Головна

П половини XIX - початку ХХст. у східноукраїнському письменстві

  1. Відновлення туристсько-екскурсійної діяльності наприкінці 40-х - на початку 50-х рр.
  2. Дискусії навколо походження і статусу української літературної мови її перспектив і варіантів у другій половині XIX - початку XXст.
  3. Дискусії про українську мову як лінгвістичний та суспільний феномен у XIX - на початку XX ст.
  4. Музична культура Італії першої половини ХХ ст.
  5. Музична культура періоду кінця ХІХ - початку ХХ століття
  6. Основні тенденції соціально-економічного розвитку України наприкінці 80-х рр. ХХ ст. - на початку ХХІ ст.

На відміну від Галичини, де в II пол. ХІХст. саме розгоралася "азбучна війна" між етимологами та фонетиками, східноукраїнська інтеліґенція працювала над удосконаленням уже апробованих практикою вживання правописних систем на основі фонетичного принципу і гражданського алфавіту. Хоча Наддніпрянській Україні російський уряд всіляко заважав нормалізувати правопис. Навіть використання російської "гражданки" хоч трохи відмінної від російського правопису кваліфікувалось не інакше, як "малоросийский сепаратизм".

У таких умовах уПетербурзі з 1861р. почав виходити журнал "Основа", видавцями якого були І.Білозерський, М.Костомаров, і П.Куліш. Журнал популярував творчість українських письменників: Т.Шевченко, М.Вовчка, Л.Глібова, С.Руданського тощо. Однак важливим для нас е те, що твори названих митців слова друкувались цілком фонетичним правописом, упорядкованим Пантелеймоном Кулішем у раніших його творах "Записки о Южной Русі" (1856) та "Граматиці" (1857). Цю правописну систему в історії мови термінують КУЛІШІВКОЮ. Засади свого правопису П.Куліш виклав у вступі до "Записок":

- вживання і на місці h та о, е у нових закритих складах (попіл, діти, пічъ);

- вживання и на місці етимологічних и таы (лисиця, музика, правди);

- вживання ъ та ь у ролі апострофа (семьі, зівьяла,завъяже);

- моментальний ґ передавався г (ґуля);

- подвоєння приголосних (лихоліттє, безвіддє);

- етимологічні звукосполученняться,шся передавались відповідно черезтьця (тця) тасся (вернетця, всміхнетця.одібьессяі).

Однак П.Куліш не розв'язав до кінця правописного питання на користь фонетики, бо саме цей принцип у його системі не витриманий у таких важливих моментах:

- залишено ъ у кінці слів (хоча автори "Русалки Дністрової" запропонували його усунути ще в 1837 році);

- не вирішено проблеми передачі йотованих:

- йотований і передавався черезі, що приводило до поплутання (моіх, тихоі);

- йотований е передавався через е (попивае, нагріе, Кіеві);

- йотований о передавався буквою ё, запозиченою із російської "гражданки" (всёму, слёзою, тёхнув).

Наведена правописна система підтримує орфографію О.Павловського і по суті нічого авторського (Кулішевого) у цьому правописі немає, що дало можливість окремим авторам (А.Москаленку, І.Огієнку) вказувати на неправомірність назви "кулішівка". Однак і применшувати роль П.Куліша у процесі утвердження фонетики в українському письменстві, як це повсюдно здійснювалося у підручниках часів радянської історіографії, також не слід. Бо саме Пантелеймон Куліш популярністю вченого, етнографа, письменника, громадсько-політичного діяча та популярністю своїх творів остаточно закріпив фонетичний принцип правопису у друкованих творах Наддніпрянщини. То ж не дивно, що журнал "Основа" у Петербурзі друкувався саме кулішівкою як "правописанием наиболее доступньїм большинству читающих". До того ж вчені Б.Грінченко та П.Житецький, які правопис Куліша-Желехівського аналізували детально, охоче говорять про П.Куліша, як про одного з авторів фонетичного принципу правопису в українській мові. І, нарешті, правописна система П.Куліша поширювалася разом із популярністю автора на теренах Західної України не без заходів піонера галицької фонетики Якова Головацького, який писав у 1895р. до П.Куліша: "Пособіть, брате, Русинам Галицьким, засадіть їх плодами Малоруської братії, бо наша самотна билинка засохне від спеки, або приглушать її сусідні бур'яни". Орфографічна система П.Куліша, впроваджувана тут у часописах "Вечерниці", "Нива", "Мета", "Русалка", "Руська читальня", "Правда", надавала галицькому друкованому і писаному слову ознак самостійності й незалежності від російської чи старослов'янської мови, що викликало незадоволення москвофілів.

Таким чином, про роль П.Куліша у витворенні правописної системи української мови на фонетичній основі можна говорити як про роль популяризатора фонетики у східно- та західноукраїнських землях. Не завадять тут і схвальні слова Б.Грінченка, який, як відомо, дуже виважено давав оцінку своїм попередникам і сучасникам: "Куліш скористався цілком підготовленим матеріалом, але йому належить заслуга умілого вибору із цього матеріалу, умілої комбінації вибраних ним елементів правопису, і слід бути таким майстром слова, як Куліш, щоб вибір цей був зроблений так вдало"1[9].

Наведені вище недоліки "кулішівки", що не дали їй стати досконалою фонетичною системою, були виправлені у правописі, запровадженому в записках "Юго-западного отдела Русского Географического Общества", перший том яких вийшов у 1873р. У монографії І.Огієнка ця система названа КИЇВСЬКИМ ПРАВОПИСОМ 1873р., від місця видання записок. З ініціативи редакторів ученого видання, серед яких П.Житецький, М.Драгоманов, К.Михальчук, В.Антонович, П.Чубинський, було внесено зміни до панівної тоді в науковій та художній літературі "кулішівки":

- в кінці слів перестали вживатиь;

- навели лад із йотованими:

- йотований і вперше почали передавати буквоюї;

- йотований е почали знову передавати буквоює;

- йотований о на початку складу передавалось буквою ё (ёго), а в середині складу-ьо (трьох).

- Моментальний ґ передавався буквосполученнямкг.

Як справедливо зауважує І.Огієнко: "у цьому журналі знаходимо вже ... цілком сучасний фонетичніший правопис, фонетичний, як правопис Куліша".

Однак удосконалений українськимивченими фонетичний правопис проіснував усього три роки і не встиг остаточно закріпитися ні у Східній Україні, ні в Галичині. У 1876р. з'явився наказ Олександра II про заборону української мови, в тому числі й заборону українського правопису. За цим наказом в історичних пам'ятках дозволялось зберігати виключно оригінальний правопис, а все інше, що виходило у Східній Україні дозволялось друкувати російською азбукою без усяких її змін і тільки згідно з російським правописом. В українських виданнях з урядового примусу запанувала "єрижка", або правопис "єрижний" (від назви букв ъ - "єр" (у Галичині "йор"), та ы - "єри"). Український же правопис утратив усі ознаки національного і про подальший розвиток його годі було й говорити. Така ситуація утримувалась до 1905р., коли революція скасувала заборонні накази, в тому числі й Емський указ. Однак і перед 1905р. до уряду було подано чимало записок і рекомендацій у справі припинення заборон українського слова. Під таким тиском 12 грудня 1904р. голова Комітету Міністрів Російської імперії С.Вітте отримав спеціальне урядове доручення переглянути обмежувальні постанови, що й було зроблено на засіданнях комітету. За підтримкою Петербурзької Академії наук та професорів Київського й Харківського університетів було прийнято рішення про скасування заборон української мови. Однак фактично жодна із заборон так і не була знята1[10], тому у друкованих виданнях українських текстів дозволялась тільки "єрижка".

У 1905р. сталася знаменна подія у вітчизняній лексикографії: на підставі оцінки О.Шахматова "Словарь української мови" за ред. Б.Грінченка було визнано "лучшим малорусским словарем сравнительно со всеми до сих пор вьішедших" і відзначено другою премією М.Костомарова. Однак з самого початку цей словник поставив ряд проблем перед українськими вченими, в тому числі й проблему надрукування його українським правописом.

Відповідальний за друкування цієї праці В.Доманицький, опинившись на "правописному раздоріжжі", звернувся у Відділ російської мови та словесності Петербурзької Академії наук з питанням щодо правопису "Словаря української мови". Для розв'язання цього питання було створено спеціальну академичну комісію, яка офіційно називалася "Малоруською комісією" у складі Ф.Корша, О.Лотоцького, О.Русова, П.Фортунатова, О.Шахматова. Із доповіддю "К вопросу об украинском правописании" виступив письменник і громадський діяч П.Стебницький, який подав загальний огляд українського правопису і докладно зупинився на системі П.Куліша та галицькому фонетичному правописі Є.Желехівського, назвавши їх найпридатнішими у відтворенні звукових особливостей української мови. Обговоривши доповідь, комісія з вибору системи українського правопису прийшла до висновку, що "єдино відповідною системою в Словарі української мови має бути визнано правопис Куліша-Желехівського''. Власне, "кулішівкою", доповненою галицьким лексикографом Є.Желехівським і був надрукований "Словарь української мови". Таким чином, фонетичний принцип правопису і гражданський алфавіт, пристосований до потреб української вимови, було повернено після тривалих заборон у першому досконалому словнику української мови.

Правопис словника, названий ГРІНЧЕНКІВКОЮ, був прийнятий повсюдно у Східній Україні і закріплений численними шкільними граматиками української мови (П.Залозного, Г.Шерстюка, І.Нечуя-Левицького, Л.Кримського). За словами І.Огієнка, "цей правопис, як вислід збірної праці письменників усього ХІХст. й усього українського народу, і запанував в Україні, і держиться в нас аж до сьогодні".

 



  3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16   17   18   Наступна

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД | Запоріжжя 2008 | Дискусії про українську мову як лінгвістичний та суспільний феномен у XIX - на початку XX ст. | Виявлення особливостей української мови і суперечки про її давність та місце у слов'янській родині (перша половина XIX ст. - 60-80 р. XIX ст.). | Виявлення особливостей української мови | Дискусії навколо походження і статусу української літературної мови її перспектив і варіантів у другій половині XIX - початку XXст. | Правопису XIX - поч.XXст. | На східноукраїнських землях. | Становлення і розвиток галицького шкільництва вХІХ - на поч.ХХст. Видання західноукраїнських граматичних автодидактів. | Східноукраїнські граматики. |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати