загрузка...
загрузка...
На головну

Буття - це об'єктивна й суб'єктивна реальності у своїй сукупності. Буття - це все, що існує.

Об'єктивна реальність - це переважно світ фізичних речей, станів і процесів, це матеріальний і, водночас, соціоприродний світ. Об'єктивна реальність є такою, що існує незалежно від свідомості людини.

Суб'єктивна реальність - це світ психічних станів і процесів, світ свідомості, внутрішній духовно-ідеальний світ людини. Існування суб'єктивної реальності обумовлено свідомістю людини.

Комбінація цих двох форм буття дозволяє виділити ще декілька різновидів буття. До них відносять:

  • буття речей, станів, процесів «першої» природи. Це, наприклад, гори, ліси, ріки, моря, тварини, планети, зірки, галактики і т. п.;
  • буття речей «другої» природи - речей створених працею людину. Наприклад, міста, парки, авто, комп'ютери і т. п. Своєрідність цієї форми буття полягає в тому, що, знаходячись у об'єктивному світі, «друга» природа опосередкована людським духовно-ідеальним світом, свідомістю й активністю людини;
  • буття людини як, водночас, природної і соціальної істоти;
  • індивідуалізоване духовне буття - почуття, думки, знання окремої людини. І, крім того, так зване об'єктивоване духовне буття - мистецтво, наука, мова, культура;
  • соціальне буття окремої людини і буття суспільства у цілому.

5.2. Філософська категорія «матерія». Атрибути матерії.

Категорія «матерія» уведена в філософію для позначення об'єктивної реальності. Існує велика кількість визначень цієї категорії. Одне із загальноприйнятих у вітчизняній філософській літературі наступне:

Матерія то є об'єктивна реальність, що відображається людиною у її відчуттях, але існує незалежно від них. Отже, матерія - то реальність, що існує незалежно від нас, від нашого внутрішнього духовного світу. Водночас, матерія постійно діє на наші ограни відчуттів, віддзеркалюється у нашій свідомості у тих чи інших образах навколишнього світу, пізнається за допомогою науки і філософії, результати чого фіксуються у формі відповідних понять, суджень, теорій, вчень.

На шляху свого формування категорія «матерія» пройшла кілька основних етапів:

- на першому етапі матерія ототожнювалася з тієї або іншою природною стихією (античний матеріалізм: вогонь - у Геракліта, вода - у Фалеса і т. п.);

- на другому етапі матерія ототожнювалася з атомами, речовиною, з комплексом їхніх властивостей (механістичний матеріалізм Нового часу);

- на третьому етапі з об'єктивною реальністю (діалектичний матеріалізм).

У філософському розумінні категорії «матерія» можна виділити ще й четвертий етап, де матерія розуміється як субстанція всесвіту (універсуму), і крім неї (та її нескінченно різноманітних виявів) у всесвіті нічого немає. Такий філософський підхід до розуміння матерії називається субстанціональним.

Поняття «матерія», відбиваючи найзагальніші властивості об'єктивного світу, є абстракцією високого рівня. Ми не можемо ткнути пальцем і вказати: "ось - матерія". На окремі матеріальні речі можемо, а на матерію взагалі - ні. Так само, як не можемо вказати на людину взагалі, на стіл взагалі чи на білизну взагалі. Бо всі вони є поняттями. Однак, це не означає, що категорія «матерія» (матерія взагалі) є лише якась фікція нашого спекулятивного мислення. Навпаки, увесь розвиток природознавства і світової філософії доводить, що матерія як загальнонаукове і філософське поняття має під собою ґрунтовну підставу. Бо саме у цьому понятті акумулюються наші уявлення про вічне і об'єктивне існування субстанції всесвіту як реальності незалежної від свідомості й волі людини.

Матерія, як її розуміє науково орієнтована філософія, - вічна й нескінченна, нестворена й незнищенна. Вона є причиною самої себе. Універсальні властивості матерії, такі, наприклад, як її нескінченність і вічність, що є для матерії невід'ємними, тобто дійсними всюди і завжди, прийнято називати атрибутами. Серед атрибутів матерії, що знаходяться "у фокусі" сучасного наукового і філософського вивчення, слід, у першу чергу, назвати такі як: відбиття й рух, простір і час, причинність і взаємодія, якість й кількість та деякі інші. Зрозуміло, що оскільки матерія невичерпна, то їй притаманна нескінченна кількість атрибутів, із яких нам (людству) завжди буде відома лише обмежена кількість.

Прийнято розрізняти наступні структурні рівні розвитку матерії:

- природа (неорганічна й органічна);

- суспільство (людина, сім'я, соціальна група, народ, нація, цивілізація).

Матерія немислима без руху так само, як рух немислимий без матерії. Якщо є рух, то цей рух «чогось», а не щось «саме по собі» або рух «нічого».

Рух - ця всяка зміна. Спокій є окремий випадок руху, його момент. Рух абсолютний, спокій відносний. Не існує вічного стану рівноваги, стану спокою. Цей стан коли-небудь обов'язково порушується.

Рух реалізується у різних формах, які крім загальних властивостей мають також істотні якісні відмінності. Можна виділити чотири основні форми руху матерії:

1) фізична форма (макро-механічне переміщення, рух елементарних частинок, ядерні, електромагнітні й інші процеси, розширення метагалактики, тощо);

2) хімічна форма (неорганічні хімічні реакції, що приводять до утворення органічних речовин);

3) біологічна (різні біологічні процеси: обмін речовин, розмноження, природний добір, тощо);

4) соціальна (матеріальне й духовне життя людського індивіда й соціуму у всіх його різноманітних проявах).

Кожна форма руху матерії органічно пов'язана з певним рівнем її структурної організації. У свою чергу кожний із цих рівнів має свої специфічні закономірності й свій матеріальний носій. Так, наприклад, носієм соціальної форми руху матерії є людина.

Вищі (найбільш складні) форми руху матерії виникають на основі нижчих (більш простих) і включають їх у себе в перетвореному виді. Притім, вищі форм руху матерії не можуть бути зведені до механічної сукупності простих форм. Чим більш високим є рівень організації матерії, тим більш складними і витонченими стають закони руху.

Особливим різновидом руху є розвиток.

Розвиток - то є така якісна зміна об'єкта (системи), що характеризується спрямованістю й необоротністю.

Розвиток може бути прогресивним (перехід від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого) або регресивним (перехід від вищого до нижчого, спрощення, деградація).

До основних загально-філософських законів розвитку відносять:

1) Закон єдності й «боротьби» протилежностей (закон діалектичного протиріччя). Цей закон розкриває джерело розвитку й формулюється так: усякий саморух і розвиток відбувається завдяки взаємодії, внутрішній єдності протилежних сторін тих об'єктів, що розвиваються (предметів, систем, явищ і процесів).

2) Закон переходу кількісних змін у якісні. Цей закон розкриває механізм розвитку й формулюється так: кількісні і якісні характеристики матеріальної системи зв'язані таким чином, що на певному етапі розвитку зміни кількісні приводять до змін якісних, а нова якість породжує нову кількість.

3) Закон заперечення заперечення (або діалектичного синтезу). Цей закон указує на спрямованість розвитку й формулюється так: у процесі розвитку кожний рівень організації матерії являє собою синтез попередніх організаційних рівнів. Отже, розвиток розгортається від старого до нового таким чином, що новий рівень організації, так би мовити, заперечує попередній, але, у наступному, сам підлягає запереченню, так що матеріальна система на більш високому рівні деякою мірою повертається до старого через синтез попередніх рівнів - відбувається подвійне заперечення ("заперечення заперечення"). Але це повертання не є рухом по замкненому колу. Навпаки то є просування вперед і вперед. Розвиток є незворотним рухом. Досягається більш високий рівень, що перевищує попередній. Тому замість кола маємо спіраль, що розкручується далі й далі.

Загальне філософське вчення про розвиток одержало назву «діалектика».

Діалектика є класичною філософською теорією. Тобто вона ґрунтується на здобутках світової філософської думки, що багаторазово апробовані людством. Діалектика дозволяє нам осягнути процеси розвитку у найбільш виразних, закономірних їх ознаках, взагалі, побачити "результуючий вектор" світового розвитку. Водночас, саме через свої класичні витоки, діалектика має певні обмеження і потребує доповнення. У світі, яким його бачить сучасна - пост-класична наука і філософія, розвиток є результатом різноманітних буттєвих "пульсацій" між порядком і хаосом. Тобто розвиток не є повністю закономірним, детермінованим. Випадковість для розвитку настільки ж необхідна, як і закономірність.

Нова, пост-класична науково-філософська теорія розвитку, що її зараз активно розробляють (і від якої очікують плідних результатів), має назву "синергетика" (від грецького слова "synergetikos" - спільно, узгоджено діючий). Процес розвитку має синергетичний характер, коли об'єкт, що розвивається є складною неврівноваженою системою. Розвиток такої системи є спонтанним, нелінійним, переривчатим, має вигляд так званого "динамічного хаосу". Тут випадковості, що посилюють дію одне одного і появу яких не можна наперед передбачити, набувають вирішального впливу на кінцевий результат розвитку, тобто на той порядок, що із хаосу постає.

Простір та час також є атрибутами матерії.

Простір - це загальна, об'єктивна форма існування матерії, яка виражає порядок розташування одночасно існуючих об'єктів.

Простір характеризує протяжність матерії, взаємодію елементів у тих або інших матеріальних системах. Простір є неодмінною умовою існування будь-якого матеріального об'єкта.

Простір буття світу, що оточує нас, тобто той, із яким сумісне наше власне існування, - трьохвимірний та у цій тривимірності він є нескінченний і невичерпний.

Простір однорідний, тобто в ньому відсутні «виділені» яким-небудь чином точки (простір не має центру чи периферії).

Простір ізотропний. Це означає рівноправність у просторі кожного з можливих напрямків.

Час - це загальна, об'єктивна форма існування матерії, що виражає тривалість і послідовність існування об'єктів та їхніх станів (матеріальних систем і процесів), що змінюють у бутті один одного.

Час характеризується тим, що він одномірний й необоротний.

У новітній науці та філософії в останні десятиліття активно обговорюється ідея множинності світів. Тобто розглядається теоретична можливість існування "Мультивсесвіту" або "Мегавсесвіту" - нескінченної сукупності світів-космосів, у яких простір та час можуть мати фундаментальні характеристики, відмінні від нашого світу. Так наприклад, час може бути багатовимірним, а простір само-замкненим. Зрозуміло, що альтернативні світи-космоси, якщо вони дійсно існують, не є сумісними з людським буттям. Тому ми не зможемо будь-коли спостерігати ці світи безпосередньо, але ми можемо дізнатися про них опосередковано, по їх впливу на наш світ.

У розв'язанні проблеми єдності та різноманіття світу (всесвіту) можна виділити дві позиції:

- з погляду прихильників першої позиції універсальна єдність світу полягає в матеріальності його предметів, явищ і процесів.

- з погляду представників другої, ця єдність полягає в загальній ідеальній основі світу.

Крім окреслених позицій можуть бути й такі, які містять у собі елементи обох позицій одночасно: дуалізм (від "duo" - два) - вчення, що виходить із визнання двох незалежних й рівноправних початків - духовного і матеріального, які разом становлять основу світу.

Матеріалістичний монізм (від "monos" - один) виходить із тези про те, що дійсна єдність світу полягає в його матеріальності. Принцип монізму є основою формування раціонального «образу» світу або "картини світу". Така картина світу може бути представлена на різних рівнях: філософському, загальнонауковому і спеціально-науковому.

 



  25   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36   37   38   39   40   Наступна

Філософія, її предмет та роль у суспільстві. | Тема 3. Філософія епохи Відродження та Нових часів. | Тема 4. Сучасна філософія. | Тема 7. Філософське розуміння свідомості та пізнання. | Тема 9. Розвиток філософської думки в Україні. |

загрузка...
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати