загрузка...
загрузка...
На головну

Директорія та її боротьба за збереження української державності у 1918 - 1920 рр.

  1. Австро-німецька окупація України у 1918 р. та її наслідки для української державності.
  2. Боротьба українського козацтва проти турецько - татарської агресії наприкінці XV - першій половині XVIІ ст.
  3. Боротьба Центральної Ради і більшовиків за владу в Україні
  4. Витоки державності
  5. Виявлення особливостей української мови
  6. Виявлення особливостей української мови і суперечки про її давність та місце у слов'янській родині (перша половина XIX ст. - 60-80 р. XIX ст.).

1. Затвердження Директорії при владі, суперечності ії внутрішньої та зовнішньої політики.В ніч з 13 на 14 листопада 1918 р. діячі УНС створили Директорію, як орган керівництва повстанням проти гетьмана, у складі 5 чоловік: Винниченко (голова), а також Петлюра, Андрієвський, Макаренко, Швець, які представляли основні партії УНС. Після повалення гетьманату 19 грудня 1918 р. Директорія урочисто в'їхала до Києва. Було відновлено УНР. Перший уряд Директорії очолив Чехівський (член УСДРП).

Діяльність Директорії та її уряду почалася у дуже складній ситуації. Вже в листопаді 1918 р. почалася окупація військами Антанти Півдня України. 60 тисяч французьких, англійських, польських, сербських, грецьких та інших військ і кілька десятків військових кораблів зайняли майже всі чорноморські порти, надаючи при цьому всіляку підтримку білогвардійцям. Окупація Півдня України військами Антанти тривала до березня - квітня 1919 р., коли вони були вибиті Червоною Армією. У листопаді - грудні 1918 р. в Україну розпочався наступ радянських військ, і вдруге затвердження радянської влади. На Волині активно діяли поляки, а в Донбасі - білогвардійці, армія Денікіна.

Тобто, зовнішньополітичне становище Директорії виявилося вкрай несприятливим, що значно ускладнило її діяльність, бо вже скоро визначилася внутрішня слабкість режиму Директорії. Сприяла цьому в значній мірі відсутність єдності в самій Директорії, серед членів якої визначалося два спрямування: одне представлене Винниченком, який виступав за радикальні соціальні перетворення, за встановлення в Україні радянської влади, але в національній формі, та досягнення угоди з більшовиками. Друге представляв Петлюра, який виступав за створення міцної армії і державного апарату, проти радикальних соціальних експериментів та за встановлення союзу з країнами Антанти. Така ситуація визначила непослідовність, нерішучість і половинчастість Директорії в проведенні внутрішньої політики, особливо в соціальних перетвореннях, чого чекали трудящі маси. Спроби вирішення Директорією аграрного та інших соціальних питань не задовольняли селян і робітників, і вона не змогла забезпечити собі їхньої підтримки. Тим більше, що на місцях виявила себе "отаманщина", стихійна діяльність отаманів - командирів військових частин Директорії, яка не спроможна була їх контролювати. "Отаманщина" по суті стала організаційною формою, в якій виявилася політична активність селянства.

У сфері державного будівництва Директорія закликала до створення трудових рад - представницьких органів трудового селянства, інтелігенції та робітників, тобто тих, хто власною працею здобував собі засоби до існування. Наприкінці січня 1919 р. у Києві Директорією було скликано Трудовий Конгрес, як вищий представницький орган трудових мас українського народу. Закінчити роботу він не зміг з-за наступу на Київ радянських військ, але уповноважив Директорію бути вищим органом влади українського народу.

2. Директорія в політичних реаліях 1919 р., злети і падіння.На початку 1919 р. становище Директорії різко погіршується із-за успішного наступу радянських військ, ефективно протидіяти якому війська УНР не могли. Армія Директорії після повалення гетьманату скоротилася з 100 тисяч до 20 тисяч, селянство вичікувало або пішло в "отаманщину". Щоб зупинити більшовиків Директорія, як і Центральна Рада рік тому, шукає підтримки ззовні, від країн Антанти. У середині січня 1919 р. з командуванням окупаційних військ була досягнута угода, за якою Директорія фактично визнала над УНР протекторат Франції, під контроль якої повинні були перейти фінанси, залізниці та ін. На вимогу країн Антанти відбулися зміни в самій Директорії. Винниченко і Чехівський залишили свої посади. З лютого 1919 р. головою Директорії став Петлюра.

Ще в середині січня 1919 р. Директорія відкрито оголошує війну Радянській Росії, але терпить в ній поразку. На початку лютого 1919 р. радянські війська зайняли Київ, а на квітень 1919 р. майже всю Україну, вигнавши з Півдня війська Антанти. Директорія та її уряд переміщуються з Києва до Вінниці, Проскурова, Рівного, Станіслава. Уряди Директорії в наступні місяці 1919-1920 рр. після Чехівського очолюють: С. Остаппенко, Б. Мартос, І. Мазепа, В. Пилипенко.

На травень - червень 1919 р. становище Директорії стає катастрофічним, вона на грані поразки від Червоної Армії, але антибільшовицькі селянські повстання та наступ Денікіна врятували її. У другій половині липня 1919 р. війська Директорії об'єдналися з УГА, яка 16 - 17 липня 1919 р. перейшла Збруч після ліквідації поляками ЗУНР, а в серпні 1919 р. об'єднані українські війська починають успішний наступ проти радянських військ, які в цей час терплять поразку від військ Денікіна. 30 серпня 1919 р. українські війська, переважно галичани, зайняли Київ, але наступного дня змушені були його залишити під тиском денікінських військ.

На цей час радянська влада в Україні була ліквідована, а більшість українських земель окупована військами Денікіна. Білогвардійці негативно ставилися до Директорії та УНР, бо виступали за єдину неподільну Росію, тому у вересні 1919 р. війська Денікіна починають війну з військами Директорії, які терплять поразку. Становище українських військ було дуже важким. Нестача або відсутність самого необхідного, відсутність підтримки ззовні, бо Антанта підтримувала Денікіна. Восени 1919 р. почалися ранні заморозки, епідемія тифу, до цього ж відсутність найнеобхіднішого. У жовтні - листопаді 1919 р. українські війська опинилися в так званому "трикутнику смерті", затиснуті між трьома силами: денікінцями, Червоною Армією та поляками. 5 листопада 1919 р. УГА перейшла на бік Денікіна, але галичани оговорили не воювати проти військ Директорії. На цей час Директорія остаточно розпалася. В її складі залишився тільки Петлюра, який перебрав на себе всі повноваження і поїхав до Варшави. Залишки військ Директорії (кілька тисяч) у грудні 1919 - травні 1920 рр. здійснили "Зимовий похід" по тилам денікінців та Червоної Армії, по суті, партизанський рейд.

3. Варшавський договір 1920 р. та остаточна поразка Директорії.На цей час в Україні втретє була встановлена радянська влада. На початку 1920 р. були розбиті війська Денікіна, їхні залишки закріпилися в Криму. Навесні 1920 р. визначилася загроза війни між Польщею та Радянською Росією. В такій ситуації Петлюра (Директорія) шукає союзу з Польщею. 21 і 24 квітня 1920 р. Петлюра і керівники Польщі укладають Варшавський договір, за яким Польща визнавала УНР і Директорію, як найвищу владу в УНР, взамін до Польщі відходили Східна Галичина, Західна Волинь, Полісся та інші українські землі із населенням 5,2 млн. чоловік і гарантувалося землеволодіння польських поміщиків на Правобережжі. Тобто цей договір не рівноправний і викликав протести більшості українських політиків.

25 квітня 1920 р. почалася радянсько-польська війна. 6 травня 1920 р. польські і українські війська зайняли Київ, але через кілька днів наступ було зупинено. Наприкінці травня 1920 р. Червона Армія почала успішний контрнаступ, який тривав до середини серпня 1920 р. Радянські війська дійшли до Львова і Варшави. Польща опинилася на грані поразки, але величезна допомога країн Антанти, патріотичне піднесення в Польщі та помилки радянського командування врятували її. 17 серпня 1920 р. польські війська перейшли в контрнаступ. Радянські війська зазнали сильної поразки. Фронт стабілізувався в Західній Білорусі і Західній Україні, звідки й почалася війна. 12 жовтня 1920 р. Радянська Росія і Польща уклали перемир'я, а 18 березня 1921 р. підписали Ризький мирний договір, за яким до Польщі відійшли Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина та інші землі.

Війська УНР (35 тисяч чоловік) намагалися самостійно продовжувати війну, але в листопаді 1920 р. вони остаточно були розгромлені Червоною Армією. Їх залишки відступили до Польщі, де були інтерновані. Подальша діяльність державних органів УНР (Президента, уряду та ін.) продовжувалася в еміграції до 1992 р.

32. Більшовики і Україна. Протиріччя затвердження Радянської влади в Україні у 1918-1920 рр.

1. Боротьба за владу з Центральною Радою. Радянська влада в Україні взимку - навесні 1918 р. У 1917 - 1920 рр. більшовики в Україні були реальною політичною силою, яка претендувала на владу. У листопаді - грудні 1917 р. визначилося їх протистояння з Центральною Радою. Більшовики прагнули до встановлення в Україні влади Рад. Збройним шляхом їм це не вдалося. Наприкінці листопада 1917 р. війська Центральної Ради в Києві роззброїли більшовицькі війська і вислали їх до Росії, а також придушили кілька повстань в різних містах і зупинили наступ на Київ 2 гвардійського корпуса. Більшовики також готували скликання Всеукраїнського з'їзду Рад, щоб проголосити Радянську владу в Україні. Свої дії вони координували з ЦК більшовицької партії і Раднаркомом (далі - РНК). 4 грудня 1917 р. РНК надсилає ультиматум Центральній Раді, з вимогами не дезорганізовувати фронт, не пропускати козацькі війська на Дон, Урал, пропускати радянські війська на Дон (проти отамана Каледіна), припинити роззброєння радянських військ в Україні.

4 грудня 1917 р. в Києві почав роботу І Всеукраїнський з'їзд Рад, на який прибули 120 делегатів від більшовицьких Рад і 2000 делегатів від Селянських Спілок - масових селянських організацій, які перебували під контролем УПСР. Не маючи більшості, більшовицькі делегати заявили протест і залишили з'їзд. І Всеукраїнський з'їзд Рад в Києві у складі делегатів від Селянських Спілок продовжив роботу і схвалив резолюції на підтримку Центральної Ради та її політики.

Більшовицькі делегати з Києва поїхали до Харкова, де 9 - 10 грудня 1917 р. була встановлена Радянська влада і працював обласний з'їзд Рад. Київські і харківські делегати об'єдналися і 11 -12 грудня 1917 р. у Харкові було проведено І Всеукраїнський з'їзд Рад, на якому 200 делегатів представляли 82 ради з 300, що існували в Україні. 12 грудня 1917 р. на цьому з'їзді в Україні проголошується Радянська влада, обирається Центральний Виконавчий Комітет Рад на чолі з Ю. Медведєвим і радянський уряд - Народний Секретаріат.

26 січня 1918 р. радянські війська займають Київ, і на цей час радянська влада встановлюється майже на всій території України. Починається формування органів Радянської влади в Україні, створюється новий апарат управління, органи правопорядку, суд, збройні сили. Власне на території України утворилося кілька радянських республік: радянська УНР, Донецько-Криворізька, Таврійська, Одеська. Під контроль органів Радянської влади перейшли фінанси, здійснювалися контрибуції, конфіскації, реквізиції. Почалося одержавлення (націоналізація) промисловості, особливо великої. На селі проводилася ліквідація поміщицьких маєтків і розподіл землі між селянами. Активізувався вивіз хліба до Росії. Проти своїх противників більшовики застосовували терор.

Саме в цей час (кінець 1917 - весна 1918 рр.) становище Радянської влади в Україні складне, міцно затвердитися вона не встигла. 18 лютого 1918 р. почався загальний наступ австро-німецьких військ. 3 березня 1918 р. за Брестським мирним договором з Німеччиною та її союзниками Радянська Росія визнала УНР незалежною республікою, тим самим Раднарком і більшовики зобов'язалися не втручатися у внутрішні справи України і не надавати ніякої допомоги органам Радянської влади в Україні, але робили це таємно.

17 - 19 березня 1918 р. у Катеринославі відбувся ІІ Всеукраїнський з'їзд Рад, який з тактичних міркувань визнав незалежність Радянської України, тоді як І Всеукраїнський з'їзд Рад визнав державний союз Радянської України і Радянської Росії.

Зупинити наступ австро-німецьких військ (450 тисяч) нечисленні радянські війська (кілька десятків тисяч) не змогли. На початку березня 1918 р. було зайнято Київ, а на початку травня 1918 р. окупація України австро-німецькими військами була завершена. Радянська влада в Україні припинила існування, її державні органи - ЦВК Рад і Народний Секретаріат були розпущені.

2. Встановлення Радянської влади в Україні взимку - влітку 1919 р. Політика "воєнного комунізму". Проте більшовики не відмовилися від боротьби за Україну. 5 - 2 липня 1918 р. у Москві була утворена Комуністична партія (більшовиків) України, яка провела свій І з'їзд. На початку серпня 1918 р. більшовики в Україні спробували підняти масові повстання, але вони були передчасні, погано підготовлені, тому легко придушені.

У листопаді 1918 р. Німеччина потерпіла поразку у війні. 13 листопада 1918 р. Радянська Росія (РСФРР) анулювала Брестський мирний договір. Наприкінці листопада 1918 р. було утворено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, який 29 листопада 1918 р. у м. Суджі видав маніфест про відновлення влади Рад в Україні. У цей час в Україні тривають антигетьманські повстання, при владі затверджується Директорія, проводиться окупація військами Антанти Півдня України. Також починають наступ в Україну й радянські війська, які діють успішно і у 1919 р. займають: 3 січня - Харків, 12 січня - Чернігів, 19 січня - Полтаву, 27 січня - Катеринослав, 5 лютого - Київ, 18 березня - Вінницю, 10 березня - Херсон, 15 березня - Миколаїв, 6 квітня - Одесу, а 4 - 29 квітня - Крим.

Тим самим на квітень 1919 р. на більшості території України було знову встановлено Радянську владу. Знову почалося створення державного апарату Радянської влади в Україні. Держава дістала нову назву - Українська Соціалістична Радянська Республіка, яка була закріплена у першій Радянській конституції УСРР, затвердженій у березні 1919 р. на ІІІ Всеукраїнському з'їзді Рад. Вищим органом законодавчої влади став Всеукраїнський з'їзд Рад та його виконавчий орган - Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), головою якого з 1919 р. став Г. Петровський, був на цій посаді до кінця 30-х рр. Уряд у січні 1919 р. було перейменовано на Раду Народних комісарів, очолив його Х. Раковський (до 1923 р.).

В основу політики більшовиків в Україні в цей час були покладені принципи "воєнного комунізму", політичного курсу, який з 1918 р. активно проводився в Росії. Це особливо засвідчили рішення ІІІ з'їзду КП(б)У, який відбувся у березні 1919 р.

Сутність політики "воєнного комунізму" становила спроба прискореними темпами перейти до нового комуністичного суспільства. Досягнення цього пов'язувалося з революційним насильством, не зупиняючись перед найжорстокішим терором. Конкретно ж мова йшла про насильницький злам існуючої на той час економічної системи, яка ґрунтувалася на товарно-грошових, ринкових відносинах, і заміну її прямим (без грошей) продуктообміном, який здійснював апарат управління, тобто чиновники, а не ринкові механізми. Тим самим в економіці затверджувалася адміністративно-командна система. Розгорнулася націоналізація фінансів, транспорту, системи зв'язку і промисловості. У першу чергу націоналізовувалися підприємства цукрової, вугільної, металургійної і машинобудівної промисловості, почалася націоналізація і більш дрібних підприємств, але це не підвищувало ефективність виробництва. У промисловості затверджувалася система главкізму, саме главки (головні комітети) по вертикалі здійснювали управління підприємствами певної галузі, повністю розпоряджалися їх ресурсами і робочою силою. Тобто в управлінні промисловістю була встановлена жорстка централізація. Робітники за роботу отримували натуральний пайок.

Важливою складовою політики "воєнного комунізму" стала продовольча політика більшовиків. 12 квітня 1919 р. декретом ВУЦВК в Україні встановлювалася продовольча диктатура, а саме: була оголошена монополія держави на найважливіші продовольчі товари, якими розпоряджалися лише державні органи, розподіляючи їх у вигляді пайків та ін. Отримували ці продовольчі товари через продовольчу розкладку, за якою все зерно та ін., крім певного мінімуму, селяни повинні були здавати державі за встановленими нею же цінами. На практиці ж забирали скільки треба було, без будь-якого відшкодування. Приватна торгівля продуктами харчування заборонялася. Тобто продовольча диктатура безпосередньо зачіпляла інтереси селян як дрібних товаровиробників, підриваючи економічну основу їх існування. Незадоволені були селяни і аграрною політикою більшовиків, вирішенням ними земельного питання. У 1919 р. було проголошено конфіскацію 14,5 млн. десятин землі, але селяни з них отримали лише 5 млн. дес., і не найкращих земель. 2,5 млн. дес. залишилися під радгоспи та різні сільськогосподарські підприємства (цукрові заводи, винокурні та інші). 7 млн. десятин, надлишки землі у заможних селян, конфіскувати не встигли. Тобто більшість селян була вкрай невдоволена політикою більшовиків.

Віддавати хліб за продрозкладкою селяни не хотіли, як правило його забирали силою продзагони. Посилюються антибільшовицькі настрої, селянство чинить опір. План продрозкладки на 1919 р. було встановлено у 13,9 млн. пуд., а заготовили лише 10,5 млн., і то з величезними зусиллями. Скоро починаються антибільшовицькі повстання селян. У травні 1919 р. відбулося повстання отамана Григор'єва, яке з великими зусиллями змогли придушити. Уже у квітні 1919 р. сталося 98 антибільшовицьких виступів, а у червні - липні 1919 р. - 328. Влітку 1919 р. антибільшовицькі повстання селян стають масовими. Це підірвало тили Червоної Армії і послабило позиції Радянської влади в Україні.

3. Боротьба з Денікіним. Закріплення Радянської влади в Україні у 1920 р. У червні-липні 1919 р. почався успішний наступ в Україну військ Денікіна з Донбасу, а з заходу військ Директорії та УГА. На кінець серпня 1919 р. Радянська влада в Україні була повалена. Влітку 1919 р., в один з найважчих періодів існування Радянської влади, для її захисту і зміцнення вирішено було об'єднати всі сили та ресурси. З цією метою 1 червня 1919 р. радянськими республіками було укладено військово-політичний союз.

Більшість українських земель була окупована денікінцями, встановлений ними режим був досить жорстоким в національному питанні (війна з Директорією, гоніння на українську культуру) та по відношенню до селянства. Повернення поміщиків, реквізиції хліба та ін. восени 1919 р. викликали в Україні масовий селянський партизансько-повстанський рух проти денікінців. Особливо розгорнув свою діяльність Махно. Повстанські загони мали різне ідейне забарвлення: більшовики, петлюрівці, анархісти та ін. Це підірвало тили денікінської армії.

У жовтні 1919 р. Червона армія перейшла в контрнаступ і на січень-лютий 1920 р. в Україні вже втретє була встановлена Радянська влада. Залишки армії Денікіна змогли закріпитися в Криму. Очолив їх генерал Врангель.

В Україні знову почалося оформлення державних органів Радянської влади. З грудня 1919 р. по середину лютого 1920 р. верховна та законодавча влада в Україні належала Всеукрревкому, головою якого став Петровський. В свій третій прихід в Україну більшовики в свою політику внесли певні корективи. 4 грудня 1919 р. VIII Всеросійська конференція РКП(б) прийняла написану В.І. Леніним резолюцію "Про радянську владу в Україні", в якій було заявлено про визнання самостійності УСРР, а також про те, що члени РКП в Україні повинні проводити право трудящих вчитися і розмовляти рідною мовою в усіх радянських установах і протидіяти спробам штучно витіснити українську мову. Також були зроблені поступки селянам в земельному питанні, особливо щодо радгоспів.

Проте в цілому у 1920 р. більшовики послідовно впроваджували політику "воєнного комунізму". Була проведена націоналізація майже всіх промислових підприємств і дрібних також. 5 лютого 1920 р. Всеукрревком видає закон про землю, за яким селяни отримали абсолютну більшість конфіскованих земель, що в певній мірі їх задовольнило. Але для посилення своїх позицій на селі законом ВУЦВК 9 травня 1920 р. створювалися комнезами, яких у листопаді 1920 р. налічувалося 10799. Комнезами фактично стали провідниками більшовицької політики на селі. Для більшовиків це було актуальним, бо їх продовольча політика не змінилася, так само як і ставлення селян до неї.

Для зміцнення своєї влади в Україні, особливо під час боротьби з Денікіним, більшовики пішли на союз з українськими політичними партіями радянської орієнтації, щоб розширити соціальну базу Радянської влади в Україні. До партій радянської орієнтації належали: партія боротьбистів (газета "Боротьба"), яка у травні 1918 р. відкололась від УПСР; у січні 1919 р. від УСДРП відкололася група лівих - незалежники, які у травні 1919 р. розкололися на лівих і правих; у серпні 1919 р. боротьбисти і ліві незалежники об'єднались в УКП (боротьбистів), яка проіснувала до травня 1920 р. і після більшовиків була самою впливовою, особливо серед селян; у січні 1920 р. праві незалежники створили УКП, яка проіснувала до 1925 р.; у березні 1919 р. від УПЛСР (існувала з осені 1918 р.) відкололося ліве крило - борьбисти, які проіснували до літа 1920 р. Саме з боротьбистами та борьбистами уклали наприкінці 1919 р. більшовики союз проти Денікіна.

Власне становище Радянської влади в Україні у 1920 р. було непростим, особливо в умовах триваючої громадянської війни. У квітні - жовтні 1920 р. тривала радянсько-польська війна. Тільки в листопаді 1920 р. було розгромлено армію Врангеля і війська УНР, і зовнішні фронти громадянської війни в Україні було ліквідовано. Але залишився внутрішній фронт - селянські повстанські загони. А навесні 1921 р. сталася сильна політична та економічна криза.

 



  4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16   17   18   19   Наступна

Виникнення українського козацтва і Запорозької Січі, їх організація та устрій. Реєстрове козацтво. | Боротьба українського козацтва проти турецько - татарської агресії наприкінці XV - першій половині XVIІ ст. | Міжконфесійна боротьба в Україні у XVI - першій половині XVII ст. | Посилення антифеодальної боротьби українського народу в умовах затвердження в Україні фільварково - панщинної системи | Руйнація української державності у 50 - 70-х рр. ХVІІ ст. та боротьба за її збереження. | Геополітична ситуація навколо українських земель в другій половині ХVII ст. | Політика гетьмана І. Мазепи, її наслідки. Діяльність мазепинської еміграції | Політика царату щодо Гетьманщини, Слобожанщини та Запорозької Січі у ХVІІІ ст., ліквідація їх автономного устрою | Становлення та розвиток українського національно-визвольного руху в Австрійській (Австро-Угорській) імперії в XIX ст. | Активізація українського національного руху в Наддніпрянщині у 40 - 90-х рр. XIX ст. і політика царату. |

загрузка...
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати