Головна |
Грошово-кредитна (монетарна) політика центрального банку, що є складовою частиною державної макроекономічної політики, передбачає управління грошовою пропозицією і створення умов для доступу економічних суб'єктів до кредитів в обсягах, що відповідають певним цілям економічної політики.
Іншими словами, під грошово-кредитною політикою розуміють стратегію держави, спрямовану на регулювання грошової маси в обігу, обсягів кредитів, рівня процентних ставок та інших показників грошового обігу і фінансового ринку для досягнення загальноекономічних цілей.
Грошово-кредитна політика здійснюється центральним банком спільно з міністерством фінансів, а також з іншими державними органами. Вона проводиться постійно і впливає на загальний стан ринку позикових капіталів, а також на грошовий обіг.
Параметри грошово-кредитної політики Центрального банку, впливають на ефективність капіталовкладень, і, відповідно, на процеси відтворення, інфляції і зайнятості. Змінюючи умови функціонування кредитних організацій, Центральний банк визначає не тільки напрямок їх діяльності, а й хід економічного розвитку країни в цілому. Зокрема, стимулюючи або ускладнюючи видачу банками кредитів, регулюючи емісію платіжних засобів, впливаючи на рівень процентних ставок, центральні банки тим самим прагнуть впливати на процес інвестування, на масштаби і напрям споживчого попиту, рівень товарних цін і ін.
Характер і зміст грошово-кредитної політики зумовлюється економічною стратегією суспільства, національними особливостями кредитної системи, спільної господарської ситуацією в країні. Роль грошово-кредитної політики в розвитку економіки полягає в тому, щоб домогтися максимально можливого рівноваги грошового ринку, тобто підтримати баланс між кількістю грошей в обігу і потребою в них.
Монетарна політика в порівнянні з бюджетно-податковою політикою має низку істотних переваг. По-перше, швидкість і гнучкість реакції центрального банку на зміну ситуації в економіці. Застосування в цьому випадку інструментів фіскальної політики може бути надовго відкладено через обговорень. На відміну від цього центральний банк, щодня приймає рішення, наприклад, про покупку і продаж цінних паперів і тим самим впливає на грошову пропозицію і процентну ставку. По-друге, обмеженість політичного тиску в силу відсутності безпосереднього впливу кредитно-грошової політики на зміни державних витрат і доходів.
У сучасній економічній літературі існує безліч підходів до визначення сутності монетарної політики. Зокрема, вона визначається як:
- Сукупність рішень центрального банку щодо пропозиції грошей;
- Державна політика, що впливає на кількість грошей перебувають в обігу;
- Інструмент макроекономічного регулювання, що передбачає, що центральний банк через комерційні банки та інші кредитні установи впливає на масу грошей в обігу.
Виділяють два типи монетарної політики [3]:
Грошово-кредитна рестрикція (політика «дорогих» грошей) Спрямована на обмеження грошово-кредитної емісії, тобто на жорсткість умов і обмеження обсягів операцій банків, підвищення рівня процентних ставок. Цілями проведення рестрикційної грошово-кредитної політики є стримування інфляції, поліпшення сальдо платіжного балансу, згладжування циклічних коливань ділової активності в періоди економічних підйомів.
Грошово-кредитна експансія (політика «дешевих» грошей) Означає розширення масштабів кредитування економіки, послаблення контролю з боку Центрального Банку за приростом кількості грошей в обігу, зниження рівня процентних ставок. Цілями цього типу політики є стимулювання ділової активності, економічного зростання і скорочення безробіття в країні.
Складність розробки оптимальної грошово-кредитної політики полягає в тому, що досягнення бажаних результатів за одними параметрами, як правило, викликає, погіршення по іншим (асиметричність грошово-кредитної політики). Так, стимулювання інвестицій, і, відповідно, зростання ділової активності в економіці за рахунок збільшення грошової пропозиції підсилює інфляцію. У той же час заходи, спрямовані на боротьбу з інфляцією і на поліпшення стану платіжного балансу, які передбачають зниження темпів приросту грошової пропозиції, дестимулюють економічну активність і погіршують показники зайнятості. В результаті, при проведенні ДКП неминуче виникає проблема маневрування між завданнями стимулювання економічної активності та боротьби з інфляцією. Тому центральний банк, проводячи грошово-кредитну політику, повинен діяти послідовно в залежності від стану економіки в той чи інший період її розвитку.
Безперечно, ефективність грошово-кредитної політики як макрорегулятора грошового ринку (у порівнянні, наприклад, з бюджетно-податковою політикою), полягає в оперативності та гнучкості інструментів, використовуваних центральним банком для впливу на економічну активність. У свою чергу, недоліками монетарної політики є вищевідзначені циклічна асиметрія (дорогих і дешевих грошей), слабка передбачуваність і керованість швидкості грошового обігу, істотний вплив процентної політики на інвестиційну активність (що обмежує можливості кредитної рестрикції), а також наявність тимчасового лага між діями органів грошово -Кредитні регулювання і відповідною реакцією економіки.
МІНСЬК БДЕУ 2008 | анотація | Грошово-кредитне регулювання як засіб реалізації грошово-кредитної політики | Трансмісійний механізм грошово-кредитного регулювання | Грошова маса та грошова база | Попит і пропозиція грошей, їх вплив на швидкість грошового обігу | Механізм регулювання швидкості грошового обігу | Грошово-кредитне регулювання і проблеми грошової емісії | Грошовий мультиплікатор і коефіцієнт монетизації економіки | Загальна характеристика методів грошово-кредитного регулювання |