.

Серед учених елліністичного часу слід відзначити внесок Ератосфена із Кірени (276-194 рр. до н.е.), якого називають "батьком географії". Йому належить сам термін "географія", авторство у визначенні довжини меридіану Землі (40 тис. км) та складання першого глобуса, виділення на ньому "кліматів" - широтних смуг із різною тривалістю дня та певними особливостями природи, спроба першого фізико-географічного районування Землі. У своїх працях він об'єднав усі три напрями античної географії: математичний, землезнавчий і країнознавчий.

Ідею широтної зональності не тільки клімату, а й усієї природи розвинув Посідоній (ІІ - І ст. до н.е.). Зокрема, ним виділено 13 поясів (їх кількість відповідає кількості географічних поясів, що виділяють і зараз)




Та ранні натурфілософські вчення | Для ознайомлення. Як Ератосфен виміряв Землю
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати