загрузка...
загрузка...
На головну

Тема 6: МІЖБЮДЖЕТНІ ВІДНОСИНИ, ЇХ СКЛАДОВІ

  1. Господарські правовідносини, їх ознаки та види
  2. Правовідносини, що виникають при виконанні обов'язків
  3. Складові інфраструктури товарного ринку
  4. Складові організаційно-економічного механізму комерціалізації НТР та обґрунтування необхідності його формування в Україні
  5. Складові ринкової інфраструктури та їх характеристика
  6. Структурні складові системи обліку і контролю
  7. Сутність і складові елементи продуктивних сил

1. Зміст міжбюджетних відносин та особливості їх організації

2. Сутність і стан фінансового вирівнювання

3. Бюджетне регулювання, його цілі та методи

4. Бюджетні трансферти та їх види

6.1. Зміст міжбюджетних відносин та особливості їх організації

Одними з найважливіших і найскладніших проблем державних фінансів у кожній країні є ефективна організація відносин всередині бюджетної системи, а саме між бюджетом центрального уряду і бюджетами органів місцевого самоврядування; перерозподіл бюджетних ресурсів, зумовлений об'єктивними відмінностями в рівнях соціально-економічного розвитку окремих територій; здійснення фінансового вирівнювання з метою забезпечення конституційних гарантій населенню незалежно від місця його проживання.

Концептуальні засади побудови міжбюджетних відносин загалом залежать від економічної системи держави і мають принципові відмінності за умов ринкової і командної економік. У тоталітарних країнах центральне місце в бюджетній системі займає державний бюджет, у якому перерозподіляється значна частина створеного валового продукту; місцеві бюджети не відіграють істотної ролі і мають другорядне значення. У бюджетних системах демократичних країн акценти розставлені по-іншому: бюджет центрального уряду і бюджети місцевих влад функціонують у межах єдиної бюджетної системи на основі розподілу повноважень між органами державної влади і місцевого самоврядування. Причому відповідно до загальносвітової тенденції розвитку і зміцнення інституту місцевого самоврядування та збільшення його впливу на суспільні процеси роль місцевих бюджетів у складі державних фінансів постійно зростає. Для бюджетної системи України характерний досить високий ступінь централізації бюджетних ресурсів, що свідчить про зосередження

Місцеві бюджети займають одне з центральних місць в економічній системі кожної держави, в них зосереджується значна частина державних фінансових ресурсів. Місцеві бюджети є також найбільш чисельною ланкою бюджетної системи країни, вони відіграють важливу роль у перерозподілі валового національного продукту, фінансуванні державних видатків, перш за все, соціальної спрямованості.

основних владних повноважень на рівні центрального уряду, нерозвиненість місцевого самоврядування і слабкість його фінансової основи -місцевих бюджетів. Причому за останні роки, незважаючи на ухвалення низки програмних документів і нормативних актів, спрямованих на зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування, централізація бюджетної системи посилювалася. Так, якщо у 2002 р. до державного бюджету надійшло 68,6 % доходів зведеного бюджету України, а до місцевих - 31,4 %, то у 2004 р. це співвідношення становило 74,9 % і 25,1 %. Відповідно видатки зведеного бюджету України були профінансовані у 2002 р.: на 58,9 % - з державного бюджету і 41,1 % - з місцевих бюджетів; у 2004 р.: на 62,1 % - з державного бюджету і 37,9 % - з місцевих бюджетів1.

У процесі організації міжбюджетних відносин їх суб'єктами виступають ті органи влади й управління, до компетенції яких включені повноваження щодо складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів. Тому в Бюджетному кодексі міжбюджетні відносини розглядаються як відносини між державою, Автономною Республікою Крим і органами місцевого самоврядування щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною Республікою Крим і органами місцевого самоврядування щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією та законами України.

Міжбюджетні відносини виникають на стадії виконання бюджетів. Найважливішою передумовою їх існування є необхідність здійснення перерозподілу бюджетних ресурсів усередині бюджетної системи, яка, у свою чергу, спричинена розбіжностями між обсягами коштів, акумульованих у бюджетах різних рівнів і видів, та потребою в них.

Підставою для існування міжбюджетних відносин є:

визначений у законодавстві розподіл повноважень між державною виконавчою владою та органами місцевого самоврядування;

гарантія фінансування витрат на реалізацію наданих повноважень з боку держави органам місцевого самоврядування;

діючий порядок розмежування доходів і видатків між рівнями бюджетної системи і місцевими бюджетами різних видів;

Основою міжбюджетних відносин є розмежування доходів і видатків між рівнями бюджетної системи, проведене відповідно до розподілу повноважень органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування. Проте розмежування доходів, здійснене на єдиних засадах для бюджетів відповідного рівня не дає можливості збалансувати абсолютно всі бюджети. Причиною цього є значні відмінності у формуванні дощів і складі та обсягах видатків бюджетів територіальних одиниць, які мають об'єктивний характер і зумовлені:

різним рівнем економічного розвитку господарських комплексів адміністративно-територіальних одиниць і їх спеціалізацією;

різноманітністю природно-кліматичних умов;

різним екологічним станом територій;

особливостями розташування населених пунктів, зокрема адміністративних центрів;

- насиченістю шляхами сполучення;

- кількістю населення, його віковим складом;

- сформованою протягом тривалого історичного періоду мережею об'єктів соціальної і побутової інфраструктури та їх станом тощо.

Вплив цих і багатьох інших факторів визначає різний податковий потенціал, який безпосередньо впливає на формування дохідної бази місцевих бюджетів; різну вартість послуг, що надають місцеві органи з огляду на відмінності адміністративно-територіальних одиниць; неоднакову потребу в коштах, які спрямовуються на підтримку соціально незахищених верств населення, утримання об'єктів соціально-культурної сфери і т. ін.

Остаточне збалансування бюджетів одного рівня, яке неможливо провести лише шляхом розмежування їх доходів та видатків, досягається за допомогою бюджетного регулювання, тобто перерозподільчих процесів у межах бюджетної системи, шляхом:

надання коштів фінансово "бідним" територіям (форми фінансової допомоги: відрахування із загальнодержавних доходів, міжбюджетні трансферти - дотації та субвенції);

вилучення коштів у відносно фінансово "багатих" територій (форми вилучення: податки та обов'язкові платежі, передача коштів з відповідних бюджетів до державного бюджету).

Окрім перерозподілу бюджетних ресурсів, зумовленого нерівномірним розвитком територій і дією інших об'єктивних факторів, між рівнями бюджетної системи виникають відносини у процесі виконання бюджетів: взаєморозрахунки, взаємозаліки, фінансування видатків шляхом і випуску векселів, надання бюджетних позичок та ін. Звичайно, певною і мірою існування таких форм міжбюджетних відносин - нормальне яви-\ ще, проте їх переважання порівняно з фінансовими операціями неприпустиме

Центральне місце в міжбюджетних відносинах посідають процедури бюджетного регулювання. У Бюджетному кодексі України метою регулювання міжбюджетних відносин визначено забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які мають забезпечувати виконання цих повноважень. Іншими словами, основною метою міжбюджетних відносин визнається проведення перерозподілу бюджетних ресурсів.

Мета регулювання міжбюджетних відносин - це забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які мають забезпечувати виконання цих повноважень, тобто перерозподіл бюджетних ресурсів.

Організація міжбюджетних відносин і, зокрема, способи збалансування доходів і видатків бюджетів, вирівнювання бюджетної забезпеченості територій значною мірою залежать від того, яким чином розмежовано доходи між рівнями бюджетної системи згідно з розподілом повноважень між державною виконавчою владою і місцевим самоврядуванням. У світовій практиці використовують такі способи розмежування доходів:

розподілу податків та інших доходів між бюджетами різних рівнів;

розподілу надходжень від податків шляхом закріплення за кожним рівнем бюджетної системи конкретних часток податку в межах єдиної ставки оподаткування;

встановлення територіальних надбавок до загальнодержавних податків на користь місцевого самоврядування;

встановлення територіальних надбавок до місцевих податків на користь загальнодержавних органів влади.

Застосування того чи іншого способу розмежування доходів залежить від засад побудови бюджетної системи, які, у свою чергу, визначаються державним устроєм країни. В умовах бюджетного унітаризму, як правило, використовуються другий і третій із зазначених вище способів розмежування доходів усередині бюджетної системи. Органи місцевого самоврядування мають власні доходи, збалансування місцевих бюджетів досягається за допомогою передачі частини зібраних на їх території загальнодержавних податків або наданням місцевій владі права встановлювати надбавки до податків (у межах, визначених центральним урядом).

Бюджетний федералізм, як правило, передбачає перший із зазначених вище способів розмежування доходів, тобто чіткий розподіл податків та інших доходів між центральним бюджетом, бюджетами членів федерації і місцевими бюджетами. Крім того, для бюджетного федералізму характерна самостійність суб'єктів федерації у встановленні власних податків - фіскальний федералізм. При цьому надходження доходів можуть також розподілятися між окремими рівнями бюджетної системи відповідно до рівнів управління.

Як свідчить світовий досвід, процес формування раціональної та високоефективної (з погляду мобілізації та витрачання бюджетних коштів, забезпечення соціальної справедливості) бюджетної системи у федеративних державах вимагає тривалого часу і проходить за умов жорстокої боротьби різних груп, що лобіюють інтереси окремих територій. В
унітарних державах ці проблеми можуть бути вирішені у відносно коротші терміни, але за умови чіткого визначення цілей суспільного роз
витку і шляхів їх досягнення. Проте потрібно враховувати, що за умов
розвитку і зміцнення місцевого самоврядування, які спостерігаються в
останні десятиліття в цілому у світі і, зокрема, в Європі, навіть в унітарних країнах все більшого поширення набувають принципи бюджетного федералізму.

 
 


6.2. Сутність і стан фінансового вирівнювання

У межах кожної, навіть незначної за розмірами, країни завжди спостерігаються об'єктивні розбіжності у фінансовому потенціалі окремих територій, особливості складу та обсягів дохідної бази бюджетів, а отже, й можливостей задоволення різноманітних місцевих потреб. Головними загальноекономічними причинами, які зумовлюють регіональні відмінності у формуванні доходів і фінансуванні видатків місцевих бюджетів України, є:

нестабільність і неузгодженість законодавства з питань фінансів, бюджету, податків;

щорічні зміни складу доходів і видатків бюджетів;

невизначеність цілей та пріоритетів фінансового вирівнювання;

відсутність протягом тривалого часу (до 2001 р.) стабільного, науково обґрунтованого і прозорого механізму бюджетного регулювання;

нераціональне розташування мережі бюджетних установ;

непослідовна політика щодо передачі соціально-культурних об'єктів з державної у комунальну власність;

відсутність зацікавленості органів місцевого самоврядування в додатковій мобілізації надходження доходів до місцевих бюджетів, споживчі тенденції у витрачанні бюджетних коштів.

За результатами досліджень, регіональна диференціація доходів і видатків з місцевих бюджетів України насамперед зумовлена відмінностями у рівнях соціально-економічного розвитку територій, що повністю відображається на обсягах валової доданої вартості, створеної в регіоні.

У зв'язку з цим як доходи, так і видатки місцевих бюджетів окремих регіонів України мають досить значні відмінності. Тому виникає потреба у проведенні фінансового вирівнювання, яке спрямоване на нівелювання (у певних межах) таких відхилень, тому що їх наявність створює неоднакові умови для надання державними органами економічних, соціальних, адміністративних та інших послуг. Як відомо, в Конституції України закріплені рівні можливості для всіх громадян у здійсненні своїх прав, незалежно від того, на якій території вони проживають. Сплачуючи однакові податки, громадяни в праві розраховувати на однаковий рівень надання суспільних послуг, фінансування яких забезпечується переважно за рахунок бюджетних коштів.

Термін "вирівнювання" в українському законодавстві вперше з'явився у 1995 р. у Законі України "Про бюджетну систему України" (ст. 16), Пізніше він трансформувався в "бюджетне вирівнювання" в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 20 травня 1997 р. (ст. 1). На практиці часто застосовується поняття "фінансове вирівнювання"

Плутанина у використанні цих термінів спричинена відсутністю чіткого тлумачення поняття, яке свого часу не було здійснене у відповідних законодавчих актах. В економічній літературі іноді можна спостерігати ототожнення фінансового вирівнювання з бюджетним регулюванням. У Бюджетному кодексі України також немає визначення цього поняття, а застосовуються терміни "дотація вирівнювання" і "коефіцієнт вирівнювання".

Ми вважаємо, що під фінансовим вирівнюванням слід розуміти приведення у відповідність витрат бюджетів (за економічною і функціональною класифікаціями) до гарантованого державою мінімального рівня
соціальних послуг на одного мешканця; ліквідацію значних диспропорцій у здійсненні бюджетних видатків за окремими територіями. Але,
враховуючи, що нині у нас не розроблено і законодавчо не визначено деравні соціальні гарантії, метою фінансового вирівнювання є наближення видатків місцевих бюджетів у розрахунку на одну особу наявного населення до середнього рівня видатків, який є у країні.

Фінансове вирівнювання - приведення у відповідність витрат місцевих бюджетів (за економічною та функціональною класифікаціями) до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на одного мешканця, ліквідація значних диспропорцій у здійсненні бюджетних видатків за окремими територіями.

З'ясування сутності й механізму здійснення фінансового вирівнювання як у нашій, так і в зарубіжних країнах свідчить, що його слід розглядати не лише як діяльність у межах бюджетної системи, пов'язану з перерозподілом бюджетних ресурсів. У широкому розумінні фінансове вирівнювання відображає процеси політичного, економічного і соціального значення, за допомогою яких вирішуються загальнодержавні завдання щодо забезпечення динамічного зростання економіки, розвитку продуктивних сил, поліпшення добробуту населення, усунення розбіжностей у рівнях розвитку окремих територій, фінансового забезпечення місцевого самоврядування, вирішення національних проблем тощо. Усе це надає фінансовому вирівнюванню виняткового значення і зумовлює його особливе місце у фінансовій системі, і в тому числі у міжбюджетних відносинах.

Гарантування всім громадянам рівних прав і свобод, зокрема таких як право на соціальний захист, достатній життєвий рівень, освіту, охорону здоров'я тощо, вимагає фінансування відповідних видатків з бюджетів усіх адміністративно-територіальних одиниць із застосуванням єдиних підходів щодо їх кількісного виміру.

Сформульовано сутність стимулювання розвитку регіонів як комплексу правових, організаційних, наукових, фінансових та інших заходів, спрямованих на досягнення сталого розвитку регіонів на основі поєднання економічних, соціальних та екологічних інтересів на загально державному й регіональному рівнях, максимально ефективного використання потенціалу регіонів в інтересах їх жителів і держави в цілому. Метою стимулювання розвитку регіонів визнано:

- забезпечення сталого розвитку регіонів в інтересах усієї України,
підвищення рівня життя населення, подолання бідності та безробіття,
формування середнього класу;

- ефективне використання економічного, наукового, трудового потенціалу, природних та інших ресурсів, а також особливостей регіонів
для досягнення на цій основі підвищення рівня життя людей, оптимальної спеціалізації регіонів у виробництві товарів і послуг;

- створення рівних умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України;

- забезпечення додержання визначених державою соціальних гарантій для кожного громадянина незалежно від місця його проживання;

- подолання депресивного стану окремих територій, своєчасне і комплексне розв'язання проблем охорони довкілля.

У Законі від 8 вересня 2005 р. узагальнені такі основні засади, на яких має формуватися стимулювання розвитку регіонів у нашій країні

збалансування загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів розвитку, визначення державою з урахуванням пропозицій органів місцевого самоврядування науково обґрунтованих пріоритетних напрямів регіонального розвитку;

програмно-цільовий підхід до розв'язання проблем соціально-економічного розвитку, створення сприятливого інвестиційного середовища в регіонах;

максимальне наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до споживачів цих послуг;

концентрація на конкурсній основі коштів державного бюджету України, місцевих бюджетів, а також інших ресурсів з метою досягнення найбільш ефективного їх використання для цілей регіонального розвитку;

- співробітництво та взаємна відповідальність центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, наукових і громадських організацій та інших суб'єктів у виконанні завдань
регіонального розвитку.

У документі вперше у вітчизняному законодавстві дано тлумачення терміна "регіон", під яким у Законі розуміється територія Автономної

Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя. Крім того, визначено сутність поняття "депресивних територій", їх класифікація та вказані показники розвитку, за якими території набувають цього статусу.

Депресивна територія - це регіон чи його частина (район, місто обласного значення або кілька районів, міст обласного значення), рівень розвитку яких за показниками, визначеними в законодавстві, є найнижчим серед територій відповідного типу.

Депресивні території поділяють на такі групи:

регіони;

промислові райони - райони, в яких частка зайнятих у промисловості перевищує частку зайнятих у сільському господарстві;

сільські райони - райони, в яких частка зайнятих у сільському господарстві перевищує частку зайнятих у промисловості;

міста обласного значення.

Статус депресивної надається території з метою створення правових, економічних та організаційних засад для вживання органами державної влади та органами місцевого самоврядування особливих заходів для стимулювання розвитку таких територій.

Депресивними визнаються:

регіони, у яких протягом останніх п'яти років середні показники валової доданої вартості на одну особу є найнижчими;

промислові райони, у яких протягом останніх трьох років середні показники рівня безробіття, зайнятості у промисловості є найвищими, обсяг промислового виробництва на одну особу та рівень середньої заробітної плати найнижчі;

сільські райони, у яких протягом останніх трьох років щільність сільського населення, природний приріст населення найнижчі, найвища - частка зайнятих у сільському господарстві, обсяг виробництва сільськогосподарської продукції на одну особу та рівень середньої заробітної плати є найнижчими;

міста обласного значення, у яких протягом останніх трьох років є найвищими середні показники рівня безробіття, зокрема довготривалого безробіття, та найнижчим рівень середньої заробітної плати.

Депресивними визнаються промислові та сільські райони, а також міста обласного значення, названі показники розвитку яких відповідають одночасно всім зазначеним вище критеріям.

Визначення вихідних понять і критеріїв депресивності територій створює необхідні передумови для практичного втілення основних принципів державного стимулювання регіонів, задекларованих у законодавстві:

об'єктивність і відкритість визначення територій для державного стимулювання їх розвитку;

одночасна концентрація зусиль і коштів на відносно невеликій кількості територій з метою досягнення максимального соціально-економічного розвитку;

- неприпустимість використання цільової державної підтримки для
і фінансування поточних потреб територій;

- максимальне використання можливостей самих територій у розробці та реалізації системи заходів з подолання депресивності.

Основними формами державної підтримки регіонів з метою стимулювання розвитку депресивних територій є:

цільове спрямування державних капітальних вкладень у розвиток виробничої, комунікаційної та соціальної інфраструктури;

надання державної підтримки, у тому числі фінансової, малим підприємствам, сприяння формуванню об'єктів інфраструктури розвитку підприємництва (бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноваційні та консалтингові центри, венчурні фонди тощо);

спрямування міжнародної технічної допомоги на розв'язання актуальних соціально-економічних та екологічних проблем, а також здійснення інших заходів;

сприяння зайнятості населення, забезпечення цільового фінансування програм перекваліфікації та професійного розвитку трудових ресурсів, стимулювання трудової міграції, удосконалення соціальної сфери, зокрема житлового будівництва, охорони здоров'я та довкілля;

надання іншої державної підтримки.

У Законі України "Про стимулювання розвитку регіонів" визначено порядок фінансування заходів щодо стимулювання їх розвитку та подолання депресивності територій. Так, указано, що фінансування проводиться за рахунок коштів, передбачених на цю мету в законах України про державний бюджет та рішеннях про місцеві бюджети (Автономної Республіки Крим, обласних, міських, міст Автономної Республіки Крим обласного і республіканського значення та районних бюджетів, інших джерел відповідно до законодавства).

Обсяги фінансування реалізації угод щодо регіонального розвитку та виконання програм подолання стану депресивності територій мають щорічно передбачатися у проектах державного бюджету України та рішеннях про місцеві бюджети відповідними бюджетними програмами.

Важливою нормою Закону від 8 вересня 2005 р. є встановлення граничних обсягів фінансування заходів щодо стимулювання розвитку регіонів. Указано, що сума коштів, яка передбачається на фінансування всіх програм подолання депресивності територій протягом одного року з державного бюджету, не може бути меншою, ніж 0,2 % дохідної частини державного бюджету за відповідний період. Проте дія цієї норми на 2006 р. призупинена.

Під час визначення обсягів коштів, призначених для стимулювання розвитку регіонів і подолання депресивності територій, не повинні враховуватися суми дотацій вирівнювання та субвенцій, що спрямовуються на виконання органами місцевого самоврядування власних і наданих законом повноважень органів виконавчої влади, а також кошти, що спрямовуються згідно із законодавством на ліквідацію наслідків надзвичайних екологічних ситуацій, техногенних катастроф і стихійного лиха.

Вивчення положень Закону України "Про стимулювання розвитку регіонів" дає можливість зробити висновок щодо виняткового їх значення у процесі формування в Україні ринкової, соціально орієнтованої економіки, де будуть створені рівні можливості для динамічного розмітку всіх адміністративно-територіальних утворень.

Вирішення завдань фінансового вирівнювання досягається за допомогою певної системи форм і методів державної підтримки, проте центральне місце в ній займають процедури бюджетного регулювання і фінансової допомоги територіям у вигляді бюджетних трансфертів.

6. 3. Бюджетне регулювання, його цілі та методи

Збалансування бюджетів одного рівня, яке неможливо провести ляше шляхом розмежування їх доходів і видатків, досягається за допомогою бюджетного регулювання, тобто перерозподільчих процесів у межах бюджетної системи, шляхом надання коштів фінансово "бідним" територіям або вилучення коштів у відносно "багатих" територій.

Бюджетне регулювання - діяльність щодо збалансування державного та місцевих бюджетів.

У процесі бюджетного регулювання вирішується багато завдань, основними серед яких є:

досягнення відповідності між видатками та доходами місцевих бюджетів різних видів, тобто їх збалансування;

забезпечення рівномірності в надходженні доходів для запобігання затримок у фінансуванні видатків;

створення зацікавленості органів місцевого самоврядування у повній мобілізації доходів на своїй території;

забезпечення самостійності використання додатково одержаних коштів у процесі виконання місцевих бюджетів;

перерозподіл бюджетних ресурсів між фінансово "багатими" та "бідними" територіями;

зв'язок обсягів одержаної фінансової допомоги з конкретними зусиллями щодо мобілізації податків і зборів, залучення додаткових дохідних джерел; ;

здійснення фінансового вирівнювання.

У складних процесах бюджетного регулювання необхідно відокремлювати вертикальне і горизонтальне бюджетне регулювання (табл. 6.1).

Вертикальне бюджетне регулювання має на меті забезпечення необхідними дохідними джерелами бюджетів різних рівнів відповідно до діючого порядку розмежування повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування. Вирішення цього завдання досягається шляхом розмежування видатків між бюджетами і надання їм доходів, достатніх для фінансування визначених видатків.

Таблиця 6.1

Мета бюджетного регулювання та шляхи її досягнення

Властивості Вертикальне бюджетне регулювання Горизонтальне бюджетне регулювання
Мета Забезпечення необхідними дохідними джерелами бюджетів різних рівнів відповідно до діючого порядку розмежування повноважень між органами державної влади та місцевим самоврядуванням Ліквідація відмінностей у бюджетній забезпеченості бюджетів місцевого самоврядування (міських за категоріями міст, селищних та сільських), фінансове вирівнювання
Досягається шляхом Розподілу видатків між бюджетами і надання їм доходів, достатніх для фінансування визначених видатків Вирівнювання доходів і видатків однотипних видів місцевих бюджетів

Горизонтальне бюджетне регулювання покликане усунути розбіжності в рівнях бюджетної забезпеченості з огляду на бюджети місцевого самоврядування (міські, селищні та сільські). Іншими словами, ос новний зміст горизонтального бюджетного регулювання полягає у фінансовому вирівнюванні бюджетів за територіальним критерієм. При чому горизонтальне вирівнювання здійснюється лише в межах бюдже тів територіальних громад, окремо серед міських, селищних і сільських бюджетів.

Збалансування доходів і видатків бюджетів, вирівнювання бюджетної забезпеченості територій проводиться за допомогою особливих методів. Вибір методів бюджетного регулювання залежить від того, яким чином розмежовані доходи між рівнями бюджетної системи згідно із розподілом повноважень між державною виконавчою владою і місцевим самоврядуванням.

Традиційно у вітчизняній бюджетній практиці використовуються наступні два методи бюджетного регулювання (рис. 6.2): 1) метод відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків і доходів, які надходять до місцевих бюджетів (такі доходи одержали назву регулюючих); 2) надання фінансової допомоги бюджетам в обсязі певної визначеної суми (у вигляді бюджетних трансфертів).


         
   
Державний бюджет України
 
 
   
 


Рис.6.1 Напрями бюджетного регулювання

Рис. 6.2. Методи бюджетного регулювання

Метод відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків і доходів був започаткований ще у 1931 р. разом із проведенням податкової реформи. Досвід багаторічного використання цього методу (особливо в умовах централізованої бюджетної системи, властивої командно-адміністративній економіці) обов'язково приводив багатьох економістів до висновку щодо його переваг, серед яких відзначали такі:

-збалансування місцевих бюджетів можна забезпечити із застосуванням гнучких дохідних джерел, тобто здійснювати його достатньо ефективно;

-досягається зацікавленість місцевих фінансових органів у повній мобілізації не тільки власних дохідних джерел, але і загальнодержавних податків, тому що визначену їх частину можна одержати лише за умови повного надходження;

-місцеві фінансові органи несуть відповідальність за своєчасне і повне надходження загальнодержавних податків і доходів9.

Результативність методу відсоткових відрахувань пояснюється зокрема й тим, що як регулюючі доходи традиційно у нас використовують такі, що характеризуються:

-рівномірністю надходження в часі;

-достатньо великими обсягами надходжень;

-рівномірністю надходження по території країни;

-захищеністю від впливів економічних та інших факторів, які могли б спричинити коливання в обсягах доходів.

Цим вимогам відповідають такі загальнодержавні податки як податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток підприємств і податок з доходів фізичних осіб (до 2004 р. - прибутковий податок з громадян). Перелік регулюючих податків, які використовуються для збалансування місцевих бюджетів, нині став досить обмеженим (податок на прибуток підприємств, податок з доходів фізичних осіб), проте відповідність зазначеним вище критеріям, а також вагома фіскальна роль визначають їхню достатність у процесах бюджетного регулювання. Не слід забувати, що ефективність бюджетного регулювання залежить не від кількості джерел, які використовуються з цією метою і навіть не від обсягів коштів, а від гнучкості механізму перерозподілу.

При застосуванні методу відсоткових відрахувань обов'язково виникає запитання: які нормативи використовувати: 1) єдині для місцевих бюджетів усіх адміністративно-територіальних одиниць, 2) єдині в межах певних груп місцевих бюджетів (наприклад, залежно від рівня податкового потенціалу і бюджетної забезпеченості на одного жителя), тобто групові нормативи, чи 3) індивідуальні для кожного бюджету?

Рис.6.3. Види нормативів відрахувань від регулюючих доходів

В економічній літературі досить поширеним є погляд на індивідуальні нормативи у бюджетному регулюванні як атрибут адміністративно-розподільчої економіки з притаманними їй особливостями у побудові бюджетної системи та механізмі бюджетного регулювання. Справді, упродовж тривалого часу в бюджетній практиці Радянського Союзу використовувались індивідуальні нормативи відрахувань від загальнодержавних податків у доходи місцевих бюджетів, визначення конкретних обсягів яких здійснювалося в результаті зіставлення запланованих видатків бюджетів і очікуваних доходів.

За умов ринкової економіки, на думку багатьох вчених і практиків, перевага має надаватись єдиним нормативам у бюджетному регулюванні, які створюють однакові умови для всіх територій. На перший погляд, застосування єдиних нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і доходів, що надходять до місцевих бюджетів, дуже зручне і просте з позицій практичного втілення, у процесі якого можна уникнути процедури визначення конкретного обсягу нормативу відрахувань для кожного місцевого бюджету.

У практиці бюджетного регулювання України за роки незалежності | застосовувалися всі види нормативів відрахувань від загальнодержавних податків (табл. 6.2). Так, у 1994 та 1997 рр. використовувались єдині нормативи відрахувань за всіма регулюючими податками. У 1998 р. була зроблена спроба розмежування податків: за державним бюджетом були закріплені непрямі, а за місцевими бюджетами - прямі податки. У 1999 р. відбулося повернення до застосування групових нормативів відрахувань. Нині перевага віддана єдиним нормативам, що більше відповідає ринковим засадам господарювання.

Таблиця 6.2.

Нормативи відрахувань від загальнодержавних податків у доходи місцевих бюджетів України

Роки ПДВ, % Акцизний збір, % Податок на прибуток підприємств, % Податок з доходів фізичних осіб,%
14,5-100 50;100 20-100
22,1 - 100 10;50;100 25;50;100
20-100 20;100 70;100 50;100
20-100 20;100 50; 100
- 50*
- -
- 10; 20; 50; 100** 30-100 25-100
2000-2011 - 100*** 100****

Примітки: * Крім акцизного збору з ввезених на територію України товарів. ** Акцизний збір з вітчизняних товарів.

*** Акцизний збір з вироблених в Україні товарів (окрім акцизного збору з вироблених в Україні нафтопродуктів і транспортних засобів), що сплачується платниками, які зареєстровані в Автономній Республіці Крим, до доходів бюджету Автономної Республіки Крим.

**** Податок на прибуток підприємств комунальної власності.

Найбільш значна диференціація індивідуальних нормативів відрахувань мала місце у розподілі податку на додану вартість (ПДВ), якому відводилася головна роль у процесі збалансування місцевих бюджетів, Застосування диференційованих нормативів відрахувань від ПДВ давало можливість збалансувати місцеві бюджети з використанням незначних за абсолютними величинами дотацій обмеженому колу адміністративно-територіальних одиниць.

Перехід до застосування єдиних і групових нормативів у бюджетному регулюванні, а також закріплення ПДВ за державним бюджетом України загалом зумовили посилення централізації бюджетних ресурсів, збільшення кількості дотаційних місцевих бюджетів і зростання їхньої залежності від державного бюджету.

За сучасних умов важливе місце у процесі бюджетного регулювання займають трансферти. Разом із запровадженням Бюджетного кодексу України вони стають основним методом бюджетного регулювання. Такі зміни відповідають кращому досвіду зарубіжних країн, який підтверджує сталу тенденцію до зростання ролі бюджетних трансфертів, що знаходить відображення у збільшенні їхньої частки у сукупних доходах місцевих бюджетів.

6.4. Бюджетні трансферти та їх види

Трансферти в зарубіжній практиці трактуються як "передавальні платежі", "односторонні перекази", характерними ознаками яких є те, що рух коштів у вигляді трансфертів не супроводжується зустрічним одержанням товарів, послуг або грошей11. Трансфертні платежі можуть виплачуватися урядом або фірмою домогосподарству чи фірмі; якщо такі платежі здійснює уряд, то їх називають урядовими, або державними, трансфертними платежами, у багатьох країнах - субсидіями.

Окремі вчені розглядають бюджетні субсидії як частину загальнодержавних податків, які передаються центральними урядами в порядку перерозподілу в місцеві бюджети12. Звичайно, певною мірою кошти, необхідні для перерозподілу, центральний уряд одержує від більш фінансово "багатих" територій за допомогою вилучення частини загальнодержавних податкових надходжень. Проте слід враховувати, що податки - це не єдине джерело доходів центрального бюджету, окрім них, до бюджету надходять доходи від операцій з капіталом, неподаткові надходження, кошти від державних позик та ін.

Бюджетні дотації стали розглядатися як надзвичайний захід у процесі збалансування місцевих бюджетів. Враховуючи особливості побудови бюджетної системи СРСР, коли бюджети нижчих рівнів входили до наступного за рівнем бюджету, то такий погляд є зрозумілим. Адже збалансування бюджетів досягалося головним чином шляхом розподілу податкових надходжень у межах певної території між різними видами бюджетів.

Поняття офіційних (міжбюджетних, бюджетних) трансфертів в українську практику було вперше запроваджено у 1996 р. разом із введенням нової бюджетної класифікації, згідно з якою їх поділяли на дві групи залежно від цільового спрямування коштів:

1)поточні;

2)капітальні.

До поточних офіційних трансфертів зараховували грошові допомоги (дотації), які одержували бюджети нижчих рівнів за недостатньої ефективності дохідних джерел. На відміну від поточних, капітальні офіційні трансферти (субвенції) передбачали цільове використання одержаних коштів. Цілі, на які спрямовувалися субвенції, переважно були пов'язані з виконанням органами місцевого самоврядування делегованих державою повноважень.

Залежно від джерел надходження у складі офіційних трансфертів відокремлювали: одержані від органів державного управління, з-за кордону і з недержавних джерел.

Характерною особливістю сучасного вітчизняного трактування бюджетних трансфертів є те, що до них належать не лише кошти, які одержують місцеві бюджети з державного бюджету, а й перерахування коштів, що перераховують у зворотному напрямі - від місцевих бюджетів до державного бюджету.

Бюджетний кодекс України (2001) змінив концептуальні підходи до класифікації трансфертів. Насамперед, відбулося уточнення термінології: замість "офіційні трансферти" нині використовують термін "міжбюджетні трансферти", який визначають як кошти, що безоплатно і безповоротно перераховуються з одного бюджету в інший.

Міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно та безповоротно перераховуються з одного бюджету в інший.

Міжбюджетні трансферти, згідно з Бюджетним кодексом, поділяють на чотири види:

1)дотації вирівнювання;

2)субвенції;

3)кошти, що перераховуються з одного бюджету в інший;

4)інші дотації (табл. 6.3).

Таблиця 6.3.

Властивості міжбюджетних трансфертів

Види Цільове спрямування Джерело отримання
Дотації вирівнювання Бюджетам Автономної Республіки Крим, обласним, районним, міст Києва та Севастополя, міст республіканського та обласного значення 3 державного бюджету України
    Бюджетам районів у містах, сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань 3 бюджетів Києва і Севастополя, міст республіканського і обласного значення
Субвенції На здійснення програм соціального захисту 3 державного бюджету України
    На компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування у звязку з виконанням власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою 3 державного бюджету України
    На виконання інвестиційних проектів 3 державного бюджету України і місцевих бюджетів
    На утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування 3 місцевих бюджетів
    На виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань 3 місцевих бюджетів
    Інші субвенції 3 державного бюджету України і місцевих бюджетів
Кошти, що передаються Державному бюджету України 3 місцевих бюджетів
    Місцевим бюджетам 3 місцевих бюджетів
Інші дотації Місцевим бюджетам 3 державного бюджету України і місцевих бюджетів

Перший вид міжбюджетних трансфертів - дотації вирівнюванні, які надаються з державного бюджету місцевим бюджетам. Визначальною, на наш погляд, є назва, з якої випливає, що основною метою цього виду трансфертів є вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який її отримує, тобто, в кінцевому підсумку, згідно з раніше визначеним нами поняттям, - проведення фінансового вирівнювання.

Цій меті підпорядкований і сам механізм розрахунку дотацій вирівнювання. Так, обсяг дотації визначається шляхом зіставлення видатків відповідних місцевих бюджетів, визначених із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості і коригуючих коефіцієнтів та доходів (кошику доходів), які, згідно з Бюджетним кодексом, надходять до місцевих бюджетів. Розрахунок прогнозного кошика доходів здійснюється з використанням індексу відносної податкоспроможності, тобто коефіцієнта, що визначає рівень податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці порівняно з середнім показником по країні в розрахунку на одного мешканця.

Дотації вирівнювання - міжбюджетні трансферти на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який їх отримує.

Другий вид міжбюджетних трансфертів - це субвенції. Вони можуть надаватися як державним, так і місцевими бюджетами. Характерною ознакою субвенцій є цільове використання одержаних коштів, основними напрямами якого є: здійснення програм соціального захисту; компенсація втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування у зв'язку з виконанням власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою; виконання інвестиційних проектів; утримання об'єктів спільного користування чи ліквідація негативних наслідків діяльності таких об'єктів; виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань; інші цілі.

Субвенції - міжбюджетні трансферти для використання з певною метою в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

З державного бюджету місцевим бюджетам останніми роками видаються субвенції:

- на соціально-економічний розвиток регіонів;

- виконання заходів щодо попередження аварій і запобігання техногенним катастрофам у житлово-комунальному господарстві та на інших аварійних об'єктах комунальної власності;

- виконання інвестиційних проектів;

- збереження історичної забудови міст і об'єктів історико-культурної спадщини України;

- виконання різноманітних соціальних програм.

За сучасних умов створення основ ринкової економіки важливого значення набувають субвенції, пов'язані з реалізацією програм соціального захисту населення. Протягом останніх років з державного бюджету місцевим бюджетам надавалися субвенції:

- на виплату допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам;

- будівництво і придбання житла, надання передбачених чинним законодавством пільг окремим категоріям громадян;

- компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян;

- виплату житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення побутового сміття та рідких нечистот;

- виплату житлових субсидій населенню на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу;

- на утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, у дитячих будинках сімейного типу і прийомних сім'ях та інші.

Третій вид трансфертів - передача коштів до державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів. Так, у випадках, коли прогнозні показники доходів бюджету (Автономної Республіки Крим), обласних і районних бюджетів, міських (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) бюджетів перевищують розрахунковий обсяг видатків відповідного бюджету (обчислений із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів), для такого бюджету встановлюється обсяг коштів, що підлягає передачі до державного бюджету України.

Четвертий вид міжбюджетних трансфертів - це інші дотації, які надаються з державного бюджету місцевим бюджетам.

Отже, за сучасних умов трансферти посідають важливе місце у міжбюджетних відносинах; разом з уведенням у дію Бюджетного кодексу України вони стали основним методом бюджетного регулювання. Такі зміни підтверджують досвід закордонних країн, який свідчить, що останніми роками спостерігається стала тенденція до зростання ролі бюджетних трансфертів, і як наслідок - збільшення їх частки в сукупних доходах місцевих бюджетів. У багатьох країнах субсидії перетворилися на основне джерело муніципального фінансування, їх частка у складі фінансових ресурсів муніципальних формувань коливається в межах 30-60 % і становить: в Австрії - 35 % , Бельгії - 40, Фінляндії - 31, Франції - 26, Німеччині - 45, Італії - 38, Нідерландах - 60.

6.5. Алгоритм визначення дотацій вирівнювання

Порядок розрахунку обсягів дотацій вирівнювання з державного бюджету місцевим бюджетам визначений ст. 97 і 98 Бюджетного кодексу України і постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами" від 5 вересня 2001 р. № 1195 з такими змінами і доповненнями. Цією постановою затверджено Формулу розподілу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом і місцевими бюджетами.

Дотації вирівнювання надаються з державного бюджету України:

-бюджету Автономної Республіки Крим;

-обласним бюджетам;

-бюджетам міст Києва та Севастополя;

-бюджетам міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення;

-бюджетам районів.

Встановлена зазначеною вище постановою Кабінету Міністрів України Формула враховує такі параметри:

-фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючі коефіцієнти до них;

-кількість мешканців і споживачів соціальних послуг;

-індекс відносної податкоспроможності відповідного міста чи району;

-прогнозний показник кошика доходів бюджетів місцевого самоврядування - для бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, і прогноз доходів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів - для районних бюджетів;

-коефіцієнт вирівнювання.

Визначення обсягів дотацій вирівнювання

Обсяг дотації вирівнювання з державного бюджету, що надається бюджету Автономної Республіки Крим, обласному бюджету, бюджету міста Києва чи Севастополя, міста республіканського (Автономної Республіки Крим) чи обласного значення, бюджету району, або коштів, що передаються з цих бюджетів до державного бюджету, визначається за загальним фондом місцевого бюджету як різниця між розрахунковим показником обсягу видатків і розрахунковим обсягом доходів.

На 2006 р. встановлено, що у випадках, якщо коефіцієнт вирівнювання не застосовується та обсяг коштів, які передаються з відповідного місцевого бюджету державному бюджету у 2006 р., більший за обсяг відповідних коштів, переданих у 2005 р., то вилучення коштів з місцевих бюджетів до державного бюджету у 2006 р. здійснюється в обсягах, не більших ніж у попередньому році.

Розрахунок обсягу доходів (кошика доходів) загального фонду місцевого бюджету, що враховується при визначенні міжбюджетних трансфертів

Обсяг доходів (кошика доходів) бюджету Автономної Республіки Крим, обласного бюджету, бюджетів міст Києва і Севастополя, міста республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, району формується з надходжень загальнодержавних податків і зборів, закріплених за місцевими бюджетами згідно зі ст. 64 і 66 Бюджетного кодексу України.

Розрахунок цих кошиків закріплених доходів проводиться шляхом застосування індексу відносної податкоспроможності відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Цей індекс визначають на основі звітних даних про фактичні надходження відповідних податків, зборів до цих бюджетів за три останні бюджетні періоди (базовий період), що чередують рокові, в якому формуються показники бюджету на планований бюджетний період. При цьому враховуються втрати закріплених доходів відповідних місцевих бюджетів у базовому періоді внаслідок надання пільг платникам податків згідно з рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і відповідних місцевих рад.

Індекс відносної податкоспроможності - це коефіцієнт, що
визначає рівень податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці порівняно з аналогічним середнім показником по
Україні в розрахунку на одного мешканця.

Таким чином, цей індекс показує, наскільки рівень надходжень доходів на певній території в розрахунку на одну особу населення відрізняється від середнього у країні. Застосування індексів відносної податкоспроможності адміністративно-територіальних одиниць дає змогу здійснити перерозподіл ресурсів усередині бюджетної системи на засадах об'єктивності з використанням формульного підходу для проведення фінансового вирівнювання.

Розрахунок прогнозного обсягу доходів, закріплених за місцевими бюджетами, проводиться у межах прогнозного обсягу доходів зведеного бюджету України, визначеного на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на запланований бюджетний період, а також із застосуванням індексу відносної податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці.

Слід зазначити, що під час розрахунку прогнозного обсягу доходів ураховуються втрати закріплених доходів унаслідок надання пільг органами місцевого самоврядування з податків і зборів, що включені до кошика закріплених доходів, за усіма місцевими бюджетами та бюджетом адміністративно-територіальної одиниці, за відповідні роки базового періоду. На суми наданих податкових пільг збільшуються відповідні доходи за базові роки. Такий підхід сприяє обмеженню діяльності місцевих рад щодо прийняття необґрунтованих рішень у сфері пільгового оподаткування.

У формульному розрахунку передбачено стимулювання місцевих бюджетів, які щороку нарощують обсяг доходів, що враховуються підчас визначення міжбюджетних трансфертів. Розрахунок величин доходів, закріплених за місцевими бюджетами, здійснюється з урахуванням особливого показника стимулювання. Крім того, у порядку розрахунку передбачені елементи, які застосовують з метою недопущення зменшення прогнозного обсягу доходів місцевих бюджетів порівняно з попередніми роками.

Для місцевих бюджетів, що передають кошти державному бюджету, застосовують коефіцієнт вирівнювання, який має окреме значення в межах від 0,6 до 1 залежно від зростання обсягу коштів, що передаютьсяз бюджету адміністративно-територіальної одиниці до державного бюджету в планованому році у відсотках порівняно з роком, який передує плановому.

Під час проведення розрахунків обсягу міжбюджетних трансфертів на 2006 р. для усіх дотаційних бюджетів коефіцієнт вирівнювання беруть за 1. Додаткові кошти, залишені у місцевих бюджетах у зв'язку із застосуванням коефіцієнта вирівнювання, розмежовуються між галузями, видатки на розвиток яких враховують під час визначення міжбюджетних трансфертів.

Розрахунок показника обсягу видатків загального фонду місцевих
бюджетів, що враховується для визначення показників міжбюджетних
трансфертів.

Розрахункові показники обсягів видатків місцевих бюджетів визначаються окремо для кожної галузі на основі загальних ресурсів зведеного бюджету України та місцевих бюджетів і важливості соціальних видатків.

Розрахунковий показник обсягу видатків бюджету Автономної Республіки Крим, обласного бюджету, бюджету міст Києва чи Севастополя, міста республіканського (Автономної Республіки Крим) або обласного значення, району визначається на основі фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів до них.

Коригуючі коефіцієнти фінансових нормативів бюджетної забезпеченості визначені так:

-з розрахунку на душу населення - для галузей: державного управління, охорони здоров'я, культури і мистецтва, фізичної культури і спорту, соціальної програми стосовно сім'ї, жінок, молоді та дітей;

-на дитину або учня - для освіти;

-на отримувача соціальних послуг - для соціальних захисту та забезпечення.

Розрахунковий показник обсягу видатків місцевого бюджету обчислюється відповідно до розподілу видів видатків бюджету між держав
ним та місцевими бюджетами, визначеного у главі 14 Бюджетного кодексу України.

Видатки загального фонду місцевого бюджету, що враховується для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів, включають суму розрахункових показників за основними видами видатків цього бюджету:

-на утримання органів управління;

-охорону здоров'я;

-освіту;

-соціальний захист і соціальне забезпечення;

-культуру і мистецтво;

-фізичну культуру і спорт;

-інші заходи;

-нерозподілений резерв коштів місцевих бюджетів;

-поетапне запровадження умов оплати праці окремих категорій працівників бюджетної сфери на основі Єдиної тарифної сітки.

Розрахунок показника обсягу видатків на утримання органів управління

Показники обсягу видатків обласного бюджету, бюджету міст Києва чи Севастополя на утримання органів управління визначаються на основі:

1) фінансового нормативу бюджетної забезпеченості на утримання органів управління; ■■'-.- ,*:■-

2) чисельності працівників цих органів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2000 р. № 890;

3) співвідношення показників обсягів видатків відповідних рівнів бюджетів на цю мету, що склалося за даними зведення місцевих бюджетів.

У процесі розрахунку фінансовий норматив бюджетної забезпеченості на утримання органів управління множиться на чисельність працівників апарату відповідних рад, яка затверджена зазначеною вище постановою Кабінету Міністрів України.

Загальний обсяг видатків бюджету Автономної Республіки Крим на утримання органів управління обчислюється на підставі зведення місцевих бюджетів, затверджених відповідними радами, зважаючи на частки видатків бюджету Автономної Республіки Крим на утримання органів управління, у тому числі Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, у загальному обсязі видатків на цю мету.

При визначенні обсягів видатків бюджету міста республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення на утримання органів управління застосовуються коригуючі коефіцієнти, які мають 16 значень залежно від чисельності населення міста

Розрахунковий показник обсягу видатків бюджетів районів на утримання органів управління визначається з урахуванням:

1)фінансового нормативу бюджетної забезпеченості на утримання органів управління з бюджетів районів;

2)чисельності наявного населення району;

3)коригуючого коефіцієнта для бюджетів районів, що має сім значень залежно від чисельності населення району (табл. 6.8);

4)додаткових видатків бюджетів районів згідно з вимогами Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".

При розрахунку обсягу видатків фінансовий норматив множиться на чисельність населення і на коригуючий коефіцієнт, а зазначені додаткові видатки додаються.

Розрахунок показника обсягу видатків на охорону здоров'я

Розрахунковий показник обсягу видатків на охорону здоров'я визначається залежно від:

1)чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці;

2)співвідношень між бюджетом Автономної Республіки Крим, обласними бюджетами, бюджетами міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, бюджетами районів;

3)коригуючих коефіцієнтів, які відображають відмінності у здійсненні видатків з охорони здоров'я;

4)специфічних видатків, пов'язаних із реалізацією окремих законодавчих актів, а також програм у сфері охорони здоров'я.

Розрахунковий показник обсягу видатків на охорону здоров'я бюджету Автономної Республіки Крим та обласного бюджету визначається шляхом множення фінансового нормативу бюджетної забезпеченості на охорону здоров'я для бюджету Автономної Республіки Крим та обласного бюджету на чисельність наявного населення відповідних адміністративно-територіальних одиниць з урахуванням коефіцієнта впливу вікової структури населення (у 2004 р. - 0,5) та відносної вартості витрат на надання медичних послуг залежно від статевої та вікової структури населення (табл. 6.4).

Таблиця 6.4.

Коефіцієнти відносної вартості витрат на надання медичних послуг залежно від статевої та вікової структури населення

Вікові групи, років Еквівалент надання медичної допомоги чоловікам Еквівалент надання медичної допомоги жінкам
0-1 10,0
2-4 7,0 3,5
5-9 3,7
10-14 3,0 2,5
15-19 2,2
20-24 2,6 3,5
25-29 2,0
30-34 2,0
35-39 2,5 4,5
40-44 3,5
45-49 4,5 5,5
50-54 5,0 6,5
55-59 6,5
60-64 7,5 8,5
65-69 8,0 9,5
70 і старші 10,5

Крім того, за окремим розрахунком додатково обчислюються видатки адміністративно-територіальної одиниці на охорону здоров'я згідно з вимогами Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" і цільові видатки для здійснення заходів Комплексної програми "Цукровий діабет" і лікування нецукрового діабету.

Розрахунковий показник обсягу видатків на охорону здоров'я бюджету міста республіканського (Автономної Республіки Крим) чи обласного значення, бюджету району визначається шляхом множення фінансового нормативу бюджетної забезпеченості на охорону здоров'я для цих бюджетів на коефіцієнт диференціації рівня витрат на одного жителя і на чисельність населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Коефіцієнт диференціації рівня витрат на одного жителя визначається за середнім співвідношенням рівнів видатків бюджетів міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, бюджетів районів за даними зведення місцевих бюджетів з урахуванням діючого розмежування видатків між рівнями бюджетів При обчисленні видатків на охорону здоров'я для цієї групи бюджетів чисельність населення визначається з урахуванням населення адміністративно-територіальної одиниці, де немає мережі закладів охорони здоров'я, що фінансуються з місцевих бюджетів, і населення, яке частково обслуговується відомчими закладами охорони здоров'я загальнодержавного значення.

У процесі розрахунку обсягу видатків на охорону здоров'я застосовують зазначені вище коригуючі коефіцієнти, які відображають відмінності у здійсненні видатків, і за якими додаються специфічні видатки у
сфері охорони здоров'я.

Розрахунок показника обсягу видатків на освіту

Розрахунковий показник обсягу видатків на освіту визначається залежно від показників:

1)загального обсягу ресурсів місцевих бюджетів на освіту;

2)фінансового нормативу бюджетної забезпеченості одного учня;

3)приведеного контингенту учнів різних типів загальноосвітніх навчальних закладів станом на 5 вересня року, що передував поточному бюджетному періодові.

Розрахунковий обсяг видатків бюджету Автономної Республіки Крим та обласного бюджету на освіту визначається множенням фінансового нормативу бюджетної забезпеченості одного учня на приведений контингент учнів різних типів загальноосвітніх навчальних закладів.

При визначенні приведеного контингенту враховуються такі категорії
учнів:

учні з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, загальноосвітніх шкіл-інтернатів (ліцеїв) з посиленою військово-фізичною підготовкою;

-учні (студенти) з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, училищ олімпійського резерву, училищ, шкіл-інтернатів (ліцеїв) фізичної культури і спорту;

-вихованці з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, загальноосвітніх шкіл-інтернатів, розташованих у населених пунктах, яким надано статус гірських;

-учні, що приходять на навчання, до загальноосвітніх шкіл-інтернатів, розташованих у населених пунктах, яким надано статус гірських;

-вихованці шкіл-інтернатів (ліцеїв) з посиленою військово-фізичною підготовкою та вихованці з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

- учні загальноосвітніх шкіл-інтернатів, що приходять на навчання;

- вихованці з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського
піклування, спеціальних шкіл-інтернатів для дітей, які потребують корекції розумового та (або) фізичного розвитку, розташованих у населених пунктах, яким надано статус гірських;

-вихованці з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, спеціальних шкіл-інтернатів для дітей, які потребують корекції розумового та (або) фізичного розвитку;

-учні спеціальних шкіл-інтернатів для дітей, які потребують корекції розумового та (або) фізичн



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   Наступна

Тема 1. МІСЦЕВІ ФІНАНСИ, ЇХ СУТНІСТЬ, СКЛАД І РОЛЬ У РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ І СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ | ТЕМА 2. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ | Тема 3: Місцеві бюджети як основа фінансової бази місцевих органів влади | Тема 4. Формування дохідної бази місцевих бюджетів | Тема 8. ОРГАНІЗАЦІЯ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТ МІСЦЕВОГО ГОСПОДАРСТВА | Тема 9. ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА | Тема 10. ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ЖИТЛОВО-ЕКСПЛУАТАЦІЙНОГО СЕКТОРУ | Тема 11. УПРАВЛІННЯ МІСЦЕВИМИ ФІНАНСАМИ В УКРАЇНІ | Тема 12. СВІТОВИЙ ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ |

загрузка...
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати