загрузка...
загрузка...
На головну

Цілі грошово-кредитної політики

  1. II. Національний інтерес як головний принцип зовнішньої політики в Новий час
  2. Активний або компенсаторний типи кадрової політики.
  3. Альтернативи здійснення стабілізаційної економічної політики
  4. Аналіз асортиментної політики підприємства.
  5. АНАЛІЗ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ УЗБЕКИСТАНУ
  6. Аналіз бюджетної політики Узбекистану.
  7. Аналіз комунікаційної політики.

Для зниження ризику, пов'язаного з можливими помилками в заходи, що вживаються, необхідно правильно визначити стратегію грошово-кредитної політики. Це передбачає визначення цілей грошово-кредитної політики, конкретний склад яких і кількісні параметри визначаються національними пріоритетами країни, етапом її розвитку, а також тенденціями країн-партнерів і світової економіки в цілому.

Вибір ефективних цільових показників, побудова ієрархії цілей являє собою досить складну методологічну проблему.

По-перше, є значна, особливо для короткого періоду, протиріччя між економічними цілями. Наприклад, різке зниження темпів інфляції через обмеження попиту на гроші може послужити гальмом для забезпечення заданих темпів економічного зростання. І, навпаки, стимулювання зростання економіки, що вимагає активізації інвестицій, створює підвищений попит на гроші і, відповідно, може надати інфляційний тиск на внутрішню стабільність грошової одиниці (зростання цін).

По-друге, постановка цілей грошово-кредитної політики передбачає наявність (формування) умов і механізмів їх реалізації, забезпечення економічної та організаційно-правової основи, без якої цільові установки будуть нереальними, а економічні процеси можуть розвиватися в небажаному напрямку.

Цілі грошово-кредитної політики класифікують за такими ознаками:

1. за часом дії:

- Кінцеві (стратегічні, загальноекономічні, або цілі суспільного вибору);

- Проміжні (монетарні);

- Тактичні (операційні).

2. по межах дії:

- Зовнішні (рівновага платіжного балансу, стабільність валютного курсу);

- Внутрішні (стабілізація виробництва, рівень цін, забезпечення максимальної зайнятості населення).

Оскільки грошово-кредитна політика є одним з ключових інструментів держави щодо регулювання економіки, її кінцеві цілі збігаються з загальними цілями державної економічної політики: забезпечення сталого економічного зростання, високої зайнятості, стабільного рівня цін і рівноваги платіжного балансу.

В результаті кінцеві цілі грошово-кредитної політики утворюють так званий «магічний чотирикутник»:

1. зростання виробництва товарів і послуг;

2. забезпечення зайнятості населення;

3. забезпечення рівноваги платіжного балансу країни;

4. стабільність купівельної спроможності національної грошової одиниці: як зовнішньої (обмінний курс), так і внутрішньої (ціни всередині країни).

Таку назву він має тому, що при безумовній взаємозв'язку всіх кінцевих цілей одночасне досягнення їх тільки методами грошово-кредитної політики не представляється можливим. Як вже зазначалося вище, проблема органів грошово-кредитного регулювання (центрального банку), які безпосередньо здійснюють грошово-кредитну політику, полягає в тому, що одночасне досягнення даних цілей представляє значну складність, оскільки застосовувані при цьому типи політики суперечать один одному. Причиною цього є протилежність методів досягнення цілей політики «дорогих» і «дешевих» грошей.

Існують і інші варіанти вибору кінцевих (загальноекономічних) цілей. Наприклад, до вищевикладеним цілям іноді додають:

- Рівновага на фінансовому ринку;

- Стабільність (низький рівень волатильності) ставки відсотка;

- Забезпечення кредитно-інвестиційного обслуговування ВВП та ін.

Однак центральний банк апріорі не має можливості контролювати і управляти поведінкою всіх кінцевих цільових показників. Тому грошово-кредитна політика передбачає визначення ієрархії цілей: крім кінцевих цілей, виділення проміжних і операційних цільових орієнтирів.

Можна виділити наступні основні причини використання проміжних і операційних цілей грошово-кредитної політики:

- Складність відображення всіх взаємозв'язків економічних параметрів на макрорівні в режимі реального часу;

- Запізнювання реакції економіки на ті чи інші дії центрального банку в монетарному секторі (часовий лаг);

- Органи грошово-кредитного регулювання не завжди мають достатню і своєчасної економічної інформацією для прийняття найкращого рішення на довгострокову перспективу.

Тому для досягнення кінцевих цілей грошова влада вибирають певний набір проміжних і операційних цілей, які впливають на кінцеві цілі і, одночасно, підконтрольних діям органів грошово-кредитного регулювання.

Таким чином, проміжні цілі формулюються центральним банком для реалізації кінцевих загальноекономічних цілей. Вони визначають значення тих чи інших економічних змінних на тривалих тимчасових інтервалах (рік і більше).

При відборі проміжних цілей використовується кілька критеріїв:

1. Узгодженість з кінцевими цілями грошово-кредитної політики.

2. Контрольованість, що припускає можливість для центрального банку впливати на величину проміжної змінної.

3. Вимірність, що припускає наявність можливості правильно і точно виміряти обрану проміжну змінну.

4. Своєчасність, що передбачає, що достовірна інформація про цю мету повинна своєчасно і регулярно надходити в центральний банк.

Проміжна мета визначається рівнем розвитку економіки, характером трансмісійного механізму. Тому вона не є раз і назавжди заданої, особливо в країнах з перехідною економікою. Це обумовлено постійним процесом розвитку ринкових відносин. Крім того, проміжна мета може встановлюватися як в рекомендаційної формі, так і у вигляді цільового показника.

Проміжні цілі характеризуються як з точки зору часового горизонту, так і кількісного значення. Вони задаються на певний період часу (горизонт таргетування), якому відповідає кількісне значення мети (цільовий рівень або діапазон). В останньому випадку центральний банк укладає проміжну мету в своєрідний коридор припустимих коливань (рівень волатильності таргетованого показника).

Вибір проміжних цілей передбачає визначення режиму монетарної політики. монетарний режим - Це система обов'язкових принципів, норм в грошово-кредитній сфері, спрямованих на досягнення кількісних орієнтирів цільової (таргетований) змінної, що входить в сферу відповідальності органів грошово-кредитного регулювання.

Вибір монетарного режиму також, як і побудова ієрархії цілей грошово-кредитної політики в цілому, дуже складний. Це обумовлено тим, що визначення проміжної мети має здійснюватися з урахуванням безлічі факторів. Серед них такі, як поточні макроекономічні та інституційні умови, кінцеві пріоритети економічного розвитку, ступінь волатильності (мінливості) попиту на гроші, швидкості їх обігу, реакції економічних змінних на динаміку ставки відсотка і переважний канал грошової трансмісії.

Проміжні цілі можуть бути різними: темп приросту грошової маси, ставка відсотка, величина валютного курсу, індекс цін, обсяг наданого кредиту, темп зростання номінального випуску (ВВП). Найчастіше виділяють наступні основні режими грошово-кредитної політики: таргетування обмінного курсу, грошової маси та інфляції.

Історично першим режимом грошово-кредитної політики вважається режим таргетування обмінного курсу, Який застосовувався в країнах, які дотримувалися «золотого», а потім і «доларового» стандарту. Сьогодні таргетування обмінного курсу найбільш часто використовується, перш за все, в країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою. Це обумовлено тим, що даний монетарний режим дозволяє швидко знизити девальваційні очікування суб'єктів економіки і темпи інфляції, так як показник обмінного курсу національної грошової одиниці до тієї чи іншої іноземної валюти (кошика валют) дає зрозумілу, підконтрольну для суб'єктів господарювання і населення інформацію про очікуване темпі інфляції. В результаті темпи інфляції в країні, що використовує даний режим, прагнуть до рівня інфляції в країні валюти прив'язки, знижується рівень доларизації економіки, підвищується «насиченості» її грошима (росте коефіцієнт монетизації).

У свою чергу, недоліки режиму таргетування обмінного курсу полягають в наступному:

- Досягнення цільового значення обмінного курсу в значній мірі залежить від стану зовнішнього сектора економіки;

- Якщо зовнішній сектор не забезпечує необхідне пропозицію валюти, то для підтримки заявлених цілей за обмінним курсом необхідно використання золотовалютних резервів держави, що загрожує зниженням їх рівня;

- В умовах збереження достатньо високих темпів інфляції зростання реального курсу національної грошової одиниці призводить до зниження конкурентоспроможності експорту та погіршення сальдо платіжного балансу;

- Необхідність підтримки встановлених меж зміни номінального обмінного курсу національної валюти призводить до обмеження можливостей використання грошово-кредитної політики для стабілізації ситуації в разі будь-яких внутрішніх шоків; це означає, що даний режим не враховує динаміку внутрішнього попиту на гроші, провокуючи виникнення різноскерованості розвитку внутрішньої і зовнішньої сфер економіки;

- Лібералізація внутрішнього валютного ринку, яка зазвичай слідує за введенням режиму таргетування обмінного курсу, підсилює вразливість національної валюти з боку міжнародних спекулянтів (зовнішні шоки).

З огляду на вищевикладене, необхідно зазначити, що, незважаючи на всі переваги, які дасть політика фіксованого курсу на початковому етапі переходу до ринку, валютне таргетування в країні може бути лише тимчасовим заходом. При досягненні відносної макроекономічної стабільності гнучкий курс кращий для економіки, так як він може служити сигналом для коригування грошової і фіскальної політики.

В даний час режим обмінного курсу передбачає два можливих варіанти:

1) фіксування обмінного курсу національної валюти по відношенню до валюти країни з низьким рівнем інфляції або до кошика валют (в розрахунку на те, що внутрішні темпи зростання цін поступово зрівняються з рівнем інфляції в країнах валют прив'язки);

2) встановлення «горизонтального» або «похилого» коридору, в межах якого обмінний курс національної валюти може рухатися вільно.

Таргетування грошових агрегатів. В цьому випадку при проведенні монетарної стабілізації центральний банк приймає величину того чи іншого агрегату грошової маси в якості основної проміжної мети грошово-кредитної політики. Дана концепція була розроблена економістами - монетаристами в кінці 60-х років ХХ століття. Прикладами використання монетарного таргетування є США і Великобританія (у 1970-х роках), Канада, Німеччина, Японія, Швейцарія, Європейський союз.

На практиці характер і способи таргетування грошових агрегатів відрізнялися значною різноманітністю. У деяких країнах встановлення цільових орієнтирів по грошовій масі мало більш формальний характер і перетворювалося на звичайне прогнозування (наприклад, в Японії), в той же час в ряді інших країн воно виявилося більш дієвим (наприклад, в Німеччині та Швейцарії). Самі цільові орієнтири фіксувалися по-різному: або контрольною цифрою допускається зростання одного або декількох грошових агрегатів на майбутній період, або «коридором» з верхньою і нижньою межею коливань.

Основною перевагою таргетування грошових агрегатів є те, що даний режим дає центральному банку широкі можливості щодо приведення грошово-кредитної політики у відповідність з внутрішніми потребами економіки. Позитивним моментом є і можливість досягнення відносно стабільних темпів приросту грошової маси, а також зниження темпів зростання грошової маси з метою боротьби з інфляцій. Однак контроль центрального банку за приростом грошової маси можливий в разі стабільності в країні попиту на гроші. Тому основним недоліком даного режиму, наприклад, для країн з ринком, що формується, є неможливість досягнення бажаних результатів в забезпеченні контролю за грошовою масою і цінової стабільності в умовах непередбачуваності зміни попиту на гроші в довгостроковій перспективі.

Крім того, дослідження показали, що в умовах збереження помірної інфляції грошове таргетування призводить до високих витрат, пов'язаних зі зниженням економічної активності і різким зростанням процентних ставок. Якщо номінальна пропозиція грошей незмінно, і при цьому спостерігається відносна жорсткість цін по відношенню до зниження, то реальне грошова пропозиція скорочується, що викликає зростання процентних ставок. Це, в свою чергу, призводить до падіння випуску.

Тому в даний час провідні країни світу відмовилися від цього режиму як через частого невиконання намічених орієнтирів, так і в силу недостатньої його ефективності з точки зору економічних інтересів країни. У той же час грошові агрегати як і раніше використовуються органами грошово-кредитного регулювання різних країн в якості інформаційного індикатора про динаміку попиту на гроші.

інфляційне таргетування передбачає постановку в якості єдиної мети грошово-кредитної політики контроль за зростанням цін.

Переваги даного монетарного орієнтира:

- Гнучкість грошово-кредитної політики;

- Зростання прозорості грошово-кредитної політики;

- Можливість зосередитися на внутрішніх проблемах економіки, гнучко реагувати на зміну макроекономічної ситуації і попиту на гроші;

- Зростання довіри до проведеної монетарної політики, так як показник інфляції, так само як і обмінний курс, зрозумілий і підконтрольний для широкого загалу;

Обов'язкові умови ефективної роботи даного режиму:

- Наявність у центрального банку можливості ефективно управляти ціновим показником, обраним в якості проміжної мети;

- Забезпечення цінової стабільності є єдиною метою грошово-кредитної політики;

- Юридична та фактична незалежність центрального банку;

- Збалансованість доходів і видатків державного бюджету;

- Стійке функціонування фінансової системи, розвинений фінансовий ринок.

Тому сьогодні, говорячи про переваги інфляційного таргетування, не можна не відзначити проблеми, які характерні для різних країн, але, особливо актуальні для країн з перехідною економікою. Так, якщо немонетарні фактори в динаміці інфляції відіграють першорядну роль, то використання в цих умовах режиму інфляційного таргетування може виявитися не тільки недостатнім для досягнення поставлених цілей, а й дестабілізуючим чинником, який веде до зростання макроекономічних диспропорцій. У свою чергу, в періоди економічних потрясінь саме немонетарні фактори найчастіше купують першорядну роль в динаміці інфляції. Це особливо важливо враховувати країнам з перехідною економікою, де після досягнення середніх і низьких темпів інфляції різко зростає вплив на ціни обмінного курсу, структурних змін в економіці, зовнішніх шоків і т.д.

Крім того, таргетування інфляції припускає, що грошові влади зосереджуються на одній з макроекономічних цілей - інфляції, не приділяючи належної уваги динаміці інших цільових змінних - зайнятості населення, темпів зростання ВВП та ін. В результаті це може привести до повільного і нестійкого зростання економіки, до великих коливань зайнятості та ВВП. Якщо ж грошові влади зосередяться не тільки на інфляції, а й на інших цільових орієнтирах (ВВП, безробіття), це в підсумку призведе до конфлікту цілей.

Самостійною проблемою також є наявність тривалого тимчасового лага між діями грошової влади (центрального банку) і зміною темпів зростання цін, що також може перешкоджати досягненню поставлених цілей по інфляції.

режим без явного номінального якоря передбачає відмову центрального банку від прийняття будь-яких твердих зобов'язань по досягненню конкретних значень тих чи інших макроекономічних показників (обмінного курсу, рівня інфляції, темпів зростання грошових агрегатів). У цьому випадку грошові влада заявляє лише довгострокові цілі (економічне зростання, забезпечення зайнятості населення, низькі темпи інфляції), а проміжні і операційні цілі визначаються центральним банком в залежності від економічної ситуації.

тактичні (Операційні) підсилюють взаємозв'язок проміжних цілей та інструментів грошово-кредитного регулювання. Крім того, проміжні цілі важко прогнозувати або контролювати щодня, щотижня, щомісяця. Їх простіше використовувати для щоквартального або щорічного контролю. Досягнення тактичних цілей можливо шляхом щоденних регулюючих дій центрального банку. Управління операційними цілями є першою ланкою в трансмісивному механізмі, який визначає, як центральний банк впливає на економіку. Через постановку і досягнення тактичних цілей центральний банк забезпечує виконання своїх проміжних і, відповідно, кінцевих цільових установок.

Операційні цілі пов'язують два найближчих рівня ієрархи змінних грошово-кредитної політики: з одного боку, вони визначаються проміжними цілями, а з іншого боку - визначають ефективність інструментів грошово-кредитного регулювання центрального банку. Ця залежність відображена на малюнку 1.1.

Малюнок 1.1 Зв'язок цілей грошово-кредитної політики і інструментів регулювання центрального банку

Таким чином, вибір операційних цілей в кінцевому підсумку задається режимом монетарної політики, а операційні цілі, в свою чергу, визначають комплекс конкретних інструментів монетарного впливу центрального банку на реальну економіку.

Вимоги до тактичних цілей можуть бути визначені як:

- Максимальний вплив на них центрального банку;

- Здатність швидко і позитивно змінюватися у відповідь на дії центрального банку;

- Стабільний чином на проміжну мету.

Залежно від конкретної ситуації в тактичними цілями можуть виступати короткострокові процентні ставки грошового ринку, ліквідність банківської системи, грошові агрегати та ін.

Процес формулювання цілей грошово-кредитної політики складається з декількох етапів:

- На першому етапі встановлюються кінцеві цілі в формі контрольних цифр (діапазону змін) економічного зростання, інфляції, стану платіжного балансу;

- На другому етапі визначаються проміжні цілі в формі конкретних кількісних показників, що визначають діючий монетарний режим грошово-кредитної політики;

- На третьому етапі, з урахуванням специфіки трансмісійного механізму, центральний банк вибирає операційні цілі, тобто ті показники, які максимально піддаються впливу центрального банку;

- На четвертому етапі проводиться вибір системи методів та інструментів грошово-кредитного регулювання.



Попередня   1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16   Наступна

МІНСЬК БДЕУ 2008 | анотація | Основні методологічні підходи до вибору концепції грошово-кредитної політики | Трансмісійний механізм грошово-кредитного регулювання | Грошова маса та грошова база | Попит і пропозиція грошей, їх вплив на швидкість грошового обігу | Механізм регулювання швидкості грошового обігу | Грошово-кредитне регулювання і проблеми грошової емісії | Грошовий мультиплікатор і коефіцієнт монетизації економіки | Загальна характеристика методів грошово-кредитного регулювання |

загрузка...
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати