загрузка...
загрузка...
На головну

Європейський правовий простір

  1. II.3.3) Сила і простір дії законів.
  2. А. Б. Єсін ЧАС І ПРОСТІР
  3. Авторсько-правове законодавство
  4. Адміністративно-правове становище громадських організацій (об'єднань)
  5. Адміністративно-правове становище релігійних об'єднань
  6. Атака на перехідний простір і заміна на фантазію
  7. Б) Правове вирішення конфліктів

Шлях до концепції європейського правового простору був не простим: важким здавалося не тільки і не стільки саме це поняття, скільки стоять за ним складні проблеми взаємовідносин різних держав, ліквідації наслідків «холодної війни», деідеологізації міждержавних відносин.

Було б перебільшенням повністю приписувати новому правовому мисленню зародження концепції європейського правового простору. Погляд на навколишній нас єдиний і взаємопов'язаний світ через призму людини, його потреб та інтересів сходить до витоків світової, зокрема європейської, цивілізації.

зрозуміло, у сьогоднішнього розуміння концепції європейського правового простору є і більш конкретні витоки. Сучасне розуміння європейського правового простору виникло на базі проблеми прав людини. Якщо до середини XX в. стверджували, що все пов'язане з правами людини - виключно внутрішня компетенція кожної держави, то тепер повсюдно визнається, що ступінь дотримання і поваги прав людини визначає на міжнародній арені і ступінь довіри до держави.

поняття «Європейський правовий простір» як юридичний аспект загальноєвропейського процесу народилося в Гельсінкі (1975 р) на Нараді з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ).

Ідея європейського правового простору, на думку французького професора М. Лесажа, відкриває шлях до третього етапу відносин Захід - Схід в Європі в області прав людини.

Якщо перший етап почався відразу після Другої світової війни з прийняття Загальної декларації прав людини, то другий - з Гельсінського Заключного акту. Ті, хто підписав його держави, визнаючи відмінність ідеологій, погодилися, по перше, Прийняти зобов'язання, які кожен здійснює у своїй власній системі; по-друге, Звітувати один перед одним про дотримання або недотримання прав людини в своїй країні. Третій, сучасний етап покликаний логічно виявити загальну платформу, однаково интерпретируемую у всіх європейських державах.

Поняття «європейський правовий простір» містить все позитивне, що досягнуто у взаєминах держав Європи в області прав людини і різних правових форм їх співпраці. Разом з тим воно передбачає подальше їх розвиток не тільки за допомогою міжнародного права, а й шляхом відповідної еволюції європейських національних правових систем.

Формування європейського правового простору значить появи якогось наддержавного європейського права. Йдеться про вироблення різних форм взаємодії національних держав Європи, зближенні їх законодавчих норм, пошуках сучасних рішень конкретних загально проблем. При цьому робота не обмежується лише проблематикою прав людини, а виходить далеко за її межі. В даний час вже є сфери правового регулювання, в яких зближення законодавств різних європейських держав, що належать до різних систем, є нагальною потребою. Це регламентація акціонерних товариств, спільних підприємств, передачі технології, зон вільного підприємництва і т.д.

Ідея Європи як єдиного правового простору розрахована на тривалу історичну перспективу. Зберігаються відмінності в соціально-політичному устрої, правових системах і культурно-історичних традиціях обмежують можливості співпраці країн - учасниць ОБСЄ в сфері правових відносин. Але в той же час подальший розвиток загальноєвропейського процесу передбачає розробку і кодифікацію загальноєвропейських правових норм, розростання інфраструктури договорів, угод, конвенцій, різних організаційних загальноєвропейських структур, що регулюють відносини між країнами - учасницями ОБСЄ в різних сферах політичного, економічного, гуманітарного життя. Цим і визначається актуальність ідеї європейського правового простору для порівняльного правознавства.

З огляду на, що об'єктами правового регулювання є практично всі сфери відносин між країнами - учасницями ОБСЄ, правомірно застосовувати поняття «європейський правовий простір» не тільки в рамках Конвенції з людського виміру, а й до всього комплексу відносин між Сходом і Заходом.

Єдиний правовий простір - Це регіональна правова система, яка об'єднує національні правові системи європейських з гран і беруть участь в загальноєвропейському процесі США і Канади і забезпечує правові підстави «загальноєвропейського дому». Поняття «європейський правовий простір» включає в себе всі спрямовані на взаєморозуміння і співпрацю правові установки, які склалися раніше, зокрема в зв'язку з хельсінкським Заключним актом (організація взаємин держав виключно на правовій основі, повагу міжнародного права і визнання його принципів і норм у внутрішньодержавному законодавстві і т.д.). Але воно ширше і включає новий момент, а саме розвиток національних правових систем, з тим щоб забезпечити необхідні передумови загальноєвропейської правової спільності, без чого гасло «Європа - наш спільний дім» не має сенсу. 'Ото не загальне право наднаціонального характеру, а пошук і створення так званого правового мінімуму в державах, який забезпечує їх нормальне взаємоспілкування в рамках загальноєвропейського процесу. Тут можуть дорікнути в конвергенції. Але, по-перше, це не зовсім конвергенція, а по-друге, не слід цього боятися. Якщо раніше, говорячи про співробітництво і зближення держав, упор робився в основному на міжнародне право і його розвиток, то тепер до цього слід додати національне правове розвиток в напрямку до правової державності.

Конвенція «європейський правовий простір» передбачає що держави Європи повинні виступати як правові держави де державний механізм функціонує на основі верховенства закону, принципу законності, де гарантовані правові від носіння між державою і громадянином, забезпечені правова стабільність і безпеку особистості. Нинішній етап формування європейського правового простору передбачає зближення, але не повну уніфікацію правових норм різних держав. Навіть в тих сферах, в яких зближення правових норм різних держав вже сталося (екологія), зберігається потреба в створенні більш досконалих юридичних механізмів. Для забезпечення зближення права європейських держав необхідно розробити понятійний апарат організаційно-правового простору. При цьому повинні бути визначені структури і механізми, що забезпечують перехід від конфронтації до співпраці.

Вчені-юристи виділяють кілька рівнів аналізу європейського правового простору: правова сім'я, правова держава, співробітництво в рамках міжнародних організацій, співпрацю між самими міжнародними організаціями.

Основними напрямками створення основ європейського правового простору є:

по перше, міжнародне право і його прогресивний розвиток;

по-друге, що відповідає цьому еволюція внутрішньодержавного законодавства, судової практики і т.д .;

по-третє, порівняльне вивчення правових систем як спосіб виявлення загального і усунених відмінностей між ними, тобто іноземного законодавства, парламентських, адміністративних, судових структур інших держав.

Не випадково поняття «європейський правовий простір» випередило поняття «європейський економічний простір». Правові системи ближче один до одного, ніж економічні. Тут позначаються відносна самостійність правової форми, велика змінність і пристосовність права.

Рух до європейського правового простору - Це тривалий процес поступового зближення і взаємної адаптації законодавства та правових норм держав ОБСЄ, перш за все тих норм, які регулюють розвиток співпраці та обмінів між державами і народами або якимось іншим чином пов'язані з ним. Такого роду процес повинен вести до подолання колізій в законодавстві різних країн, до усунення зберігаються нормативних і адміністративно-технічних перешкод в різних сферах співробітництва та обмінів.

Звісно ж, що при визначенні загальних параметрів і конкретних шляхів реалізації концепції європейського правового простору було б корисно уважно вивчити наявний досвід правової інтеграції в рамках Ради Європи та Європейського Союзу. Цілком можливо, що в багатьох випадках відпаде сама необхідність винаходу якихось нових норм, якщо вони вже існують, «працюють» і виправдали себе на практиці.

В рамках Гельсінського процесу вже склався певний варіант гармонізації внутрішнього законодавства держав шляхом приведення його у відповідність до узгоджених загальноєвропейських стандартів у галузі прав людини, гуманітарного співробітництва. Очевидні й переваги цього шляху. Чи не нав'язуючи державам конкретні норми, не підміняючи внутрішні норми і інститути міжнародними, не зазіхаючи на самобутність правових систем (відмінності між якими зберігаються, зокрема між англосаксонською та романо-германської правових сім'ями), він визначає правові мінімальні стандарти демократичності, нижче яких держави не повинні опускатися в своєму національному законодавстві. Ідея спільного європейського правового простору здатна надати цьому фактично вже почалось процесу більш послідовний і цілеспрямований характер.

Порівняльне правознавство відіграє важливу роль у вирішенні трьох проблем в рамках концепції європейського правового простору.

перша - Розробка критеріїв правової держави, можлива перш за все шляхом порівняльного аналізу досвіду європейських країн, встановлення юридичних стандартів, що дозволяють відрізняти правову державу від неправового.

друга проблема - Подальше підвищення і конкретизація загальноєвропейських стандартів у галузі прав людини. В ході Гельсінського процесу повинні розглядатися не окремі права, а весь комплекс прав - цивільних, політичних, соціальних, економічних, культурних. У заключному розділі Віденського Підсумкового документа «Людський вимір ОБСЄ» створений механізм, що дозволяє розвивати співробітництво держав в області прав людини. Він називається віденським механізмом. Йдеться про те, що держави будуть обмінюватися інформацією, що відноситься до дотримання прав людини і основних свобод, до контактів між людьми і до інших проблем гуманітарного характеру.

третя проблема - Вдосконалення механізму співробітництва в питаннях, що відносяться до людського виміру. Цей контрольний механізм в перспективі буде грати все більшу роль як додатковий міжнародний засіб правового захисту людини, що не підміняють собою національні засоби, але певною мірою контролює їх і мобілізуюче на більш чітку роботу.

Відповідно до Європейською конвенцією з захисту прав людини та основних свобод 1950 р 47 держав - членів Ради Європи зобов'язані дотримуватися права людини і основні свободи, які стосуються їх юрисдикції. Ця Конвенція спрямована не на те, щоб замінити національні системи захисту прав людини, а на здійснення міжнародних гарантій на додаток до встановленим в національних правових системах, що проявляється насамперед у інкорпорування положень Конвенції у внутрішньодержавні правові норми. Але імплементація була здійснена по-різному в різних державах. В одних країнах змінили внутрішнє законодавство з метою приведення його у відповідність до положень Конвенції, в інших норми Конвенції були включені в національне законодавство, в результаті чого кожен громадянин отримав можливість звернутись із скаргою або позов до національного судовий або адміністративний орган, прямо грунтуючись на положеннях цього міжнародного договору. Там, де Конвенція не була прямо інкорпорована, національне право не повинно їй суперечити.

У зв'язку з розробкою концепції єдиного європейського правового простору можна назвати наступні актуальні напрямки досліджень:

1) порівняльне вивчення особливостей і тенденцій розвитку основних правових систем Європи - сім'ї романо-германського права, сім'ї загального права, сім'ї скандинавського права, сім'ї соціалістичного права;

2) розробка європейської тенденції правової держави як основного елемента європейського правового простору, виділення його основних особливостей, характерних рис і критеріїв (на приклад, правова стабільність, політичний лібералізм, повагу прав людини і основних свобод, відмова від сили і загрози застосування сили у зовнішніх зносинах , правові шляхи вирішення виникаючих суперечок і т.д.);

3) дослідження правової діяльності європейських міжнародних організацій і їх ролі в створенні системи європейської правової простору;

4) дослідження правових відносин та правового співробітництва між європейськими міжнародними організаціями як одного з рівнів європейського правового простору;

5) вивчення правових аспектів загальноєвропейського процесу з метою розробки його стабільних організаційно-правових основ: політичних інститутів, постійних органів і установ ОБСЄ.

Подальший розвиток європейського правового простору може, мабуть, відбуватися на двох рівнях - загальноєвропейському і національному. На загальноєвропейському рівні наповнення реальним змістом ідеї єдиного правового простору передбачає, очевидно, як формування нових політико-правових структур, так і надання загальноєвропейського характеру вже наявних регіональних організацій і міжнародно-правовими угодами, а на національному - приведення внутрішнього законодавства у відповідність з міжнародними, в тому числі з загальноєвропейськими, нормами та зобов'язаннями. Це дозволить усунути наявні невідповідності правових норм в країнах - учасницях ОБСЄ, що заважають розвитку між ними політичної взаємодії, економічних відносин, гуманітарної співпраці.

В усуненні бар'єрів на шляху економічного співробітництва важливе значення має створення міцної правової основи економічних відносин між європейськими державами. Тут на перший план висуваються: створення однакових правових умов для діяльності спільних підприємств; розробка угод, що регулюють іноземні інвестиції, правовий режим вкладника капіталу, передачу та охорону технології, що надається іноземним інвесторам в якості внеску в спільні підприємства, діяльність вільних економічних зон; розробка акціонерного права.

Ідея єдиного правового простору передбачає також створення правової основи європейської регіональної системи екологічної безпеки. У числі конкретних першочергових заходів зі створення такої системи можна назвати розробку і прийняття системи загальноєвропейських стандартів по навколишньому середовищу, введення елементів міжнаціонального контролю за станом її основних елементів і санкцій за систематичне порушення її стандартів.

Концепція європейського правового простору робить вирішальний вплив на внутрішні процеси, створює додаткові стимули для подальшої демократизації. Цей зворотний зв'язок проявляється в роботі по приведенню національного законодавства у відповідність з міжнародними зобов'язаннями, в тому числі і з віденськими домовленостями. У зв'язку з цим порівняльне правознавство покликане стати свого роду зчіплюються механізмом, який реєстрував би і те, що вже зроблено, і те, що ще предстот відобразити у внутрішньому законодавстві.

Контрольні питання по темі:

1. Охарактеризуйте процес становлення європейського права?

2. Розкрийте зміст європейського права?

3. Що розуміють під Правом Ради Європи? Його правова характеристика?

4. Розкрийте поняття і характеристику Європейського правового простору?

Бібліографічний список:

Основна література:

1. Договір про заснування Європейського економічного співтовариства // Документи Європейського Союзу. У З т. T. l, - М., Право, 1994..

2. Марченко М. Н., Дерябіна Е. М. Правова система Європейського Союзу: монографія. / М. Н. Марченко, Є. М. Дерябіна - М., Норма, «Инфра-М». 2012.

3. Право Європейського союзу: навч. для вузів / під ред. С. Ю. Кашкіна.- М., 2010 року.

4. Топорнін Б. Н. Європейське право / Б. Н. Топорнін. - М., 1998..

5. Хартлі Т. К. Основи права європейського співтовариства / Т. К. Хартлі. - М., 1998..

Додаткова література:

1. Аннерс Е. Історія європейського права. / Е. Аннерс - М., 1994..

2. Бороздіна Я. А. До питання про правову природу Європейського союзу / Я. А. Бороздіна // Міжнародне публічне і приватне право. 2009. № 1.

3. Європейський суд з прав людини: вибрані рішення: У 2 т. / [Ред. кол .: В. А. Туманов та ін.]. - М., 2000..

4. Європейське право. Право Європейського Союзу та правове забезпечення захисту прав людини: підручник для вузів / під ред. Л. М. Ентіна. - М., 2011. 960с.

5. Конвенції Ради Європи і Російська Федерація: зб. док. - М., 2000..

6. Кашіркіна А. А., Морозов А. Н. Міжнародно-правові моделі Європейського Союзу і Митного Союзу: порівняльний аналіз: монографія / А. А. Кашіркіна, А. Н. Морозов. - М., ІЗіСП. Контракт. 2012.

7. Марченко М. Н. Право Європейського союзу: питання історії і теорії: навчальний посібник / М. М. Марченко, Є. М. Дерябіна. - М., 2010 року.

8. Марченко М. Н. Судове правотворчість і суддівське право / М. Н. Марченко. - М., 2011 року.

9. Міжнародні норми про права людини та застосування їх судами Російської Федерації: практ. допомога. - М., 1996.

10. Хобі Ю. С. Проблема визначення правової природи Європейського Союзу / Ю. С. Хоббі // Міжнародне публічне і приватне право. 2009. № 3.

Тема 6. Романо-германська правова сім'я

Дана тема відкриває особливу частину порівняльного правознавства:

ОСНОВНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ

1. Поняття, формування та поширення романо-германської правової сім'ї.

2. Структура права романо-германської правової сім'ї.

3. Джерела романо-германського права. Роль нормативно-правових актів у системі джерел права. Писана конституція як юридична основа національних правових систем романо-германської сім'ї. Закон, його ознаки та види. Підзаконні нормативно-правові акти. Звичай і його місце в системі джерел романо-германської сім'ї права. Сфери, правила і умови застосування звичаїв. Правова доктрина і її вплив на правотворчість. Судова практика та її роль. Проблема включення прецеденту в систему джерел права. Співвідношення прецеденту з іншими джерелами права. Договір.

4. Правова система Франції та її особливості.

5. Правова система Німеччини та її особливості.

6. Правові системи Скандинавських країн.

7. Правові системи країн Латинської Америки.

8. Правова система Японії.

 



Попередня   33   34   35   36   37   38   39   40   41   42   43   44   45   46   47   48   Наступна

Розвиток радянського порівняльного правознавства | Правова карта світу - основний предмет вивчення порівняльного правознавства | Правова система - основне поняття порівняльного правознавства | Правова сім'я - специфічна категорія порівняльного правознавства | Визначення правової карти світу | Критерії класифікації правових систем | Вчення про правові сім'ях | Порівняльне правознавство та міжнародне публічне право | Порівняльне правознавство та міжнародне приватне право | Становлення європейського права |

загрузка...
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати