На головну

Ii) публічний показ, виконання та повідомлення по дротах для загального відома перероблених або відтворених таким способом творів. 2 сторінка

  1. 1 сторінка
  2. 1 сторінка
  3. 1 сторінка
  4. 1 сторінка
  5. 1 сторінка
  6. 1 сторінка
  7. 1 сторінка

Положення ст. 28 Бернської конвенції регулюють питання вступу в силу останньої редакції Бернської конвенції і в даний час вже багато в чому втратили свою актуальність.

Приєднання будь-якої країни до Бернської конвенції здійснюється відповідно до положень ст. 29 шляхом здачі на зберігання Генеральному директору ВОІВ акта про приєднання такої країни.

Приєднання набуває чинності через три місяці після дати повідомлення Генеральним директором ВОІВ про здачу йому на зберігання документа про приєднання, в якому може бути вказана пізніша дата. Тоді країна вважається приєдналася до Бернської конвенції з дати, зазначеної в її акті. Кожна країна, приєднуючись до Конвенції, одночасно стає членом Бернського союзу.

У статті 30 зазначається, що, за винятком перерахованих у самій Бернської конвенції випадків, жодні застереження в Бернської конвенції не допускаються. Приєднання до неї означає визнання і прийняття зобов'язань дотримуватися всі встановлювані цією Конвенцією положення.

Стаття 31 встановлює особливий порядок її застосування до територій, за міжнародні відносини яких відповідає країна, яка бере участь в Бернської конвенції або приєднується до неї.

Стаття 32 регулює порядок вирішення питань, пов'язаних з існуванням і можливістю одночасного застосування декількох редакцій Бернської конвенції. Останнім часом ці питання поступово втрачають свою актуальність.

Відповідно до положень п. 1 ст. 33 Конвенції встановлюється обов'язкова юрисдикція Міжнародного суду для розгляду суперечок між країнами - членами Бернського союзу, тобто будь-яка країна має право в разі виникнення такого спору звернутися до Міжнародного суду, рішення якого буде обов'язковим для країн - членів цього Союзу. Згідно з положеннями п. 2 тієї ж статті, якщо будь-яка з країн вважає неприпустимим застосування щодо її обов'язкової юрисдикції Міжнародного суду, вона зобов'язана зробити заяву про це одночасно з приєднанням до Бернської конвенції. Згодом дана заява може бути відкликана шляхом подання відповідного повідомлення на ім'я Генерального директора ВОІВ.

Стаття 34 встановлює, що після прийняття останньої редакції Бернської конвенції ніякі країни не можуть приєднуватися до попередніх її редакціям, за винятком спеціально передбачених особливих випадків, які не становлять нині інтересу.

Стаття 35 закріплює принцип безстроковість дії Бернської конвенції і одночасно право будь-яка бере участь в ній країни денонсувати Паризький акт Бернської конвенції, що автоматично означатиме денонсацію і всіх попередніх актів. Така денонсація набирає чинності через рік після повідомлення Генерального директора ВОІВ.

Відповідно до вимог ст. 36 Конвенції та принципом сумлінного виконання міжнародних договорів кожне використовується в Бернської конвенції держава зобов'язана вживати необхідних заходів для реалізації її положень на своїй території.

У Бернської конвенції не міститься ні переліку таких заходів, ні порядку їх прийняття, але мається на увазі, що вони будуть в достатній мірі ефективні і дозволять виконати вимоги цієї Конвенції з моменту приєднання відповідної держави до неї.

Стаття 36 зобов'язує беруть участь в Бернської конвенції держави до приєднання до неї привести своє законодавство у відповідність з її положеннями і надалі забезпечувати належну охорону і ефективний захист передбачуваних Конвенцією прав.

Стаття 37 Конвенції встановлює формальні положення, пов'язані з підписанням Паризького акта Бернської конвенції англійською і французькою мовами, причому в разі розбіжностей в тлумаченнях окремих положень Конвенції погоджено, що перевага буде віддана тексту французькою мовою.

Останнім часом система міжнародного авторського права стрімко розвивалася. Однак прийнята в 1971 р остання редакція Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів залишається по суті незмінною на протязі вже більше ніж 30 років. Закріплені в ній положення, на думку більшості експертів, зберігають важливе значення для охорони авторських прав в умовах сучасних способів використання творів, навіть незважаючи на інтенсивний розвиток нових інформаційних та телекомунікаційних технологій (поширення інтерактивних мереж, масове використання продуктів мультимедіа і т.д.).

Удосконалення сучасної системи міжнародного авторського права пішло іншим шляхом. "Збереження в недоторканності" Бернської конвенції - основоположного міжнародної угоди по авторському праву - гарантує незмінно високий загальний рівень міжнародної авторсько-правової охорони, а прийняття нових універсальних міжнародних договорів дозволяє враховувати стрімкість сучасного технологічного розвитку. Так, під егідою ВОІВ були розроблені і прийняті в 1996 р Договір ВОІВ про авторське право і Договір ВОІВ про виконання і фонограми, розроблений проект договору ВОІВ про аудіовізуальні виконаннях, в даний час йде робота над проектом договору ВОІВ про охорону прав організацій мовлення.

При цьому значення Бернської конвенції не тільки не зменшується, але навіть зростає. Так, дотримання більшості її положень є одним з фундаментальних вимог Договору ВОІВ про авторське право 1996 р а також Угоди TRIPS, що входить в пакет документів, пов'язаних зі створенням Світової організації торгівлі.

Бернська конвенція зробила і продовжує робити істотний вплив на розвиток національних законодавств з авторського права, в тому числі законодавства Російської Федерації.

§ 3. Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право

Всесвітня конвенція про авторське право є поряд з Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів одним з найважливіших елементів системи міжнародної охорони авторських прав, яка має вже більш ніж сторічну історію і спирається на цілий комплекс міжнародних угод, які перебувають у складній взаємозв'язку і взаємодії один з одним <1>.

--------------------------------

<1> Див .: Близнюк І. А., Бузова Н. В., Леонтьєв К. Б., Подшібіхін Л. І. Постатейний коментар до Всесвітньої конвенції про авторське право в редакції 1971 г. / Под ред. І. А. Близнюка // Інтелектуальна власність. Законодавство. Питання правозастосування. 2005. Додаток N 3 (9).

Для аналізу основних положень Всесвітньої конвенції про авторське право, її місця і ролі в системі діючих міжнародних угод, які зачіпають питання авторських прав, необхідно перш за все розглянути історію її розробки, прийняття і подальшого вдосконалення, яка безпосередньо пов'язана з загальними тенденціями розвитку міжнародної охорони авторських прав в XX в.

Як відомо, вже в другій половині XIX ст. труднощі в забезпеченні охорони авторських прав призвели до того, що все частіше став обговорюватися питання про необхідність укладення на міжнародному рівні багатосторонніх універсальних угод про авторське право, які повинні були дозволити успішно долати розбіжності й протиріччя в національних законодавствах про авторське право, забезпечувати принаймні мінімальний рівень охорони авторських прав і тим самим створювати умови для найширшого розповсюдження творів у всіх державах-учасницях.

В результаті майже тридцятирічної роботи після трьох дипломатичних конференцій в 1886 р в Берні було підписано першу таке універсальна угода - перша редакція Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.

Уже перша редакція Бернської конвенції передбачала поряд з обов'язковістю надання національного режиму також необхідність забезпечення кожною з держав-учасників принаймні мінімального обсягу охорони авторських прав, тобто тієї межі, нижче якого не може опускатися рівень охорони авторських прав щодо іноземних правовласників. Крім того, одним з найбільш істотних правил Бернської конвенції стала вимога про надання власнику авторського права можливості не виконувати різних формальностей в країні, де вимагається охорона (в перших редакціях Бернської конвенції така можливість була обмежена низкою умов).

На подальший розвиток Бернської конвенції сильно відбилося прагнення підвищити рівень охорони авторських прав, а також остаточне усунення можливості ставити охорону авторського права в залежність від дотримання будь-яких формальностей. Ці в цілому надзвичайно важливі і основоположні для розвитку сучасного авторського права тенденції в той же час дещо уповільнили процес приєднання багатьох держав до Бернської конвенції через низку економічних, політичних і формально-юридичних причин.

Високий рівень охорони авторських прав, встановлення якого було потрібно відповідно до Бернської конвенції, призводив до того, що коло її учасників обмежувався в основному державами Західної Європи і деякими найбільш розвиненими в економічному відношенні країнами Азії та Америки. До Бернської конвенції тривалий час не приєднувалися США (до 1989 р), національне законодавство яких не забезпечувало такого рівня охорони та відрізнялося значною своєрідністю (зокрема, вимагало дотримання формальностей як умови охорони та захисту авторських прав). Ті, хто отримав незалежність держави Латинської Америки, Азії та Африки вважали, що жорсткі вимоги Бернської конвенції суперечили їхнім економічним інтересам, були найбільш вигідні тільки іноземним правовласникам і могли стати перешкодою на шляху залучення населення цих країн до здобутків світової культури.

У той же час постійно зростала прагнення значної частини держав світу, що не приєдналися до Бернської конвенції, долучитися до міжнародної системи охорони авторських прав.

У 1928 р Ліга Націй запропонувала почати вивчення питання про можливість вироблення єдиної угоди про міжнародну охорону авторських прав, яке дозволило б інтегрувати в неї як держави - учасниці Бернського Союзу, так і держави американського континенту і інші зацікавлені держави. Вивчення цієї проблеми було доручено Інституту інтелектуальної співпраці Ліги Націй, правонаступником якого після Другої світової війни стало ЮНЕСКО <1> - спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.

--------------------------------

<1> Див .: Сударіков С. А. Основи авторського права. Мінськ, 2000. С. 70.

В ході аналізу різних варіантів вирішення проблеми найбільш доцільним підходом була визнана розробка нової міжнародної конвенції, яка містила б мінімально можливу кількість імперативних умов, не вимагала істотної зміни національних законодавств більшості держав світу, враховувала особливості авторсько-правового регулювання в більшості країн світу і тим самим створювала всі необхідні передумови для подальшого розширення міжнародного співробітництва в галузі авторського права.

Роботи над текстом нової Конвенції, що отримала в подальшому найменування Всесвітньої конвенції про авторське право, почалися в 1948 р і тривали три роки. Підготовлений проект був представлений на розгляд проходила в Женеві в 1952 р Міжурядової конференції з авторського права, в якій брали участь представники 50 країн.

За місцем проведення Міжурядової конференції, яка прийняла 6 вересня 1952 р першу редакцію Всесвітньої конвенції про авторське право, це міжнародна угода в публікаціях часто називають також Женевською конвенцією про авторське право. Крім того, першу редакцію Всесвітньої конвенції про авторське право 1952 р часто називають Женевської редакцією, щоб відрізнити її від прийнятої в 1971 р другий так званої Паризької редакції цієї Всесвітньої конвенції про авторське право.

Прийнята в Женеві в 1952 р перша редакція Всесвітньої конвенції про авторське право вступила чинності 16 вересня 1955 р

24 липня 1971 в Парижі Міжнародною конференцією держав - членів ЮНЕСКО була прийнята друга (Паризька) редакція Всесвітньої конвенції про авторське право, що вступила в силу в 1974 р

Станом на 15 січня 2002 р 98 держав брали участь у Всесвітній конвенції про авторське право в Женевській редакції 1952 року і 62 держави брали участь у Всесвітній конвенції про авторське право в Паризькій редакції 1971 р <1>.

--------------------------------

<1> Див .: Авторське право. Бюлетень UNESCO. Т. XXXVI. 2002. N 1. С. 10 - 26.

Докладний аналіз Всесвітньої конвенції був проведений в ряді наукових праць, опублікованих у 1970-х і 1980-х рр. <1>.

--------------------------------

<1> Див., Наприклад: Богуславський М. М. Участь СРСР в міжнародній охороні авторських прав. М., 1974; Міжнародні конвенції про авторське право: Коментар. М., 1982; Матвєєв Ю. Г. Міжнародна охорона авторських прав. М., 1987; та ін.

Незважаючи на те що за минулий час положення Всесвітньої конвенції про авторське право не змінювалися і не переглядалися, є очевидним, що їх роль і значення в даний час в ряді випадків зазнали істотних змін у зв'язку з бурхливим розвитком міжнародного співробітництва в області авторських прав на протязі останніх десятиліть, появою нових технічних засобів відтворення і поширення творів, розробкою і прийняттям нових міжнародних договорів, які зачіпають питання охорони авторських прав, зміною кола учасників основних міжнародних конвенцій і дією ряду інших чинників.

Крім того, важливим є відзначити ту особливу роль, яку Всесвітня конвенція про авторське право грала протягом останніх десятиліть у розвитку вітчизняного законодавства про авторське право, і те значення, яке вона мала для інтеграції Російської Федерації та інших держав - колишніх республік СРСР в систему міжнародної охорони авторських прав.

Приєднання СРСР до Женевської редакції Всесвітньої конвенції про авторське право <1> представляло собою найважливіший крок в напрямку подальшого розвитку міжнародної системи охорони авторських прав, зміцнення культурних і наукових зв'язків між державами.

--------------------------------

<1> Див .: Зібрання постанов Уряду СРСР. 1973. N 24. У розділі ст. 139.

Це приєднання було підготовлено проведеним в попередні роки в радянському законодавстві послідовним розширенням правомочностей авторів, а також послужило основою для подальшого розширення прав авторів і вдосконалення їх охорони.

Так, у зв'язку з приєднанням в 1973 р Радянського Союзу до Всесвітньої конвенції про авторське право (в редакції 1952 г.) в радянському законодавстві вперше було закріплено право автора на переклад твору, термін дії авторського права продовжений до 25 років після смерті автора, розширено коло суб'єктів авторського права і т.д. <1>.

--------------------------------

<1> Див .: Сергєєв А. П. Право інтелектуальної власності в Російській Федерації. 2-е изд. М., 2001. С. 39.

Вступ СРСР у Всесвітню конвенцію про авторське право дозволило значно удосконалити систему укладаються СРСР двосторонніх угод про взаємну охорону авторських прав, ряд яких продовжує діяти в даний час, зокрема, у відносинах Росії з Чехією і Словаччиною (Угода з ЧССР від 18 березня 1975 р ), Угорщиною (Угода з Урядом Угорської Народної Республіки від 16 листопада 1977 г.), Австрією (Угода з Урядом Австрійської Республіки від 16 грудня 1981 г.), Польщею (Угода з Урядом Польської Народної Республіки від 4 грудня 1974), Швецією (Угода з Урядом Королівства Швеції від 15 квітня 1986 г.), Малаги Республікою (Угода з Урядом Республіки Малаги від 19 квітня 1988 г.) <1>.

--------------------------------

<1> Див .: Максимова Л. Г. Права автора і їх захист: питання і відповіді: Документи і матеріали. М., 2001. С. 16 - 17.

У зв'язку з припиненням існування СРСР 26 грудня 1991 р Постійний представник Російської Федерації передав Генеральному директору ЮНЕСКО вербальну ноту Міністерства закордонних справ Російської Федерації, згідно з якою членство СРСР в усіх укладених в рамках ЮНЕСКО або під егідою ЮНЕСКО "конвенціях, угодах та інших міжнародно-правових інструментах триває Російською Федерацією ", і в зв'язку з цим в ЮНЕСКО замість назви" Українська Радянська Соціалістична Республіка "має використовуватися найменування" Російська Федерація ".

В результаті Російська Федерація формально вважається учасницею Всесвітньої конвенції про авторське право (в першій редакції, прийнятій в Женеві в 1952 р) з 27 травня 1973 року тобто з дати, коли ця Конвенція набула чинності для Радянського Союзу <1>.

--------------------------------

<1> Див. Докладніше: Сергєєв А. П. Право інтелектуальної власності в Російській Федерації. 2-е изд. М., 2001. С. 81 - 82.

Положення Всесвітньої конвенції про авторське право мали також важливе значення для вирішення питань охорони авторських прав на території держав - колишніх республік СРСР.

В Угоді про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав, підписаному 24 вересня 1993 р 11 державами - колишніми республіками СРСР, спеціально передбачається положення про те, що держави-учасниці забезпечують на своїй території виконання міжнародних зобов'язань, що випливають із участі колишнього СРСР у Всесвітньої конвенції про авторське право в редакції 1952 р (ст. 1 Угоди).

Таким чином, держави-учасники зобов'язалися застосовувати в повному обсязі правила Всесвітньої конвенції в редакції 1952 року, в тому числі надавати національний режим щодо творів авторів інших держав, що беруть участь в Угоді.

Слід також зазначити, що відповідно до ст. 2 Угоди держави-учасники встановили, що правила Всесвітньої конвенції про авторське право в редакції 1952 року (в тому числі про надання національного режиму охорони) будуть застосовуватися не тільки щодо творів, створених після 27 травня 1973 року а й щодо творів , які охороняли згідно раніше діючим на їх території із законодавством до цієї дати.

Радянський Союз так і не підписав Паризьку редакцію (1971) Всесвітньої конвенції про авторське право, яка передбачала значно вищий рівень авторсько-правової охорони в порівнянні з першою, Женевської, редакцією цієї Конвенції (1952 г.).

Приєднання Російської Федерації до Всесвітньої конвенції про авторське право в редакції 1971 р розглядалося як один з найважливіших етапів на шляху інтеграції Російської Федерації в сучасну систему міжнародної охорони авторських прав. Необхідність вирішення цього завдання відзначалася в Указі Президента РФ від 7 жовтня 1993 "Про державну політику в галузі охорони авторського права і суміжних прав" <1>, а також в розпорядженні Президента РФ від 25 березня 1994 "Питання приєднання Російської Федерації до ряду міжнародних конвенцій в галузі авторського права "<2>.

--------------------------------

<1> Відомості Верховної Ради та Уряду Російської Федерації. 1993. N 41. У розділі ст. 3920.

<2> Відомості Верховної Ради та Уряду Російської Федерації. 1994. N 13. У розділі ст. 1020.

На підставі зазначеного розпорядження було прийнято Постанову Уряду РФ від 3 листопада 1994 р N 1224 "Про приєднання Російської Федерації до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів в редакції 1971 року народження, Всесвітньої конвенції про авторське право в редакції 1971 року й Додатковими протоколами 1 і 2, Конвенції 1971 року про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм "<1>.

--------------------------------

<1> СЗ РФ. 1994. N 29. У розділі ст. 3046.

На виконання даної Постанови Міністерство закордонних справ Російської Федерації 9 грудня 1994 року передало відповідну заяву в ЮНЕСКО і згідно з положеннями п. 2 ст. IX Всесвітній конвенції про авторське право через три місяці після здачі на зберігання документа про приєднання з 9 березня 1995 Российская Федерация стала учасницею Всесвітньої конвенції про авторське право в Паризькій редакції від 24 липня 1971 р

Таким чином, в даний час Російська Федерація бере участь в обох редакціях Всесвітньої конвенції про авторське право (1952 р і 1971 г.), проте їх правила поширюються на різні твори російських авторів, так як формально при витребування охорони за кордоном Всесвітня конвенція про авторське право в редакції 1971 року діє лише щодо тих творів російських авторів, які вперше випущені у світ (опубліковані) після 9 березня 1995 у той же час положення Всесвітньої конвенції про авторське право в першій редакції 1952 році повинні застосовуватися щодо творів російських авторів, випущених у світ не раніше 27 травня 1973 р

Слід враховувати, що різний також коло держав - учасників Всесвітньої конвенції про авторське право в Женевській редакції (1952 г.) і в Паризькій редакції (1971), в зв'язку з чим відносно охорони в Російській Федерації авторських прав іноземних правовласників також можуть підлягати застосування різні редакції Всесвітньої конвенції про авторське право в залежності від визначення країни походження відповідних творів.

Обидві редакції Всесвітньої конвенції про авторське право відкриваються Преамбулою, в якій не передбачено будь-яких положень нормативного характеру, але декларується загальне прагнення держав - учасниць конференції створити систему міжнародної охорони авторських прав, прийнятну для якнайширшого кола країн і спрямовану на полегшення розповсюдження творів з метою досягнення кращого міжнародного взаєморозуміння. В Преамбулі підкреслюється, що Всесвітня конвенція про авторське право створюється як доповнення до вже існуючими міжнародними угодами, не торкається і не скасовує їх дії.

В якості основних принципів, на яких базується Всесвітня конвенція про авторське право, фахівці зазвичай виділяють <1>:

--------------------------------

<1> Див., Наприклад: Сударіков С. А. Основи авторського права. Мінськ, 2000. С. 70, 71.

1) принцип державної охорони авторських прав (Ст. I Всесвітньої конвенції про авторське право);

2) принцип національного режиму (П. 2 ст. II Всесвітньої конвенції про авторське право);

3) принцип дотримання мінімальних формальностей (Ст. III Всесвітньої конвенції про авторське право).

У першій статті Всесвітньої конвенції про авторське право закріплюється так званий принцип державної охорони авторських прав, що означає, що кожна держава - учасник Всесвітньої конвенції про авторське право має відповідно до свого національного законодавства вживати всіх заходів, необхідних для забезпечення охорони прав авторів і всіх інших власників авторських прав на твори, причому забезпечується в результаті прийняття таких заходів охорона повинна бути достатньою ступеня ефективної: "Кожна Договірна Держава зобов'язується вжити всіх заходів щодо забезпечення відповідної та ефективної охорони прав авторів і інших осіб, що володіють авторським правом, на літературні, наукові і художні твори, в тому числі: твори письмові, музичні, драматичні і кінематографічні, твори живопису , гравюри і скульптури ".

При цьому не обмовляється те, які саме заходи повинні прийматися для досягнення зазначеного результату. Передбачається, що кожна держава сама має визначити, наскільки доцільні для його досягнення застосування цивільно-правових норм, а також використання адміністративного впливу або застосування кримінального законодавства. Для прикладу наведено сім видів, що охороняються відповідно до цієї Конвенції творів (твори письмові, музичні, драматичні і кінематографічні, твори живопису, графіки та скульптури), проте цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до закріплюється в ст. 2 принципом національного режиму опубліковані (випущені у світ) твори громадян будь-якої держави - учасника Всесвітньої конвенції про авторське право, а також будь-які твори, опубліковані на території такої держави, користуються в будь-якій державі-учасниці такій же охороні, яку така держава-учасниця надає творам своїх власних громадян , які вперше випущені у світ на його території (п. 1 ст. II Всесвітньої конвенції про авторське право).

Неопублікованих творам громадян інших держав-учасників також повинна надаватися охорона, яка надається неопублікованих творам власних громадян (п. 2 ст. II Всесвітньої конвенції про авторське право). Крім того, передбачається прирівнювання до громадян відповідної держави-учасниці будь-яких осіб, які постійно проживають на території даної держави.

Таким чином, Всесвітня конвенція про авторське право, як і Бернська конвенція, виходить з основоположного принципу національного режиму, який грає в ній навіть більшу роль, ніж в Бернської конвенції, оскільки Всесвітня конвенція про авторське право містить набагато меншу кількість матеріальних норм, в основному відсилаючи до національного законодавства кожної держави-учасниці.

Характерний для Бернської конвенції принцип забезпечення обов'язкового мінімального рівня охорони авторських прав був фактично зведений у Всесвітній конвенції про авторське право в редакції 1952 р до кількох положень, що стосуються встановлення терміну охорони авторських прав і особливої ??регламентації відносин, пов'язаних з переведенням творів (ст. Ст. IV і V Всесвітній конвенції про авторське право).

Стаття III Всесвітньої конвенції закріплює третій найважливіший принцип - так званий принцип дотримання формальностей, що полягає в тому, що якщо відповідно до національного законодавства будь-якої держави-учасниці Всесвітньої конвенції про авторське право обов'язковою умовою надання охорони твору визнається дотримання будь-яких формальностей (депонування примірників, реєстрація, застереження про збереження авторського права, нотаріальне посвідчення, сплата зборів , виготовлення або опублікування примірників творів на території даної держави і т.д.), то стосовно будь-якого твору, який вперше опубліковано за межами території такої держави і автор якого не є громадянином такої держави, всі вимоги про дотримання формальностей повинні вважатися виконаними, якщо всі екземпляри твору, випущені за згодою автора або іншого власника авторських прав, містять знак C в окружності із зазначенням імені власника авторського права і року першого випуску в світ (опублікування) твору, які "повинні бути поміщені у такий спосіб і на такому місці, які ясно показували б , що авторське право зберігається ".

Дані положення Всесвітньої конвенції про авторське право самим істотно відрізняються від положень Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка передбачає повну свободу від дотримання будь-яких формальностей і обов'язковість надання охорони без здійснення будь-якої реєстрації твору, повідомлення про збереження авторських прав або дотримання будь-яких інших формальних вимог.

Передбачений Всесвітньою конвенцією про авторське право принцип дотримання формальностей був вельми істотне відступ від загальновизнаного європейського підходу до забезпечення охорони авторських прав, обумовлене бажанням врахувати особливості надання авторсько-правової охорони в ряді країн, перш за все в США.

У той же час Всесвітня конвенція про авторське право закріпила правила, які повинні були обмежити можливі вимоги до іноземних авторам одним тільки умовою - про простановке спеціального знака охорони авторських прав.

Слід зазначити, що дані положення спростили захист прав на твори, проте кожна держава може встановлювати практично будь-які формальні вимоги в якості умов охорони прав на твори власних громадян (незалежно від місця їх випуску в світ) і будь-які інші твори, вперше випущені у світ (опублікування ) на території такої держави. Допускається також можливість встановлення будь-яких формальних вимог як процесуальних норм, тобто умов, пов'язаних з розглядом суперечок в ході судового розгляду.

Особливо обмовляється, що неопубліковані твори громадян будь-яких держав-учасників повинні охоронятися без пред'явлення будь-яких формальних вимог як умову надання їм охорони.

У випадках, коли охорона авторських прав в будь-якій державі може продовжуватися, але умовою такого продовження є виконання встановлених законодавством формальностей, діє наступне правило: якщо період, протягом якого надавалася охорона, перевищує встановлені Всесвітньою конвенцією про авторське право мінімальні терміни, то визнається можливість не застосовувати п. 1 даної статті, що передбачає пред'явлення формальних вимог, як умову продовження охорони на наступні періоди.



Попередня   1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   Наступна
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати