На головну

Еволюція концепцій глобалізації

  1. Ал Сувеїлан Х. Загальна характеристика концепцій справедливості в античній та середньовічній філософії( огляд визначень) // Філософська думка, 2001. - 3. - С. 60-71.
  2. Взаємозв'язок та відмінності регіоналізації та глобалізації
  3. Відмінність марксистської та фейєрбахівської концепцій людини.
  4. Г) революція у сфері солідарності та ідентичності.
  5. Еволюція взаємин людина і природа
  6. Еволюція економічної психології від психології праці до психології менеджменту

Протягом останніх десятиліть глобалізація проявлялась і досліджувалась як ключова тенденція світогосподарського розвитку. Сучасні системні трансформації надають їй нової якості - із тенденції глобалізація переростає у всепоглинаючий процес, що включає в себе політичні, економічні, соціальні, екологічні, науково-технологічні та інші складові (рис. 1).

Рис 1. Структуризація глобалізаційного процесу

Сьогодні великий інтерес викликають парадигми сучасної глобалістики, в рамках яких працюють відповідні наукові школи і організовані наукові колективи. Основних шкіл - шість.

Перша школа представляє концепцію «Межі зростання». Проблема меж економічного зростання лежить в основі тематики доповідей Римського клубу (1968). А. Печчеї та інші засновники Римського клубу як керівники різних транснаціональних корпорацій зіткнулись зі спільними труднощами в реалізації корпоративних проектів і програм. Вони усвідомили, що глибинною першопричиною цих труднощів є глобальні системні ефекти. Локальні зусилля щодо їхнього подолання є безсилими. Звідси виник відомий заклик: «Мислити глобально!».

Досягнення цієї школи полягає в результативних спробах моделювання світової економічної динаміки. При цьому брались п'ять взаємопов'язаних змінних величин: населення, капіталовкладення, використання невідновлюваних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виробництво продовольства. Була висунута робоча гіпотеза про дисфункціональність глобальної системи. В ході її перевірки автори дійшли висновку, що при збереженні існуючих тенденцій зростання людство дуже швидко наблизиться до крайньої межі демографічної та економічної експансії. Значення цих результатів полягає ще й у тому, що межі зростання вбачаються не стільки в планетарно-ресурсних обмеженнях, скільки у внутрішніх обмеженнях світового людства - панування і жорстокий егоцентризм глобальних корпорацій, архаїчний суверенітет все більш чисельних держав та їхня конфліктна конкуренція, егоїстичний дух елітаризму і зверхності цивілізації Заходу, дезінтеграція людського співтовариства. Надаючи особливого значення людині, А. Печчеї запропонував глобальну Програму Нового Гуманізму,суть якої саме в «людській революції», в інтеграції людей світу, в формуванні світової людської спільноти, здатної до колективних зусиль з планування і керування заради спільного майбутнього людства, оскільки альтернативою може бути відсутність будь-якого майбутнього. І сьогодні ця глобальна стратегія гуманізму не втратила свого значення.

Друга школа глобалістики представляє основну концепцію «Сталого розвитку».Ця парадигма розроблена під керівництвом Л. Брауна в Інституті всесвітніх спостережень (Вашингтон, США), який виробив низку проектів «Стан світу». Міжнародна комісія ООН з навколишнього середовища і розвитку використала цю глобальну концепцію для підготовки доповіді «Наше спільне майбутнє» (1987 р.). Генеральна Асамблея ООН прийняла спеціальну резолюцію «Екологічна перспектива до 2000 року і надалі» (1987 р.), згідно з якою сталий розвиток повинен стати керівним принципом діяльності ООН, урядів і приватних підприємств, організацій та установ.

Визнаючи висновок про існування планетарних меж економічного зростання, представники цієї школи (Л. Браун) заявили про неефективність і недорозвиненість традиційного людського суспільства як причину і наслідок надмірного демографічного зростання. Критичний поріг сталого зростання світового суспільства вже пройдений, тому що людство споживає значно більше ресурсів, ніж дозволяють закони стабільного функціонування глобальних екосистем. Необхідно, як вважають прибічники цієї теорії, зупинити глобальний демографічний вибух в країнах, що розвиваються, і піддати критиці концепції економічного зростання західного типу.

Дещо однобічний екологічний ухил цього напряму призводить до його певної обмеженості. Разом із тим приваблює запропонована поступовість, поетапність, еволюційність змін. Вищою метою програми сталого розвитку її ініціатори бачать у пошуках нових шляхів, які б забезпечили прогрес людства не тільки в елітарних регіонах і в короткі періоди (цикли), а на всьому глобальному просторі і на довгу перспективу. Ця школа глобалістики може вважатись передвісницею еколого-економічної школи, яка виникла вже в 90-ті роки і яка прагне довести можливість поєднання екологічних і економічних інтересів у процесах глобального розвитку. Цей напрям є актуальним і нині.

Школа універсального еволюціонізму в глобалістиці розвивається під керівництвом академіка Н. Мойсеева на базі вчення В. Вернадського про ноосферу.

Піддаються критиці доповіді Римському клубу за їхнє розуміння пасивної ролі природи і її пасивної реакції на результати діяльності людства. Глобальну природу слід розглядати як самоорганізовану систему, реакція якої хоч і непрогнозована через величезну кількість критичних порогових факторів, але неминуча в довгостроковому плані. Ініціатори концепції закликають враховувати зворотну реакцію біосфери на процеси глобального розвитку.

Ця школа є антагоністичною щодо концепції сталого розвитку, вважаючи останню «опаснейшим заблуждением современности», а розмови про сталий розвиток нагадують глобалістам-еволюціоністам поведінку страуса, що ховає голову в пісок.

Сумісний розвиток глобального людського суспільства і біосфери може бути цілеспрямованим, взаємоузгодженим і ефективним. У результаті конструктивної еволюції може бути сформована ноосфера, ноосферна економіка і ноосферна цивілізація, яка відкриває шлях до якісно нового розвитку. Цю школу називають ще школою глобальної екології. Вона запропонувала теорію глобальних рішень і компромісів. Ця школа розробила і запропонувала моделі глобальних наслідків ядерної війни, «ядерної зброї» і «ядерної зими», а також соціологію глобального компромісу. Доведена можливість світових угод кооперативного типу, що об'єднують зусилля і ресурси суверенних держав для вирішення планетарних завдань. Запропонована концепція «Глобальних інститутів згоди», які можуть добиватись стабільних і ефективних компромісів. Вважається, що положення школи універсального еволюціонізму органічно ввійдуть в парадигми глобалістики ноосфери.

Школа мітозу біосферне має прямого відношення до глобалістики, але її вважають важливою при переході до практичної діяльності щодо раціоналізації взаємодії світового людства з навколишнім середовищем. Неурядовий міжнародний Інститут екотехніки (1969) (М. Нельсон), що представляє цю школу, з 1976 р. проводить конференції у Франції. Генезис парадигми Інституту екотехніки обумовлений практичними потребами космонавтики в створенні штучних біосфер малого масштабу із заданими якостями. Ідея в тому, щоб досягнуті результати використовувати для покращання земної біосфери і для формування ноосфери. Суть ноосфери в гармонічному синтезі біосфери і техносфери. Під техносферою розуміють «глобатех» - тип нової культури, що має за ареал увесь планетарний ринок. Факт експансії «глобатеху» в космос означає, що повна екологічна рівновага можлива лише при виході за межі земної біосфери в Космос. На цій підставі ноосфера перетворюється на важливий фактор еволюції Всесвіту.

Школа контрольованого глобального розвитку Д. Гвішиані почала реалізацію програми «Моделювання глобального розвитку» з метою створення системи моделей альтернативного глобального розвитку і рекомендацій щодо вибору оптимальних управляючих стратегій. При цьому значна увага надавалась соціальним проблемам. Пропонується розвивати глобалістику з позицій загальносоціологічної теорії і методології. Перехід до інформаційного суспільства розглядається як магістральний шлях вирішення глобальних проблем. З позицій сьогодення запропонований авторами класовий підхід до глобалістики здається наївним, як і його «радянська суб'єктність» глобалістики.

Школа світ-системного аналізу(І. Уоллерстайн, США) розробляє парадигму, в центрі якої розвиток економік, історія систем і цивілізацій. Кінець XX століття розглядається як криза переходу від капіталістичної світ-системи, домінуючої на планеті з 1500 року, до поки що невизначеної посткапіталістичної системи. Капіталістична світ-система розглядається як перша історична форма глобальної системи,яка беззупинно розвивається у взаємодії ядра («золотий мільярд»), напівпериферії і периферії світу. Для неї характерні циклічні кризи з періодичністю 50-100 років. Це нагадує довгі економічні хвилі М. Кондратьєва. Парадигма світ-системного аналізу тяжіє до концепції «глобальної соціалізації» майбутнього розвитку, висунутої Міжнародною соціологічною асоціацією (1994). Закономірностям глобального соціального розвитку приділяється все більша увага.



Етапи розвитку глобалізації | Передумови глобалізації

ТЕМА 1. ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ ГЛОБАЛІСТИКИ | Сутність і природа глобалізації | Еволюція напрямків глобалізації | Форми прояву глобалізації | Позитивні та негативні наслідки сучасної глобалізації | Характеристика основних проблем глобалізації | Сучасні ідеологічні концепції формування глобальних стратегій | Сутність та особливості глобальної економіки | Джерела конкурентоспроможності в глобальній економіці | Концепції розвитку глобальної економіки |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати