Головна

Аналіз норми з точки зору її дії в часі, в просторі і по колу осіб.

  1. CR-аналіз журналу «Дипломат», №3-2005
  2. D. Наступні дії і оцінка
  3. D. Додаток 4 - Дії на човнах.
  4. GAP-аналіз.
  5. I. Аналіз чутливості ПРОЕКТУ
  6. II. ПРАВОВА ОСНОВА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ТА ЗА КОРДОНОМ
  7. II. Розміщення прийнятих замовлень в часі і просторі. 1 сторінка

Потрібно встановити:

а) чи діяла норма права в момент, коли відбувалися досліджувані обставини;

б) чи діє вона в момент розгляду конкретної справи;

в) чи діє вона на території, де розглядається справа;

г) чи поширюється вона на осіб, які пов'язані з цією справою.

При визначенні дії закону в часі необхідно дотримуватися правила: «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи» (ст. 58 Конституції України).

При виявленні в процесі вибору норм протиріч або розбіжностей змісту двох або більше формально діючих норм необхідно вирішувати колізію норм наступним чином:

а) якщо норми мають різну юридичну силу, то діє та норма, яка має велику силу;

б) якщо норми мають рівну юридичну силу, то діє та норма, яка прийнята пізніше.

4. З'ясування змісту норми права. Необхідна перевірка, чи немає офіційного тлумачення норми. Якщо правотворческий орган видав нормативно-правовий акт, а потім - акт, в якому дано офіційне тлумачення, то таке тлумачення є обов'язковим для того, хто застосовує норму.

Недостатньо перевірити, чи було офіційне тлумачення. Правозастосовний орган повинен сам її тлумачити, Бо без тлумачення не можна застосовувати правову норму.

Всі зазначені дії є головними вимогами застосування норм права і служать одній меті - правильної кваліфікації фактів, а значить - зміцненню законності і правопорядку.

III. Рішення справи і документальне оформлення ухваленого рішення.

Результат рішення юридичної справи виражається в індивідуальному державно-владному веління, приписі, акті-документі, який називається правозастосовні актом. Правозастосовний акт може мати двояку правову функцію:

1) юридичної констатації, Тобто визнання існування певних фактів, їх правомірності (неправомірності), визнання того чи іншого права за даною особою або констатації у даній події факту правопорушення;

2) нової юридичної обов'язки, Тобто після винесення рішення (як-то: накласти покарання, встановити обов'язок вчинити певні дії у встановлений термін, передати майно, сплатити борг та ін.) необхідна додаткова діяльність, новий обов'язок компетентних органів по виконанню рішення.

§ 4. Основні вимоги правильного
 застосування норм права

Вимоги застосування норм права - Юридичні правила (умови), за допомогою яких правозастосовний орган (суд, адміністрація державних органів та ін.) Втілює в життя принципи права.

Правозастосовний орган керується вимогами:

1. законності(Належного дотримання законних процедур);

а) при вирішенні справи грунтується на конкретній нормі права або сукупності норм, які прямо відносяться до даної справи; слід їх точному змісту;

б) діє в рамках своєї компетенції; не виходить за межі повноважень, передбачених законом; в разі їх порушення несе юридичну відповідальність;

в) завжди застосовує правові норми, коли виникають обставини, передбачені нормою; не ухиляється від застосування норми; не припиняє дії норми під будь-яким приводом (застарілість, невідповідність місцевим умовам і т.д.) або під впливом особи (органу), що не уповноваженого на те законом. Поки норма права не скасована, не змінена або не зупинено у встановленому законом порядку, вона є обов'язковою для правозастосовчого органу.

2. Обгрунтування:

а) виявляє всі відповідні факти;

б) ретельно і неупереджено (об'єктивно) вивчає факти, визнає їх достовірними;

в) відкидає всі сумнівні факти і факти, що не стосуються справи.

3. Доцільності, Тобто відповідності діяльності правозастосовних органів і осіб у рамках закону конкретним життєвим умовам місця і часу; вибір оптимального шляху реалізації норми в конкретній життєвій ситуації:

а) в межах змісту норми (яка передбачає межі в рамках одного рішення, можливість вибору між різними рішеннями, можливість застосувати норму або утриматися від застосування) обирає рішення, найбільш повно і правильно відображає зміст закону;

б) при однаковому і неухильному виконанні юридичних приписів діє ініціативно - з урахуванням місця і часу виконання, розумно розподіляє сили і засоби і т.д .;

в) враховує індивідуальні особливості справи, соціальну значущість застосовуваної норми, її відповідність духу права.

4. Справедливості:

а) неупереджено підходить до дослідження обставин справи, до беруть участь в ньому особам, до остаточного рішення;

б) приймає рішення, що узгоджується з принципами моралі, загальнолюдськими цінностями, з власними моральними переконаннями і суспільства в цілому.

§ 5. Поняття і ознаки акта застосування норм права

Акт застосування норм права (правозастосовний акт) - Індивідуальний правовий акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права (компетентного державного органу або посадової особи), який встановлює (змінює, припиняє) на основі юридичних норм права і обов'язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення. У встановлених законом випадках він оформляється у вигляді письмового документа (акта-документа).

Правозастосовний акт - вирок, рішення, визначення, висновок і т.д. (Наприклад, нарахування пенсіонеру пенсії; вирок суду у конкретній кримінальній справі) - результат вирішення юридичної справи і підсумок застосування норм права.

Серед актів застосування норм права слід розрізняти:

- Основний акт, В якому виражене рішення юридичної справи в цілому;

- допоміжні (Проміжні, додаткові, супутні) акти, що оформляються при встановленні фактичних обставин справи, в ході судового процесу, на інших стадіях.

Ознаки акта застосування норм права:

1.Приймається на основі нормативно-правового акта і спирається на певну норму права, тобто є законним і обґрунтованим;

2.Виходить від компетентних органів держави в особі їх посадових осіб і являє собою категоричне, офіційно-владне, обов'язкове для виконання веління, яке охороняється примусовою силою держави;

3.Адресується чітко визначеним суб'єктам, тобто є персоніфікованим, індивідуальним;

4.Поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію (виключається поширення на подібні випадки), вичерпує себе одноразовим застосуванням, тобто розрахований на один раз;

5.Має певну встановлену законом форму документа (наказ, рішення, вирок, розпорядження), якщо це - письмовий акт (а їх більшість). Містить чітко позначені реквізити: назва, підпис, дата. Володіє суворої структурою: вступна, описова, мотивувальна і результативна частини;

6.Може бути оскаржений чи опротестований ким-небудь із зацікавлених осіб.

Акт застосування норм права - найбільш поширений вид правових актів. Як і нормативно-правовий акт, він має юридичну силу, має державно-владний обов'язковий характер.

Одночасно правозастосовний акт відрізняється від нормативно-правового поруч зазначених вище ознак: приймається на основі нормативно-правового акта; персоніфікований; поширює норму права на конкретний випадок (одноразовий); включає в себе обов'язок підкоритися - виконати сформульоване у справі рішення.

Правозастосовний акт, як правило, забезпечує виникнення і розвиток правовідносин у конкретній ситуації. Без таких юридичних фактів не може реалізуватися конкретна правова норма.

Як і нормативно-правової, він може виходити від одних і тих же органів і посадових осіб - Президент, Кабінет Міністрів, міністерства і відомства України, органи місцевого самоврядування. Наприклад, Верховна Рада України встановлює нове почесне звання «заслужений діяч юстиції» - це нормативно-правовий акт. Через три дні видається Указ Президента про присвоєння конкретній особі цього звання. Це - акт застосування норм права. Він індивідуальний. Одна і та ж правова форма може бути наповнена різним змістом. Із зазначених двох форм права - закон і указ - тільки закон має нормативний характер.

Однак в форму указів Президента України можуть перетворюватись як нормативно-правові акти, так і індивідуальні розпорядження - залежно від змісту (див. Про укази Президента України в главі «Державні органи влади України»).

§ 6. Види актів застосування норм права

Види актів застосування норм права класифікуються за різними критеріями:

За формою зовнішнього вираження:

1) письмовий акт (Їх більшість). Письмовий акт може бути, як мінімум, двох видів:

а) окремий документ (вирок суду);

б) резолюція на матеріалах справи (затвердження прокурором обвинувального висновку);

2) усний акт (Виклик понятих);

3) конклюдентний акт - Акт дії (наприклад, застосування працівниками міліції табельної зброї або застосування жестів міліціонером-регулювальником дорожнього руху).

За способом прийняття:

1) колегіальні;

2) одноосібні.

За суб'єктам прийняття:

? акти парламенту;

? акти глави держави;

? акти виконавчих органів;

? рішення загальних судів;

? акти арбітражу;

? акти нотаріату;

? акти прокурорського нагляду;

? акти місцевих (муніципальних) органів влади;

? акти керівників підприємств, військових частин і т.п .;

? акти уповноважених органів громадських організацій і т. П.

Акти застосування норм права приймаються практично усіма органами держави.

За юридичною формою:

? укази;

? постанови;

? розпорядження;

? накази;

? визначення (суду та ін.);

? протести, подання, припису, вироки, рішення.

За функціями в правовому регулюванні (Або функціями права):

1) регулятивні - Офіційно підтверджують або визначають права і обов'язки сторін, викладені в диспозиції регулятивних норм (напр., Свідоцтво про реєстрацію шлюбу);

2) охоронні - Встановлюють міру юридичної відповідальності відповідно санкції охоронних норм (напр., Квитанція про сплату штрафу).

За галузевою належністю:

1) кримінально-правові;

2) адміністративно-правові;

3) цивільно-правові та ін. (Крім процесуальних).

За юридичними наслідками:

1) Правовстановлюючі (про призначення директора, про присвоєння звання);

2) Правоконстатірующіе (свідоцтво про шлюб, свідоцтво про смерть);

3) Правопрекращающие (протест прокурора з приводу незаконного виселення громадянина Г.);

4) Правоизменяющие (заміна арешту підслідного на підписку про невиїзд);

5) Правоотменяющіе (винесення судом рішення про ліквідацію акта, про втрату його юридичної сили).

За значенням в юридичному процесі:

- Основні акти, Що містять завершене рішення у справі (вирок, рішення суду);

- Допоміжні акти, Щоб забезпечити прийняття основних (постанова і порушення кримінальної справи).

За характером індивідуальних велінь (приписів):

дозволяющіеобязивающіезапрещающіе

§ 7. Прогалини в праві і способи їх усунення.
 Аналогія закону і аналогія права.
 Субсидіарне застосування норм права

При проходженні другої стадії застосування норм права, а саме при встановленні юридичної основи справи - виборі та аналізі юридичних норм, виникають ситуації, коли правопріменітель не знаходить норм, що регулюють встановлені факти.

Прогалину в праві1 це повна або часткова відсутність у чинних нормативно-правових актах необхідних юридичних норм.

Пропуск в законі - Це повна або часткова відсутність необхідних юридичних норм в даному законі.

причини прогалин:

1) невміння законодавця відобразити в нормативних актах усе різноманіття сучасних життєвих ситуацій, що вимагають правового регулювання (первісна пробельность);

2) невміння законодавця передбачити появу нових життєвих ситуацій в результаті постійного розвитку суспільних відносин, зробити по ним певні законодавчі дії (подальша пробельность);

3) технічні прорахунки законодавця, допущені при розробці законів і у використанні прийомів юридичної техніки.

Прогалини в праві утворюються, як правило, там, де має місце суперечливість норм однакової сили, коли одна з них «знищує» іншу.

Прогалини в законодавстві повинні усуватися в процесі правотворчості шляхом внесення змін і доповнень до законів, видання нових, досконаліших юридичних актів.

Було б неправильно вважати прогалинами такі випадки:

? кваліфіковане мовчання законодавця, коли він навмисно залишає питання відкритим, утримується від прийняття норми, відносить вирішення справи за межі законодавства;

? свідоме віднесення питань на розсуд правоприменителя, коли законодавець розраховує на конкретизацію його законодавчої волі правозастосовними та іншими правовими актами.

При прогалині в законі правопріменітелю пропонується законодавцем різну поведінку.

При прогалині в галузі кримінального законодавства і законодавства про адміністративні правопорушення виходом для юриста-практика є відмова у порушенні провадження у справі, тобто винесення виправдувального рішення. Юрист-практик у такому разі повинен керуватися принципом, відомим ще з часів римського права: «Немає злочину і немає провини, немає покарання і немає стягнення, якщо немає закону».

Зловживання аналогією в галузі кримінального законодавства мало місце у фашистській Німеччині, де законом від 28.06.1935 р був скасований принцип «немає злочину без закону» і тим самим на законодавчому рівні відкритий шлях для судової сваволі і розправи з політичними супротивниками. IV з'їзд Міжнародної асоціації кримінального права (Париж, 1937 г.) засудив аналогію в кримінальному праві і виступив проти її застосування. У кримінальному законодавстві України інститут аналогії відсутній. Ст.58 Конституції України проголошує: «Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення».

При прогалині в галузі цивільного законодавства - інша справа. Суди не можуть відмовити у правосудді, посилаючись на відсутність закону. У разі прогалин у цивільно-правових відносинах застосовується аналогія двох видів:

? аналогія закону;

? аналогія права.

аналогія закону - Рішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на подібні випадки. Аналогія виключається, якщо вона прямо заборонена законом або якщо закон пов'язує настання юридичних наслідків з наявністю конкретних норм.

Наприклад, відсутність в Україні спеціального законодавства, яке регулювало б правове забезпечення лізингу (комплекс майново-правових відносин, утворених у зв'язку з передачею майна у тимчасове користування), дозволяє його заповнити договором найму, який є подібним договором лізингу.

аналогія права - Рішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад законодавства.

Аналогія права застосовується, коли:

? немає норми, яка прямо передбачає даний випадок;

? немає норми, яка передбачає подібний випадок.

При вирішенні справи за аналогією закону і аналогією права необхідно дотримання таких умов:

1) аналогія допустима лише в разі повної відсутності або неповноти правових норм;

2) суспільні відносини, до яких застосовується рішення за аналогією, повинні бути врегульовані хоча б у загальній формі, тобто перебувати в сфері правового регулювання;

3) наявність подібності (аналогії) аналізованих обставин і обставин, передбачених наявною нормою, повинно бути в істотних, юридично рівнозначних ознаках; розбіжність - у деталях, в несуттєве;

4) пошук норми, яка регулює аналогічний випадок, повинен йти спочатку в актах тієї ж галузі права, в разі відсутності такої - в іншій галузі і в законодавстві в цілому;

5) вироблене в ході використання аналогії правове рішення не повинно суперечити дії розпоряджень закону, його меті;

6) обов'язково має бути вмотивоване пояснення причин застосування рішення по аналогії до даного випадку.

При застосуванні аналогії права істотне значення мають принципи права, які закріплюються в конституції. Так як норми Конституції України є нормами прямої дії, то правопріменітель, грунтуючись на власному правосвідомості, може мотивувати рішення у справі, посилаючись на конституційні норми.

Для заповнення прогалин в законі використовується також субсидіарне застосування норм права- Додаткове застосування одного інституту або галузі права до відносин, що регулюються іншим інститутом або галуззю права.

Субсидіарне застосування правових норм до різних відносин, як правило, закріплене в законі. Є випадки субсидіарного застосування, які прямо законом не передбачені.

Теоретичною основою субсидіарного застосування є системність права, поділ його на взаємозалежні галузі та інститути. Так, сімейне право виділилося в самостійну галузь з цивільного права і перебуває з ним у тісному зв'язку завдяки подібності регульованих суспільних відносин і методу їх правового регулювання. У Кодексі про шлюб та сім'ю, зокрема, закріплюється, що правопріменітель повинен керуватися приписами норм цивільного права, які встановлюють строки позовної давності.

Загальні положення і норми цивільного права застосовуються до:

1) відносин, що регулюються трудовим правом, якщо ті чи інші питання не врегульовані трудовим законодавством;

2) регулювання відносин, що виникають у зв'язку з охороною навколишнього середовища, якщо вони не врегульовані екологічним законодавством;

3) відносин, що регулюються сімейним законодавством, якщо ті чи інші питання їм не врегульовані.

Слід врахувати, що в ряді галузей субсидіарне застосування норм цивільного права знято самим законодавцем, а в інших випадках, незважаючи на відсутність прямої заборони в законодавстві, воно недопустимо. Так, до норм власне трудового, сімейного, екологічного права загальні положення цивільного права в порядку субсидіарності не можуть застосовуватися. Субсидіарне застосування можливо тільки до норм, включеним в якості додаткових до законодавчих актів про сімейні, трудові та деяких інших відносинах.

Звертаємо увагу на те, що регулювання суспільних відносин будь-галуззю права здійснюється, як правило, тільки власними галузевими засобами. Субсидіарне застосування норм права - виняток із загального правила.

глава 21

Тлумачення НОРМ ПРАВА

§ 1. Поняття тлумачення норм права

Тлумачення норм права (Інакше: інтерпретація норм права) - розумова інтелектуальна діяльність суб'єкта щодо встановлення їх точного сенсу (змісту).

Тлумачення норм включає два елементи:

Якщо з'ясування не виходить за рамки свідомості самого інтерпретатора, то роз'яснення є виклад змісту державної волі і вираження її зовні.

Мета діяльності по тлумаченню норм права:

- Правильне і однакове розуміння;

- Правильне і однакове застосування.

Офіційне тлумачення норм права є обов'язковим для тих актів, які з точки зору компетентного органу потребують додаткового роз'яснення у зв'язку з виниклими труднощами або неправильної практикою їх застосування.

Необхідність тлумачення обумовлена ??такими причинами:

1.Неповне охоплення юридичними нормами фактичних умов життя (напр., Відсутність статті по такого різновиду хуліганства, як радіохуліганство, дає можливість - в результаті тлумачення - поширити на радіохуліганів дію ст. 206 Кримінального кодексу України);

2.Невизначений характер норми права, наявність спеціальних, насамперед оціночних, понять і визначень, в яких нелегко розібратися юридично непідготовленій людині без спеціального тлумачення (напр., Слід роз'яснити, що означають такі поняття, як «тяжкі наслідки», «малозначущі діяння» та ін .);

3.Нечіткість, схематизм, помилковість нормативних положень як результат недогляду, недбалості правотворчих органів (напр., В зв'язку з недостатнім перерахуванням всіх ознак провини їх можна встановити тільки тлумаченням);

4.Необхідність тлумачення норм права іноді випливає із змісту самого нормативного акта, коли в ньому зустрічаються вираження «і т.д.», «тощо», «інші» і т.п. Встановити їх істинне значення можливо тільки за допомогою тлумачення.

Тлумачення норм права не містить (і не повинно містити) самостійних норм права. Воно тільки встановлює зміст і сферу дії який акта, права і обов'язки суб'єктів права, вказує, як зміна умов, поява нових фактів впливає на застосування норми права і ін.

Тлумачення норм права, як правило, не має самостійного значення у відриві від який акта і повністю поділяє його долю: з його скасуванням (зміною) скасовується (змінюється) нормативне тлумачення (див. § «Судове правотворчість - особливий вид правотворчості ?!».

Важливим конструктивним правилом тлумача (інтерпретатора) є наступне: чим недосконаліші закон, тим досконаліше, точніше, тонше має бути його роз'яснення.

Тлумачення охоплює всі рівні (ступені) юридичного аналізу:

1) аналіз буквального тексту, тобто «Букви закону»;

2) догматичний аналіз, тобто аналіз юридичних особливостей норм, їх техніко-юридичного своєрідності, конструювання їх логічної структури на основі правових приписів (догма права);

3) соціально-історичний аналіз моральних, економічних та інших передумов закону, які дозволяють пізнати волю нормотворчого органу ( «дух закону»).

Думка інтерпретатора (особи, яка здійснює тлумачення) йде від аналізу буквального, мовного тексту ( «літери закону») до аналізу «догми права», юридичних особливостей правових норм, а також до моральних, соціальних та інших основ, передумов правових приписів ( «духу права »).

§ 2. Способи (методи) тлумачення норм права

Способи (методи) тлумачення - Це сукупність прийомів аналізу правових норм, розкриття їх змісту (змісту) з метою практичної реалізації.

Розрізняють такі способи (методи) тлумачення:

1) філологічне (граматичне, текстове, мовне) тлумачення - З'ясування змісту норми права шляхом граматичного аналізу її словесного формулювання з використанням законів філології; грунтується на даних граматики, лексики і припускає аналіз слів, пропозицій, словесних формулювань юридичних норм. Перш за все встановлюють значення кожного слова і вирази, вжитого в нормативному приписі. Потім переходять до аналізу граматичної форми іменників і прикметників, способу дієслів, виду дієприкметників і т.д. Далі усвідомлюють граматичну структуру пропозицій. Окремі слова і вирази, розділові знаки неприпустимо трактувати як зайві. В результаті граматичного тлумачення виявляється буквальний зміст норми права, на підставі якого далеко не завжди можна зробити достовірний висновок;

2) системне тлумачення - З'ясування змісту норми шляхом встановлення її системних зв'язків з іншими нормами. Суть його полягає в тому, що норма зіставляється з іншими нормами, встановлюються її місце і значення в даному нормативному акті, в галузі права, у всій правовій системі. Всі норми потребують системного тлумачення, особливо норми відсильні і бланкетні, які побудовані так, що можуть розглядатися тільки в єдності з нормами, до яких зроблено відсилання;

3) історико-політичне тлумачення (в тому числі - історико-порівняльне) - З'ясування змісту норм права на основі аналізу конкретних історичних умов їх прийняття; з'ясування цілей і завдань, закладених законодавцем. Важливий облік соціально-економічних і політичних чинників, що зумовили ініціативу і саму появу акта, процесу його обговорення - парламентського слухання першого, другого, постатейного тощо, зокрема доповіді і співдоповіді по проекту прийнятого нормативно-правового акта. Істотне значення в історико-політичному тлумаченні мають альтернативні проекти, їх порівняння, публікації у пресі під час обговорення законопроекту, дебати в парламенті, внесені поправки, підстави їх прийняття або відхилення. Самі по собі історико-політичні дані не можуть бути джерелом розуміння закону і стати підставою для прийняття юридичних рішень.

Всі способи юридичного тлумачення використовуються в сукупності, в комплексі.

Деякі вчені (С.С.Алексеев1) виділяють ще логічне і спеціально-юридичне тлумачення.

1) логічне тлумачення - З'ясування змісту норми права шляхом використання законів і правил формальної логіки; дозволяє розкрити зміст юридичних норм, яке іноді не збігається з буквальним змістом через невдалого обрання законодавцем словесних форм. При логічному тлумаченні аналізуються не слова і вирази, а поняття, які вони відображають. За допомогою логічних операцій, що включають аналіз і синтез, побудова силогізму (логічного умовиводу, що складається з двох посилок і висновку) і т.д., з нормативних приписів, «розкиданих» по тексту законодавчого акта, формулюється тлумачиться норма права;

2) спеціально-юридичне тлумачення - З'ясування змісту норми, засноване на досягненнях юридичних наук; такі досягнення можуть полягати в самому тексті закону - дефініції понять, а також в роз'ясненнях судових інстанцій і в наукових коментарях. Тлумачення права юристом-професіоналом є компетентним у силу того, що юрист використовує в процесі тлумачення спеціальні юридичні знання. Тому спеціально-юридичне тлумачення займає центральне місце серед інших способів тлумачення.

Слід зазначити, що логічний підхід притаманний кожному способу тлумачення, оскільки він включає загальнозначущі форми (поняття, судження) і засоби визначень думки, необхідні для раціонального пізнання. Логічне (логіко-правове) і спеціально-юридичне тлумачення виділяються не тому, що вони мають якесь особливе «зовнішнє» значення. Навпаки, специфіка цих двох способів тлумачення полягає в тому, що вони становлять внутрішню професійно-ціннісну сторону інтерпретатора: юрист не може тлумачити інакше, ніж спеціально-юридично і логічно. Однак без цих якостей тлумача не відбудуться інші способи тлумачення - філологічне, систематичне, історико-політичне. Тому логічний і спеціально-юридичний аналіз - це скоріше не прийоми аналізу правових норм, а «базові» почала і якісні характеристики тлумача, і як такі вони входять в систему його інтелектуальної діяльності, є його основою. Інакше: це внутрішній ціннісний зріз професійної правової культури.

Таким чином, виділення логічного і спеціально-юридичного аналізу правових норм як спеціальних «зовнішніх» способів (методів) тлумачення не є обов'язковим.

§ 3. Види тлумачення норм права за суб'єктами

Вирішальним моментом у визначенні видів тлумачення правових норм є суб'єкт - особа або орган, що дає це тлумачення. Тлумачити норми права можуть всі суб'єкти права. Суб'єктами тлумачення норм права є органи законодавчої і виконавчої влади, судові і прокурорські органи, юридичні і фізичні особи. Але значення такого тлумачення, його юридична обов'язковість і компетентність неоднакові. Залежно від суб'єктів тлумачення має різні юридичні наслідки.

За суб'єктам і юридичними наслідками розрізняють:



Попередня   33   34   35   36   37   38   39   40   41   42   43   44   45   46   47   48   Наступна

У чому полягає відмінність між нормативним актом та іншими правовими актами (зокрема, актом тлумачення норм права і актом застосування норм права)? | V. Інформаційна стадія | що підлягають ратифікації | Правовідносини виникають і функціонує на основі норми права. | Структура суб'єктивного права -це його будова, що виражається в зв'язку елементів - юридичних можливостей (правомочностей), наданих суб'єкту. | Яке співвідношення правоздатності і дієздатності у юридичної особи? | Довготривалі. | Юридичні факти можуть бути класифіковані залежно від правовідносин, в які вступає співробітник ОВС. | індивідуальний | Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати