Головна

Поняття адміністративного процесу, його загальні та особливі риси

  1. АСУ - основні поняття та історії розвитку
  2. Будівлі адміністративного і санітарно-побутового призначення.
  3. Види топогеодезичної прив'язки, їх характеристика і умови застосування. Поняття про опорну геодезичну мережу. Контурні точки карти, що використовуються при топоприв'язці .
  4. Визначення поняття кримінально-правової кваліфікації
  5. Вказівка на повторність в Особливій частині КК
  6. Деліктна відповідальність: поняття та зміст
  7. ДЕМОКРАТІЯ: ПОНЯТТЯ ТА ОСНОВНІ ЗАСАДИ

Виконавчо-розпорядницька діяльність адміністративних органів грає досить велику роль у житті суспільства, опосередкує порядок рішення великої кількості індивідуально-конкретних справ органами державної влади, адміністрацією підприємств, установ, організацій. Значною мірою ці справи зачіпають інтереси громадян, нерідко незалежно від їхнього бажання. Оформляючи придбаний автомобіль, одержуючи необхідну довідку, зробивши адміністративне правопорушення, громадяни вступають в адміністративно-процесуальні відносини, урегульовані нормами адміністративно-процесуального права, які спрямовані на правильне й оптимальне рішення конкретної адміністративної справи. Ці норми дозволяють реалізувати на практиці вимоги матеріально-правових норм.

Термін "процес" (від латинського processus) - проходження, просування вперед. Повертаючись до історично-правового витоку даного терміну слід зазначити, що більша частина території України донедавна перебувала під російською владою, українське право зазнавало домінуючого впливу російської юриспруденції. В цій частині історія права для нас є спільною. Так от, у російській юриспруденції термін "процес", використовувався, в сенсі, як судовий порядок вирішення справ. Приміром, в одному зі словників кінця XVIII століття процес визначається - "як записувати та здійснювати суд" ("как записывать и производить суд")[1].

Як синонім до поняття "адміністративний процес" вживали також термін "адміністративна юстиція". Скажімо, у словнику юридичних і державних наук 1902 року видання "адміністративний процес (юстиція)" визначається як "вирішення спорів щодо законності розпоряджень органів управління та самоврядування, що починаються особливим адміністративним позовом та здійснюються особливими установами, що називаються судами адміністративними. Мета адміністративного позову - досягнути скасування незаконного розпорядження"[2].

Незважаючи на дискусії в теорії адміністративного процесу, про які йтиметься далі, у багатьох радянських словниках зберігся традиційний підхід до визначення поняття "процес". Наприклад, у Радянському енциклопедичному словнику 1985 року видання процес, з юридичної точки зору, визначається як "порядок розгляду справ у суді, судочинство; судова справа"[3], хоча власне "адміністративний процес" визначається як "діяльність державних органів щодо вирішення конкретних адміністративних справ у сфері державного управління"[4].

На цьому прикладі видно суперечливість у розумінні та визначеннях загального поняття "процес" і окремого - "адміністративний процес". Показово також, що в українському "Словнику іншомовних слів" процедура тлумачиться як "офіційно встановлений чи прийнятий за звичаєм порядок, послідовність дій для здійснення або оформлення якихось справ"[5], а "процес" як "визначений законом порядок діяльності слідчих і судових органів при розслідуванні і розгляді кримінальних, а також інших справ; сам розгляд справи судом"[6]. Таким чином, навіть незважаючи на специфіку адміністративного права за часів СРСР, в нашій юридичній мові термін "процес" насамперед застосовувався для позначення судового розгляду справ.[7]

З огляду на теоретико-правові основи, процес є сукупністю взаємопов'язаних дій, спрямованих для досягнення певного результату. У свою чергу, юридичний процес - це сукупність взаємопов'язаних дій, урегульованих процесуальними нормами права. Якщо норми матеріального права, скажімо, визначають наявність певних прав у особи, то саме завдяки нормам процесуального права зазначені права втілюються у реальне житія. Іншими словами, юридичний процес закріплює порядок провадження певних дій.

Адміністративний процес правомірно посідає місце серед інших видів юридичного процесу - кримінального, цивільного, господарського. Щоправда певні схожі риси межують із відмінностями, про які буде сказано нижче. Палкі дискусії з приводу визначення та ролі адміністративного процесу ведуться ще від 60-х років XX ст. Початок було покладено двома монографіями відомих російських вчених:

- Н. Г. Салищевої "Административный процесс в СССР" (1964 р.) та

- В. Д. Сорокіна "Проблемы административного процесса" (1968 р.).

Перший автор сприймала адміністративний процес суто в полі вирішення (розв'язання) конфліктних (юрисдикційних) справ. В свою чергу, другий дослідник доводив необхідність розуміння адміністративного процесу більш широко, з урахуванням як юрисдикційної складової, так і діяльності органів виконавчої влади із забезпечення реалізації норм матеріального права у справах позитивного (неконфліктного) характеру.

На сьогодні дві різні позиції стосовно тлумачення адміністративного процесу трансформувались у його вузьке та широке розуміння, так звану юрисдикційну та управлінську концепції адміністративного процесу.

Пропонуємо розглянути більш детальніше два зазначених основних підходу. І так, юрисдикційна концепція адміністративного процесу характеризується певними характерними рисами:

1. У цілому ставить адміністративний процес в один ряд із кримінальним і цивільним процесами, які існують для забезпечення зв'язковості виконання норм матеріального права.

2. В основі - діяльність із розв'язання спорів і застосуванню заходів примусу.

3. Адміністративне провадження - більш широка категорія, ніж адміністративний процес.

4. Об'єднавче визначення адміністративного процесу: це - врегульований правом порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення та застосування заходів адміністративного примусу.

В свою чергу, управлінська концепція адміністративного процесу, визначає, що:

1. Це - юридична форма реалізації повноважень органів виконавчої влади.

2. Призначення - забезпечення реалізації матеріальних норм зава (причому не тільки адміністративного, а й конституційного, фінансового, сімейного тощо).

3. Адміністративне провадження - складова частина адміністративного процесу.

4. Поряд з іншим, визначає порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення (але це - не головна і не єдина частина адміністративного процесу).

5. Об'єднавче визначення адміністративного процесу: це - врегульовані правом порядок розгляду індивідуально-конкретних справ, що виникають в сфері державного управління.

Сьогоднішній стан розвитку науки адміністративного права дозволяє прийти до висновку про доцільніше сприйняття управлінської концепції адміністративного процесу.

Причин, згідно з якими можна зробити саме такий висновок багато, основними з них є:

- необхідність визначення чіткого порядку втілення у життя справ позитивного характеру (реєстрація, ліцензування, атестація тощо);

- недоцільність орієнтації адміністративного процесу лише на юрисдикційну (конфліктну) діяльність, не посідає провідного місця (як щодо значущості, так і стосовно кількості справ).

В юридичній літературі існують різні визначення поняття адміністративного процесу. Так, професор О. В. Кузьменко визначає адміністративний процес як урегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених суб'єктів, спрямована на реалізацію норм відповідних матеріальних галузей права в ході розгляду і вирішення індивідуально-конкретних справ[8].

В свою чергу професор В. Б. Авер'янов вважає, що адміністративний процес - врегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених органів виконавчої влади, їх посадових осіб, інших уповноважених суб'єктів, спрямовану на реалізацію матеріальних норм адміністративного, а також інших галузей права при здійсненні проваджень щодо розгляду і вирішення індивідуально-конкретних справ.[9]

На нашу думку, адміністративний процес можна характеризувати як таким: суспільство найняло державу та її органи для надання сервісу у вигляді адміністративних послуг забезпечення законності, прав, свобод та інтересів учасників правовідносин, охорони громадського порядку та конституційного ладу.

Отже, підсумовуючи існуючі погляди стосовно тлумачення адміністративного процесу, слід зазначити можливість використання такого визначення, адміністративний процес - це урегульований правом порядок розгляду і розв'язання адміністративних справ, що реалізується в рамках діяльності органів публічної адміністрації та деяких інших владних суб'єктів.

Існує думка, про те що, термін "адміністративний процес" необхідно розуміти виключно як правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства (п. 5 ч. 1 ст. 3 КАС України). До недавнього часу серед вітчизняних науковців переважала точка зору, що адміністративний процес необхідно розуміти як діяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також їх посадових і службових осіб щодо застосування матеріальних норм адміністративного, а в деяких випадках й інших галузей права. Разом з тим зауважимо, що подібне розуміння адміністративного процесу після прийняття КАС України, який, до речі, був внесений на розгляд Верховної Ради України під назвою Адміністративно-процесуальний кодекс України, не зникло зі сторінок наукової літератури. Сьогодні, як і п'ять-десять років тому, можна зустріти заклики до необхідності розуміння адміністративного процесу виключно у ракурсі розмов про діяльність суб'єктів публічного управління.

На думку професора В. Б. Авер'янова адміністративний процес виступає специфічним (оскільки не є класичним у згаданому вище розумінні) видом юридичного процесу і завдяки врегулюванню адміністративно-процесуальними нормами має притаманні йому цілі (мету), структуру і суб'єктів.[10]

Ціль адміністративного процесу - це заздалегідь заплановані результати, досягнення яких можливо за допомогою відповідних засобів і способів.

Завдання адміністративного процесу виражають собою поняття, що відображає необхідність для суб'єкта здійснити певні дії, спрямовані на досягнення мети процесу. Таким чином, ціль процесу визначає наявність комплексу відповідних завдань, рішення яких і дозволяє досягти намічену мету.

Найважливішою метою адміністративного процесує належне, засноване на неухильному дотриманні законів регулювання діяльності всіх суб'єктів процесу на всіх його стадіях і етапах.

Виходячи з того, що адміністративний процес є видом юридичного процесу, тому йому притаманні всі ознаки останнього.

Насамперед, адміністративний процес здійснюють тільки уповноважені на те суб'єкти. Законодавцем чітко регламентовано компетенцію державних органів, їх посадових осіб, органів правосуддя та деяких інших органів щодо вирішення індивідуально-конкретних справ у ході адміністративно-процесуальної діяльності.

Впорядкованість адміністративного процесу обумовлено наявністю чіткої системи дій по проведенню операцій з приписами норм права. Очевидно, що без дій по вибору та аналізу приписів правових норм, без з'ясування їх змісту неможливе розв'язання завдань процесу та досягнення його мети.

Процес розгляду конкретної адміністративної справи немислимий без проміжного та кінцевого закріплення певних фактів, що відіграють роль своєрідних сходинок на шляху до встановлення юридичних наслідків. Тільки після їх закріплення у відповідних процесуальних документах такі факти стають юридичними.

Урегулювання процесуальних дій суб'єктів адміністративного процесу є запорукою того, що кінцевий результат буде досягнутий, а відсутність належної процесуальної регламентації означає по суті некерованість їх дій, ставить під сумнів досягнення реальної мети процесу.

Розгляд адміністративної справи (більшою мірою це стосується справ, що мають спірний характер) неможливо уявити без встановлення певних фактичних даних і конкретних обставин. Не випадково в ст. 245 КУпАП законодавець прямо орієнтує на своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи про адміністративне правопорушення. Важко уявити розв'язання цього завдання без використання різноманітних методів і засобів юридичної техніки, досягнень науково-технічного прогресу. Про це свідчить та обставина, що в числі учасників справ про адміністративні правопорушення виділяється така процесуальна фігура, як експерт, тобто особа, що володіє спеціальними знаннями в певній галузі людської діяльності.

І, нарешті, найважливішою обставиною, що характеризує адміністративний процес, слід визнати те, що адміністративно-процесуальна діяльність завжди ґрунтується на праві, пов'язана з реалізацією матеріальних норм адміністративного права, а в деяких випадках - і норм інших галузей права, наприклад, під час реалізації окремих норм такої порівняно молодої галузі права, як підприємницьке право стосовно державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Адміністративний процес має і певні особливості, що дозволяють відмежувати його від інших видів юридичного процесу, зокрема кримінального та цивільного.

Адміністративний процес здебільшого пов'язаний із виконавчо-розпорядчою діяльністю, тоді як кримінальний і цивільний процеси регламентують діяльність щодо відправлення правосуддя в кримінальних та цивільних справах. Проте це не означає, що адміністративний процес аж ніяк не пов'язаний із правосуддям. Дві форми його здійснення, а саме - розгляд судами певних категорій справ про адміністративні правопорушення та розгляд адміністративними судами публічно правових спорів, становить собою не що інше, як правосуддя в адміністративних справах.

Будучи врегульованою адміністративно-процесуальними нормами часткою управлінської діяльності, адміністративний процес має притаманні тільки йому зміст, динамічність і взаємозв'язок з нормами адміністративного матеріального права, а також з нормами інших матеріальних галузей права (фінансового, земельного, екологічного тощо).

Будь-яке явище, зокрема й адміністративний процес, глибоко пізнається тоді, коли поряд із визначенням наводяться його характерні риси. Це дозволяє певним чином зосередитися на основних особливостях цього явища.

Характерні риси адміністративного процесу:

- це різновид юридичного процесу, який водночас має певні суттєві відмінності від кримінального та цивільного процесів;

- це різновид управлінської діяльності;

- комплексний характер, що проявляється у розгляді як позитивних справ, так і конфліктних питань, у застосуванні адміністративного примусу;

- чітка регламентація адміністративно-процесуальними нормами;

- проміжні та кінцеві стадії закріплюються у спеціальних документах;

- широке коло суб'єктів.

 



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16   Наступна

Р. В. Миронюк, Д. В. Голобородько, Б. О. Логвиненко | Структура адміністративного процесу. | Види та класифікація адміністративних проваджень. | Поняття та структура адміністративно-процесуальних норм. | Види адміністративно-процесуальних норм. | Поняття та зміст адміністративно-процесуальних відносин. | Суб'єкти адміністративно-процесуального права. | Поняття та види звернень громадян. | Правова основа та процесуальний порядок розгляду звернень громадян. | Особистий прийом громадян: організація та порядок проведення. |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати