Головна

М. В. ФІРСОВ, Е. Г. Студьонової

  1. Фірсов М. В., Студьонова Е. Г.

Політика підприємства в області оборотного капіталу

При формуванні політики управління підприємством існує наступна класифікація оборотних активів: 1) з точки зору їх участі в процесі виробництва і в сфері обігу, 2) з точки зору їх ліквідності і відображення в обліку, 3) з точки зору їх ставлення до змін обсягів виробництва і випадкових факторів, що виникають в процесі діяльності підприємства.

Розглянемо класифікацію №3. Оборотні активи поділяються на:

1. постійний капітал (системна частина оборотного капіталу);

2. змінна частина оборотних активів (варьирующая частина).

У теорії фінансового менеджменту існують 2 трактування поняття системної частини оборотного капіталу. Згідно з першою трактування постійний капітал - це та частина грошових коштів, дебіторської заборгованості, виробничих запасів, потреба в яких відносно постійна протягом усього операційного циклу. Це може бути усереднена по тимчасовому параметру величина оборотних активів, які перебувають у вільному віданні підприємства.

Згідно з другою трактування системна частина може бути визначена як мінімум оборотних активів, необхідний для здійснення поточної діяльності. Це означає, що підприємству необхідний мінімум грошових коштів на розрахунковому рахунку, як якийсь аналог резервного капіталу.

Варьирующая частина (змінна) виникає в зв'язку з додатковими потребами підприємства і формуються активами.

Наприклад: У пікові моменти діяльності, пов'язані або з форс-мажорними обставинами або зі страхуванням від таких обставин або ж з сезонністю виробничою діяльністю.

Цільовий установкою політики управління оборотними активами є:

1. визначення обсягу і структури оборотних активів,

2. визначення джерел їх покриття,

3. визначення співвідношення між джерелами покриття, достатнього для забезпечення довгострокової виробничої і ефективної фінансової діяльності підприємства,

4. підтримку оборотних коштів в розмірі, оптимизирующем управління поточної діяльності і, зокрема, підтримку певного рівня ліквідності оборотних активів,

5. полягає в тому, що оборотний капітал, з одного боку повинен бути досить прибутковим, а з іншого боку швидкого обертання. Якщо досягається висока рентабельність виробництва готової продукції, то це означає, що ми досягаємо високої рентабельності продажів.

Основною метою управління оборотним капіталом є досягнення компромісу між ліквідністю, прибутковістю і оборотністю.

Управління грошовими коштами та їх еквівалентами

Управління грошовими коштами включає:

1. розрахунок часу обороту грошових коштів (фінансовий цикл),

2. аналіз грошового потоку,

3. прогнозування грошового потоку,

4. визначення оптимального рівня грошових коштів на розрахунковому рахунку і в касі.

У процесі управління грошовими коштами враховуються три наступних фактора:

1) рутинність (грошові кошти використовуються для виконання поточних операції і, оскільки між вхідними та вихідними грошовими потоками завжди є часовий лаг, то підприємству необхідно на розрахунковому рахунку тримати вільний залишок грошових коштів);

2) обережність (оскільки підприємство піддається впливу невизначеності в своїй діяльності, то йому необхідні кошти для здійснення непередбачених платежів);

3) спекулятивність (грошові кошти необхідні підприємству за спекулятивними міркувань, оскільки існує практично ненульова ймовірність того, що може трапиться нагода вигідного інвестування).

Фінансовий цикл = Операційний цикл - час обертання кредиторської заборгованості

операційний цикл = Час звернення запасів + час звернення дебіторської еадолженності

Для розрахунку оптимального розрахунку залишку грошових коштів на розрахунковому рахунку використовуються моделі, що дозволяють оцінити загальний обсяг грошових коштів та їх еквівалентів, частку, яку слід тримати на розрахунковому рахунку, частку, яку потрібно тримати у вигляді бистрореалізуемих цінних паперів, а також оцінити моменти трансформації грошових коштів і бистрореалізуемих активів.

1) Модель бемоль (Баумола).

У ній передбачається, що підприємство починає працювати, маючи максимальний і доцільний для нього рівень грошових коштів, а потім поступово витрачає їх протягом деякого періоду. Як тільки запас грошових коштів виснажується, тобто стає рівним нулю або досягає рівня безпеки, то підприємство продає свої короткострокові цінні папери і поповнює запас грошових коштів до початкової суми.


 ост. ден.

пор. на р / с

 
 

t

Q = O (2 * V * C) / r

де Q - сума поповнення,

V - прогнозована потреба коштів в періоді (місяць, квартал, рік),

C - витрати на трансформацію грошових коштів в цінні папери,

r - прийнятний дохід для підприємства по короткострокових фінансових вкладень.

ЗДСср. = Q / 2 ,

де ЗДСср. - Середній запас грошових коштів

k = V / Q,

де k - кількість угод з конвертації

Загальні витрати по реалізації даної моделі управління грошовими коштами становлять величину

OP = ck + r * (Q / 2),

де ck - прямі витрати

r * (Q / 2) - упущена вигода від зберігання середнього запасу на розрахунковому рахунку

Ця модель є прийнятною тільки для підприємств, грошові доходи яких стабільні і прогнозовані.

2) Модель Міллера - Орра

Логіка моделі наступна: залишок грошових коштів на розрахунковому рахунку змінюється хаотично до тих пір, поки не досягає якогось верхньої межі. Як тільки це відбувається, підприємство починає купувати цінні папери для того, щоб повернути запас грошових коштів до деякого нормального стану, званому точкою повернення.

Якщо запас грошових коштів сягає нижньої межі, то в цьому випадку підприємство продає свої цінні папери і отримує грошові кошти, довівши їх запас до нормального межі.

 ост. ден.

пор. на р / с

 верхня межа

точка повернення

нижня межа

t

Реалізація цієї моделі на практиці включає наступні етапи:

1. встановлюється мінімальна величина грошових коштів (Він), яку доцільно мати на розрахунковому рахунку, виходячи з середньої потреби грошей для оплати банківських рахунків та інших вимог;

2. за статистичними даними визначається варіація надходження грошових коштів на розрахункові рахунки;

3. визначаються витрати по зберіганню коштів на розрахунковому рахунку (ця величина може бути прийнята на рівні ставки щоденного доходу по короткострокових цінних паперів, що обертаються на ринку);

4. розраховуються витрати по взаємній трансформації грошових коштів і цінних паперів;

5. розраховується розмах варіації на розрахунковому рахунку за такою формулою: 3

S = 3 * O (3 * Px * V) / (4 * Pt)

S - розмах варіації,

Px - витрати по зберіганню,

V - щоденна варіація,

Pt - витрати по трансформації

6. розраховується верхня межа грошових коштів Ов, виходячи з того, що при досягненні цієї межі або її перевищенні, частина коштів необхідно буде конвертувати в цінні папери

Ов = Він + S

7. визначення точки повернення, тобто величини залишку грошових коштів на розрахунковому рахунку, до якої необхідно повернутися у разі, якщо фактичний залишок виходить на межі або за границі верхніх і нижніх меж.

Тв = Він + S / 3

Ці моделі дозволяють формувати оптимальний залишок грошових коштів на розрахунковому рахунку (це ключовий показник для розрахунку грошового потоку).

Управління дебіторською заборгованістю

Дебіторська заборгованість, як відомо, є досить різноманітною і містить заборгованість за товари, роботи, послуги, термін оплати яких не настав або не сплачені в строк. (Дебіторська заборгованість за векселями, за розрахунками з бюджетом, за розрахунками з персоналом).

У загальній сумі дебіторської заборгованості 80-90% припадають на розрахунки з покупцями. Тому політика управління дебіторською заборгованістю пов'язана в першу чергу з оптимізацією розміру заборгованості та інкасації заборгованості за реалізовану продукцію.

Тому політику управління дебіторською заборгованістю називають кредитною політикою по відношенню до покупців продукції.

Політика управління дебіторською заборгованістю представляє собою частину загальної політики управління оборотними активами і маркетингової політики підприємства, спрямованої на розширення обсягів реалізації продукції і пов'язаної з оптимізацією розміру дебіторської заборгованості та забезпеченням своєчасної її інкасації.

Політика управління дебіторською заборгованістю включає:

1) Аналіз дебіторської заборгованості в попередньому періоді з метою оцінки рівня і складу дебіторської заборгованості підприємства, а також ефективності інвестування в неї фінансових коштів. Тут аналізуються терміни погашення дебіторської заборгованості, періоди її інкасації, розмір відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість, склад ДЗ по її віковими групами, виявляється безнадійна і сумнівна ДЗ.

2) Формуються певні принципи і підходи кредитної політики по відношенню до покупців продукції. Вирішуються два основних питання: 1. в яких формах здійснюється реалізація продукції, 2. який тип кредитної політики слід обрати.

Розрізняють три основних типи кредитної політики по відношенню до покупців:

1. Консервативний. Спрямований на мінімізацію кредитного ризику,

яка є пріоритетною, тому істотно скорочує коло покупців в кредит. В першу чергу за рахунок груп покупців з підвищеним ризиком; за рахунок мінімізації термінів надання кредиту та його розміру, жорсткості умов надання кредиту і підвищення його вартості, за рахунок більш жорсткої процедури інкасації дебіторської заборгованості.

2. Помірний тип орієнтується на середній рівень кредитного

ризику і відповідно більш м'які умови надання комерційного кредиту.

3. Агресивний (м'який) тип передбачає максимізацію

додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, не рахуючись з високим рівнем кредитного ризику.

1) Формування системи кредитних умов включає:

а) термін надання кредиту,

б) ліміт кредиту, що надається,

в) вартість надання кредиту, тобто система цінових знижок при здійсненні розрахунків за придбану продукцію,

г) систему штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань.

Наприклад: При 5% знижку, 7-денний термін оплати і чистому періоді 30 днів. Підприємство втрачає знижку з 8 по 30 день, а то й зробить оплату протягом 7 днів; по закінченню 30 днів виступає система штрафних санкцій.

2) Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту. В основі цих стандартів лежить кредитоспроможність підприємства.

3) Побудова ефективних систем контролю за рухом своєчасної інкасацією дебіторської заборгованості. Однією з ефективних форм є система АВС, де в категорію А виділяють найбільші і сумнівні види дебіторської заборгованості; в категорію В - кредити середніх розмірів; в категорію С - всі інші види, що не роблять істотного впливу на результати діяльності підприємства.

Управління запасами

Політика управління запасами представляє собою частину загальної політики управління оборотними активами підприємства, що полягає в оптимізації загального розміру і структури запасів ТМЦ, мінімізації витрат по їх обслуговуванню та забезпеченню ефективного контролю за їх рухом.

Розробка політики управління запасами охоплює ряд послідовно виконуваних етапів робіт, основними з яких є:

1. Аналіз запасів ТМЦ в попередньому періоді. Основним завданням цього аналізу є виявлення рівня забезпеченості виробництва і реалізації продукції відповідними запасами ТМЦ в попередньому періоді і оцінка ефективності їх використання. Аналіз проводиться в розрізі основних видів запасів.

2. Визначення цілей формування запасів. Цілі можуть бути:

- Забезпечення поточної виробничої діяльності (поточні запаси сировини і матеріалів);

- Забезпечення поточної збутової діяльності (поточні запаси готової продукції);

- Накопичення сезонних запасів, що забезпечують господарський процес у майбутньому періоді

3. Оптимізація розміру основних груп поточних запасів. З цією метою використовується ряд моделей. Серед яких найбільшого поширення набула «Модель економічно обгрунтованого розміру замовлення». Вона може бути використана як для оптимізації розміру виробничих запасів, так і запасів готової продукції. Розрахунковий механізм цієї моделі грунтується на оптимізації сукупних операційних витрат із закупівлі та зберігання запасів на підприємстві. Ці операційні витрати попередньо поділяються на дві групи:

а) сума витрат по розміщенню замовлень (що включають витрати по транспортуванню і прийманню товарів)

ОПП

ОЗрз = --- х Срз, де

РПП

ОЗрз - сума операційних витрат з розміщення замовлень;

Срз - середня вартість розміщення одного замовлення;

ОПП - обсяг виробничого споживання товарів в аналізованому періоді;

РПП - середній розмір однієї партії поставки товарів.

З наведеної формули видно, що при незмінному обсязі виробничого споживання і середньої вартості розміщення одного замовлення загальна сума операційних витрат з розміщення замовлень мінімізується з ростом середнього розміру однієї партії постачання товарів.

б) сума витрат на зберігання товарів на складі.

РПП

ОЗхт = --- х Сх, де

ОЗхт - сума операційних витрат по зберіганню товарів на складі;

Сх - вартість зберігання одиниці товару в аналізованому періоді.

З наведеної формули видно, що при незмінній вартості зберігання одиниці товару в аналізованому періоді загальна сума операційних витрат по зберіганню товарних запасів на складі мінімізується при зниженні середнього розміру однієї партії постачання товарів.

Т.ч. з ростом середнього розміру однієї партії постачання товарів знижуються ОЗрз і зростають ОЗхт. Дана модель дозволяє оптимізувати пропорції між цими двома групами витрат так, щоб їх сукупна сума була мінімальною.

Визначення економічного (оптимального) запасу

 витрати

 сумарні витрати

Витрати на зберігання

Вартість виконання замовлення

 
 

Оптим. запас Розмір запасу

Математично ця модель виражається формулою:

2 * ОПП * Срз

РППо = O ??????, де

сх

РППо - оптимальний середній розмір партії поставки товарів.

Відповідно оптимальний середній розмір виробничого запасу визначається за формулою:

РППо

Пзо = ?????

Для запасів готової продукції розрахунок показників аналогічний.

1. Оптимізація загальної суми запасів ТМЦ, що включаються до складу оборотних активів.

2. Побудова ефективних систем контролю за рухом запасів на підприємстві. Тут основним завданням є своєчасне розміщення замовлень на поповнення запасів і залучення в господарський оборот зайво сформованих їх видів.

3. Оптимізація загальної суми запасів ТМЦ, що включаються до складу оборотних активів

Управління джерелами фінансування оборотних активів і види стратегій фінансування

У теорії фінансового менеджменту прийнято виділяти різні стратегії фінансування поточних активів в залежності від ставлення менеджера до вибору величини чистого оборотного капіталу. Відомі чотири моделі поведінки: ідеальна, агресивна, консервативна, компромісна. Вибір тієї чи іншої моделі стратегії фінансування зводиться до встановлення величини довгострокових пасивів і розрахунку на її основі величини чистого оборотного капіталу як різниці між довгостроковими пасивами і необоротні активи (ОК = ДП-ВА). Отже, кожної стратегії поведінці відповідає своє базове рівняння.

Ідеальнаямодель заснована на взаємній відповідності категорій «поточні активи» і «поточні зобов'язання». Модель означає, що поточні активи за величиною співпадають з короткостроковими зобов'язаннями, тобто чистий оборотний капітал дорівнює нулю. У реальному житті така модель практично не зустрічається. Крім того, з позиції ліквідності вона найбільш ризикована. Суть цієї стратегії полягає в тому, що довгострокові пасиви встановлюються на рівні необоротних активів, тобто базове балансове рівняння (модель) буде мати вигляд: ДП = ВА

агресивна модельозначає, що довгострокові пасиви служать джерелами покриття необоротних активів, тобто того їх мінімуму, який необхідний для здійснення господарської діяльності. В цьому випадку оборотний капітал в точності дорівнює цьому мінімуму (ОК = СЧ). Базове балансове рівняння матиме вигляд: ДП = ВА + СЧ.

консервативна модельпередбачає, що варіює частина поточних активів також покривається довгостроковими пасивами. В цьому випадку короткострокової кредиторської заборгованості немає, відсутній ризик втрати ліквідності. Чистий оборотний капітал дорівнює за величиною поточним активам (ОК = ТА). Ця стратегія передбачає встановлення довгострокових пасивів на рівні, який задається наступним базовим балансовим рівнянням: ДП = ВА + СЧ + ВЧ.

компромісна модельнайбільш реальна. В цьому випадку необоротні активи, системна частина поточних активів і приблизно половина варьирующей частини поточних активів покривається довгостроковими пасивами. Чистий оборотний капітал дорівнює за величиною сумі системної частини поточних активів і половині їх варіює частини (ОК = СЧ + 0,5 * ВЧ). Стратегія передбачає встановлення довгострокових пасивів на рівні, який задається наступним базовим балансовим рівнянням: ДП = ВА + СЧ + 0,5 * ВЧ.

М. В. ФІРСОВ, Е. Г. Студьонової

ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

рекомендовано

Міністерством освіти Російської Федерації як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Москва

«Гуманітарний видавничий центр ВЛАДОС»

«Московський державний соціальний університет» 2001


Видання здійснюється в рамках Державної програми науково-методичного забезпечення спеціальності «Соціальна робота» - науковий керівник доктор історичних наук, професорВ. І. Жуков

рецензенти:

доктор філософських наук, професор Л. Д. Павленок;

доктор історичних наук, професор І. Г. Зайнишев



1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16   Наступна

Глава 1. СТАНОВЛЕННЯ ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ | ЗАХІДНА І ВІТЧИЗНЯНА ТЕОРЕТИЧНІ ПАРАДИГМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ: СХОДСТВО І ВІДМІННОСТІ | Тенденції оформлення найдавніших уявлень про процес допомоги | Оформлення християнських уявлень про допомогу ближньому | Оформлення наукових підходів до соціальної благодійності в Західній Європі | Науковий етап становлення соціальної роботи | Оформлення теорії соціальної роботи до 1920 р | Теоретичні підходи до теорії соціальної роботи в1921-1930 рр. | Оформлення теорії соціальної роботи в 1930-1945 рр. | Теорія соціальної роботи в 1945-1960гг. |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати