На головну

Для студентів медичних вузів 3 сторінка

  1. 1 сторінка
  2. 1 сторінка
  3. 1 сторінка
  4. 1 сторінка
  5. 1 сторінка
  6. 1 сторінка
  7. 1 сторінка

В даний час, як справедливо зауважив Генеральний секретар ООН, завдання полягає не стільки в тому, щоб розробляти нові міжнародно-правові норми в цій галузі, скільки в прийнятті державами відповідних внутрішніх законодавчих актів і в практичному їх здійсненні <1>.

--------------------------------

<1> Див .: Всесвітня конференція з прав людини. Нью-Йорк: ООН, 1995. С. 5 - 19.

В системі ООН, буквально після прийняття її Статуту, були засновані спеціальні органи по захисту прав людини - Комісія з прав людини (1946 г.) і Підкомісія з попередження дискримінації і захисту меншин (1947). Відповідно до Міжнародних пактів 1966 р були утворені два Комітету з прав людини, потім відповідно до інших міжнародних угод були створені шість конвенційних комітетів: по ліквідації расової дискримінації, по ліквідації дискримінації по відношенню до жінок, проти застосування тортур, з прав дитини, по захист прав всіх трудящих-мігрантів і членів їх сімей, щодо захисту прав інвалідів. У 2011 році передбачається установа Комітету з Конвенції для захисту всіх осіб від насильницьких зникнень, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН в 2006 р

Затверджений відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 48/141 від 20 грудня 1993 Верховна комісар ООН з прав людини є вищою посадовою особою ООН, що несе основну відповідальність за діяльність організації в області прав людини.

Поряд з проведеними спостереженнями, експертизами, дослідженнями з питань здійснення державами законодавчих та практичних заходів щодо захисту прав і основних свобод людини названі органи, комітети і створювані робочі групи розглядають численні скарги як самих держав, так і неурядових організацій, окремих фізичних осіб. Більш того, держави - учасники конвенцій з прав людини на регулярній основі представляють в створені конвенційні комітети доповіді або відповіді на запити про проведені заходи всередині країни з цього питання.

Однак конвенційний механізм контролю за виконанням міжнародних угод з прав людини, як свідчить практика, має істотні недоліки. Перш за все це проявляється в тому, що доповіді про вжиті заходи щодо виконання конвенцій представляються державами несвоєчасно. У багатьох доповідях інформація носить поверхневий характер і об'єктивно не відображає стан справ з правами людини в країні. Більш того, багато доповідей, які подаються численним комітетам, дублюють один одного, створюють для держав певні труднощі <1>.

--------------------------------

<1> Детальніше див .: Карташкин В. А. Права людини в міжнародному і внутрішньодержавному праві. М., 1995. С. 82 - 83; Ломакіна М. В. Міжнародний захист прав жінок // Московський журнал міжнародного права. 1996. N 3. С. 40 - 41; Melander J. Monitoring Humanitarian Law and Human Rights // Центральна і Східна Європа. Проблеми прав людини та демократії. М., 1995. С. 258 - 265; Права людини: історія, теорія і практика. М., 1995. С. 258 - 263.

Аналіз контрольного механізму міжнародних конвенцій з прав людини на перший погляд свідчить про те, що в теоретичному аспекті він задуманий і розроблений відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права. Але, як зазначив В. А. Карташкин, міжнародний контроль в цій галузі має ряд прогалин. В результаті розширення обсягу одержуваної від держав інформації комітети часто дублюють один одного. Від держав вимагають доповіді не тільки комітети, а й інші органи ООН, спеціалізовані установи, що займаються питаннями захисту прав людини. Ефективність роботи комітетів знижується внаслідок несвоєчасної, необ'єктивної і неповної інформації, що подається державами <1>.

--------------------------------

<1> Див .: Карташкин В. А. Указ. соч. С. 82 - 83.

Беручи до уваги, що підготовка, подання та розгляд доповідей стали обтяжливою, а то і взагалі нездійсненним завданням для багатьох держав, глави комітетів запропонували розробити "зведені керівні принципи". У них країни повинні надавати інформацію щодо своєї правової системи та політичній структурі, а також про основні характеристики своєї території і населення. Крім того, їм пропонується вказати, які зусилля вони роблять для того, щоб ознайомити урядові органи і громадськість з правами, проголошеними у документах з прав людини.

На думку керівників комітетів, підготовка єдиного "стрижневого" документа, який потім буде тільки оновлюватися і представлятися Секретаріату ООН для поширення серед всіх органів, значно полегшила б роботу держав і дозволила б їм уникнути дублювання <1>.

--------------------------------

<1> Див .: Галі Бутрос Бутрос. ООН і права людини. М., 1995. С. 70.

Як відомо, конвенційні комітети, розглядаючи доповіді держав і індивідуальні скарги громадян, можуть лише приймати рекомендації, здійснення яких цілком залежить від самих держав. Сумлінне виконання рекомендацій залежить від тісної співпраці комітету експертів і держав - учасників відповідних конвенцій.

Б. Б. Галі, будучи Генеральним секретарем ООН, беручи до уваги недоліки контрольного механізму міжнародних документів про права людини, запропонував розглянути можливість реформування всієї системи контролю за дотриманням міжнародних договорів про права людини.

На його думку, мета такої реформи полягала б в раціоналізації процедур і в скороченні кількості контролюючих органів. В цьому відношенні позиції проф. В. А. Карташкіна і екс-Генерального секретаря ООН Б. Б. Галі досить близькі. В якості першого кроку Б. Б. Галі запропонував почати з представлення державами всеосяжного єдиного доповіді, який стосувався б всіх договорів, в яких вони беруть участь. Наступним етапом у реформуванні стало б створення єдиного механізму для контролю за дотриманням міжнародних документів про права людини, тобто єдиного технічного органу з тимчасово-постійних статусом <1>.

--------------------------------

<1> Див .: Галі Бутрос Бутрос. ООН і права людини. С. 158 - 159.

Нам видається, що можна було б на міжнародному форумі внести зміни в раніше прийняті конвенції з метою реформування контрольного механізму і створення в системі ООН єдиного для всіх конвенцій Органу з прав людини, наділеного правом розглядати скарги як держав, так і індивідів, колективів, неурядових організацій . За структурою даний Орган для розгляду скарг міг би мати відповідні відділи. По суті, для держав відпала б необхідність подання численних доповідей. Всі дані були б сконцентровані в одному місці, що дозволило б більш ефективно здійснювати контроль за дотриманням прав людини. Беручи до уваги, що людина - найцінніше істота земної цивілізації є об'єктом захисту не тільки держави, громадянином якої він є, а й відповідно до Статуту ООН - всього світового співтовариства, то слід було б наділити даний Орган правомочностями виносити обов'язкові для держав - учасниць конвенцій рішення щодо захисту прав людини і основних свобод.

У доповіді "За більшої свободи: до розвитку, безпеки і прав людини для всіх" Генеральний секретар ООН відзначив зниження ефективності роботи Комісії з прав людини. Держави-члени, на його думку, прагнуть стати членами даної Комісії не для того, щоб зміцнювати права людини, а для того, щоб захистити себе від критики <1>.

--------------------------------

<1> Див .: Документ ООН A / 59/2005. Доповідь Генерального секретаря ООН "При більшій свободі: до розвитку, безпеки і прав людини для всіх" березень 2005 р

Генеральним секретарем ООН було запропоновано розформувати Комісію і замінити її меншим за складом постійним Радою з прав людини в якості одного з головних органів ООН поряд з Радою Безпеки і ЕКОСОР або в якості допоміжного органу Генеральної Асамблеї ООН.

15 червня 2006 Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію про затвердження в Женеві Ради з прав людини в якості допоміжного органу Генеральної Асамблеї замість Комісії з прав людини.

До складу Ради на основі таємного голосування більшістю членів Генеральної Асамблеї було обрано 47 держав. При цьому був дотриманий принцип справедливого географічного розподілу: для групи африканських держав - 13 місць; для азіатських держав - 13; для східно-європейських держав - 6; для держав Латинської Америки та Карибського басейну - 8 і для західно-європейських та інших держав - 7 місць. При цьому члени Ради виконують свої повноваження протягом трьох років і не мають права на негайне переобрання після двох наступних один за одним строків повноважень <1>.

--------------------------------

<1> Див .: Опальова С. А. Принцип поваги і дотримання прав і свобод людини в міжнародному праві // Громадянин і право. 2008. N 10.

Рада з прав людини повинен відповідати за сприяння загальній повазі та захисту всіх прав людини та основних свобод на справедливій і рівній основі. Першочергове завдання Ради полягає в тому, щоб розглядати ситуації, пов'язані з порушенням прав людини, включаючи грубі та систематичні порушення, та робити по ним свої рекомендації. Він повинен також сприяти ефективній координації та інтеграції діяльності, що стосується прав людини, в рамках системи Організації Об'єднаних Націй. Про свою діяльність Рада з прав людини щороку подає доповідь Генеральній Асамблеї ООН.

Особливість Ради полягає в тому, що він періодично проводитиме огляд виконання зобов'язань в галузі прав людини всіма країнами за допомогою механізму періодичних оглядів з універсальним охопленням.

Універсальний періодичний огляд (УПО) в діяльності Ради з прав людини - це формалізована процедура оцінки положень в області прав людини в усіх державах - членах ООН. Держави повинні представити короткий типовий доповідь про виконання своїх зобов'язань в галузі прав людини, закріплених в універсальних міжнародних договорах і нормах звичаєвого права. Управління верховного комісара ООН з прав людини буде готувати зведення відповідної інформації з різних джерел, яка також буде враховуватися в процедурі огляду. Потім Рада розглядатиме ці документи, ставити державі, що проходить процедуру огляду, додаткові питання і формулювати рекомендації. Огляд повинні проходити всі держави - члени ООН <1>.

--------------------------------

<1> Більш докладно про особливості роботи Ради з прав людини див .: Мальгін О. С. Рада з прав людини - новий етап розвитку правозахисної системи ООН // Російський щорічник міжнародного права, 2008. СПб., 2009. С. 221 - 224 .

12 травня 2009 року Генеральна Асамблея ООН обрала на трирічний період 18 нових членів Ради з прав людини.

Крім того, Генеральна Асамблея ООН Резолюцією 62/219 від 22 грудня 2007 р заснувала Консультативний комітет Ради ООН з прав людини в складі 18 експертів, який замінив Підкомісії із заохочення і захисту прав людини. Будучи мозковим центром Ради, експерти Комітету виступають як самостійні особи.

Як підкреслювалося на Віденській всесвітній конференції з прав людини, міжнародне співтовариство повинне ставитися до прав людини глобально, на справедливій і рівній основі, з однаковим підходом і увагою (ч. 1 п. 5 Віденської декларації та Програми дій).

Поява сьогодні концепції, згідно з якою міжнародна спільнота може захищати конкретні права людини, дійсно є одним з найбільших практичних і інтелектуальних досягнень міжнародного права.

Міжнародний контроль щодо забезпечення норм міжнародного гуманітарного права. У міжнародному праві саме поняття і назва міжнародного гуманітарного права сформувалися порівняно недавно, хоча правові норми, що стосуються його, стали виникати з 1864 р з прийняттям першої Женевської конвенції про долю солдатів, поранених на полі бою, і Санкт-Петербурзької декларації 1868 р про скасування вживання вибухових і запалювальних куль. Потім були прийняті Гаазькі конвенції 1899 і 1907 рр. про закони і звичаї сухопутної війни і в 1949 р - відомі Женевські конвенції. Великим досягненням міжнародного гуманітарного права стало прийняття в 1977 р Додаткових протоколів до Женевських конвенцій 1949 р

Міжнародне гуманітарне право тісно стикається з правами людини і його основних свобод. Якщо норми міжнародного гуманітарного права спрямовані на вирішення гуманітарних проблем, що виникають у зв'язку зі збройними конфліктами міждержавного і немежгосударственного характеру, то захист прав людини і основних її свобод зачіпає всебічну діяльність людини незалежно від збройних конфліктів. У цьому сенсі контрольний механізм міжнародного гуманітарного права випливає не тільки з діючих конвенцій у цій галузі, а й з інших міжнародно-правових документів, які стосуються прав людини.

Відповідно до загальновизнаним принципом міжнародного права pacta sunt servanda держави - воюючі сторони зобов'язані дотримуватися гуманітарні норми як під час військових дій, так і після них.

Протягом чотирьох десятиліть Гаазька конвенції 1899 і 1907 рр. про закони і звичаї сухопутної війни продовжували залишатися основними правовими актами, в тому числі щодо захисту цивільного населення під час війни <1>.

--------------------------------

<1> Про значення названих міжнародних документів див .: Давид Е. Принципи права збройних конфліктів // МКЧХ. М., 2000; Сассоли Марко, Був'є Антуан. Правовий захист під час війни // МКЧХ. М., 2000. Т. I - III.

Вперше більш докладні правила, які стосуються здійснення міжнародних гуманітарних норм, з'явилися в чотирьох Женевських конвенціях від 1949 року і в додатковому протоколі I до них 1977

Женевські конвенції (ст. Ст. 8 I - III Конвенції, ст. 9 IV Конвенції) передбачають, що вони будуть застосовуватися при сприянні і під контролем Держав-покровительки <1>, на які покладено охорону інтересів сторін, що перебувають у конфлікті. Для цього Держави-покровительки зможуть крім свого дипломатичного або консульського персоналу призначати делегатів з числа своїх власних громадян або громадян інших нейтральних держав. Сторони, що перебувають у конфлікті, будуть полегшувати в межах максимальної можливості роботу представників або делегатів Держав-покровительки.

--------------------------------

<1> "Держава-покровителька", згідно з Додатковим протоколом I, означає нейтральну державу або іншу державу, яка не є стороною, що перебуває в конфлікті, яка була призначена стороною, що перебуває в конфлікті, і визнана супротивною стороною та яка погодилася здійснювати функції, покладені на державу-покровительку згідно з Конвенціями і Додатковим протоколом I.

У чому ж виражаються контрольні функції держави-покровительки або гуманітарної організації, нейтральної держави, яким довірені обов'язки Держави-покровительки? Про це йдеться в ст. ст. 11, 12 Женевською конвенцією 1949 р

Перш за все Держави-покровительки у всіх випадках, коли вони вважатимуть це за необхідне в інтересах заступництвом осіб, зокрема в разі розбіжності між конфліктуючими сторонами з приводу застосування або тлумачення положень конвенцій, надаватимуть свої добрі послуги з метою врегулювання розбіжності.

З цією метою кожна з Держав-покровительки вправі на прохання однієї зі сторін або за власною ініціативою запропонувати конфліктуючим сторонам організувати нараду їх представників і, зокрема, влади, на яких покладена турбота про долі поранених і хворих, які зазнали корабельної аварії, військовополонених та інших заступництвом осіб , а також санітарного та духовного персоналу, можливо, на нейтральній території.

Сторони зобов'язані дати хід пропозицій щодо застосування або тлумачення положень Женевською конвенцією 1949 р

Включаючи в Женевські конвенції 1949 р контрольний механізм у вигляді інституту Держав-покровительки, учасники дипломатичної конференції покладали на нього великі надії щодо забезпечення положень всіх чотирьох конвенцій. Однак цей інститут практично повністю перестав функціонувати з моменту його офіційного прийняття.

Міжнародний контроль передбачений також в ст. 90 Додаткового протоколу I, згідно з якою для розслідування фактів серйозних порушень Женевських конвенцій і Протоколу засновується міжнародна Комісія, що складається з 15 членів, які мають високі моральні якості й визнану неупередженість, які виступають в особистій якості.

Контрольні функції Комісії полягають як в розслідуванні будь-яких фактів, які представляють серйозні порушення Конвенції і Протоколу I, так і в наданні добрих послуг по відновленню поваги до названих міжнародних документів.

Слід зазначити обмеження діапазону міжнародного контролю з боку Комісії тільки розслідуванням серйозних порушень і відсутністю належної реалізації її висновків. В інших ситуаціях Комісія позбавлена ??самостійності, бо розслідування можливе лише за згодою сторін.

Як справедливо підкреслив М. Сагер, оскільки це вимога про згоду, що міститься в спільній статті Женевських конвенцій 1949 р являє собою неминучу поступку "святому" принципом державного суверенітету, цілком можливо, що воно було однією з головних причин, по яким жодне розслідування не проводилося відповідно до чотирьох Женевських конвенцій <1>.

--------------------------------

<1> Див .: Сагер М. Контрольні механізми в міжнародному гуманітарному праві // Радянський журнал міжнародного права. 1991. N 3 - 4. С. 26 - 27.

Більш того, обов'язковий характер рішень Комісії за підсумками розслідування фактів, пов'язаних з порушенням Женевських конвенцій і Додаткового протоколу I, відноситься тільки до держав, які зробили заяву згідно зі ст. 90, а їх небагато <1>.

--------------------------------

<1> Міжнародна комісія по встановленню фактів вперше була офіційно створена в 1991 року 28 лютого 1997 р компетенцію Комісії визнали 49 держав (Міжнародний журнал Червоного Хреста. 1997. N 15. С. 252).

Таким чином, контрольний механізм Женевською конвенцією 1949 р розроблений досить слабо. Таке судження було висловлено і членами Незалежної комісії з міжнародних гуманітарних питань. Недолік контрольного механізму полягає насамперед у тому, що здійснення контролю цілком ставиться в залежність від згоди конфліктуючих сторін. Тим часом міг би бути вироблений міжнародний механізм контролю за виконанням положень як Гаазьких, так і Женевських конвенцій, Додаткових протоколів I і II, що враховує прерогатівних міжнародне значення захисту основних прав і свобод людини при збройних конфліктах.

У 1977 р на дипломатичній конференції під час обговорення механізму міжнародного контролю, який передбачався б у додатковому протоколі I, ставилося питання про створення органу з примусовою юрисдикцією, однак консенсусу не було досягнуто.

Недосконалість механізму контролю міжнародного гуманітарного права підкреслювалося і на міжнародній конференції ЮНЕСКО, проведеної в Москві в квітні 1995 р <1>.

--------------------------------

<1> Див .: Melander G. Monitoring Humanitarian Law and Human Rights // Central and Eastern Europe. Problems of Human Rights and Democracy: Materials of the UNESCO International Conference. Moscow, 1995. P. 258 - 265.

Додатковий протокол II до Женевських конвенцій 1949 р стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру, не містить правових норм щодо здійснення міжнародного контролю за виконанням ст. 3 усіх чотирьох Женевських конвенцій і Додаткового протоколу II, як це передбачено в додатковим протоколом I.

У додатковим протоколом II не знайшли відображення такі питання, як колективна та індивідуальна відповідальність за порушення, а також роль третіх сторін в забезпеченні виконання цього документа. Залишається, звичайно, положення ст. 3, загальною для всіх Женевських конвенцій 1949 р згідно з яким об'єктивна гуманітарна організація, така як Міжнародний комітет Червоного Хреста, може запропонувати свої послуги сторонам, що перебувають у конфлікті.

Велика роль в дотриманні міжнародних гуманітарних норм в міжнаціональних збройних конфліктах відводиться регіональним організаціям. Це виражається в таких формах здійснення контролю, як спостереження за виконанням домовленостей конфліктуючих сторін по врегулюванню спірних проблем, проведення спільних операцій ООН з регіональними організаціями по стабілізації становища в "гарячих" точках, вирішення гуманітарних проблем.

МКЧХ може запропонувати під час збройного конфлікту неміжнародного характеру добрі послуги або своє посередництво з метою укладення угод для евакуації поранених або цивільного населення (перемир'я, коротке перемир'я) або для створення санітарних і безпечних зон, а також готовий розглянути будь-яке прохання втягнутих в конфлікт сторін з гуманітарних питань <1>.

--------------------------------

<1> Див .: Харрафф-Тавель М. Діяльність МКЧХ в обстановці насильства всередині країни // МКЧХ. М., 1995. С. 36.

Важливо підкреслити, що при існуючих недоліках контрольного механізму міжнародного гуманітарного права роль Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Міжнародного комітету Червоного Хреста відповідно до Статуту Руху 1986 року і Статутом МКЧХ в забезпеченні контролю за виконанням норм міжнародного гуманітарного права зростатиме <1> . Держави зобов'язані забезпечити ефективність діяльності МКЧХ, наділяючи його надійними і різноманітними засобами контролю за дотриманням міжнародних гуманітарних норм.

--------------------------------

<1> Детальніше див .: Франсуа Бюньон. Міжнародний комітет Червоного Хреста і захист жертв війни // МКЧХ. М., 2005.

Хоча міжнародне право забороняє звертатися до війни як до засобу вирішення міжнародних суперечок, все ж держави змагаються і змагаються в розробці засобів ведення війни (агресивних і оборонних).

Заслуговує певної уваги контрольний механізм недавно прийнятої Конвенції по касетних боєприпасів від 30 травня 2008 р

Відповідно до зазначеної Конвенції кожна держава-учасниця зобов'язується знищити або забезпечити знищення все касетних боєприпасів. Кожна держава-учасниця подає Генеральному секретарю ООН доповідь з інформацією про національні заходи по здійсненню Конвенції. Держави-учасниці регулярно збираються на наради для розгляду та вирішення питань, пов'язаних із застосуванням або здійсненням Конвенції. Крім того, з ініціативи Генерального секретаря ООН для розгляду дії Конвенції через п'ять років після вступу її в силу передбачається скликання конференції держав-учасниць, а в подальшому такі конференції будуть скликатися Генеральним секретарем ООН на прохання одного або декількох держав.

Поки на різних континентах земної кулі відбуваються міжетнічні конфлікти, які супроводжуються численними жертвами, роль дотримання вироблених світовою цивілізацією людяних гуманітарних норм буде зростати. Цей фактор, беручи до уваги недосконалість механізму контролю діючих конвенцій з гуманітарного права, ставить перед людством завдання пошуку таких методів і форм контролю, які перш за все були б спрямовані на захист людського життя, а не ставилися в залежність від згоди конфліктуючих сторін. Подібний механізм міг би бути вироблений шляхом взаємної угоди держав в рамках міжнародної конференції. Здійснення функцій міжнародного контролю за дотриманням норм міжнародного гуманітарного права можна було б передати спеціально створеному органу з наділенням повноваженнями відвідувати будь-які об'єкти, з подальшим обговоренням матеріалів перевірки в органах регіональних організацій або в органах ООН за участю сторін в конфлікті з метою досягнення виконання міжнародних угод.

Міжнародний контроль в міжнародному праві навколишнього середовища. Виникнення в системі міжнародного права нової галузі права навколишнього середовища навряд чи підлягає оскарженню, тим більше якщо врахувати, що держави уклали понад 350 багатосторонніх і понад 1000 двосторонніх природоохоронних договорів <1>.

--------------------------------

<1> Див .: Документ ООН E / CN.4 / Sub.2 / 1994/9.

До початку XXI ст. людство, як ніколи, підійшло до тієї межі, коли будь-які відступи від заздалегідь прийнятих програм по збереженню Землі з її живими і неживими ресурсами можуть привести до неминучої катастрофи.

Світ змінюється все більш швидкими темпами, причому спільні дії держав на захист навколишнього середовища відстають від економічних і соціальних змін. Темпи і масштаби зростання населення та економічного розвитку зводять нанівець екологічні досягнення, що стали можливими завдяки застосуванню нових технологій і політичних підходів. Досить сказати, що в кінці 1990-х років щорічні викиди двоокису вуглецю майже в 4 рази перевищили рівень 1950 р а її зміст в атмосфері досягла найвищого рівня за останні 160 тис. Років. Очікуються, зокрема, зміщення кліматичних зон, зміна видового складу та продуктивності екосистем, збільшення екстремальних погодних явищ і посилення впливу зміни клімату на здоров'я людей. З огляду на, що експлуатація багатьох природних ресурсів (таких як вода, грунт, ліси і рибні запаси), по крайней мере в ряді регіонів, вже досягла гранично допустимого рівня або навіть перевищила його, потрібні величезні зусилля (навіть якщо рівень споживання не зміниться), щоб задовольнити потреби 3 млрд. людина. В даний час найбільш високий рівень народжуваності припадає на країни, які страждають від злиднів, нестачі продовольства і деградації природних ресурсів <1>.

--------------------------------

<1> Детальніше див .: Глобальна екологічна перспектива 2000: Доповідь ЮНЕП про стан навколишнього середовища в кінці тисячоліття. М., 1999..

У цих умовах різко зростає значення правового регулювання захисту навколишнього середовища як в міжнародному, так і в національному масштабі.

Як відомо, в 60-х і 70-х роках минулого століття в промислово розвинених країнах вступило в силу "перше покоління" законів, спрямованих на захист здоров'я людини від впливу забруднення повітря, води і ґрунту. У 90-х роках галузевий підхід був замінений на всеосяжні закони з охорони навколишнього середовища.

Стратегічні напрямки захисту навколишнього середовища в міжнародних відносинах спочатку були визначені на першій Всесвітній конференції ООН з цієї проблеми в Стокгольмі 12 травня 1972 р яка прийняла Декларацію принципів і план дій в галузі навколишнього середовища. Потім, через 20 років, в Ріо-де-Жанейро 14 червня 1992 на Конференції ООН були прийняті Декларація по навколишньому середовищу, що проголосила 27 принципів, і Порядок денний на XXI століття, що включає весь спектр питань навколишнього середовища і розвитку.

В даний час над практичною реалізацією екологічних аспектів Порядку денного на XXI століття і самої Декларації працює Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), хоча цією проблемою займається безліч і інших міжнародних організацій <1>. Генеральна Асамблея ООН майже відразу після створення ЮНЕП включила в сферу її діяльності координацію нормотворчості за участю органів і засновників системи ООН.

--------------------------------

<1> Детальніше див .: Екологія і міжнародне право. М., 1996. С. 14 - 22.

З 1992 роком пов'язані значні досягнення в кодифікації міжнародних норм щодо захисту навколишнього середовища.

Серед міжнародно-правових розробок в галузі охорони навколишнього середовища слід назвати Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату 1992 року з Кіотським протоколом до неї 1997, Конвенцію про біологічне різноманіття 1992 р Угода країн СНД про взаємодію в галузі екології та охорони природного середовища 1992 року і ін.

Дещо раніше були прийняті найважливіші документи, що мають глобальне значення, такі як Віденська конвенція про охорону озонового шару 1985 року і Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар 1987 р Конвенція ООН по боротьбі з опустелюванням у тих країнах, які потерпають від серйозної посухи або опустелювання, особливо в Африці (1994 г.), Міжнародна конвенція по забезпеченню готовності на випадок забруднення нафтою, боротьбі з ним та співробітництву 1990 року, Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті 1991 року, Протокол про охорону навколишнього середовища до договору про Антарктику 1991 р. та ін <1>.



Попередня   1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16   Наступна

Для студентів медичних вузів 1 сторінка | Для студентів медичних вузів 5 сторінка | Для студентів медичних вузів 6 сторінка | Для студентів медичних вузів 7 сторінка | Для студентів медичних вузів 8 сторінка | Для студентів медичних вузів 9 сторінка | Для студентів медичних вузів 10 сторінка | Для студентів медичних вузів 11 сторінка | Для студентів медичних вузів 12 сторінка | Для студентів медичних вузів 13 сторінка |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати