Головна |
Основним критерієм ефективності грошово-кредитного регулювання є забезпечення економіки грошовою масою, яка як за кількісними, так і якісними параметрами відповідає реальному попиту на гроші. Іншими словами, центральний банк країни, використовуючи систему методів та інструментів монетарного регулювання, повинен забезпечити необхідну збалансованість попиту і пропозиції грошей як основної умови зміцнення їх купівельної спроможності.
В основі вибору системи методів[4] грошово-кредитного регулювання лежить правило «компенсаційного регулювання», тобто розширення або зниження доступу до ліквідності центрального банку в залежності від економічної ситуації.
В економічній літературі виділяють такі підходи до класифікації методів грошово-кредитного регулювання.
За обсягом впливу на ринок:
- Загальні (впливають на систему в цілому);
- Селективні (припускають виборче вплив на фінансовий ринок).
За характером впливу:
- Методи прямого (адміністративного) регулювання і контролю;
- Непрямі (економічні, ринкові) інструменти.
Так, застосування методів та інструментів [5] монетарного регулювання може бути як загальним,так і селективним. У першому випадку заходи центрального банку поширюються на всі установи банківської системи; у другому - на окремі кредитно-фінансові інститути або їх групи (або на певні види банківської діяльності).
прямі методи носять характер адміністративних заходів у формі різних директив центрального банку, що стосуються обсягу грошової пропозиції і цін на фінансовому ринку. До них відносять використання лімітів (прямих обмежень), що встановлюються центральним банком по відношенню до кількісних і якісних показників діяльності комерційних банків.
Реалізація цих заходів дає найбільш швидкий ефект з точки зору контролю над ціною або максимальним обсягом депозитів і кредитів. Однак прямі інструменти є «грубим» засобом регулювання економіки. Тому адміністративне регулювання повинно використовуватися лише в умовах тимчасового кризи фінансової системи або недостатнього розвитку фінансових ринків.
непрямі методи впливають на поведінку суб'єктів монетарного регулювання шляхом впливу на їх економічні інтереси за допомогою ринкових механізмів. Це означає, що центральний банк, змінюючи обсяги резервних грошей або їх ціну, регулює попит економічних агентів на кредит і, відповідно, величину грошової мультиплікації в економіці.
Ефективність використання непрямих методів тісно пов'язана з рівнем розвитку грошового ринку і базується на існуванні високоорганізованих і ефективно функціонуючих фінансових ринків, а також відносного одноманітності формування процентних ставок в різних секторах економіки і у всіх регіонах країни. Тому використання економічних методів та інструментів передбачає досягнення відносно стабільного економічного розвитку; формування розвинених ринкових відносин у всіх секторах економіки; створення універсальної, стабільної, стійкої інфраструктури фінансового ринку; функціонування грошово-кредитної системи, що сприяє оптимальному розподілу заощаджень та інвестицій в економіці.
Всі економічні методи групуються за кількома класифікаційними ознаками.
перший підхід передбачає виділення інструментів виходячи із сутності операції:
1. емісійна політика (Інструменти грошової емісії та інструменти антіеміссіонного характеру («стерилізація» грошової маси). Дані інструменти безпосередньо визначають обсяг грошової пропозиції з боку центрального банку. Виділяють наступні емісійні інструменти:
- Рефінансування банків для цілей регулювання поточної ліквідності банківської системи. Центральний банк може видавати кредити комерційним банкам під заставу цінних паперів, а також переучітивать цінні папери, що знаходяться в їх портфелях (як правило, векселі);
- Покупка центральним банком іноземної валюти. Використовується як для цілей підтримки поточної ліквідності банків, так і для цілей впливу на курс національної грошової одиниці;
- Кредитування органами грошово-кредитного регулювання дефіциту бюджету;
- Участь центрального банку в статутних фондах банків
- Фінансування банків в надзвичайних випадках.
До інструментів антіеміссіонного характеру на довгостроковій основі відносять:
- Залучення ресурсів банків до фонду обов'язкових резервів (ФОР).
- Продаж центральним банком іноземної валюти.
Відповідно, на короткостроковій основі:
- Залучення ресурсів банків в платні депозити центрального банку.
- Емісія короткострокових цінних паперів центрального банку.
2. Інструменти процентної політики (Або регулювання рівня процентних ставок), за рахунок зміни вартості наданого банкам запозичення дозволяє центральному банку впливати на рівень попиту і пропозиції кредитних ресурсів на грошовому ринку, на обсяг і структуру грошової маси, на рівень ліквідності банків та т.д. Центральні банки можуть встановлювати кілька офіційних (базових) ставок:
- Ставка рефінансування (кредитування) для банків - ставка, яка характеризується для учасників ринку наявністю так званого «сигнального ефекту» у відношенні як динаміки інфляції, так і напрямки грошово-кредитної політики центрального банку (зростання ставки означає кредитну рестрикцию, зниження - кредитну експансію) ;
- Облікова ставка - ставка, яка використовується Центральним банком при здійсненні ним операцій з переобліку векселів юридичних осіб (величина її визначається виходячи з базової ставки рефінансування);
- Ставки по основним (стандартним) операцій центрального банку (облікова ставка, ломбардна ставка та ін.);
- Ставки по нестандартним операціями центрального банку (відсотки по санаційним кредитами та ін.)
3. Політика мінімальних резервних вимог також є одним з основних інструментів грошово-кредитного регулювання, що використовуються з метою довгострокового впливу на банківський мультиплікатор, рівень ліквідності та ін. Під цим інструментом, як правило, розуміють обов'язкові відрахування комерційних банків від обсягу залучених ресурсів, що формуються ними відповідно до вимог центрального банку .
Спочатку використання даного методу передбачало страхування ліквідності банків по вкладах клієнтів. Згодом функції політики мінімальних резервних вимог істотно розширилися:
- Регулювання попиту банків на позикові ресурси центрального банку (зміна нормативу відрахувань дозволяє центральному банку впливати на ліквідність банків, як в короткостроковому, так і в довгостроковому періоді, що в кінцевому підсумку підвищує ефективність процентної політики);
- Регулювання кредитної експансії банків, тобто вплив на кредитно-депозитний мультиплікатор;
- Виконання ролі пруденційного нормативу, спрямованого на страхування повернення депозитів клієнтам банку.
Друга класифікація методів та інструментів передбачає групування інструментів в залежності від ролі центрального банку (його ініціативи) при використанні тих чи інших інструментів монетарного регулювання як при підтримці ліквідності (рефінансування), так і при проведенні операцій вилучення ліквідності.
1. Операції на відкритому ринку (ТМР), Що здійснюються центральним банком на грошовому ринку за власною ініціативою, є основними як з точки зору оперативного управління грошовим ринком (стабілізація короткострокових процентних ставок і ліквідності банків), так і з позицій довгострокової грошово-кредитної політики. Їх основною відмінною рисою є ініціатива, що йде від центрального банку (або його обов'язкову згоду на проведення тієї чи іншої операції).
ТМР можуть проводитися на заздалегідь оголошених торгових сесіях (у тому числі, аукціонах) або в будь-який час і в будь-якому обсязі на розсуд центрального банку. Розрізняють такі види ТМР:
- Регулярні планові операції, при яких центральний банк заздалегідь оголошує про їх проведення (аукціон з продажу кредитів, депозитів та ін.) Для банків або для широкого кола учасників;
- Нерегулярні операції, використовувані центральним банком у міру виникає необхідності, наприклад, у відповідь на несподівані короткострокові порушення економічної рівноваги (тому не можуть плануватися заздалегідь). Вони діляться на нерегулярні планові (дата заздалегідь невідома) і двосторонні операції, про які не повідомляється іншим банкам ні до, ні після їх проведення.
За мети операції ТМР діляться наступним чином:
- Коригувальні (захисні) операції, покликані компенсувати короткострокові небажані зміни в структурі банківських резервів;
- Структурні операції, що ставлять собі за мету довгострокове якісне вплив на грошово-кредитну сферу (зміна якісних грошово-кредитних умов, таких як обмінний курс національної грошової одиниці та ін.)
ТМР можуть проводитися різними методами:
- Операції з цінними паперами;
- Рефінансування центральним банком комерційних банків;
- Операції з іноземною валютою.
2. Постійно доступні інструменти - Інструменти, які можуть бути використані банками без отримання згоди Національного банку. Постійні механізми регулювання ліквідності банківської системи (інакше, постійно доступні інструменти) припускають автоматичний доступ комерційних банків до системи регулювання ліквідності центрального банку в разі виникає необхідність. Згода центрального банку або його ініціатива (на відміну від операцій на відкритому ринку) не потрібно. Іншими словами, даний метод грошово-кредитного регулювання передбачає виключно ініціативу комерційних банків на проведення тієї чи іншої операції.
Значення постійно доступних інструментів полягає у виконанні ними ролі своєрідних каналів припливу або відтоку ліквідності, що забезпечують безпеку грошово-кредитної системи в разі будь-яких непередбачених ситуацій або невідповідних ситуації регулюючих дій центрального банку і, тим самим, що страхують банківську систему від виникнення кризових ситуацій, пов'язаних як з недоліком, так і з надлишком ліквідності.
Всі постійно діючі механізми діляться на постійні механізми рефінансування і постійний депозитний механізм. Постійні механізми рефінансування дозволяють банкам позичати кошти у центрального банку за власною ініціативою в разі виникає необхідність. В результаті, ці інструменти використовуються для підвищення рівня ліквідності в системі.Постійний депозитний механізм дозволяє банкам в будь-який час депонувати в центральному банку будь-який обсяг надлишкової ліквідності, що служить гарантованим каналом її відтоку з системи.
Таким чином, раціональне побудова системи методів та інструментів регулювання грошової маси дає можливість центральному банку тримати під контролем її обсяг, регулювати якісні параметри (структуру) і, тим самим, дозволяє реалізовувати ту чи іншу грошово-кредитну політику держави.
З метою мінімізації ризиків і забезпечення стабільності грошово-кредитної системи центральні банки дотримуються наступних принципів використання методів грошово-кредитного регулювання:
- Рівне ставлення до всіх суб'єктів регулювання, стандартизація правил і процедур проведення операцій;
- Простота та прозорість дій центрального банку для учасників ринку;
- Універсальність, взаємозамінність, послідовність і надійність операцій.
Критерієм ефективності системи методів та інструментів грошово-кредитного регулювання буде забезпечення можливості для центрального банку точно і оперативно отримувати очікуваний результат.
анотація | Основні методологічні підходи до вибору концепції грошово-кредитної політики | Цілі грошово-кредитної політики, їх економічне значення на сучасному етапі | Цілі грошово-кредитної політики | Грошово-кредитне регулювання як засіб реалізації грошово-кредитної політики | Трансмісійний механізм грошово-кредитного регулювання | Грошова маса та грошова база | Попит і пропозиція грошей, їх вплив на швидкість грошового обігу | Механізм регулювання швидкості грошового обігу | Грошово-кредитне регулювання і проблеми грошової емісії |