Головна

Глава 1. Макроекономіка як наука

  1. III. Макроекономіка
  2. Аліментні обов'язки батьків і дітей (глава 13).
  3. Бєльський К. С., Зайцева Л. А. Методологія і метод пізнання в праві (загальнотеоретичні аспекти) // Юридична освіта і наука. 2010. № 3.
  4. У більшості суб'єктів Російської Федерації, де інститут уповноваженого з прав людини відсутня, при главах регіонів створені комісії з прав людини.
  5. Найважливішим видом духовного виробництва є наука.
  6. ВСТУПНА ГЛАВА
  7. Вступна глава

Основні макроекономічні показники.

Економетрика макроекономічних агрегатів

план

1.1. Зміст предмета і методи макроекономічних досліджень

1.2 Основні макроекономічні показники

1.3 Економіко макроекономічних агрегатів

Зміст предмета і методи макроекономічних досліджень

У широкому сенсі макроекономіка являє собою сукупність економічних чинників, процесів і явищ, що функціонують на регіональному, національному (державному) і міжнародному рівнях.

Слід розрізняти реальну макроекономіку і макроекономіку як галузь економічної наукової теорії.

Реальна макроекономіка - це сукупність конкретних економічних явищ і процесів, результати яких виражаються в сукупних показниках обсягу виробництва, доходів, зайнятості та рівня інфляції, що мають місце в регіональній, національній і світовій економіці.

Макроекономіка як теорія представляє особливий розділ економічної науки, що досліджує зміст реальних макроекономічних явищ і процесів з метою визначення їх сутності, закономірностей прояву і взаємозалежності для вироблення напрямків економічної політики органами влади (управління) відповідного рівня: державного, регіонального і міжнародного.

Будучи самостійним розділом, макроекономіка знаходиться в тісній єдності і взаємозумовленості з іншими розділом економічної теорії - мікроекономіки. Більш того, розподіл економіки на мікро- і макрорівні вельми умовно, оскільки обидва розділу насправді є лише складовими частинами єдиного цілого - економічної теорії.

Центральне місце в макроекономічній теорії займає дослідження на регіональному, національному та міжнародному рівнях: сукупного попиту і пропозиції; економічної стабілізації та економічного зростання; інфляції і методів боротьби з нею; безробіття і її подолання; перерозподілу доходів та інших економічних проблем.

Особлива роль в макроекономіці належить питання про місце і роль держави в економічному житті суспільства, тобто участю держави в економіці, в перерозподілі матеріальних благ і управлінні економічними процесами.

Об'єктом макроекономічного аналізу є як кожен сектор економіки (реальний, бюджетний, фінансовий і зовнішньоекономічний) окремо, так і їх сукупність.

Макроекономіка аналізує стан економіки певного рівня за допомогою набору показників, основними серед яких є: валовий національний продукт, національний і особистий доходи, загальний рівень цін, темп економічного зростання, рівень інфляції і зайнятості, показники бюджету, платіжного балансу та ін.

Основою макроекономічних досліджень є система наукових методів, які умовно поділяються на дві групи: загальнонаукові (універсальні) і специфічні методи.

До першої групи відноситься діалектичний метод, що передбачає вивчення макроекономічного явища в його русі та розвитку, з урахуванням закладених в ньому суперечностей і взаємозалежностей. До методів цієї групи відносяться також: дедуктивний (з його допомогою результат встановлюється на основі фактів) і індуктивний (тут результат виходить на базі аналізу приватних логічних умовиводів) методи; метод наукових абстракцій, що передбачає глибокий аналіз тільки одного або декількох частин явища без урахування інших його складових; метод аналізу і синтезу.

До специфічних методів макроекономічних досліджень відносяться: метод графічного малюнка, математичні методи і прогнозування. Кожен з них використовується при складанні макроекономічної моделі. Така модель є математичний або графічний образ певної економічної системи або її окремого ланки, на основі якого встановлюються результати конкретних економічних взаємозалежностей.

Прогнозування являє собою наукове передбачення результатів і їх наслідків, планованих на перспективу заходів, пов'язаних з економічним життям суспільства.

Особливе місце в макроекономіці займає економічний експеримент. З його допомогою перевіряється на практиці ефективність тієї моделі або окремого процесу, кінцеві результати якого не представляється можливим точно спрогнозувати. Використання економічного експерименту має бути ретельно обґрунтоване і жорсткого контролю за його проведенням. Будь-який економічний експеримент не повинен кардинально впливати на всю систему сформованих у суспільстві економічних зв'язків і моделей. Як правило, він повинен бути пов'язаний лише з окремою сферою діяльності або галуззю економіки.

Як спеціальний розділ економічної теорії макроекономіка сформувалася в 30-ті роки XX ст. Її основоположником прийнято вважати англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946 рр.). Він розробив макроекономічні методи дослідження взаємозв'язків між національним доходом, заощадженнями і накопиченням, концепцію сукупного попиту і пропозиції. Кейнсом належить заслуга висунення і обгрунтування ідеї управління державою макроекономічними процесами.

Поряд з Д. М. Кейнсом в формуванні макроекономіки як науки брали активну участь як окремі економісти, так і цілі наукові школи і напрямки протягом усього часу існування економічної науки. Це представники меркантилізму, фізіократи, основоположники класичної політичної економії, представники школи марксизму та ін. В становленні макроекономіки видну роль зіграли такі фігури, як Ф. Кене, Ж. Б. Сей, А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, Д . Кларк, К. Менгер, А. Маршалл, Л. Вальрас, В. Парето, С. Кузнець, А. Оукен, В. Ойкен та ін. Кожен з них відкрив і розвинув певні фрагменти макроекономічної теорії. Праці цих учених послужили фундаментом для створення цілісної макроекономічної науки.

Подальший розвиток (після Кейнса) макроекономіка отримала в працях представників сучасних економічних шкіл і наукових напрямів. Видатними макроекономістом другої половини XX в. є П. Самуельсон, М. Фішер, Д. Гелбрейт, В. Леонтьєв, Р. Солоу, Д. Сакс та ін.

Ідеї ??Кейнса і його послідовників були основними і ефективними на практиці аж до початку 70-х років XX ст. За цей час в економічному житті більшості країн світу, де сповідували ринкову модель господарювання, відбулися істотні зміни. Під впливом НТР тут значно зросли масштаби виробництва, змінилася економічна структура, посилилися тенденції глобалізації і соціалізації економіки. Загальним наслідком всіх цих обставин став черговий економічну кризу 70-х років, який охопив містично всі країни світу. Саме ця обставина і послужило об'єктивною причиною для ревізії кейнсіанської теорії (її критика і передбачення неспроможності мало місце і раніше) і пошуку шляхів і форм, адекватних сучасному рівню економічного розвитку. На цій хвилі стали отримувати визнання такі наукові течії, як пост-кейнсіанство, неолібералізм, неоінституціоналізм та ін.

Кожне з цих напрямків пропонувало власні специфічні рецепти підвищення ефективності економіки, спектр яких нині надзвичайно широкий: від абсолютизації ринку як єдиного ефективного засобу, регулювання економіки до посилення втручання держави в управління економічними процесами.

На перший погляд, здається, що існування в економічній науці безлічі напрямків і шкіл свідчить про наявність в сучасній економічній теорії кардинальних протиріч і навіть хаосу. Однак це не так. Великий розкид концепцій і рецептів пояснюється двома головними обставинами. По-перше, вкрай неоднозначним рівнем економічного, соціального, культурного і політичного розвитку країн, навіть використовують одну і ту ж економічну модель. По-друге, в сучасних умовах, коли обставини, в тому числі і економіці, змінюються з невідомої раніше швидкістю, існує реальна необхідність реформування економічної політики, що, як правило, вимагає впровадження нової, що відповідає духу цієї політики, економічної концепції.

Зміна курсів і економічних концепцій в сучасних умовах стає ординарним і певною мірою закономірним явищем. Так, якщо більшість країн Заходу в 70-80-і роки реформував власність, приватизуючи значну її частину, то в кінці 80-х - початку 90-х років в них посилився процес зміцнення позицій держави в економіці, що також вимагало зміни концепцій. На самому кінці XX в, в цих країнах знову запанував курс на пріоритет приватної власності і, як наслідок, підвищений інтерес урядів до нових теорій грошового обігу. Звідси стає зрозумілим рішення комітету з Нобелівських премій з економіки про присудження премії за 1999 р професору Колумбійського університету (СЩА) Роберт Манделл - фахівця з глобального грошового обігу.

Таким чином, очевидно, що множинність напрямків в макроекономічній науці - обставина не випадкове і породжується вимогою реальної дійсності, яка має безліч специфічних особливостей і, як ніколи раніше, динамічна.

Будь-яка макроекономічна концепція має на меті стати концептуальною основою (наукової доктриною) для досягнення певної ланцюга і проведення регіональними, державними і міжнародними інститутами управління конкретної економічної політики.



Попередня   1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16   Наступна

Південно-російський гуманітарний інститут | Основні макроекономічні показники | Економетрика макроекономічних агрегатів | Схема 1.1 Розрахунок ВНП | сукупний попит | сукупна пропозиція | Сукупне споживання, сукупне заощадження і їх функції | Інвестиції. мультиплікатор інвестицій | Глава 3. Економічна рівновага | Поняття рівноваги і його види |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати