загрузка...
загрузка...
На головну

Етапи кваліфікації злочинів

  1. III. Основні етапи міжнародних відносин в Новий час.
  2. III.2.2) Основні групи та види злочинів.
  3. А) Основні етапи китайської філософії.
  4. А. Система оплати праці в залежності від кваліфікації працівника
  5. Автоматизація процесу розслідування злочинів
  6. Апологетика, патристика і схоластика як етапи розвитку середньовічної філософії.
  7. Буржуазна мораль: етапи її розвитку

У теорії кваліфікації злочинів називають різну кількість етапів кваліфікації. Одні автори виділяють три етапи, [39] інші - чотири, [40] треті - шість етапів кваліфікації. [41] Відповідно відрізняються і назви цих етапів. Настільки різну кількість виділених етапів обумовлено різним підходом авторів до визначення місця кваліфікації злочинів в процесі правозастосування і різними критеріями, покладеними в основу відповідних класифікацій.

З точки зору мисленнєвого-логічної діяльності особи, ведучого кримінальний процес, кваліфікація злочинів передбачає наявність наступних етапів:

1. Встановлення фактичних обставин справи;

2. Встановлення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню;

3. Зіставлення ознак реально вчиненого діяння з ознаками конкретного складу злочину, описаного в кримінально-правовій нормі;

4. Юридичний висновок про відповідність або невідповідність ознак вчиненого діяння ознакам, зазначеним у кримінально-правовій нормі.

Встановлення обставин справи утворює собою фактичну основу кваліфікації злочинів. При їх встановленні слід враховувати два важливих моменти:

а) в ході збирання та фіксації доказів повинна бути забезпечена їх повнота;

б) докази повинні бути оцінені з точки зору належності.

Кримінально-процесуальне законодавство визначає коло обставин, що підлягають доказуванню у кримінальній справі. У контексті реалізації завдання по кваліфікації злочину, з урахуванням положень, закріплених в ст. 89 КПК, до фактичним обставинам, що підлягають встановленню у кримінальній справі, слід відносити:

1) час, місце, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, характер і розмір заподіяної злочином шкоди, інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння;

2) обставини, що свідчать про винність обвинуваченого у вчиненні злочину;

3) вік обвинуваченого (число, місяць, рік народження);

4) обставини, що мають значення кваліфікуючих або привілейованих ознак;

5) наявність співучасників злочину.

Частина 2 ст. 105 КПК визначає, що відносяться до кримінальної справи визнаються докази, за допомогою яких встановлюються обставини, що мають значення для даної справи. Чи не є відносяться до справи докази, які не здатні встановлювати або спростовувати підлягають доведенню обставини.

При визначенні фактичних обставин справи може виникнути питання про те, чи немає підстав визнавати скоєне малозначним діянням. Відповідно до ч. 4 ст. 11 КК малозначним слід визнавати таке діяння, яке відповідає двом критеріям:

1. Діяння заподіяно несуттєвий шкоду (об'єктивний критерій);

2. За своїм змістом і спрямованістю це діяння не могло заподіяти істотної шкоди (суб'єктивний критерій).

При оцінці малозначність діяння пріоритет має суб'єктивний критерій. Наприклад, якщо особа розкриває сейф, діючи з наміром викрасти значну суму грошових коштів, але реально в сейфі виявилася мізерна сума, то таке діяння, не дивлячись на те, що об'єктивно істотної шкоди не настав, не може бути визнано малозначним.

Немає підстав визнавати діяння малозначним, якщо особа діяла з невизначеним наміром. Такого роду ситуація часто виникає при правову оцінку кишенькових злодіїв. При невизначеному умислі особа передбачає можливість заподіяння і суттєвої шкоди. І цього достатньо, для того, щоб не визнавати діяння малозначним.

Визнання діяння малозначним у випадках, передбачених законом, може спричиняти застосування заходів адміністративного або дисциплінарного стягнення.

Встановлення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню в процесі кваліфікації злочину, має здійснюватися на основі принципів дії кримінального закону в просторі, положень про дію кримінального закону в часі, з'ясування сенсу кримінально-правової норми, вибору норми при конкуренції кримінально-правових норм, відмежування обирається норми від норм, які передбачають суміжні склади злочинів (докладніше див. § 7 цієї глави).

Що стосується зіставлення (звірення) ознак вчиненого в дійсності діяння з ознаками конкретного складу злочину, зазначеними в кримінально-правовій нормі, то перш ніж приступати до цієї процедури, посадова особа органу, провідного кримінальний процес, має з'ясувати, чи немає підстав, що виключають кримінальне переслідування . До таких підстав діючий КК відносить:

- Визнання діяння малозначним (ч. 4 ст. 11 КК);

- Встановлення факту добровільної відмови від злочину (ст. 15 КК);

- Наявність обставини, що виключає злочинність діяння (ст. Ст. 34-36, 38-40 КК).

Встановлення хоча б одного із зазначених обставин припиняє процес кваліфікації злочину. Якщо такого роду підстави встановлюються по вже порушеній кримінальній справі, то воно підлягає припиненню. Наприклад, встановлення в процесі розслідування критеріїв малозначного діяння повинно тягнути припинення справи за відсутністю суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом (п. 1 ч. 1 ст. 29 КПК).

У слідчо-судовій практиці і науці кримінального права склалася думка про те, що встановлення зазначеного вище відповідності слід проводити за елементами складу злочину. Однак щодо послідовності зіставлення ознак вчиненого діяння з елементами складу злочину однакового підходу немає. Пропонуються різні схеми, що визначають порядок такого роду зіставлення: «об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона», [42] «об'єкт, суб'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона» [43] Є думка, що в силу можливості використання евристичних прийомів кваліфікації зазначений процес зіставлення не підкоряється жорстко регламентованим правилам. [44]

Послідовність зіставлення багато в чому носить умовний характер. Справа в тому, що всі об'єктивні і суб'єктивні ознаки відповідного виду злочину настільки взаємопов'язані один з одним, що найчастіше один з елементів визначається опосередковано через інший елемент. Наприклад, для визначення об'єкта посягання не завжди достатньо встановити ознаки об'єктивної сторони. Багато в чому об'єкт кримінально-правової охорони визначається спрямованістю умислу особи. Логіка кваліфікації злочину підказує, що процес зіставлення відповідних ознак слід починати з об'єктивної сторони злочину. Далі алгоритм зіставлення може бути різним.

Юридичне закріплення результату кваліфікації являє собою фіксацію у відповідному кримінально-процесуальному документі висновку про те, що фактичні ознаки вчиненого діяння відповідають ознакам конкретного складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою. Цей висновок виражається в зазначенні в процесуальному акті відповідної статті (статей) КК.

Разом з тим, результат кваліфікації злочинів не утворює собою якийсь одномоментний і непорушний за своєю суттю акт. Результат кваліфікації злочину в період досудового та судового провадження у кримінальній справі може змінюватися. У цьому сенсі деякі дослідники не без підстав пов'язують процес кваліфікації злочинів зі стадіями кримінального процесу. [45]

Зміна кваліфікації злочину може бути викликано наступними можливими причинами:

1. Зміна відомостей про факти або встановлення раніше невідомих фактичних обставин в процесі розслідування кримінальної справи або розгляду його в суді;

2. Набуття чинності більш м'якого кримінального закону;

3. Виявлення помилки в кваліфікації, що породжує необхідність її виправлення.

Особлива специфіка існує при зміні відомостей про факти або встановленні раніше невідомих фактичних обставин. Ця специфіка обумовлена ??самим ходом розслідування і завданнями, властивими кожній стадії кримінального процесу.

Результат кваліфікації слідчий повинен відобразити вже на стадії порушення кримінальної справи. Згідно ст. 175 КПК в постанові про порушення кримінальної справи, зокрема, повинна бути вказана стаття кримінального закону, за ознаками якої порушується кримінальна справа (за винятком порушення кримінальної справи за фактом зникнення особи). Оскільки орган, що веде кримінальний процес, на стадії порушення кримінальної справи, як правило, має у своєму розпорядженні невеликою кількістю фактів, то на цій стадії кваліфікація злочину носить попередній, орієнтовний характер. Сама гіпотетичність результату кваліфікації на стадії порушення кримінальної справи містить в собі можливість зміни кваліфікації злочину в ході подальшого розслідування.

На стадії попереднього розслідування в постанові про притягнення як обвинуваченого обов'язково описується злочин, у вчиненні якого обвинувачується відповідна особа, і вказується пункт, частина, стаття кримінального закону, що передбачають відповідальність за даний злочин (ст. 241 КПК). На цій стадії кваліфікація злочину набуває вже більш стійкий характер в силу зібраних до цього моменту доказів. Однак ця кваліфікація ще не є остаточною і може бути змінена. На стадії попереднього розслідування слідчий при наявності відповідних підстав має право змінити кваліфікацію злочину, скорегувавши звинувачення або в бік погіршення становища обвинуваченого, або в бік поліпшення його положення. В такому випадку згідно ст. 245 КПК слідчий зобов'язаний з дотриманням вимог статей 240 і 241 КПК винести нову постанову про притягнення як обвинуваченого.

Формула кваліфікації злочину, закріплена в постанові про притягнення як обвинуваченого, повинна знайти своє підтвердження в постанові про передачу кримінальної справи прокурору для направлення до суду (ст. 260 КПК). Однак прокурор, виявивши неправильну кваліфікацію злочину в ході перевірки матеріалів кримінальної справи, своїми рішеннями може викликати зміну кваліфікації. Відповідно до п. 1 ст. 264 КПК прокурор або його заступник вправі виключити своєю постановою окремі пункти обвинувачення, змінити кваліфікацію діянь обвинуваченого з застосуванням закону про менш тяжкий злочин, припинити переслідування відносно окремих обвинувачених. Але в тому випадку, якщо на думку прокурора або його заступника, необхідна перекваліфікація скоєного на статтю кримінального закону про більш тяжкий злочин, він повертає кримінальну справу слідчому для провадження додаткового попереднього розслідування, а також для пред'явлення нового обвинувачення (п. 3 ст. 264 КПК ).

Зміна кваліфікації злочину можливо і в процесі судового розгляду. Відповідно до ч. 4 ст. 301 КПК суд вправі змінити кваліфікацію злочину, якщо це не погіршує положення обвинуваченого і не вимагає зміни сутності обвинувачення. Однак на основі принципу змагальності в суді можлива зміна кваліфікації, зв'язаному з обвинуваченням у більш тяжкому злочині. Така ситуація можлива лише за клопотанням державного обвинувача в порядку, передбаченому п. 2 ст. 301 КПК.

 



Попередня   1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16   Наступна

Глава 1. Поняття, правове значення і правила кваліфікації злочинів | Вступ | Поняття кваліфікації злочинів | Філософські аспекти процесу кваліфікації злочинів | Спеціальні принципи кваліфікації злочинів | Практику кваліфікації злочинів | При конкуренції кримінально-правових норм | Правила кваліфікації за елементами складу злочину | об'єктом злочину | Основні правила встановлення ознак суб'єкта злочину |

загрузка...
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати