загрузка...
загрузка...
На головну

Експертиза стійкої непрацездатності

  1. В) страховий стаж для визначення розмірів допомоги з тимчасової непрацездатності, по вагітності та пологах.
  2. Військово-лікарська експертиза
  3. Військово-лікарська експертиза
  4. Питання 41. Експертиза цінності документів
  5. Гарантії працівникам при тимчасовій непрацездатності, перекладі, медичне обстеження і здачі крові і її компонентів
  6. ГЛАВА 17. ПОСІБНИК З тимчасової непрацездатності
  7. Глава 17. Судово-медична експертиза

Експертиза стійкої непрацездатності або інвалідності, проводить МСЕК, яка з 1992 р підпорядкована МОЗ України. МСЕК організовує з розрахунку на 100 тис. Дорослого населення по адміністративно-територіальному поділу і за профілем. Адміністративно-територіально МСЕК ділять на обласні, центральні міські, міські, районні.

До складу міської (районної) МСЕК входять три лікаря експерта. За профілем МСЕК бувають загальні і спеціалізовані. До складу МСЕК загального профілю входять: терапевт, хірург, невролог; до складу спеціалізованої - 2 лікаря провідного профілю і один терапевт або невролог.

Малюнок №2. Профіль і склад МСЕК

 МСЕК
 загального профілю    спеціалізовані
 терапевт    невролог    хірург    2 лікаря даного профілю    Терапевт або невролог

У МСЕК з метою виявлення компенсаторно-адаптивних можливостей проходять огляд громадяни, які частково або повністю втратили здоров'я внаслідок захворювання, травм, вроджених дефектів, які обмежують їх життєдіяльність, а також ті, які за чинним законодавством мають право на соціальну допомогу.

Направлення на огляд хворого в МСЕК видає ВКК відповідного ЛПУ за формою затвердженою МОЗ, після клінічних обстежень, які підтверджують стійкий або необоротний характер захворювання і в тому випадків, якщо хворий був звільнений з роботи на протязі 4 місяців з дня настання тимчасової непрацездатності чи протягом 5месяцев в зв'язку з одним і тим же захворюванням за останні 12 місяців. При туберкульозі і профзахворювання ці терміни становлять 10-12 місяців.

МСЕК проводить огляд хворих за місцем проживання або лікування при пред'явленні паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, лікарняного листа і відповідного напряму не пізніше 7 днів. Якщо хворий за станом здоров'я не може з'явитися в МСЕК, огляд проводять вдома або в стаціонарі, де він перебуває на лікуванні.

При недоцільності продовження терміну тимчасової непрацездатності лікарняний лист закривають датою огляду.

У разі визнання хворого інвалідом інвалідність встановлюють з дня надходження до МСЕК документів.

МСЕК встановлює:

· Ступінь обмеження життєдіяльності людини, стан працездатності, групу, причину і час настання інвалідності внаслідок загального або професійного захворювання, трудового інвалідності;

· Ступінь втрати працездатності (%);

· Причинний зв'язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті чи з виконанням інших обов'язків військової служби;

· Причинний зв'язок інвалідності з захворюваннями, які виникли в дитинстві, інвалідністю з дитинства, вродженим дефектом;

· Ступінь втрати здоров'я, групу, причину, зв'язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій;

· Ступінь втрати здоров'я, групу, причину, зв'язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС4

· Ступінь стійкої втрати працездатності для направлення хворих в будинку для людей похилого віку та інвалідів;

· Медичні показання і протипоказання на право отримання інвалідами автомобілів з ручним керуванням.

Основне завдання МСЕК - виявлення причин, встановлення груп інвалідності, надання трудових рекомендацій інвалідам. Іноді після огляду хворого МСЕК може санкціонувати продовження листка непрацездатності для завершення лікування.

Основними причинами інвалідності в Україні є хвороби системи кровообігу (1-е місце), злоякісного новоутворення (2-е місце) і травми (3-е місце).

Як бачимо, вони повторюють структуру загальної смертності населення.

Розрізняють такі види інвалідності:

· Загальне захворювання;

· Профзахворювання;

· Трудове каліцтво;

· Інвалідність з дитинства;

· У зв'язку з аварією на ЧАЕС;

· У колишніх військовослужбовців;

· Інвалідність до початку трудової діяльності.

Найчастішим видом інвалідності є інвалідність від загального захворювання, яке встановлюється при 2-х умов:

· Якщо захворювання не було пов'язано з професійною діяльністю;

· Якщо до інвалідності привела побутова травма.

Причиною інвалідності внаслідок профзахворювання є:

· Захворювання, яке виникло під впливом несприятливих факторів, властивих даній професії, або несприятливих умов праці;

· Захворювання, протягом якого ускладнилося під впливом професійного чинника.

Належність даного захворювання до професійного визначається відповідно до списку профзахворювань, затвердженого МОЗ та Міністерством праці.

Перелік установ, які мають право встановлювати остаточний діагноз профзахворювань, переглядається через кожні 5 років і затверджується МОЗ.

Інвалідність внаслідок трудового каліцтва встановлюється на основі акту про нещасний випадок, до складеного за місцем роботи або рішенням суду про факт травмування на виробництві.

Інвалідність внаслідок трудового каліцтва може бути результатом травми, яка отримана:

· Безпосередньо на робочому місці;

· Поза місцем роботи при виконанні виробничого завдання або під час відрядження при виконанні виробничого завдання;

· По дорозі на роботу або з роботи;

· У разі виконання державних або громадських обов'язків;

· У разі виконання дій з порятунку людського життя, охороні правопорядку.

Інвалідність з дитинства встановлюється підліткам до 16 років (учнів до 18 років), якщо захворювання, яке призвело до інвалідності, виникло до цього віку і до початку роботи за наймом.

Причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними в дитинстві, встановлюється за наявності документів ЛПУ, які свідчать про початок захворювання або перенесену травму до 16-ти річного віку (для тих, хто вчиться - до18-ти річного віку).

Найчастішою причиною інвалідності з дитинства є вроджені дефекти розвитку і травми.

Інвалідність до початку трудової діяльності встановлюється в тих випадках, коли захворювання або травма, які привели до інвалідності, виникли після 16 років (учні після 18 років), але до початку трудової діяльності.

Інвалідність колишніх військовослужбовців встановлюється при наявності її причинного зв'язку зі службою в армії в наступних випадках:

· Під час військової служби;

· Не пізніше 3-х місяців після звільнення з військової служби;

· Пізніше 3-х місяців після демобілізації, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, які мали місце під час військової служби.

Указом МОЗ, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків аварій на ЧАЕС від 30.05.97 №166 / 129 затверджено положення про систему експертизи зі встановленням причинного зв'язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на ЧАЕС.

Передбачено створення спеціальних експертних комісій:

· Для дорослих - Центральна і регіональні міжвідомчі комісії у містах Вінниця, Дніпропетровськ, Донецьк, Київ, Львів, Харків; обласні (міські) спеціалізовані МСЕК (облспецМСЕК) і обласні спеціалізовані ЛКК (облспецВКК);

· Для дітей - Центральна дитяча та дитячі обласні (міські) спеціалізовані ЛКК (дитячі облспецВКК).

До складу зазначених вище комісій входять:

· Експертно-консультативна група висококваліфікованих фахівців з різних медичних спеціальностей, які пройшли підготовку з радіаційної медицини;

· Безпосередні члени експертної комісії досвідчених фахівців установ МОЗ України, які пройшли підготовку з радіаційної медицини.

Склад експертів-консультантів і членів комісії стверджують МОЗ та Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС.

Протягом двох років склад членів експертної комісії повинен оновлюватися на 30%, а експертно-консультативна група повинна бути повністю оновлена.

Рас огляд медичних справ експертними комісіями проводяться по особистим зверненням і напрямками спеціалізованого ЛПУ при наявності посвідчення постраждалого внаслідок аварії на ЧАЕС.

Експертиза медичних документів повинна здійснюватися після повного та всебічного медичного обстеження потерпілого, проведення необхідних досліджень, визначення клініко-функціонального діагнозу.

Експертні комісії керуються в своїй роботі затвердженим указом МОЗ України від 17.05.97 №150 переліком хвороб і відповідною інструкцією з застосуванням цього перцева хвороб, при якому може бути встановлено причинний зв'язок їх, а також інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників аварії на ЧАЕС.

Висновки експертних комісій про причини захворювань постраждалих є підставою для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності та видів їх діяльності, для надання цим особам пільг передбачених чинним законодавством.

Існує три види інвалідності. Найважча - перша. Вона встановлюється особам з постійною або тривалою втратою працездатності, які потребують постійного стороннього догляду, спостереження або допомоги.

Друга група встановлюється особам, які мають значні функціональні порушення і практично повністю непрацездатні, але не вимагають сторонньої допомоги, спостереження, тобто здатні обслу4жівать себе самостійно.

Встановлення третин групи інвалідності передбачає можливість продовження трудової діяльності. Вона стосується осіб з обмеженою працездатністю у наступних випадках:

· При необхідності значного зниження обсягу виробничої діяльності;

· При значному зниженні кваліфікації або втрати професії;

· При значному утрудненні при виконанні професійних обов'язків внаслідок анатомічних дефектів, які наведені в затвердженому МОЗ України переліку дефектів.

Кожна група інвалідності визначається на певний термін з призначенням терміну переогляду. Повторний огляд осіб працездатного віку може бути через1-3 року. Направлення на переогляд раніше призначеного терміну може бути тільки у випадках необхідності перегляду групи внаслідок погіршення стану хворого.

Дуже часто група інвалідності встановлюється безстроково. Це буває в разі:

· Пенсійного віку інваліда;

· Наявності стійких незворотних морфологічних і функціональних порушень;

· Неефективності реабілітаційних заходів;

· Несприятливого клінічного і трудового прогнозу.

Реабілітація інвалідів передбачає медичну, соціальну, професійну реабілітацію, а також спеціальну реабілітаційну підготовку дітей.

Відповідно індивідуальною програмою реабілітація інваліда МСЕК розробляє для кожного з них рекомендації за участю лікуючого лікаря.

МСЕК визначає сприятливі для кожного інваліда за станом здоров'я види трудової діяльності і умов праці для відновлення порушених функцій організму, перевіряє відповідність умов праці інваліда своїх висновків.

У разі незгоди громадянина з рішенням районної, міжрайонної, міської МСЕК він має право подати протягом місяця письмову заяву до Кримської Республіканської, обласної, центральної міської МСЕК або до МСЕК, в якій він проходив огляд або до відповідного управління охорони здоров'я.

Комісія, яка проводила огляд або управління охорони здоров'я надсилають в триденний строк з дня отримання заяви всі наявні документи разом із заявою на розгляд Кримської Республіканської, обласної, центральної міської МСЕК, які протягом місяця (з дня подання заяви) проводять повторний огляд хворого і приймають відповідне рішення.

Рішення МСЕК може бути оскаржене в судовому порядку.

Документація МСЕК:

· Акт огляду в МСЕК;

· Книга протоколів засідань МСЕК;

· Статистичний талон до акту оглядів в МСЕК;

· Щорічний звіт обласної, центральної, міської МСЕК (ф. №37 - здоровий).

Основними показниками, які характеризують інвалідність, є:

· Показник інвалідності (контингент інвалідів) - число всіх інвалідів на 1 січня поточного року в розрахунку на 10 тис. Населення;

· Показник інвалідизації (первинної інвалідності) - число осіб вперше визнаних інвалідами, на 10 тис. Населення;

· Структура інвалідності з причин, групам.

Основні показники роботи МСЕК:

· Ефективність реабілітаційних заходів;

· Розбіжності в рішеннях ВКК і МСЕК;

· Питома вага виїзних засідань МСЕК.

Протягом останніх років в структурі інвалідності відбулися істотні зміни, а саме зросла частка інвалідів першої і зменшилася частка інвалідів третьої групи. Як і в колишні роки, найвищий рівень інвалідності спостерігається у осіб похилого віку.

Про основні тенденції показників інвалідності в Україні за останні 10 років описується в розділі №4.

Розділ 11. Організація стоматологічної допомоги населенню

Стоматологічна допомога є однією з наймасовіших видів медичного обслуговування населення. Звернення до лікарів-стоматологів займає друге місце після звернень до лікарів-терапевтів і становлять понад чверть загальних звернень хворих до всіх лікарів.

Виникнення і становлення стоматологічної допомоги в історії людства йшло паралельно з розвитком всієї медицини. На нашій землі вже за часів Київської Русі медицина була представлена ??цілителями - народними лікарями. Серед них було навіть свого роду розподіл за професіями: травники, зільники, костоправи і т.д.

В середні віки медичну допомогу надавали банщики, цирульники, які подорожують лікарі. В Україні в Києві, Львові, Луцьку існували навіть великі цехи цирульників, в яких майстри цирульню справи навчали своїх учнів не тільки майстерності «брадобрейства», а й відповідним методам лікування. У 17-19 століттях лікуванням зубів займалися в основному іноземні зубні лікарі-дантисти. Для впорядкування та регламентації діяльності зубних лікарів Медичної Колегією навіть був виданий спеціальний указ, згідно з яким зубного лікаря потрібно було екзаменувати по анатомії щелеп, зубів і хвороб ясен, за всіма зубним хворобам, так само як і тих, які вимагають операцій. Зубний лікар повинен бути зробити кілька зубних операцій, а також вміти робити і вставляти штучні зуби.

В кінці 19 століття лікуванням зубних хвороб почали займатися зубні лікарі - випускники спеціальних шкіл стоматологічного мистецтва. Відкривалися ці школи в університетських містах та утримувалися за рахунок підприємців. В Україні вони були відкриті в Києві, Одесі. У 1898 р була зупинена підготовка дантистів на основі учнівства. Зубний лікар на відміну від дантиста, отримував середню освіту і мав відповідний диплом. Державної системи підготовки зубних лікарів не існувало.

У роки Радянської влади існуючі стоматологічні школи були націоналізовані, а також відкриті нові відповідні установи для забезпечення зростаючої потреби населення в зубних лікарів. Підготовка зубних лікарів на їх базі існувала до 1976 г. Не дивлячись на досягнутий прогрес в підготовці зубних лікарів, було ясно, що такого рівня підготовки для них явно недостатньо, і що більш доцільно було б їх готувати на медичних факультетів університетів.

Згідно з указом Наркомату охорони здоров'я України від 10.08.18г. в Києві на базі трьох націоналізованих приватних зуболікарських шкіл при медичному університеті був створений одонтологічний факультет.

У 1927р. Наркомату охорони здоров'я була видана директива про зміцнення одонтологичеських факультетів, а в 1930р. вони були перейменовані в стоматологічні.

Одночасно з появою і удосконаленням форм і методів підготовки фахівців, розробкою і впровадженням в практику ефективних методів і технологій удосконалилася також і стоматологічна допомога.

Спочатку більш-менш організована зуболікарська допомога надавалася в приватних, частіше невеликих стоматологічних кабінетах.

Надалі стали створюватися самостійні зубопротезні амбулаторії, в складі яких почали відкриватися кабінети терапевтичної та хірургічної стоматології.

Згодом з'явилися більш прогресивні форми - відділення ортопедичної стоматології з зуботехническими лабораторіями. Удосконалення організаційних форм стоматологічної допомоги поступово призвело до створення установ вищого рівня - стоматологічних поліклінік.

Значні зміни в організації стоматологічної допомоги почалися після прийняття постанови Ради Міністрів Союзу РСР (1961 р.). У 60-70-х рр. значно покращилася підготовка стоматологів, активно створювалися нові стоматологічні поліклініки, збільшувалися стоматологічні відділення поліклінік, МСЧ, зміцнювалася мережу зуботехнічних лабораторій, були відкриті нові стоматологічні факультети, інститути і т.д.

На IV Всесоюзному з'їзді стоматологів (1962р.) Було рекомендовано розвивати насамперед самостійні багатопрофільні стоматологічні поліклініки для дорослих і дітей, які повинні були стати лікувально-консультативними і організаційно-методичними центрами.

Амбулаторно-поліклінічна стоматологічна допомога є найбільш масової різновидом медичної допомоги населенню. З загальної кількості відвідувань на частку лікарів-стоматологів доводиться 11,4%.

В даний час в Україні добре відпрацьована і функціонує в міській та сільській місцевості широка мережа лікувальних закладів стоматологічного профілю.

Їх характеристика на початок 1998р. наступна:

 Самостійні поліклініки для дорослих
 Самостійні поліклініки для дітей
 Відділення і кабінети в ЛПЗ загального профілю
 Дитячі стоматологічні кабінети як самостійні, так і в складі дитячих і дорослих стоматологічних поліклінік і амбулаторно-поліклінічних установ загального профілю
 Лікарняні профільні установи, які мають стоматологічні відділення
 На господарсько-розрахункових умовах: · поліклініки · зубопротезні відділення  

В останні роки зросла забезпеченість населення лікарями стоматологічного профілю (таблиця №1).

Таблиця №1. Забезпеченість населення України лікарями-стоматологами (зубними лікарями)

 спеціальність  Кількість лікарів на 10 тис. Населення
 Всього лікарів стоматологічного профілю  3,9  3,97  4,02  4,05  4,02  4,13  4,18
 В т.ч. стоматологів: Терапевтів  2,5  2,54  2,58  3,55  3,52  3,6  3,24
 хірургів  0,3  0,32  0,33  Н / в  Н / в  Н / в  0,34
 ортопедів  0,6  0,65  0,65  Н / в  Н / в  Н / В  0,60
 дитячих  0,4  0,45  0,46  0,5  0,51  0,52  0,52
 зубних лікарів  0,7  0,68  0,68  0,66  0,64  0,63  0,63
 разом  4,6  4,7  4,8  4,8  4,7  4,8  4,8

стоматологічні захворювання (Карієс зубів, хвороби тканин парадонта, захворювання слизової оболонки порожнини рота, травми та інші) відносяться до найбільш поширених захворювань людини на земній кулі. Масове ураження карієсом всіх вікових груп населення (90%), високі рівні ураження населення парадонтозом (до 40%) і ін. Стоматологічними захворюваннями свідчать про те, що їх профілактика, особливо боротьба з каріозної хворобою і хворобами тканин пародонта, є однією з провідних медико -соціальних проблем сучасності. За даними ВООЗ більше 80% дітей раннього віку страждають гінгівітом, а все доросле населення - гингивитом або парадонтозом. Тому все населення старше 3-х років вимагає різноманітних видів стоматологічної допомоги.

Таблиця №2. Поширеність карієсу серед різних вікових груп населення України (середні дані на 100 оглянутих відповідного віку по регіонах з різним рівнем захворюваності)

 рівень  області  населення  Вік (років)
 35-44
 низький  Дніпропетровська, Київська, Кіровоградська, Сумська, Полтавська, Харківська  міське  73,2  86,6  97,2
 Сільське  59,6  73,2  92,7
 середній  Вінницька, Волинська, Житомирська, Запорізька, Кримська, Миколаївська, Одеська, Тернопільська, Херсонська  міське  86,6  94,2  97,3
 Сільське  85,2  88,0  97,5
 високий  Закарпатська, Луганська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька, Чернігівська  міське  93,6  80,8
 Сільське  97,6  97,6  96,3

На поширеність стоматологічних захворювань впливають різноманітні фактори. До них належать геохімічні особливості кліматично зон, зокрема питома вага фтору в питній воді і продуктах харчування, а також певні професійні умови.

Недотримання режиму харчування, надмірне вживання вуглеводів, особливо працівниками кондитерських виробництв, сприяє більш інтенсивному ураженню зубів карієсом. Підвищений вміст фтору у воді і продуктів харчування призводить до флюорозу зубів, а зниження його - до карієсу.

Прикладом зв'язку стоматологічних захворювань з різними виробничими умовами можуть бути стоматити від випромінювань, ртутний, свинцево-вісмутовий гінгівіт і т.д.

Поряд з чітко вираженою залежністю показників ураження зубів карієсом від віку, їх рівень залежить також і від статі (у жінок вони вищі).

Формування зубощелепної системи плода залежить від стану здоров'я вагітної жінки, від дотримання нею загальноприйнятих правил догляду за зубощелепної системою.

Після народження дитини на формування зубощелепної системи починає впливати насамперед харчування, його білково-вуглеводне співвідношення, а також шкідливі звички (смоктання пальців, мови і т.д.). надмірне надходження в організм вуглеводів в деякій мірі обумовлює захворюваність карієсом навіть молочних зубів, а це вимагає своєчасного лікування.

Запізніле лікування постійних зубів призводить до їх руйнування, викривлення, випадання, а каріозна порожнина зуба, як постійний осередок інфекції, може стати причиною багатьох захворювань (ангіна, ревматизм, нефрит і т.д.).

Слід підкреслити, що відбуваються зміни поширеності карієсу в різних регіонах світу. У тих регіонах, де він був традиційно високим, спостерігається зменшення, в той же час він росте в країнах, які розвиваються. Причини цього явища до кінця не виявлені. Перш за все це обумовлюється рівнем, умовами і способом життя людей (широке поширення фторидів з одного боку і підвищене вживання цукру з іншого), змінюється також у міру підвищення рівня життя поведінки людей відносно не тільки свого здоров'я в загальному, але і стану порожнини рота.

Важливе соціально-гігієнічне значення набувають питання профілактики вроджених вад розвитку зубощелепної системи, частота яких коливається від 0,7 до 1,3 на 1000 пологів; боротьба з травматизмом, значна частина якого припадає на пошкодження щелепно-лицевої системи. Всі ці обставини підкреслюють значущість удосконалення стоматологічної допомоги населенню.

Комітет ВООЗ з гігієни зубів (1966р.) Виділив, що на основі розробленого ним поняття «здоров'я», концепція здорових зубів стає невід'ємною частиною загального здоров'я і має значення лише при її розгляді в цьому контексті. Комітет експертів ВООЗ визначив «здорові зуби», а точніше «Здорова ротова порожнина» (1979р.), Як «Стан, при якому зуби і опорні тканини, а також частини, які розміщені навколо ротової порожнини, і різноманітні структури щелепно-лицьового комплексу, які належать до жування, відповідають нормі і правильно функціонують».

В роботі лікаря-стоматолога значний обсяг займає профілактична діяльність. Виходячи з сучасного уявлення про етіологію і патогенез стоматологічних захворювань, розрізняють первинну, вторинну і третинну профілактику.

Первинна профілактика - це система державних, соціальних і медичних заходів, спрямованих на попередження різних, в тому числі стоматологічних захворювань шляхом усунення причин і умов їх розвитку. Об'єктом первинної профілактики є здоровий або практично здорова людина.

Вторинна профілактика - це комплекс методів лікування карієсу і його ускладнень, захворювань парадонта та зубощелепних аномалій. Головним методом вторинної профілактики з метою недопущення розвитку ускладнень хвороби є планова санація.

Третинна профілактика - це відновлення функцій зубощелепної системи після втрати зубів і внаслідок захворювання за допомогою складних реконструктивних операцій на обличчі і щелепах. Це свого роду реабілітація хворого з метою недопущення інвалідизації.

методи профілактики в стоматологічній практиці дуже різноманітні. Вона повинна бути спрямована на відновлення порушеного обміну речовин в тканинах зубів і органів щелепно-лицевої ділянки та в загальному в організмі.

Велику увагу потрібно надавати організації і проведення планової оздоровчій роботі серед дітей. Необхідно прагнути до того, щоб кожна дитина дошкільного та шкільного віку було охоплено санацією порожнини рота і зубів.

Профілактична робота проводиться на декількох рівнях:

1. державний, який поширюється на все населення або великі провідні, соціальні, регіональні групи, які мають специфічні риси;

2. колективний або територіальний;

3. сімейний;

4. індивідуальний.

Лікар-стоматолог працює в основному на третьому і четвертому рівнях. На перших двох він має право ініціативної пропозиції.

У стоматології існую такі загальноприйняті напрямки профілактики:

1. місцеві:

· Злиття на мікроорганізми зубного нальоту з метою ослаблення його кариесогенного дії;

· Зниження негативного впливу кислотності їжі на тверді тканини зубів;

· Застосування дії фтористих з'єднань на тканини ротової порожнини;

· Індивідуальна і професійна гігієна порожнини рота, гігієнічне виховання і навчання.

2. загальні:

· Підвищення резистентності організму, якості формування і функціонування зубощелепної системи (раціональне харчування, адсорбенти, імуномодулятори і т.д.);

· Системне застосування фторидів (фторування питної води, призначення фтору в таблетках).

Основна роль стоматолога в реалізації колективної профілактики зводиться до того, щоб навчити медичний персонал і населення використовувати її методи, здійснювати контроль ефективності проведення профілактичних заходів з вторинної профілактики. Одним з основних розділів роботи дитячих лікарів-стоматологів повинна бути планова санація порожнини рота.

До планової санації відноситься комплекс активних лікувально-профілактичних і організаційних заходів, спрямованих на попередження, раннє виявлення та лікування хвороб порожнини рота, формування груп диспансерного спостереження. Вона здійснюється згідно з графіками, складеними попередньо і узгоджених з директорами шкіл та керівниками дитячих колективів.

Під час санації повинні бути вилікувані всі захворювання порожнини рота. Комплекс заходів включає лікування карієсу, усунення дефектів тканин і зубів іншої етіології, пломбування, видалення зруйнованих зубів і їх коренів, які не підлягають консервативному лікуванню, видалення зубного каменю, протизапальна терапія крайового парадонта, підготовка порожнини рота до протезування або ортодонтичного лікування.

Існує кілька форм санації:

· індивідуальні - при самостійному зверненні за допомогою до стоматолога;

· разова або періодична, організована санація - виявлення і повне лікування захворювань зубів і порожнини рота серед організованих контингентів, працівників промислових підприємств, вагітних, школярів, госпіталізованих хворих.

Санацію порожнини рота і зубів проводять різними методами:

1. централізований - передбачає огляд, діагностику і всі види лікування в умовах поліклініки.

2. децентралізований - санація порожнини рота і зубів здійснюється безпосередньо в дитячих установах (школах, дитячих садах, яслах).

3. бригадний - в стоматологічній поліклініці створюють бригаду в складі 3-6 лікарів, 1 медсестри і 1 санітарки. Вона здійснює виїзди до шкіл, дошкільних установ для проведення планової санації на спеціально обладнаному автобусі (пересувний стоматологічний кабінет).

Зараз дуже часто використовується централізована санація. Вчителі приводять дітей з шкіл в поліклініки. Іноді не всіх, а тих, які вимагають санації. В цьому випадку стоматолог повинен провести попередній огляд в школі з метою відбору необхідних контингентів.

 



Попередня   121   122   123   124   125   126   127   128   129   130   131   132   133   134   135   136   Наступна

Страхова медицина в економічно розвинених країнах світу | Медико-соціальні аспекти охорони здоров'я матері і дитини. | Організація акушерсько-гінекологічної допомоги | Амбулаторно-поліклінічну, акушерсько-гінекологічну допомогу забезпечує жіноча консультація. | Організація медичної допомоги дітям | Облік і звітність, показники діяльності, їх оцінка | Шкала оцінки стану здоров'я пацієнта після закінчення лікування і | ступеня контролю | стаціонарної допомоги | Розділ 10. Організація медичної експертизи працездатності |

загрузка...
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати