Головна

Поняття, класифікація, оцінка та основні завдання обліку матеріально-виробничих запасів

  1. Amp; 10. Основні напрямки сучасної філософія історії
  2. D. Наступні дії і оцінка
  3. I Основні інформаційні процеси і їх реалізація за допомогою комп'ютерів
  4. I. ЗАВДАННЯ АРТИЛЕРІЇ
  5. I. Основні і допоміжні процеси
  6. I. Мета і завдання дисципліни
  7. II. 6.4. Основні види діяльності та їх розвиток у людини

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про матеріально-виробничих запасах організації встановлені Положенням по бухгалтерському обліку «Облік матеріально-виробничих запасів» (ПБУ5 / 98).

До складу матеріально-виробничих запасів включаються: матеріали, готова продукція, товари.

Матеріали - один з найважливіших елементів виробничого циклу будь-якої організації; вони являють собою предмети праці, які використовуються для виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг. Їх особливість полягає в тому, що, беручи участь у процесі виробництва, матеріали повністю споживаються в кожному його циклі і повністю переносять свою вартість на новостворену продукцію (роботи, послуги).

Залежно від тієї ролі, яку відіграють виробничі запаси в процесі виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, їх підрозділяють на наступні групи:

· Сировина і основні матеріали;

· допоміжні матеріали;

· Покупні напівфабрикати;

· Зворотні матеріали (відходи);

· Паливо;

· Тара і тарні матеріали;

· запасні частини.

Класифікацію матеріалів зручно використовувати для побудови синтетичного та аналітичного обліку, складання статистичних звітів, інформації про надходження і витрати матеріалів у виробничо-господарської діяльності організації, для визначення залишків.

Готова продукція - частина матеріально-виробничих запасів, призначена для продажу, що є кінцевим результатом виробничого процесу, закінчена обробкою (комплектацією), технічні та якісні характеристики якої відповідають умовам договору або вимогам документів у випадках, встановлених законодавством.

Товари - це та частина матеріально-виробничих запасів організації, яка придбана або отримана від інших юридичних і фізичних осіб і призначена для продажу або перепродажу без додаткової обробки.

Матеріальні запаси приймаються до обліку за фактичною собівартістю, яка обчислюється залежно від способу придбання (отримання) даного майна.

При придбанні матеріалів за плату у інших організацій їх фактична собівартість складається з усіх витрат на придбання за винятком податку на додану вартість. Фактичні витрати можуть включати:

· Суми, сплачені постачальникам відповідно до договору;

· Суми сплачуються іншим організаціям за інформаційно-консультативні послуги, пов'язані з придбанням запасів;

· Митні збори та інші платежі; невідшкодовані податки, що сплачуються у зв'язку з надходженням кожної одиниці запасів (наприклад, податок з продажів);

· Винагороди, що сплачуються посередницьким організаціям;

· Витрати по заготівлі та доставці матеріально-виробничих запасів до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування вантажів;

· Інші витрати на придбання матеріально-виробничих запасів.

При виготовленні різних видів матеріальних запасів власними силами організації фактична собівартість визначається в сумі фактичних витрат на виробництво відповідного виду продукції згідно з чинним порядком формування собівартості.

Фактична собівартість запасів, внесених в рахунок внеску до статутного капіталу організації, визначається на основі їх грошової оцінки, узгодженої із засновниками.

При безоплатному отриманні матеріальних запасів в порядку дарування фактична собівартість визначається за їх ринковою вартістю на дату прийняття на облік організацією-одержувачем. При придбанні матеріалів в обмін на інше майно (крім грошових коштів) їх фактична собівартість визначається виходячи з вартості обмінюваного майна за балансом організації на момент обміну.

Фактична собівартість матеріальних ресурсів організації не підлягає зміні, крім випадків, передбачених законодавством РФ і Положенням ПБУ 5/98.

Матеріальні ресурси, які не належать даній організації, але тимчасово знаходяться в її розпорядженні за договором з власником (наприклад, давальницька сировина), відображаються на позабалансових рахунках в оцінці за договором.

При придбанні запасів за іноземну валюту проводиться перерахунок їх вартості в рублі за курсом Центрального банку Росії на дату прийняття цінностей до бухгалтерського обліку організацією-одержувачем відповідно до договору.

Визначити фактичну собівартість придбаних запасів від різних постачальників відразу можливо тільки при обмеженій номенклатурі споживаних запасів і за їх основними видами. Тому поточний облік запасів ведуть за обліковою вартістю, тобто по середніми закупівельними цінами, за плановою (нормативною) собівартістю і ін.

Облікова вартість матеріальних запасів є собівартість придбання (заготівлі), яка визначається самою організацією за сформованим рівнем купівельних цін з додаванням витрат на транспортування, упаковку, навантаження, розвантаження і т.п. Як облікової ціни можуть виступати і так звані середні або середньозважені покупні ціни, які визначаються розрахунковим шляхом за сформованими рівнями цін на початок і кінець звітного періоду за окремими видами запасів. В тому і іншому випадку різниця між фактичною собівартістю придбання і вартістю запасів за обліковими цінами відображається у бухгалтерському обліку як відхилення у вартості матеріалів.

При відпуску матеріалів у виробництво та іншому вибутті вони можуть оцінюватися по:

собівартості кожної одиниці;

середньої собівартості;

собівартості перших за часом придбання матеріально-виробничих запасів (метод ФІФО);

собівартості останніх за часом придбання матеріально-виробничих запасів (метод ЛІФО).

Застосування одного з методів по конкретному найменуванню проводиться в звітному році і має знайти відображення в обліковій політиці організації.

Спосіб оцінки за собівартістю кожної одиниці застосовується для матеріальних запасів, які використовуються організацією в особливому порядку (дорогоцінні метали, дорогоцінні камені і т.п.), або для запасів, які можуть заміняти один одного.

Оцінка матеріальних ресурсів за середньою собівартістю традиційна для вітчизняного обліку. Середня собівартість по кожному виду (групі) запасів визначається як частка від ділення загальної собівартості виду (групи) запасів на їх кількість, включаючи кількісно-вартісні залишки за видами запасів на початок місяця і надходження запасів за звітний період, що можна записати формулою:

СфС= (Со+ Зз) :( До0+ Кз),

де СфС - Середня фактична собівартість;

Со - Фактична собівартість матеріалів на початок місяця;

Cз - Фактична собівартість матеріалів, заготовлених у звітному періоді;

Ко - Кількість матеріалів на початок місяця;

Кз - Кількість матеріалів, заготовлених за місяць.

П р и м і р. На початок місяця залишок матеріалів одного виду склав 5 000 одиниць вартістю 40000 руб. Протягом місяця було заготовлено 10 000 одиниць даного матеріалу на суму 95 000 руб. У виробництво протягом місяця було відпущено 8 000 одиниць даного матеріалу.

Спочатку визначимо середню собівартість даного виду матеріалів:

(40 000 руб. +95 000 руб.): (5 000 од. + 10 000 од.) = 9 руб.

Вартість матеріалів, відпущених у виробництво в цьому місяці складе:

9 руб.  8 000 = 72 000 руб.

Сальдо на кінець місяця в вартісному вираженні складе:

(40 000 руб. +95 000 руб.) - 72 000 руб. = 63 000 руб.

Цей спосіб оцінки матеріалів при списанні у виробництво забезпечує відносно рівномірний вплив на розмір витрат, які враховуються при формуванні собівартості продукції.

При методі ФІФО прихід і списання матеріальних запасів здійснюється в порядку їх надходження в організацію, тобто спочатку списується залишок запасів на початок місяця, потім списуються запаси за ціною першої закупленої партії, потім - за ціною другої партії і так далі в порядку черговості, поки не буде отримано загальний витрата запасів за місяць. Зазначений порядок зберігається і в тому випадку, якщо списуються запаси, придбані в більш пізній період часу. Використання методу ФІФО в умовах інфляції дозволяє знизити собівартість готової продукції за рахунок цінового фактора з матеріальних ресурсів, і вартість запасів на кінець звітного періоду буде близька до поточними цінами, що забезпечує реальність їх оцінки.

При методі ЛІФО прихід придбаних матеріальних цінностей здійснюється в порядку їх фактичного надходження, а списання їх у виробництво здійснюється за вартістю останнього придбання, тобто спочатку списується вартість запасів за ціною останньої закупленої партії, потім - за ціною попередньої партії і т.д., поки не буде отримано загальний витрата незалежно від реального руху матеріальних цінностей на складі.

Використання при оцінці матеріалів методу ЛІФО дає можливість збільшити витрати на виробництво, підняти ціни на готову продукцію і тим самим через виручку скоріше компенсувати повернення обігових коштів, знецінюються при інфляції.

П р и м і р. Розрахунок фактичної собівартості витрачених протягом місяця матеріалів та їх залишків на кінець місяця методом ФІФО і ЛІФО. Припустимо, що витрата матеріалів за звітний місяць складе 1000 одиниць.

показники   Кількість одиниць    Ціна одиниці.   Сума, руб.  
 Залишок матеріалів на початок місяця
 Надійшло протягом місяця      
 Перша партія      
 друга партія      
 третя партія      
 Разом: X
 Витрата за місяці) метод ФІФО      
 Перша партія      
 друга партія      
 третя партія      
 Разом: X
 б) метод ЛІФО      
 Перша партія      
 друга партія      
 третя партія      
 Разом: X
 Залишок матеріалів на кінець місяця      
 а) за методом ФІФО      
 б) за методом ЛІФО      

Застосування методів ФІФО і ЛІФО при оцінці матеріалів орієнтує на організацію аналітичного обліку по окремим партіям, а не тільки за видами матеріалів. Оцінити витрачені матеріали можна розрахунковим шляхом за формулою:

Р = Он + П - Прок ,

де Р - вартість витрачених матеріалів;

Он і Прок - Вартість початкового і кінцевого залишків матеріалів;

П - надходження за місяць.

Для визначення фактичної собівартості матеріальних цінностей при передачі їх у виробництво необхідно визначити відхилення фактичної собівартості від їх вартості за обліковими цінами. Це відхилення показується по окремим групам запасів матеріалів. Виняток становлять лише дорогі і особливо дефіцитні матеріали, що використовуються в обмеженому асортименті; в цьому випадку облік відхилень необхідно вести за окремими видами запасів з віднесенням їх безпосередньо на собівартість продукції.

Суми відхилень визначають за групами (видами) матеріальних запасів шляхом зіставлення фактичної собівартості надійшли за місяць запасів і їх залишку на початок місяця з їх вартістю за обліковими цінами.

Для розрахунку фактичної собівартості матеріалів, відпущених зі складу у виробництво, визначають середній відсоток відхилень. Потім розраховується абсолютна сума відхилень.

Середній відсоток відхилень розраховується за формулою:

де Hср - Середній відсоток відхилень;

Оо - Початкове сальдо відхилень;

tо - Поточний надходження відхилень;

Оз - Початкове сальдо запасів;

Тз - Поточний надходження запасів.

Абсолютну суму відхилень знаходять за формулою:

a аб = Нср Зпр,

де aаб - абсолютна сума відхилень;

Зпр- Вартість запасів, відпущених у виробництво за обліковими цінами.

П р и м і р. Залишок запасів на початок місяця за обліковими цінами склав 500 руб .; відхилення - 40 руб. Протягом звітного місяця були здійснені господарські операції:

1. Надійшли матеріали від постачальників. Вартість їх за обліковими цінами - 1500 руб .; відхилення - 180 руб.

2. Списані витрачені матеріали за обліковими цінами:

а) на основне виробництво - 800 руб .;

б) на допоміжні виробництва - 150 руб .;

в) на загальногосподарські потреби - 50 руб.

Визначимо середній відсоток відхилення:

Нср=  = 11%

Абсолютна сума відхилень, що підлягає списанню в дебет рахунків:

20 «Основне виробництво» - 800 руб. 11% = 88 руб.,

23 «Допоміжні виробництва» - 150 11% == 16,5 руб.,

26 «Загальногосподарські витрати» - 50 руб. 11% = 5,5 руб.

Залишок за відхиленнями в сумі 110 руб.

(40 + 180 руб.) - (88 руб. + 16,5 руб. + 5,5 руб.) = 110 руб.

приєднується до залишку запасів за обліковими цінами, що дозволяє визначити фактичну собівартість залишку матеріалів на перше число наступного за звітним місяця.

Таким чином, основними завданнями обліку виробничих запасів є:

· Правильне і своєчасне документальне відображення операцій та забезпечення достовірних даних по заготівлі, надходження та відпуску матеріалів;

· Контроль за збереженням матеріалів у місцях зберігання і на всіх етапах їх руху;

· Контроль за дотриманням встановлених норм запасів;

· Контроль за використанням матеріалів у виробництві на базі технічно обгрунтованих норм їх витрачання;

· Своєчасне виявлення непотрібних і зайвих матеріалів (неліквідів).



Попередня   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36   37   38   39   Наступна

Поняття, склад, завдання, класифікація та оцінка основних засобів | Синтетичний і аналітичний облік надходження основних засобів | Облік амортизації основних засобів. Способи нарахування амортизації | Облік витрат на відновлення основних засобів | Облік продажу та іншого вибуття основних засобів | Облік оренди основних засобів | Переоцінка та інвентаризація основних засобів | Облік розрахунків з постачальниками та підрядниками | Облік розрахунків з покупцями і замовниками | Облік розрахунків з засновниками |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати