На головну

Поняття консульського права і його джерела

  1. I. 1. 1. Поняття про психологію
  2. I. 1. 3. Поняття про свідомість
  3. I.2.1) Поняття права.
  4. I.2.3) Система римського права.
  5. I.3.1) Розвиток римського права в епоху Стародавнього Риму.
  6. I.3.2) Історичне сприйняття римського права.
  7. I.4. Джерела римського права

У міру розвитку і вдосконалення консульського інституту, обумовлених реальними потребами, створювалися і різні форми його правового регулювання: двосторонні і багатосторонні конвенції з консульських питань; національні закони; складалися і міжнародні звичаї. До середини XX століття сформувалася самостійна галузь міжнародного публічного права - консульське право.

Сучасне консульське право являє собою сукупність норм, виражених в міжнародних угодах і звичаї і поєднуються в необхідних випадках з нормами внутрішнього права держав, з питань статусу і функціонування консульств і їх персоналу.

Консульське право безпосередньо пов'язане з правом дипломатичним, бо консульські відносини між державами, зберігаючи їх самостійний характер, є разом з тим в більшості випадків складовою частиною відносин дипломатичних. Як і в інших галузях системи міжнародного публічного права, в консульському праві проявляють свою дію основоположні прин-

ціпи і норми міжнародного публічного права. В цілому ряді відносин консульське право пов'язане з міжнародним приватним правом.

Говорячи про конкретні джерела консульського права, перш за все договірних, необхідно відзначити домінуюче місце двосторонніх консульських конвенцій, загальне число яких обчислюється сотнями.

Багатостороннім договором загального характеру в цій галузі є Віденська конвенція про консульські зносини 1963 року втілила в собі кодифікацію і прогресивний розвиток норм міжнародного права з консульських питань. У своїх 79 статтях Конвенція регламентує всі основні питання консульських відносин: їх встановлення та створення консульських установ; консульські функції; привілеї та імунітети консульств і їх персоналу, а також ряд інших питань.

Для характеристики Віденської конвенції як джерела консульського права істотно її положення про те, що передбачені в ній норми не відображаються на інших міжнародних угодах з консульських питань, що діють між що беруть участь в них державами, і не перешкоджають їм укладати угоди, що підтверджують, що доповнюють, поширюють або розширюють її положення. Тим самим була не тільки збережена велика мережа двосторонніх консульських конвенцій, які діяли на момент набрання чинності Віденської конвенції, а й закріплена можливість укладати і надалі такі двосторонні конвенції та інші угоди з консульських питань.

Оскільки консульська діяльність здійснюється і консульськими відділами дипломатичних представництв, як джерело консульського права певну роль грає і Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року. На консульських працівників поширюється дія Конвенції про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, 1973 року народження.

Широкий коло законів та інших національних правових актів, що відносяться до питань консульського статусу і діяльності. Ці внутрішньодержавні акти виконують двояку роль: вони регулюють ті елементи статусу і діяльності консулів, які носять внутрішньодержавний характер і зазвичай не піддаються міжнародному регулюванню; вони можуть також мати відношення до статусу і діяльності іноземних консульств та їх працівників, наприклад, в області їх привілеїв та імунітетів (зрозуміло, в тій мірі, в якій це не створює обмежень, які суперечать відповідним міжнародним нормам). До категорії національно-правових джерел консульського права відносяться такі акти, як консульські статути і їм подібні акти, наприклад Положення про Консульському установі Російської Федерації, затверджене Указом Президента РФ від 5 листопада 1998 р цю категорію джерел консульського права входить і цілий ряд положень законодавства про громадянство, про нотаріат і т.п. питань.

Регулюючу роль щодо консульської діяльності національне право грає також тоді, коли виконання консулами ряду міжнародно визнаних функцій обумовлюється дотриманням законів держави перебування консула. У Віденській конвенції 1963 року, двосторонніх консульських конвенціях визнаються права консула щодо здійснення ряду функцій, якщо відповідну дію консула який суперечить «законам і правилам держави перебування» або ними не забороняє. Національне право в цьому випадку виступає в якості доповнюючого, але необхідного елемента регулювання.

Наявність охарактеризованих вище спеціальних джерел консульського права не означає, що до консульських відносин не застосовується міжнародне право в цілому. Загальновизнано, що захист консулом в державі перебування інтересів і прав представленого ним держави і його громадян (фізичних і юридичних осіб) може здійснюватися «в межах, що допускаються міжнародним правом». Про це йдеться і в Віденської конвенції 1963 року. Інакше кажучи, міжнародне право, і перш за все його основні принципи, виступає в консульському праві і як конкретного джерела, з якого для суб'єктів консульських відносин і їх носіїв в особі посадових осіб консульств виникає зобов'язання узгоджувати власні дії в своїх діях в державі перебування з певними міжнародно встановлених рамками.

Як джерело консульського права зберігає своє значення і звичай. Віденська конвенція 1963 року виходить з того, що норми міжнародного звичаєвого права продовжують регулювати питання, не передбачені її положеннями.

Для застосування норм консульського права мають значення також міжнародні рішення, такі як резолюції Генеральної Асамблеї ООН з питання про ефективні заходи «щодо посилення захисту безпеки і охорони дипломатичних і консульських представництв», а також відповідні рішення Міжнародного Суду, зокрема за таким, наприклад, справи , як захоплення в якості заручників дипломатичного і консульського персоналу США в Ірані в 1979 році. У цьому рішенні, винесеному в 1980 році, Суд встановив, що Іран порушив у багатьох відношеннях норми міжнародного права і зобов'язання по відношенню до США, несе за це міжнародну відповідальність і зобов'язаний відшкодувати заподіяний Сполученим Штатам збиток.



Попередня   104   105   106   107   108   109   110   111   112   113   114   115   116   117   118   119   Наступна

Переговори і консультації | Слідча і погоджувальна процедури | міжнародні суди | Механізм мирного вирішення спорів міжнародними організаціями | Глава 13. Дипломатичне право | Початок і припинення дипломатичної місії | Імунітети і привілеї дипломатичного представництва та його персоналу | Правовий режим спеціальних місій | І на які скликаються ними конференціях | Правоздатність, привілеї та імунітети міжнародних організацій та їх посадових осіб |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати